ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1
м. Київ
21 січня 2014 року № 826/14231/13-а
приміщення суду за адресою: м. Київ, вул. Хрещатик, 10
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Соколової О.А.,
розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу
за позовом Приватного підприємства «Компанія Енерджи»
до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного
управління Міндоходів у місті Києві
про скасування податкові повідомлення-рішення від 22.05.2013 року
№ 0002132220 та № 000312220, -
встановив:
До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулося Приватне підприємство «Компанія Енерджи» (далі - позивач) з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві (далі - відповідач) про скасування податкові повідомлення-рішення від 22.05.2013 року № 0002132220 та № 000312220.
В обґрунтування позову позивач посилається на те, що під час проведення операцій з придбання товарно-матеріальних цінностей у TOB «Різано Трейд», ПП «Фірма Володар» та ТОВ «РІП» оформлювались відповідні документи, що містять усі необхідні реквізити та відповідають вимогам, які пред'являються Законом України від 16.07.1999 року № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні». Податкові, видаткові накладні фіксують та документально підтверджують здійснення господарських операцій щодо отримання позивачем товарно-матеріальних цінностей від контрагентів - TOB «Різано Трейд», ПП «Фірма Володар» та ТОВ «РІП», які були надані перевіряючим у ході перевірки. Позивач зазначає, що в акті не доведено, що операції з придбання товару у зазначених підприємств фактично не були здійснені. Крім того, позиція про те, що ці договори суперечать інтересам держави та суспільства і порушують публічний порядок, не підкріплена належними доказами. Позивач зазначає, що всі взаємовідносини які відбувались між позивачем і TOB «Різано Трейд», ПП «Фірма Володар» та ТОВ «РІП» підтверджені первинними документами, що підтверджує їх виконання, тобто носить реальний характер.
Представник позивача у судове засідання не з'явився, про час, дату і місце судового розгляду повідомлявся належним чином. Заяв про відкладення розгляду справи або про розгляд справи за його відсутності суду не надавав.
Представник відповідача заперечував проти позову, надав до матеріалів справи письмові заперечення на позовну заяву (т.1 а.с.114-117), в яких зазначив, що перевіркою встановлено, що позивач у березні 2011 року та у червні 2011 року мав фінансово-господарські взаємовідносин з TOB «Різано Трейд», ПП «Фірма Володар» та ТОВ «РІП». Зі змісту отриманих від ДПІ у Вишгородському районі Київської області ДПС і ДПІ у Шевченківському районі м. Києва ДПС актів вбачається, що у вказаних підприємств відсутні необхідні умови для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, основні кошти, виробничі активи, складські приміщення, транспортні засоби; неможливість реального здійснення контрагентами-постачальниками господарських операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності. Представник відповідача зазначив, що правочини укладені ПП «Компанія Енерджи» з TOB «Різано Трейд», ПП «Фірма Володар» та ТОВ «РІП» є нікчемними та укладені з метою, завідомо суперечною інтересам держави та суспільства, а накладні не відповідають вимогам п.9.1 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та п.2.4 Положення «Про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку», затвердженого Наказом Міністерства Фінансів України № 88 від 24.05.1995 року. Отже, наголошує представник відповідача, підприємством здійснювались операції, без мети реального настання правових наслідків, виключно з метою завищення валових витрат та заниження об'єкту оподаткування шляхом штучного формування податкового кредиту, для несплати податку на прибуток та податку на додану вартість, в зв'язку з чим дії підприємства призвели до втрат дохідної частини Державного бюджету України.
Представник відповідача у судовому засіданні просив у задоволенні позовних вимог ПП «Компанія Енерджи» відмовити в повному обсязі.
За таких обставин суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності представника позивача на підставі наявних у справі доказів.
Керуючись ч.6 ст.128 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо немає перешкод для розгляду справи в судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомленні про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
Враховуючи зазначене, суд у судовому засіданні 16.12.2013 року ухвалив розглядати справу у порядку письмового провадження.
Таким чином, суд керуючись ч.6 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України вирішує справу на підставі наявних в ній доказів.
Вирішуючи спір по суті суд виходив з наступного.
