ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1
м. Київ
12 лютого 2014 року справа № 826/251/14
о 09 год. 48 хв.
приміщення суду за адресою: м. Київ, вул. Хрещатик, 10
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Соколової О.А.,
при секретарі судового засіданні Трухан К.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу
за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2
до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного
управління Міндоходів у місті Києві
про скасування податкового повідомлення-рішення від 30.10.2013 року
№ 0001141701,
за участю представників сторін:
від позивача ОСОБА_3,
від відповідача Титаренка Т.А., -
встановив:
До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулася Фізична особа-підприємець ОСОБА_2 (далі - позивач) з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві (далі - відповідач) про визнання протиправними та скасування податкові повідомлення-рішення від 30.10.2013 року № 0001141701.
В обґрунтування позову позивач посилається на те, що взаємовідносини, які були між ФО-П ОСОБА_2 та TOB «Білдім» на підставі первинних документів, не віднесено законом до нікчемних, також відсутні судові рішення про визнання їх недійсними. Як вказує позивач, з його боку були надані усі первинні документи до перевірки, які підтверджують фактичну поставку товару. На думку позивача, податковий орган безпідставно самостійно визначив, що надані для перевірки первинні документи є нікчемними і не можуть бути прийняті до уваги. Крім того, позиція про те, що договір поставки суперечить інтересам держави та суспільства і порушує публічний порядок, не підкріплена належними доказами. Позивач зазначає, що всі взаємовідносини які відбувались між позивачем і TOB «Білдім» підтверджені первинними документами, що свідчить про їх виконання, тобто носить реальний характер. Вказаний суб'єкт господарювання на момент взаємовідносин з ФО-П ОСОБА_2 був зареєстрований в порядку встановленим чинним законодавством та мав відповідну цивільну дієздатність.
У судовому засіданні представник позивача надав пояснення аналогічні викладеним у позовній заяві та просив суд задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
Представник відповідача надав до матеріалів справи письмові заперечення на позовну заяву (а.с.79-81), в яких зазначив, що в ході проведення перевірки позивача було встановлено, що його контрагент ТОВ «Білдім» має ознаки фіктивності, тобто відсутній за юридичною та фактичною адресами, не мають виробничих потужностей, найманих працівників тощо, що в свою чергу унеможливлює здійснення господарських операцій з продажу товарів, робіт або послуг. Враховуючи наведене, представник відповідача зазначає, що усі операції купівлі-продажу з ТОВ «Білдім» не спричиняють реального настання правових наслідків, а отже є нікчемними по ланцюгу до вигодонабувача.
Представник відповідача у судовому засіданні просив у задоволенні позовних вимог ФО-П ОСОБА_2 відмовити в повному обсязі.
Відповідно до ст. 86 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Заслухавши пояснення представників сторін та дослідивши письмові докази в матеріалах справи, суд встановив наступне.
Відповідно до ч.1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Позивач - ОСОБА_2, зареєстрований як фізична особа-підприємець Солом'янською районною у місті Києві державною адміністрацією 17.05.2005 року № 20730000000002828, ідентифікаційний код фізичної особи-платника податків НОМЕР_2, що підтверджено свідоцтвом про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця та довідкою № 2586 Головного управління статистики у м. Києві про визначення класифікаційних даних, в якій зазначено, що до видів діяльності позивача за КВЕД відноситься: роздрібна торгівля побутовими товарами; посередництво в торгівлі різними товарами; монтаж систем опалення, вентиляції та кондиціонування повітря. (а.с.42-44)
На час розгляду справи ФО-П ОСОБА_2 зареєстроване як платник податку на додану вартість з 11.08.2005 року (індивідуальний податковий номер - НОМЕР_2), номер свідоцтва платника ПДВ - НОМЕР_5, що підтверджується даними з реєстру платників податку на додану вартість, розміщеному на офіційному веб-сайті Державної податкової служби України (www.sts.gov.ua) та свідоцтвом про реєстрацію платника податку на додану вартість. (а.с.45)
Відповідач - Державна податкова інспекція у Солом'янському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві є контролюючим органом, який в розумінні п.п.41.1.1 п.41.1 ст.41 Податкового кодексу України контролює податки, які справляються до бюджетів та державних цільових фондів, крім зазначених у підпункті 41.1.2 цього пункту, а також стосовно законодавства, контроль за дотриманням якого покладається на органи державної податкової служби.
