ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1
м. Київ
17 лютого 2014 року № 826/18384/13-а
о 11 год. 59 хв.
приміщення суду за адресою: м. Київ, вул. Хрещатик, 10
Окружний адміністративний суд міста Києва в складі головуючого судді Соколової О.А.,
при секретарі судового засідання Трухан К.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Державного управління справами
треті особи ОСОБА_2,
ОСОБА_3,
ОСОБА_4,
ОСОБА_5,
про визнання дії протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
за участю сторін:
позивача ОСОБА_1,
представників відповідача Любавської І.Р., Нехоц М.Г., -
встановив:
До Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 (далі - позивач) з адміністративним позовом до Державного управління справами (далі - відповідач) про визнання відмову відповідача у поновленні медичного обслуговування в закладах охорони здоров'я Державного управління справами позивача та член в його сім'ї протиправною та зобов'язання відповідача поновити медичне обслуговування в закладах охорони здоров'я Державного управління справами позивача та член в його сім'ї на попередніх засадах.
В судовому засіданні 11.02.2014 року суд ухвалив залучити до участі у справі в якості третіх осіб ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 (неповнолітня).
В обґрунтування позову позивач посилається на те, що наказом Державної інспекції України з питань праці № 085-к від 03.09.2012 року на підставі Указу Президента України № 528/2012 від 31.08.2012 року його звільнено з займаної посади Голови Державної інспекції України з питань праці з 03.09.2012 року. Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 25.01.2013 року, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 05.04.2013 року, змінена дата звільнення з 03.09.2012 року на 05.12.2012 року. Одночасно 04.12.2012 року позивачу встановлена ІІ група інвалідності за загальним захворюванням. Позивач і члени його сім'ї під час його служби були прикріплені на медичне обслуговування в закладах охорони здоров'я відповідача, та на думку позивача всі вони повинні обслуговуватися і після виходу позивача на пенсію. Відповідачем на звернення позивача повідомлено, що останнього знято з медичного обліку в закладах охорони здоров'я Державного управління справами з 02.10.2012 року у зв'язку із звільненням з займаної посади. Позивач вважає відмову відповідача у поновленні медичного обслуговування в закладах охорони здоров'я Державного управління справами його та членів його сім'ї протиправною та такою, що суперечать приписам статті 36 Закону України «Про державну службу», адже після зміни судом дати звільнення позивача з 03.09.2012 року на 05.12.2012 року він знаходиться на пенсії по інвалідності ІІ групи як державний службовець і з 04.12.2012 року позивачу призначена пенсія державного службовця. Позивач зазначає, що діями відповідача порушені його права та права членів його сім'ї на медичне обслуговування в закладах охорони здоров'я Державного управління справами.
Позивач у судовому засіданні надав пояснення аналогічні викладеним у позовній заяві та просив задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
Представник відповідача у судовому засіданні проти позову заперечував, надав до матеріалів справи письмові заперечення на позовну заяву в яких зазначив, що враховуючи Указ Президента України від 31.08.2012 року № 528 «Про звільнення ОСОБА_1 з посади Голови Державної інспекції України з питань праці» та рішення судів, підставою звільнення позивача з займаної посади не було його звільнення на пенсію як державного службовця згідно із Законом України «Про державну службу» за віком чи у зв'язку з виходом на пенсію по інвалідності. На думку представника відповідача, стаття 36 Закону України «Про державну службу» поширюється на випадки коли державний службовець прикріплений до закладу охорони здоров'я вивільняється і підставою для його вивільнення є вихід на пенсію. Крім того, представник відповідача вважає, що члени родини зверталися до суб'єкта владних повноважень і у зв'язку з цим своїми діями Державне управління справами порушило їх права, свободи чи інтереси.
Представник відповідача просив в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити повністю.
Треті особи у судове засідання не з'явилися, про час, дату і місце судового розгляду повідомлялися належним чином. Надали до матеріалів справи заяви про розгляд справи за їх відсутністю.
Відповідно до ст. 86 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Заслухавши пояснення представників сторін та дослідивши письмові докази в матеріалах справи, суд встановив наступне.