Позивач - Приватне підприємство «Компанія Енерджи», зареєстровано як юридична особа Дніпровською районною в місті Києві державною адміністрацією 06.08.2009 року № 10671020000014382, ідентифікаційний код юридичної особи 36602036, що підтверджено випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та довідкою АБ № 338939 з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України, в якій визначені види діяльності позивача за КВЕД, зокрема: виробництво продуктів борошномельно-круп'яної промисловості; вирощування зернових культур (крім рису), бобових культур і насіння олійних культур; неспеціалізована оптова торгівля. Свою діяльність здійснює на підставі Статуту. (т.1 а.с.107-108, 195-206)
На час розгляду справи ПП «Компанія Енерджи» зареєстроване як платник податку на додану вартість з 22.12.2009 року (індивідуальний податковий номер - 366020326535), номер свідоцтва платника ПДВ - 100260506, яке анульовано 04.08.2011 року та на підставі свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість від 04.08.2011 року № 100346456, виданого ДПІ у Дніпровському районі м. Києва зареєстрований платником податку на додану вартість з 04.08.2011 року, що підтверджується даними з реєстру платників податку на додану вартість, розміщеному на офіційному веб-сайті Державної податкової служби України (www.sts.gov.ua).
Відповідач - Державна податкова інспекція у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві є контролюючим органом, який в розумінні п.п.41.1.1 п.41.1 ст.41 Податкового кодексу України контролює податки, які справляються до бюджетів та державних цільових фондів, крім зазначених у підпункті 41.1.2 цього пункту, а також стосовно законодавства, контроль за дотриманням якого покладається на органи державної податкової служби.
Відповідно до п.п.20.1.4 п.20.1 ст.20 Податкового кодексу України, органи державної податкової служби мають право проводити перевірки платників податків (крім Національного банку України) в порядку, встановленому цим Кодексом.
Органи державної податкової служби мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки. (п.75.1 ст.75 Податкового кодексу України)
П.п.75.1.2 п.75.1 ст.75 Податкового кодексу України передбачено, що документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, а також отриманих в установленому законодавством порядку органом державної податкової служби документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.
Документальна позапланова перевірка не передбачається у плані роботи контролюючого органу і проводиться за наявності хоча б однієї з обставин, визначених цим Кодексом. Документальною невиїзною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться в приміщенні контролюючого органу.
Згідно з п.п.78.1.1 п.78.1 ст.78 кодексу, документальна позапланова перевірка здійснюється за наявності обставини, а саме, за наслідками перевірок інших платників податків або отримання податкової інформації виявлено факти, що свідчать про можливі порушення платником податків податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на обов'язковий письмовий запит органу державної податкової служби протягом 10 робочих днів з дня отримання запиту.
Приписами п.79.1 ст.79 Податкового кодексу України встановлено, що документальна невиїзна перевірка здійснюється у разі прийняття керівником органу державної податкової служби рішення про її проведення та за наявності обставин для проведення документальної перевірки, визначених статтями 77 та 78 цього Кодексу. Документальна невиїзна перевірка здійснюється на підставі зазначених у підпункті 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 цього Кодексу документів та даних, наданих платником податків у визначених цим Кодексом випадках, або отриманих в інший спосіб, передбачений законом.
Документальна позапланова невиїзна перевірка проводиться посадовими особами органу державної податкової служби виключно на підставі рішення керівника органу державної податкової служби, оформленого наказом, та за умови надіслання платнику податків рекомендованим листом із повідомленням про вручення або вручення йому чи його уповноваженому представнику під розписку копії наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення такої перевірки. (п.79.2 ст.79 Податкового кодексу України)
Керуючись вищезазначеними нормами податкового законодавства та на підставі наказу начальника ДПІ від 19.04.2013 року № 872 «Про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки», повідомлення на перевірку від 22.04.2013 року № 2769/10/22-211, державною податковою інспекцією у Дніпровському районі ГУ Міндоходів у місті Києві проведено позапланову невиїзну перевірку позивача з питань достовірності нарахування та сплати податку на додану вартість та податку на прибуток по взаємовідносинах з TOB «Різано Трейд», ПП «Фірма Володар» та ТОВ «РІП» за весь період діяльності. За наслідками перевірки було складено акт від 07.05.2013 року № 1461/22-221-36602036. (т.1 а.с.14-35)
Під час проведення документальної перевірки перевіряючим встановлено наявність договірних взаємовідносин ПП «Компанія Енерджи» з TOB «Різано Трейд», ПП «Фірма Володар» та ТОВ «РІП» в березні та в червні 2011 року, а саме підприємства-контрагенти поставляли товарно-матеріальні цінності на загальну суму 456 624,00грн. у тому числі ПДВ - 76 104,00грн. відповідно до договорів поставки.