Відповідно до п.п.20.1.4 п.20.1 ст.20 Податкового кодексу України, органи державної податкової служби мають право проводити перевірки платників податків (крім Національного банку України) в порядку, встановленому цим Кодексом.
Органи державної податкової служби мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки. (п.75.1 ст.75 Податкового кодексу України)
П.п.75.1.2 п.75.1 ст.75 Податкового кодексу України передбачено, що документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, а також отриманих в установленому законодавством порядку органом державної податкової служби документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.
Документальна позапланова перевірка не передбачається у плані роботи контролюючого органу і проводиться за наявності хоча б однієї з обставин, визначених цим Кодексом. Документальною невиїзною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться в приміщенні контролюючого органу.
Згідно з п.п.78.1.1 п.78.1 ст.78 кодексу, документальна позапланова перевірка здійснюється за наявності обставини, а саме, за наслідками перевірок інших платників податків або отримання податкової інформації виявлено факти, що свідчать про можливі порушення платником податків податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на обов'язковий письмовий запит органу державної податкової служби протягом 10 робочих днів з дня отримання запиту.
Приписами п.79.1 ст.79 Податкового кодексу України встановлено, що документальна невиїзна перевірка здійснюється у разі прийняття керівником органу державної податкової служби рішення про її проведення та за наявності обставин для проведення документальної перевірки, визначених статтями 77 та 78 цього Кодексу. Документальна невиїзна перевірка здійснюється на підставі зазначених у підпункті 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 цього Кодексу документів та даних, наданих платником податків у визначених цим Кодексом випадках, або отриманих в інший спосіб, передбачений законом.
Документальна позапланова невиїзна перевірка проводиться посадовими особами органу державної податкової служби виключно на підставі рішення керівника органу державної податкової служби, оформленого наказом, та за умови надіслання платнику податків рекомендованим листом із повідомленням про вручення або вручення йому чи його уповноваженому представнику під розписку копії наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення такої перевірки. (п.79.2 ст.79 Податкового кодексу України)
Відповідно до п.86.1 ст.86 Податкового кодексу України, результати перевірок (крім камеральних та електронних перевірок) оформлюються у формі акта або довідки, які підписуються посадовими особами органу державної податкової служби та платниками податків або їх законними представниками (у разі наявності). У разі встановлення під час перевірки порушень складається акт. Якщо такі порушення відсутні, складається довідка.
Керуючись вищезазначеними нормами податкового законодавства Державною податковою інспекцією у Солом'янському районі ГУ Міндоходів у місті Києві проведено позапланову невиїзну перевірку позивача з питань правомірності формування податкового кредиту з податку на додану вартість при взаємовідносинах з ТОВ «Білдім» за грудень 2010 року. За наслідками перевірки було складено акт від 11.10.2013 року № 1875/26-58-17-01-17-НОМЕР_2. (а.с.13-23)
Під час проведення документальної перевірки перевіряючим встановлено наявність договірних взаємовідносин ФО-П ОСОБА_2 з ТОВ «Білдім» в грудні 2010 року, а саме підприємство поставляло товари, на загальну суму 46 246,68грн. у т.ч. ПДВ 7 707,78грн. відповідно до розрахунку-фактури.
Для роботи відповідачем був використаний акт ДПІ у Печерському районі м. Києва ДПС від 10.06.2011 року № 699/23-6/35482257 з питань дотримання ТОВ «Білдім» вимог податкового та іншого законодавства за листопад 2010 року - лютий 2011 року, яким не встановлено місцезнаходження ТОВ «Білдім» за юридичною та фактичною адресами, фактично згідно податкової звітності у товариства встановлено відсутність трудових ресурсів, виробничого обладнання, складських та торгівельних приміщень, транспорту та торгівельного обладнання, сировини, матеріалів для здійснення основного виду діяльності, визначеного згідно довідки з ЄДРПОУ. За висновками перевіряючих ДПІ у Печерському районі м. Києва ДПС, фінансово-господарська діяльність ТОВ «Білдім» здійснюється поза межами правового поля, що у свою чергу свідчить про не набуття належним чином цивільної праводієздатності ТОВ «Білдін», фінансово-господарські взаємовідносини між ТОВ «Білдін» та контрагентами є фіктивними правочинами, та такими, що вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювались цими правочинами.