Відповідно до ч.1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Відповідно до статті 19 Закону України «Про центральні органи виконавчої влади», керівник центрального органу виконавчої влади призначається на посаду за поданням Прем'єр-міністра України та звільняється з посади Президентом України.
Положенням про Державну інспекцію України з питань праці, затвердженим Указом Президента України від 6 квітня 2011 року № 386/2011, визначено, що Державна інспекція України з питань праці (Держпраці України) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Віце-прем'єр-міністра України - Міністра соціальної політики України.
Порядок розгляду питань, пов'язаних з підготовкою і внесенням подань щодо осіб, призначення на посаду та звільнення з посади яких здійснюється Президентом України або Кабінетом Міністрів України чи погоджується з Кабінетом Міністрів України, затверджений постановою Кабінету Міністрів України № 298 від 11.04.2012 року (далі - Порядок № 298). Пунктом 15 цього Порядку визначено, що на підставі акта Президента України або Кабінету Міністрів України щодо призначення на посаду чи звільнення з посади особи в установленому порядку відповідним органом або підприємством у триденний строк видається наказ (розпорядження) за місцем її роботи, в якому зазначається дата початку роботи на відповідній посаді або припинення роботи.
Отже, саме до повноважень Президента України належить призначення на посаду та звільнення з посади Голови Державної інспекції України з питань праці.
Судом встановлено, що Указом Президента України № 104/2011 від 17.01.2011 року позивача призначено Головою Державної інспекції України з питань праці. Указом Президента України № 528/2012 від 31.08.2012 року ОСОБА_1 звільнено з посади Голови Державної інспекції України з питань праці. (а.с.37, 38)
Таким чином, на підставі статті 19 Закону України «Про центральні органи виконавчої влади», п.15 Порядку № 298 та у зв'язку із підписанням Указу Президента України від 31.08.2012 року № 528/2012 «Про звільнення ОСОБА_1 з посади Голови Державної інспекції України з питань праці» наказом відповідача від 03.09.2012 року № 085-к позивача звільнено з займаної посади з 03.09.2012 року.
Також у судовому засіданні встановлено, що Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 25.01.2013 року по справі № 2а/1270/10061/2012, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 05.04.2013 року, позов ОСОБА_1 до Державного управління справами про визнання незаконним та скасування наказу Державної інспекції України з питань праці про звільнення № 085-к від 03.09.2012 року, зобов'язання Державну інспекцію України з питань праці звільнити його з посади з 05.12.2012 року, у зв'язку з виходом на пенсію по інвалідності, задоволений частково, визнаний незаконним та скасований наказ Державної інспекції України з питань праці № 085-к від 03.09.2012 року в частині звільнення ОСОБА_1 з 03.09.2012 року, змінена дата звільнення з 03.09.2012 року на 05.12.2012 року, в задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
В ухвалі Донецького апеляційного адміністративного суду від 05.04.2013 року, суд прийшов до висновку, що суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого належить питання призначення на публічну службу та звільнення осіб з публічної служби (в даному випадку - Президент України), не співпадає в особі з органом, де ця особа перебуває на публічній службі (в даному випадку - Держпраці України), а тому орган, де особа перебуває на публічній службі, в наказі, який видається на виконання відповідного Указу Президента про звільнення особи з посади, обмежений підставами, з яких виходив Президент України при звільненні керівника центрального органу виконавчої влади з посади. Крім того, судом зазначено, що з матеріалів щодо звільнення ОСОБА_1 з посади голови Держпраці України, отриманих від Секретаріату Кабінету Міністрів України, вбачається, що підставою для видання Президентом України Указу про звільнення позивача з посади голови Держпраці стала пропозиція Прем'єр-Міністра України, внесена за наслідками розгляду відповідної пропозиції Віце-прем'єр-міністра України - Міністра соціальної політики України та довідки від 21.08.2012 року Національного агентства України з питань державної служби за результатами перевірки інформації, викладеної у листі Адміністрації Президента України від 16.08.2012 року № 04-01/689, якою встановлено, що головою Держпраці України ОСОБА_1 не забезпечено належне функціонування Держпраці України як центрального органу виконавчої влади, порушено вимоги Закону України «Про державну службу», Положення про Державну інспекцію України з питань праці, що є порушенням присяги державного службовця.