Для роботи відповідачем були використані акти ДПІ у Шевченківському районі м. Києва ДПС від 08.08.2011 року № 1803/23-03/32163147 та від 07.09.2011 року № 1984/23-03/32163147 про результати невиїзних документальних перевірок ТОВ «РІП» з питань правильності нарахування податкових зобов'язань та податкового кредиту по податку на додану вартість за період березень-липень 2011 року; акти ДПІ у Вишгородському районі Київської області від 15.06.2011 року № 388/23-1/31988783 про неможливість проведення зустрічної звірки ПП «Фірма «Володар» щодо підтвердження господарських відносин з контрагентами, якими сформовано податкові зобов'язання та кредит за березень 2011 року та від 10.02.2011 року № 101/23-1/36445153 про неможливість проведення документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «Різано Трейд» з питань дотримання вимог податкового законодавства, із яких вбачається, що у зазначених підприємств відсутні необхідні умови для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, основні кошти, виробничі активи, складські приміщення, транспортні засоби; неможливість реального здійснення контрагентами-постачальниками господарських операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності. Враховуючи вищенаведене, фахівці ДПІ у Шевченківському районі м. Києва ДПС та ДПІ у Вишгородському районі Київської області прийшли до висновку, що правочини, укладені TOB «Різано Трейд», ПП «Фірма Володар» та ТОВ «РІП» з контрагентами порушують публічний порядок, суперечать інтересам держави та суспільства, вчинені удавано з метою ухилення від сплати податків третіх осіб. (т.1 а.с.127-163, 180-184)
Відповідач за результатами перевірки позивача прийшов до висновку, що у результаті порушення контрагентами взаємовідносини ПП «Компанія Енерджи» з TOB «Різано Трейд», ПП «Фірма Володар» та ТОВ «РІП» приписів господарського та цивільного законодавства (моральних засад), взаємовідносини з ПП «Компанія Енерджи», мають протиправний характер. А такі правочини, внаслідок якого неправомірно віднесено податок на додану вартість до складу податкового кредиту по суті спрямовані на незаконне заволодіння майном держави, суперечать інтересам держави і суспільства, вважаються такими, що порушують публічний порядок, а отже згідно з ч.2 ст.228 Цивільного кодексу України є нікчемними.
У висновках акту зазначено, що документальною позаплановою перевіркою встановлені порушення:
п.п.139.1.9 п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на прибуток в сумі 91 774,00грн., в тому числі по періодах: за І квартал 2011 року у сумі 42 401,00грн., за ІІ квартали 2011 року у сумі 49 373,00грн.;
п.п.198.3, 198.6 ст.198, п.201.1 ст.201 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на додану вартість на загальну суму 76 104,00грн., а саме у березні 2011 року на суму 36 671,00грн., у червні 2011 року на суму 39 433,00грн.
На підставі зазначеного акту перевірки відповідачем були прийняті податкові повідомлення - рішення від 22.05.2013 року:
№ 0002132220 яким згідно з п.п.54.3.2 п.54.3 ст.54 та п.123.1 ст.123 Податкового кодексу України, визначено суму грошового зобов'язання по податку на прибуток у сумі 91 775,00грн. з якої основний платіж 91 774,00грн. та штрафна санкція у розмірі 1,00грн.;
№ 000312220 яким згідно з п.п.54.3.2 п.54.3 ст.54 та п.123.1 ст.123 Податкового кодексу України, визначено суму грошового зобов'язання по податку на додану вартість у сумі 76 105,00грн. з якої основний платіж 76 104,00грн. та штрафна санкція 1,00грн. (т.1 а.с.57-58)
Спір виник через висновки податкового органу про нікчемність договорів про постачання товару в березні та в червні 2011 року відповідно до договорів поставки, оскільки сторони договору не мали наміру на реальне настання наслідків, а позивач мав мету на збільшення валових витрат у розмірі 399 018,00грн. та податкового кредиту у розмірі 76 104,00грн. при відсутності фактичного постачання товарів.