У висновках акту зазначено, що документальною позаплановою перевіркою встановлено порушення п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерського обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 року за №168/704, п.9.1 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», п.198.1, п.198.6 ст.198 та ст.201 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено до сплати податок на додану вартість на суму 7 707,78грн.
Відповідно до п.п.54.3.2 п.54.3 ст.54 Податкового кодексу України, контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму грошових зобов'язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення (збільшення) від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, якщо, дані перевірок результатів діяльності платника податків, крім електронної перевірки, свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, суми бюджетного відшкодування та/або від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, заявлених у податкових (митних) деклараціях, уточнюючих розрахунках.
Згідно п.п.2.1 «б» р.ІІ Порядку направлення органами державної податкової служби податкових повідомлень-рішень платникам податків, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 28.11.2012 року № 1236, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 20 грудня 2012 року за № 2135/22447, орган державної податкової служби визначає суму нарахування (зменшення) грошового зобов'язання, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість та складає податкове повідомлення-рішення у випадках, якщо дані перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, суми бюджетного відшкодування та/або від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, заявлених у податкових деклараціях, уточнюючих розрахунках.
У цьому випадку відповідний структурний підрозділ органу державної податкової служби складає податкове повідомлення-рішення за формами згідно з додатками за наслідками перевірок (форма «Р»). (п.п.2.2 р.ІІ названого Порядку)
На підставі зазначеного акту перевірки відповідачем було прийнято податкове повідомлення - рішення від 30.10.2013 року № 0001141701 яким згідно з п.п.54.3.2 п.54.3 ст.54 та п.123.1 ст.123 Податкового кодексу України, визначено суму податкового зобов'язання по податку на додану вартість у сумі 9 635,00грн. з якої основний платіж 7 708,00грн. та штрафна санкція у розмірі 1 927,00грн. (а.с.25)
Спір виник через висновки податкового органу про нікчемність договору постачання товару в грудні 2010 року відповідно до видаткової накладної, оскільки сторони договору не мали наміру на реальне настання наслідків, а позивач мав мету на збільшення податкового кредиту у розмірі 7 707,78грн. при відсутності фактичного постачання товарів.
Відповідно до вимог ст.67 Конституції України платники податків повинні сплачувати належні суми податків і зборів у встановлені законами терміни.
Як зазначив Вищий адміністративний суд України в інформаційному листі від 02 червня 2011 року №742/11/13-11, судам належить звертати особливу увагу на дослідження обставин реальності здійснення господарських операцій платника податку, на підставі яких таким платником були сформовані дані податкового обліку. При цьому приймати на підтвердження даних податкового обліку можна лише достовірні первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції. З метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясовувати, зокрема, такі обставини: рух активів у процесі здійснення господарської операції; установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції та установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку. При цьому в обов'язковому порядку необхідно досліджувати наявність господарської мети при вчиненні відповідних дій платника податку.
Таким чином, в межах даного спору слід встановити факт здійснення (реальність) господарської операції між ФО-П ОСОБА_2 та ТОВ «Білдін», мету придбання товару, обставини використання придбаних товарів у власній господарській діяльності позивача, встановити спеціальну податкову правосуб'єктність учасників господарської операції (чи були платниками податку на додану вартість).
Суд враховує, що аналіз реальності господарської операції повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків, усіх первинних документів, які належить складати залежно від певного виду господарської операції, - договори, акти виконаних робіт тощо та відповідності їх дійсному економічному змісту.
Статтею 11 Цивільного кодексу України зазначено, що підставою виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Згідно ст.639 Цивільного кодексу України, договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.
В статті 14 Цивільного кодексу України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.
Цивільні відносини у сфері поставки регулюються вимогами Цивільного кодексу України, а саме главою 54 «Купівля-продаж».