Суд бере до уваги, що згідно приписів ч.1 ст.72 Кодексу адміністративного судочинства України, обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
У відповідності до ч. 3 ст. 19 Закону України «Про центральні органи виконавчої влади» керівник центрального органу виконавчої влади та його заступники є державними службовцями.
Відтак, оскільки керівник центрального органу виконавчої влади, в даному випадку ОСОБА_1, є державним службовцем, на таку особу розповсюджується дія Закону України «Про державну службу».
Суспільні відносини, пов'язані зі створенням правових, організаційних, економічних та соціальних умов реалізації громадянами України права на державну службу, регулює Закон України від 16.12.1993 року № 3723-XII «Про державну службу» (далі - Закон № 3723), який діяв на час спірних взаємовідносин. Згідно зі статтями 9 і 30 цього Закону правовий статус окремих категорій державних службовців регулюється Конституцією України, спеціальними законами та Кодексом законів про працю України.
Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
У ході судового розгляду справи та як вбачається із матеріалів справи, 05.09.2013 року відповідачем на звернення позивача від 09.08.2013 року до Голови Адміністрації Президента України було повідомлено останнього про те, що підстав для поновлення медичного обслуговування в закладах охорони здоров'я Державного управління справами позивача і членів його сім'ї немає. (а.с.44)
На повторне звернення позивача 12.09.2013 року до Голови Адміністрації Президента України стосовно поновлення медичного обслуговування в закладах охорони здоров'я Державного управління справами позивача і членів його сім'ї, ОСОБА_1 отримав від відповідача аналогічну відповідь № 01-13/21/1724 від 22.10.2013 року, про відсутність підстав для вирішення порушеного питання. (а.с.23, 42-43)
Відповідно до вимог статті 36 Закону № 3723, державні службовці та члени їх сімей, які проживають разом з ними, користуються у встановленому порядку безплатним медичним обслуговуванням у державних закладах охорони здоров'я. Цими ж закладами вони обслуговуються після виходу на пенсію.
На думку суду, зазначена норма Закон поширюється на випадки коли державний службовець прикріплений до закладу охорони здоров'я вивільняється і підставою для його вивільнення є вихід на пенсію.
З викладеної норми Закону України «Про державну службу» вбачається, що право на отримання медичного обслуговування в закладах охорони здоров'я відповідача виникає у відповідного державного службовця за умови звільнення з державної служби у зв'язку з виходом на пенсію та у членів його сім'ї за умови проживання їх разом із державним службовцем.
Таким чином, в межах спірних правовідносин суду належить встановити чи мали місце протиправні дії відповідача щодо відмови у поновленні медичного обслуговування в закладах охорони здоров'я Державного управління справами позивачу і членам його сім'ї та чи є підстави для зобов'язання відповідача поновити медичне обслуговування в закладах охорони здоров'я Державного управління справами позивачу і членам його сім'ї.
Як зазначалось вище, наказ Держпраці України № 085-к, за змістом якого ОСОБА_1 вважається звільненим з посади Голови Державної інспекції України з питань праці з 03.09.2012 року, виданий на виконання Указу Президента України від 31.08.2012 року № 528/2012 про звільнення позивача з посади Голови Держпраці Украни. Зазначений Указ Президента України від 31.08.2012 року на час розгляду справи є чинним. Також, судом у справі № 2а/1270/10061/2012 встановлено підставу звільнення позивача, а саме головою Держпраці України ОСОБА_1 не забезпечено належне функціонування Держпраці України як центрального органу виконавчої влади, порушено вимоги Закону України «Про державну службу», Положення про Державну інспекцію України з питань праці, що є порушенням присяги державного службовця.
Суд вважає, що подальше оформлення ОСОБА_1 пенсії по інвалідності не підпадає під регулювання вказаної норми Закону № 3723.
Крім того, суд наголошує, що приписами ст.36 Закону № 3723 встановлено, що для користування у встановленому порядку безплатним медичним обслуговуванням у державних закладах охорони здоров'я членів сімей державних службовців, у тому числі звільнених, члени родини повинні проживати разом з державним службовцем.