Відповідно до вимог ст.67 Конституції України платники податків повинні сплачувати належні суми податків і зборів у встановлені законами терміни.
Як зазначив Вищий адміністративний суд України в інформаційному листі від 02 червня 2011 року №742/11/13-11, судам належить звертати особливу увагу на дослідження обставин реальності здійснення господарських операцій платника податку, на підставі яких таким платником були сформовані дані податкового обліку. При цьому приймати на підтвердження даних податкового обліку можна лише достовірні первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції. З метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясовувати, зокрема, такі обставини: рух активів у процесі здійснення господарської операції; установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції та установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку. При цьому в обов'язковому порядку необхідно досліджувати наявність господарської мети при вчиненні відповідних дій платника податку.
Таким чином, в межах даного спору слід встановити факт здійснення (реальність) господарських операцій між ПП «Компанія Енерджи» з TOB «Різано Трейд», ПП «Фірма Володар» та ТОВ «РІП», мету придбання товару, обставини використання придбаних товарів у власній господарській діяльності позивача, встановити спеціальну податкову правосуб'єктність учасників господарської операції (чи були платниками податку на додану вартість).
Суд враховує, що аналіз реальності господарської операції повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків, усіх первинних документів, які належить складати залежно від певного виду господарської операції, - договори, акти виконаних робіт тощо та відповідності їх дійсному економічному змісту.
Статтею 11 Цивільного кодексу України зазначено, що підставою виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Згідно ст.639 Цивільного кодексу України, договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.
В статті 14 Цивільного кодексу України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.
Цивільні відносини у сфері поставки регулюються вимогами Цивільного кодексу України, а саме главою 54 «Купівля-продаж».
Відповідно до ст.712 цього кодексу, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Як підтверджують матеріали справи та встановлено в судовому засіданні, між позивачем (Покупець) та ПП «Фірма «Володар» (Постачальник) 04.05.2011 року укладено договір № 0405/25 за умовами якого Постачальник зобов'язується передати у власність Покупцю товар (будівельні матеріали) за кількістю та по ціні згідно видаткових накладних відповідно до умов договору, а Покупець зобов'язується прийняти та оплатити товар відповідно до умов даного договору. Загальна сума договору становить 1 000 000,00грн. Оплата за товар виконується шляхом перерахування Покупцем коштів на розрахунковий рахунок Постачальника. Строк дії договору: 31.12.2011 року. (т.1 а.с.83)
Сторонами підписана накладна № 0405-1 від 04.05.2011 року про отримання товару Покупцем від Постачальника на суму 13 110,00грн. у т.ч. ПДВ 2 185,00грн. (т.1 а.с.84)
ПП «Фірма «Володар» на адресу позивача виписана податкова накладна № 8 від 04.05.2011 року на суму 13 110,00грн. у т.ч. ПДВ 2 185,00грн. (т.1 а.с.85)
Також, між позивачем (Покупець) та ТОВ «РІП» (Постачальник) укладені договори № 0405/32 від 04.05.2011 року та № 0106/11 від 01.06.2011 року за умовами яких Постачальник зобов'язується передати у власність Покупцю товар (крупи в асортименті) за кількістю та по ціні згідно видаткових накладних відповідно до умов договорів, а Покупець зобов'язується прийняти та оплатити товар відповідно до умов даних договорів. Загальна сума договорів становить 1 000 000,00грн. та 1 000 000,00грн. відповідно. Оплата за товар виконується шляхом перерахування Покупцем коштів на розрахунковий рахунок Постачальника. Строк дії договорів: 31.12.2011 року. (т.1 а.с.86, 89)