Відповідно до ст.ст.655, 656 цього кодексу, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.
Як підтверджують матеріали справи та встановлено в судовому засіданні, ТОВ «Білдін» (Постачальник) на адресу позивача (Одержувач) виписаний рахунок-фактура № 30/12 від 30.12.2010 року на поставку товару: кондиціонери та запчастини для них. (а.с.27)
Сторонами підписана видаткова накладна № 30/12 від 30.12.2010 року на суму 46 246,68грн. у т.ч. ПДВ 7 707,78грн., яка свідчить про фактичне постачання товару на адресу позивача, в якій зазначені повні реквізити постачальника та одержувача товарів, найменування товару, одиниця виміру, кількість, ціна та сума без податку на додану вартість. Вона підписана представниками обох сторін із зазначенням прізвищ, які сприймаються судом як належний доказ товарності спірної господарської операції, отже істотні умови постачання, що знайшло своє відображення у вище згадуваної видаткової накладної. (а.с.28)
ТОВ «Білдін» на адресу позивача виписана податкова накладна № 130 від 30.12.2010 року на суму 46 246,68грн. у т.ч. ПДВ 7 707,78грн., і сума податку на додану вартість по якій була віднесена позивачем до податкового кредиту за грудень 2010 року. (а.с.29)
Розрахунки між названими суб'єктами господарювання за товар проводились у безготівковій формі. Позивачем до матеріалів справи надана виписка з банківського рахунку станом на 30.12.2010 року яка підтверджує перерахування позивачем грошових коштів на рахунок ТОВ «Білдін» за отриманий товар - вентиляційне обладнання згідно рахунку-фактури. (а.с.82)
Суд зазначає, що підпункт 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визначає витрати як суму будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).
Відповідно до визначення частини першої статті 3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.
Підпункт 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визначає господарську діяльність як діяльність особи, що пов'язану з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямовану на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.
Судом встановлено, що ФО-П ОСОБА_2 здійснює діяльність, зокрема, монтаж систем опалення, вентиляції та кондиціонування повітря.
Для здійснення господарської діяльності у позивача у власності є автотранспортний засіб - вантажний фургон VOLKSWAGEN LT 32, що підтверджено свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_4, та як встановлено у судовому засіданні, на ньому позивач перевозив отриманий у контрагента товар. (а.с.41)
Судом встановлено, що придбані у ТОВ «Білдін» товари позивачем реалізовано на адресу третіх осіб: ТОВ БГ «Капітель», ТОВ ВП «Побутрембудматеріали», на підтвердження чого позивач надав суду первинні документи по зазначеним операціям, а саме видаткові накладні, податкові накладні, довіреності на осіб які отримували товар у позивача. За проданий товар позивач отримав грошові кошти, про що свідчать виписки по банківському рахунку позивача. (а.с.30-40, 58-70)
В судовому засіданні представник позивача зазначив, що від реалізації товарів, отриманих від ТОВ «Білдін», позивач отримав дохід.
З наведеного слідує, що господарська операція між ФО-П ОСОБА_2 та ТОВ «Білдін» здійснювалася в межах звичайної господарської діяльності позивача, є реальною, відповідає дійсному економічному змісту для отримання доходу та підтверджується необхідними документами, що є свідченням добросовісності позивача при здійсненні вказаних операцій.
У свою чергу в акті перевірки не встановлено відсутність на момент перевірки у позивача таких розрахункових, платіжних та інших первинних документів.
Суд не приймає до уваги посилання відповідача на акт ДПІ у Печерському районі м. Києва ДПС з питань дотримання ТОВ «Білдім» вимог податкового та іншого законодавства за листопад 2010 року - лютий 2011 року, оскільки вказані документи не позбавляють юридичного значення складених останнім первинних документів.
Відповідач також не надав суду доказів, які б свідчили, що ТОВ «Білдім» не мав адміністративно-господарських можливостей на виконання господарських зобов'язань по спірним операціям та не здійснював фактичних дій, спрямованих на виконання взятих зобов'язань.
Стосовно висновків акта перевірки про нікчемність правочину, укладеного між позивачем та підприємством-контрагентом, суд звертає увагу на наступне.