Як вбачається із матеріалів справи, відповідно до даних довідки, виданої ТОВ «Ковальська-Житлосервіс» 20.01.2014 року № 47, склад сім'ї позивача складається із п'яти осіб, а саме разом із ОСОБА_1 за адресою АДРЕСА_1, проживають: ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 Андрійовиа, ОСОБА_5. (а.с.71)
Водночас, позивачем у судовому засіданні надана довідка на ОСОБА_3 № 16/126 від 12.02.2014 року, що він навчається в аспірантурі Луганського національного аграрного університету з відривом від виробництва і період навчання складає з 21.11.2011 року по 20.11.2014 року, та як зазначено в довіреності, виданої в місті Луганську 12.02.2014 року ОСОБА_3, засвідченої приватним нотаріусом Луганського міського нотаріального округу Луганської області, останній проживає за місцем реєстрації: АДРЕСА_2. (а.с.94, 98)
Суд бере до уваги, що в довіреності виданої ОСОБА_2 у місті Луганську 16.12.2008 року, засвідченої приватним нотаріусом Луганського міського нотаріального округу Луганської області, теж зазначено постійне місце проживання за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_1 та відповідно до довідки про її місце роботи, ОСОБА_2 працює в Луганському міському центрі зайнятості з 24.05.2005 року. (а.с.92, 97)
Також, позивачем у судовому засіданні надана виписка з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців про реєстрацію фізичної особи-підприємця ОСОБА_4, із якої вбачається, що його місце проживання: ІНФОРМАЦІЯ_2, що не співпадає із адресою зазначеною у довідці про склад сім'ї позивача. Крім того, із змісту довіреності, виданої в місті Києві 13.02.2014 року ОСОБА_4, засвідченої приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу, судом встановлено, що останній проживає за місцем реєстрації: АДРЕСА_3. (а.с.96, 99)
З аналізу перелічених документів, судом не приймаються доводи позивача, що члени його сім'ї проживають разом із ним, оскільки із них вбачається про реєстрацію всіх членів сім'ї позивача за різними адресами та вони є суперечливими.
Доказами в адміністративному судочинстві, за визначенням частини першої статті 69 Кодексу адміністративного судочинства України, є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.
В процесі розгляду справи позивачем доказів крім тих, що містяться у матеріалах справи, до суду не надано, відомостей про наявність інших доказів, які могли б бути витребувані судом, відповідачем не надавалося.
Відповідно до статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.
На думку суду, дії відповідача щодо відмови у поновленні медичного обслуговування в закладах охорони здоров'я Державного управління справами позивачу і членам його сім'ї є правомірними та судом не встановлено підстав для зобов'язання відповідача поновити медичне обслуговування в закладах охорони здоров'я Державного управління справами позивачу та членам його сім'ї.
Таким чином, з урахуванням не підтвердження позовних вимог, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 нормативно та документально не підтверджуються.
Завданням адміністративного суду є перевірка правомірності (легальності) даного рішення з огляду на чіткі критерії, які зазначені у частині 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.
Згідно з частиною першою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Враховуючи викладене, на думку Окружного адміністративного суду міста Києва, позивачем не доведено обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги про визнання протиправними дії та зобов'язання вчинити певні дії, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, адміністративний позов ОСОБА_1 не підлягає задоволенню.
Оскільки суд прийшов до висновків в задоволені позову відмовити, сплачений судовий збір позивачем не підлягає поверненню.
Керуючись ст.ст. 2-15, 17-18, 33-35, 41-42, 47-51, 56-59, 69-71, 79, 86, 87, 94, 99, 104-107, 110-111, 121, 122-143, 151-154, 158, 162, 163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
постановив:
У задоволенні позову ОСОБА_1 - відмовити.
Постанову ухвалено у нарадчій кімнаті та проголошено її вступну та резолютивну частину 17 лютого 2014 року.
Постанову у повному обсязі складено 18 лютого 2014 року.
Постанова набирає законної сили в порядку передбаченому ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена в апеляційному порядку за правилами, встановленими ст.ст.185-187 цього Кодексу.
Суддя О.А. Соколова