На виконання умов договорів, сторонами підписані накладні № 2365 від 04.05.2011 року про отримання товару Покупцем від Постачальника на суму 223 488,00грн. у т.ч. ПДВ 37 248,00грн. та № 62 від 06.06.2011 року на суму 21 000,00грн. у т.ч. ПДВ 3 500,00грн. (т.1 а.с.87, 90)
ТОВ «РІП» на адресу позивача виписані податкові накладні № 65 від 04.05.2011 року на суму 223 488,00грн. у т.ч. ПДВ 37 248,00грн. та № 62 від 06.06.2011 року на суму 21 000,00грн. у т.ч. ПДВ 3 500,00грн. (т.1 а.с.88, 91)
Крім того, між позивачем (Покупець) та ТОВ «Різано Трейд» (Постачальник) укладено договір № 080211-4 від 01.02.2011 року за умовами якого Постачальник зобов'язується передати у власність Покупцю товар (крупи в асортименті) за кількістю та по ціні згідно видаткових накладних відповідно до умов договору, а Покупець зобов'язується прийняти та оплатити товар відповідно до умов даного договору. Загальна сума договору становить 2 000 000,00грн. Оплата за товар виконується шляхом перерахування Покупцем коштів на розрахунковий рахунок Постачальника. Строк дії договорів: 31.12.2011 року. (т.1 а.с.92)
На виконання умов зазначеного договору, сторонами підписані накладні № 1402-7 від 14.02.2011 року про отримання товару Покупцем від Постачальника на суму 3 600,00грн. у т.ч. ПДВ 600,00грн., № 080211-1 від 08.02.2011 року на суму 188 704,00грн. у т.ч. ПДВ 31 450,67грн., № 25/02 від 25.02.2011 року на суму 27 720,00грн. у т.ч. ПДВ 4 620,00грн. та № 0503/1 від 05.03.2011 року на суму 1 200,00грн. у т.ч. ПДВ 200,00грн. (т.1 а.с.93-96)
ТОВ «Різано Трейд» на адресу позивача виписані податкові накладні № 70 від 14.02.2011 року на суму 3 600,00грн. у т.ч. ПДВ 600,00грн., № 50 від 08.02.2011 року на суму 188 704,00грн. у т.ч. ПДВ 31 450,67грн., № 112 від 25.02.2011 року на суму 27 720,00грн. у т.ч. ПДВ 4 620,00грн. та № 44 від 05.03.2011 року на суму 1 200,00грн. у т.ч. ПДВ 200,00грн. (т.1 а.с.97-100)
Розрахунок між названими суб'єктами господарювання за товар проводився у безготівковій формі. Позивачем до матеріалів справи надані виписки з банківського рахунку на перерахування з поточного рахунку зазначених грошових коштів позивачем на рахунок TOB «Різано Трейд», ПП «Фірма Володар» та ТОВ «РІП» за товар. (т.1 а.с.125-130, т.2 а.с.107-113)
Підпункт 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визначає витрати як суму будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).
Відповідно до пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.
Згідно з підпунктом 138.1.1 пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України витрати операційної діяльності включають: собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.
Відповідно до пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України визначено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.
За правилами пункту 138.5 статті 138 Податкового кодексу України інші витрати визнаються витратами того звітного періоду, в якому вони були здійснені, згідно з правилами ведення бухгалтерського обліку.
Згідно з пунктом 138.6 статті 138 Податкового кодексу України собівартість придбаних та реалізованих товарів формується відповідно до ціни їх придбання з урахуванням ввізного мита і витрат на доставку та доведення до стану, придатного для продажу.
Наведені правові норми свідчать, що визначальною умовою правомірності формування витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, є їх здійснення для провадження господарської діяльності платника податку, та підтвердження первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку.
Відповідно до визначення частини першої статті 3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.
Підпункт 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визначає господарську діяльність як діяльність особи, що пов'язану з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямовану на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.
Суд приймає до уваги, що ПП «Компанія Енерджи» здійснює діяльність, зокрема, виробництво продуктів борошномельно-круп'яної промисловості; вирощування зернових культур (крім рису), бобових культур і насіння олійних культур; неспеціалізована оптова торгівля.