Частина перша статті 203 Цивільного кодексу України встановлює, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Статтею 204 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Відповідно до частини першої статті 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.
Згідно з частиною другою статті 228 Цивільного кодексу України правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.
Частина третя цієї статті визначає, що у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.
Для застосування санкцій, передбачених статтею 228 Цивільного кодексу України, необхідним є наявність умислу на укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, наприклад, вчинення удаваного правочину з метою приховання ухилення від сплати податків чи з метою неправомірного одержання з державного бюджету коштів шляхом відшкодування податку на додану вартість у разі його несплати контрагентами до бюджету.
Доказами в адміністративному судочинстві, за визначенням частини першої статті 69 Кодексу адміністративного судочинства України, є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.
В процесі розгляду справи відповідачем доказів крім тих, що містяться у матеріалах справи, до суду не надано, відомостей про наявність інших доказів, які могли б бути витребувані судом, відповідачем не надавалося.
У відповідності до частин першої та четвертої статті 70 цього Кодексу, належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.
Крім того, висновок відповідача про нікчемність операцій зроблено ним без використання наданих законодавством повноважень, щодо встановлення суб'єктивної сторони намірів сторін, тобто умислу. Відповідно до пункту 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» при кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.
Відповідачем не наведено, а судом не встановлено, підстав для визнання нікчемним правочину, укладеного в межах спірних правовідносин між позивачем та його контрагентом, і відповідачем не надано доказів, які б свідчили, що зазначений правочин є таким, що порушує публічний порядок чи спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна держави.
Крім того, в силу положень частини третьої статті 228 Цивільного кодексу України питання недійсності правочину у разі недодержання вимоги щодо його відповідності інтересам держави і суспільства, його моральним засадам вирішується виключно судом.
При вирішенні даного спору суд враховує вимоги статті 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців», яка встановлює: якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін; якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними; якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, не були до нього внесені, вони не можуть бути використані в спорі з третьою особою, крім випадків, коли третя особа знала або могла знати ці відомості.
Так, у судовому засіданні сторонами не заперечувалося, що на момент здійснення спірної господарської операції ТОВ «Білдім» був зареєстрований як юридична особа в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.
На думку суду, позивач, як покупець, не може нести відповідальність ні за несплату податків продавцями, ні за можливу недостовірність відомостей про них, наведених у зазначеному реєстрі, за умови необізнаності щодо неї.
Водночас, згідно з підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.
Підпунктом 14.1.191 пункту 14.1 статі 14 Податкового кодексу України передбачено, постачання товарів - будь-яка передача права на розпорядження товарами як власник, у тому числі продаж, обмін чи дарування такого товару, а також постачання товарів за рішенням суду.
Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.
Пункт 198.3 статті 198 Податкового кодексу України встановлює, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
З аналізу вказаних правових норм та обставин справи суд приходить до висновку, що необхідними та достатніми підставами для включення позивачем до складу податкового кредиту відповідних сум податку на додану вартість є: придбання ним товару, послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності; сплата чи нарахування сум податку на додану вартість у зв'язку з таким придбанням.
Як вбачається з додатку 5 «Розшифровка податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів» до податкової декларації позивач за грудень 2010 року відобразив в складі податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі податкової накладної виписаної ТОВ «Білдім», у зв'язку з придбанням товару. (а.с.73-78)
Відповідно до пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
Згідно з пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Податковий кодекс України передбачає тільки один випадок не включення до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг) - це не підтвердження податковими накладними або оформлення з порушенням вимог чи не підтвердження митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). (п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України)
Згідно з пунктом 201.1 статті 201 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.
Форма та порядок заповнення податкової накладної затверджуються центральним органом державної податкової служби (п. 201.2 ст. 201 Податкового кодексу України).
Згідно з п. 1 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженої Наказом Міністерства фінансів України від 01 листопада 2011 року № 1379, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 22 листопада за № 1333/20071, (далі - Порядок) податкову накладну заповнює особа, яка зареєстрована як платник податку в податковому органі та якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість.
Податкова накладна вважається недійсною у разі її заповнення іншою особою, ніж зазначена у цьому пункті.