Для здійснення господарської діяльності позивачем орендовані транспортні засоби за договорами укладеними з ОСОБА_1, які наявні в матеріалах справи. Крім того, позивач має у власності нерухоме майно: будівля офісно-складських приміщень, нежитлова будівля, комплекс. (т.1 а.с.232-238)
Судом встановлено, що придбані у ПП «Компанія Енерджи» з TOB «Різано Трейд», ПП «Фірма Володар» та ТОВ «РІП» товарно-матеріальні цінності позивачем реалізовано на адресу третіх осіб: ТОВ «Мерак», ТОВ «Новус Україна», ТОВ «Норман плюс», ТОВ «Край-2», ТОВ «Алнаир», ЗАТ «Ікс 5 Рітейл Груп Україна», ТОВ «Еко», ТОВ «Вест Лайн Маркет», ФО-П ОСОБА_4, ПП «Дівіал-2000», ТОВ «Фора», ТОВ «ПАККО Холдинг», ФО-П ОСОБА_5, ПП «Квартал-Економ-Магазин», ТОВ «Реал Маркет», ТОВ «Бімаркет», ТОВ «Чумацький шлях», ДП «Терра-Трейд», ТОВ «Самшид», ДП «Продмережа» на підтвердження чого позивач надав суду, договори купівлі-продажу, видаткові накладні та податкові накладні на отримання товару. (т.1 а.с.239-250, т.2 а.с.1-115)
В судовому засіданні представник позивача зазначив, що від реалізації товарів, отриманих від TOB «Різано Трейд», ПП «Фірма Володар» та ТОВ «РІП», підприємство отримало дохід.
З наведеного слідує, що господарські операції ПП «Компанія Енерджи» з TOB «Різано Трейд», ПП «Фірма Володар» та ТОВ «РІП» здійснювалися в межах звичайної господарської діяльності позивача, є реальними, відповідають дійсному економічному змісту для отримання доходу та підтверджуються необхідними документами, що є свідченням добросовісності позивача при здійсненні вказаних операцій.
За правилами підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.
У свою чергу в акті перевірки не встановлено відсутність на момент перевірки у позивача таких розрахункових, платіжних та інших первинних документів.
Суд не приймає до уваги посилання відповідача на акти ДПІ у Шевченківському районі м. Києва та ДПІ у Вишгородському районі Київської області про неможливість проведення зустрічних звірок та про результати невиїзних документальних перевірок TOB «Різано Трейд», ПП «Фірма Володар» та ТОВ «РІП» з питань взаємовідносин з платниками податків, оскільки вказані документи не позбавляють юридичного значення складених останнім первинних документів.
Відповідач також не надав суду доказів, які б свідчили, що TOB «Різано Трейд», ПП «Фірма Володар» та ТОВ «РІП» не мали адміністративно-господарських можливостей на виконання господарських зобов'язань по спірним операціям та не здійснювали фактичних дій, спрямованих на виконання взятих зобов'язань.
Стосовно висновків акта перевірки про нікчемність правочинів, укладених між позивачем та підприємством-контрагентом, суд звертає увагу на наступне.
Частина перша статті 203 Цивільного кодексу України встановлює, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Статтею 204 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Відповідно до частини першої статті 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.
Згідно з частиною другою статті 228 Цивільного кодексу України правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.
Частина третя цієї статті визначає, що у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.
Для застосування санкцій, передбачених статтею 228 Цивільного кодексу України, необхідним є наявність умислу на укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, наприклад, вчинення удаваного правочину з метою приховання ухилення від сплати податків чи з метою неправомірного одержання з державного бюджету коштів шляхом відшкодування податку на додану вартість у разі його несплати контрагентами до бюджету.
Доказами в адміністративному судочинстві, за визначенням частини першої статті 69 Кодексу адміністративного судочинства України, є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.
В процесі розгляду справи відповідачем доказів крім тих, що містяться у матеріалах справи, до суду не надано, відомостей про наявність інших доказів, які могли б бути витребувані судом, відповідачем не надавалося.
У відповідності до частин першої та четвертої статті 70 цього Кодексу, належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.
Крім того, висновок відповідача про нікчемність операцій зроблено ним без використання наданих законодавством повноважень, щодо встановлення суб'єктивної сторони намірів сторін, тобто умислу. Відповідно до пункту 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» при кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.
Відповідачем не наведено, а судом не встановлено, підстав для визнання нікчемним правочину, укладеного в межах спірних правовідносин між позивачем та його контрагентом, а відповідачем не надано доказів, які б свідчили, що зазначені правочини є такими, що порушують публічний порядок чи спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна держави.
Крім того, в силу положень частини третьої статті 228 Цивільного кодексу України питання недійсності правочину у разі недодержання вимоги щодо його відповідності інтересам держави і суспільства, його моральним засадам вирішується виключно судом.
При вирішенні даного спору суд враховує вимоги статті 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців», яка встановлює: якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін; якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними; якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, не були до нього внесені, вони не можуть бути використані в спорі з третьою особою, крім випадків, коли третя особа знала або могла знати ці відомості.
Так, у судовому засіданні сторонами не заперечувалося та підтверджено матеріалами справи, що на момент здійснення спірних господарських операцій TOB «Різано Трейд», ПП «Фірма Володар» та ТОВ «РІП» були зареєстровані як юридичні особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, про що свідчать витяги з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. (т.2 а.с.187-201)
На думку суду, позивач, як покупець, не може нести відповідальність ні за несплату податків продавцями, ні за можливу недостовірність відомостей про них, наведених у зазначеному реєстрі, за умови необізнаності щодо неї.
Враховуючи викладене, беручи до уваги наявність підтверджуючих розрахункових та інших первинних документів, а також використання позивачем придбаного товару у власній господарській діяльності, висновок акту перевірки про порушення норм Податкового кодексу України в частині заниження податку на прибуток є помилковим, а збільшення позивачу суми грошового зобов'язання з податку на прибуток з урахуванням штрафної санкції - протиправним.
Таким чином, податкове повідомлення-рішення ДПІ у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві від 22.05.2013 року № 0002132220 яким визначено суму податкового зобов'язання по податку на прибуток у сумі 91 775,00грн. з якої основний платіж 91 774,00грн. та штрафна санкція у розмірі 1,00грн. є протиправним та підлягає скасуванню.
Водночас, згідно з підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.
Підпунктом 14.1.191 пункту 14.1 статі 14 Податкового кодексу України передбачено, постачання товарів - будь-яка передача права на розпорядження товарами як власник, у тому числі продаж, обмін чи дарування такого товару, а також постачання товарів за рішенням суду.
Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.
Пункт 198.3 статті 198 Податкового кодексу України встановлює, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
З аналізу вказаних правових норм та обставин справи суд приходить до висновку, що необхідними та достатніми підставами для включення позивачем до складу податкового кредиту відповідних сум податку на додану вартість є: придбання ним послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності; сплата чи нарахування сум податку на додану вартість у зв'язку з таким придбанням.
Як вбачається з додатку 5 «Розшифровка податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів» до податкової декларації, позивач за березень, червень 2011 року відобразив в складі податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі податкових накладних, виписаних TOB «Різано Трейд», ПП «Фірма Володар» та ТОВ «РІП», у зв'язку з придбанням товару. (т.1 а.с.207-222)
Відповідно до пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
Згідно з пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Податковий кодекс України передбачає тільки один випадок не включення до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг) - це не підтвердження податковими накладними або оформлення з порушенням вимог чи не підтвердження митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). (п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України)
Згідно з пунктом 201.1 статті 201 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.
Форма та порядок заповнення податкової накладної затверджуються центральним органом державної податкової служби (п. 201.2 ст. 201 Податкового кодексу України).
Згідно з п. 1 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженої Наказом Міністерства фінансів України від 01 листопада 2011 року № 1379, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 22 листопада 2011 року за № 1333/20071, (далі - Порядок) податкову накладну заповнює особа, яка зареєстрована як платник податку в податковому органі та якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість.
Податкова накладна вважається недійсною у разі її заповнення іншою особою, ніж зазначена у цьому пункті.
Згідно з п. 6.2 Порядку податкова накладна є підставою для віднесення до податкового кредиту витрат зі сплати податку на додану вартість у покупця, зареєстрованого як платник податку.
Обставина фактичної поставки товару підтверджується окрім податкової накладної, також первинними документами, що свідчать про придбання послуг з поставки товару позивачем у комерційному відношенні в межах власної господарської діяльності.
Водночас, статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Відповідно до частини 1 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.
Згідно з частиною 2 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Вищеперелічені договори, видаткові накладні, податкові накладні мають наведені реквізити первинного документа, зміст та обсяг господарської операції відображено через визначення конкретних заходів в конкретних вимірних кількісних одиницях, вартості, найменування, дат.
Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.
В силу п. 201.4 ст. 201 Податкового кодексу України податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.
Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця (п. 201.6 ст. 201 Податкового кодексу України).
Згідно з п. 201.7 ст. 201 Податкового кодексу України податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).