Згідно з п. 6.2 Порядку податкова накладна є підставою для віднесення до податкового кредиту витрат зі сплати податку на додану вартість у покупця, зареєстрованого як платник податку.
Обставина фактичної поставки товару підтверджується окрім податкової накладної, також первинними документами, що свідчать про придбання послуг з поставки товару позивачем у комерційному відношенні в межах власної господарської діяльності.
Водночас, статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Відповідно до частини 1 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.
Згідно з частиною 2 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Вищеперелічені рахунок-фактура, видаткова накладна, податкова накладна мають наведені реквізити первинного документа, зміст та обсяг господарської операції відображено через визначення конкретних заходів в конкретних вимірних кількісних одиницях, вартості, найменування, дат.
Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.
В силу п. 201.4 ст. 201 Податкового кодеску України податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.
Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця (п. 201.6 ст. 201 ПК України).
Згідно з п. 201.7 ст. 201 Податкового кодексу України податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).
Суд бере до уваги, що перевіряючим податкового органу під час дослідження податкової накладної, виписаної ТОВ «Білдім» на адресу позивача, не виявлено відсутність будь-яких реквізитів, передбачених ст. 201 ПК України, або інші недоліки в їх оформлені.
За приписом пункту 201.8 статті 201 Податкового кодексу України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.
Як встановлено судом, на момент складання податкових накладних, грудень 2010 року, контрагент позивача - ТОВ «Білдім» був зареєстрований як платник податку на додану вартість з 10.01.2009 року у встановленому законодавством порядку (індивідуальний податковий номер - 354822526555), свідоцтво платника податку на додану вартість ТОВ «Білдім» анульовано 30.05.2011 року, причина анулювання - скасовано за ініціативою податкового органу, що підтверджується даними з Реєстру платників ПДВ, розміщеному на офіційному веб-сайті Державної податкової служби України (www.sts.gov.ua), а тому зазначене підприємство у спірному періоді мало право нараховувати податок на додану вартість та складати податкові накладні на кожну поставку товару/послуг.
В свою чергу, податкова накладна, на підставі якої позивач формував податковий кредит та копія якої знаходиться в матеріалах справи, відповідає вимогам встановленим пунктом 201.1 статті 201 Податкового кодексу України.
Враховуючи викладене, на думку суду, ФО-П ОСОБА_2 правомірно формував податковий кредит по взаємовідносинам з ТОВ «Білдім», а висновки акту перевірки про заниження податкового зобов'язання з податку на додану вартість є помилковими, тому, збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість з урахуванням штрафних санкцій є протиправним.
Таким чином, податкове повідомлення-рішення ДПІ у Солом'янському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві від 30.10.2013 року № 0001141701 є протиправним та підлягає скасуванню.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з частиною першою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
З огляду на викладене, доводи відповідача про нікчемність правочину - договору поставки товарів укладеного між ФО-П ОСОБА_2 та ТОВ «Білдім», не знайшли свого підтвердження під час судового розгляду.
Таким чином, виходячи з системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2.
Відповідно до частини першої статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.
Керуючись ст.ст.2-15, 17-18, 33-35, 41-42, 47-51, 56-59, 69-71, 79, 86, 87, 94, 99, 104-107, 110-111,112, 121, 122-143, 151-154, 158, 162, 163, 167, 185-186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
постановив:
Позов Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 - задовольнити.
Скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Солом'янському районі міста Києва Головного управління Міндоходів у місті Києві від 30.10.2013 року № 0001141701 яким визначено податкове зобов'язання по податку на додану вартість у сумі 9 635,00грн. з якої основний платіж 7 708,00грн. та штрафна санкція у розмірі 1 927,00грн.
Стягнути з Державного бюджету України на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 витрати по сплаті судового збору у розмірі 1827 гривні 00 копійок.
Постанову ухвалено у нарадчій кімнаті та проголошено її вступну та резолютивну частину 12 лютого 2014 року.
Постанову у повному обсязі складено 17 лютого 2014 року.
Постанова набирає законної сили в порядку передбаченому ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена в апеляційному порядку за правилами, встановленими ст.ст.185-187 цього Кодексу.
Суддя О.А. Соколова