Суд бере до уваги, що перевіряючим податкового органу під час дослідження податкових накладних, виписаних TOB «Різано Трейд», ПП «Фірма Володар» та ТОВ «РІП» на адресу позивача, не виявлено відсутність будь-яких реквізитів, передбачених ст. 201 ПК України, або інші недоліки в їх оформлені.
За приписом пункту 201.8 статті 201 Податкового кодексу України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.
Як встановлено судом, на момент складання податкових накладних, березень, травень - червень 2011 року, контрагент позивача - ТОВ «РІП» був зареєстрований як платник податку на додану вартість у встановленому законодавством порядку з 31.03.2008 року (індивідуальний податковий номер - 321631426596, номер свідоцтва платника ПДВ - 100107770); контрагент позивача - ПП «Фірма Володар» був зареєстрований як платник податку на додану вартість у встановленому законодавством порядку з 13.08.2010 року (індивідуальний податковий номер - 319887826531) номер свідоцтва платника ПДВ - 100296234, яке анульоване 18.03.2011 року у зв'язку з перереєстрацією та видане свідоцтво про реєстрацію платника ПДВ № 100328607 від 18.03.2011 року; контрагент позивача - TOB «Різано Трейд» був зареєстрований як платник податку на додану вартість у встановленому законодавством порядку з 14.12.2010 року (індивідуальний податковий номер - 364451510089) номер свідоцтва платника ПДВ - 100314379, яке анульоване 31.03.2011 року за ініціативою податкового органу.
Вказана інформація підтверджується даними з Реєстру платників ПДВ, розміщеному на офіційному веб-сайті Державної податкової служби України (www.sts.gov.ua), а тому зазначені підприємства в спірному періоді мали право нараховувати податок на додану вартість та складати податкові накладні на кожну поставку товару/послуг. В свою чергу, податкові накладні, на підставі яких позивач формував податковий кредит, та копії яких знаходяться в матеріалах справи, відповідають вимогам встановленим пунктом 201.1 статті 201 Податкового кодексу України.
Враховуючи викладене, на думку суду, ПП «Компанія Енерджи» правомірно формувало податковий кредит по взаємовідносинам з TOB «Різано Трейд», ПП «Фірма Володар» та ТОВ «РІП», а висновки акту перевірки про заниження податку на додану вартість є помилковими, тому, збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість з урахуванням штрафних санкцій є протиправним.
Таким чином, податкове повідомлення-рішення ДПІ у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві від 22.05.2013 року № 000312220 яким визначено суму податкового зобов'язання по податку на додану вартість у сумі 76 105,00грн. з якої основний платіж 76 104,00грн. та штрафна санкція у розмірі 1,00грн. є протиправним та підлягає скасуванню.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з частиною першою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
З огляду на викладене, доводи відповідача про нікчемність правочинів поставки товарів за договорами, не знайшли свого підтвердження під час судового розгляду.
Таким чином, виходячи з системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог Приватного підприємство «Компанія Енерджи».
Відповідно до частини першої статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.
Керуючись ст.ст.2-15, 17-18, 33-35, 41-42, 47-51, 56-59, 69-71, 79, 86, 87, 94, 99, 104-107, 110-111,112, 121, 122-143, 151-154, 158, 162, 163, 167, 185-186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
постановив:
Позов Приватного підприємство «Компанія Енерджи» - задовольнити.
Скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Дніпровському районі міста Києва Головного управління Міндоходів у місті Києві від 22.05.2013 року № 0002132220 яким визначено суму податкового зобов'язання по податку на прибуток у сумі 91 775,00грн. з якої основний платіж 91 774,00грн. та штрафна санкція у розмірі 1,00грн. та № 000312220 яким визначено суму грошового зобов'язання по податку на додану вартість у сумі 76 105,00грн. з якої основний платіж 76 104,00грн. та штрафна санкція 1,00грн.
Стягнути з Державного бюджету України на користь Приватного підприємство «Компанія Енерджи» витрати по сплаті судового збору у розмірі 1678 гривень 80 копійок.
Постанова набирає законної сили в порядку передбаченому ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена в апеляційному порядку за правилами, встановленими ст.ст.185-187 цього Кодексу.
Суддя О.А. Соколова