Номер провадження № 22-ц/785/1249/14
Головуючий у першій інстанції Середа І.В.
Доповідач Драгомерецький М. М.
19.02.2014 року м. Одеса
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:
головуючого - Драгомерецького М.М.
суддів: Панасенкова В.О.,
Громіка Р.Д.,
при секретарі: Орловій С.І.,
за участю: представника позивача ОСОБА_3 - ОСОБА_4,
відповідача ОСОБА_5 та представника третьої особи
ОСОБА_6 - ОСОБА_7,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_4 в інтересах ОСОБА_3 на рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 14 листопада 2013 року за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_5, третя особа ОСОБА_6 про визнання права спільної сумісної власності, поділ майна, визнання права власності на 1/2 частину майна, вселення, зобов'язання не перешкоджати в користуванні квартирою та за зустрічним позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_5, ОСОБА_3 про визнання договору інвестування будівництва житлового будинку в частині покупця недійсним, визнання інвестором та визнання права власності,-
02 квітня 2013 року ОСОБА_4 в інтересах ОСОБА_3 звернулась до суду із позовом до ОСОБА_5, третя особа ОСОБА_6 про визнання права спільної сумісної власності, поділ майна, визнання права власності на 1/2 частину майна, вселення, зобов'язання не перешкоджати в користуванні квартирою.
Мотивуючи свої позовні вимоги тим, що з 2000 року позивач та ОСОБА_5 проживали однією сім'єю, перебували у шлюбних відносинах, вели спільне господарство і 13 жовтня 2003 року ними було придбано за спільні грошові кошти автомобіль «ЗАЗ Daewoo», який зареєстровано за ОСОБА_5. З моменту придбання автомобіль знаходиться у його розпоряджені, право його розпорядження зазначено у свідоцтві про реєстрацію транспортного засобу.
24 листопада 2004 року між ними було зареєстровано шлюб за час знаходження в якому було придбано квартиру АДРЕСА_1 та нежитлове приміщення площею 18 кв.м., розташоване за цією ж адресою. Оскільки він має намір вселитись до спірної квартири, а відповідач ОСОБА_5 перешкоджає йому в цьому, ОСОБА_3 звернувся до суду із вказаним позовом та просив його задовольнити у повному обсязі з наведених у позовній заяві правових підстав.
05 серпня 2013 року ОСОБА_6 звернулась до суду із позовом до ОСОБА_5, ОСОБА_3 про визнання договору інвестування будівництва житлового будинку в частині покупця недійсним, визнання інвестором та визнання права власності.
Обгрунтовуючи свої позовні вимоги тим, що вона є донькою ОСОБА_5 та внаслідок неприязних стосунків між нею та чоловіком її матері ОСОБА_3, вона вирішила купити квартиру в новобудові за адресою: АДРЕСА_1 Однак, договір інвестування був укладений на ім'я матері. За рахунок власних коштів позивач за зустрічним позовом здійснила перепланування та ремонт квартири, обладнала її технікою та меблями, з моменту вселення сплачує усі комунальні послуги.
В судовому засіданні ОСОБА_3 підтримав вомоги заявленого в його інтересах позову, у задоволенні зустрічного позову просив відмовити та задовольнити вимоги зустрічного позову.
Відповідач ОСОБА_5 заперечувала проти вимог ОСОБА_3, визнала позов ОСОБА_6 у повному обсязі.
Предсттавник ОСОБА_6 не визнала позовних вимог ОСОБА_3 та просила у їх задоволенні відмовити.
Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 14 листопада 2013 року позовні вимоги ОСОБА_3 задоволено частково, визнано автомобіль «ЗАЗ Daewoo» спільним сумісним майном ОСОБА_3 та ОСОБА_5 та визнано за ними право власності на зазначений автомобіль по 1/2 частині за кожним. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Позовну заяву ОСОБА_6 задоволено у повному обсязі.
В апеляційній скарзі ОСОБА_4 в інтересах ОСОБА_3 просить скасувати рішення місцевого суду в частині відмови позовних вимог ОСОБА_3 про поділ квартири, визнання права власності на 1/2 частину квартири, вселення та зобов'язання не перешкоджати у користуванні квартирою та у частині задоволення позову ОСОБА_6, ухвалити нове рішення, яким задовольнити первісний позов у повному обсязі та відмовити у задоволенні зустрічного позову, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права.
У судове засідання до суду апеляційної інстанції не з'явились позивач ОСОБА_3 та третя особа ОСОБА_6, однак вони сповіщались про розгляд справи належним чином, крім того інтереси зазначених осіб представляють їх довірені особи, що у відповідності до ч. 2 ст. 305 ЦПК України не перешкоджає подальшому розгляду справи та у доступі їх до суду апеляційної інстанції.
Заслухавши доповідача, пояснення на апеляційну скаргу та заперечення на неї, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та позовних вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.
Відповідно п.3 ч.1 ст.307 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право скасувати або змінити рішення суду.
Статтею 303 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону оскаржуване рішення у повній мірі відповідає.
Відповідно до вимог ст. 214 ЦПК України, під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини справи, якими обґрунтовуються вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, які правовідносини випливають із встановлених обставин, яка правова норма підлягає застосуванню до цих правових відносин та інші.
Оцінка зібраних по справі доказів має здійснюватися за правилами, передбаченими ст. 212 ЦПК України з урахуванням положень ст. ст. 57-66 ЦПК України.
Згідно вимог ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків встановлених ст. 61 ЦПК України.
Відповідно до вимог ч. 2 ст. 303 ЦПК України апеляційний суд досліджує докази, які судом першої інстанції були досліджені з порушенням встановленого порядку або в дослідженні яких було неправомірно відмовлено, а також нові докази, неподання яких до суду першої інстанції було зумовлено поважними причинами.
Таким чином, суд, розглядаючи цивільну справу у порядку позовного провадження, повинен повно і всебічно з'ясувати фактичні обставини справи, однак не вправі виходити за межі заявлених позовних вимог та тієї доказової бази, яка сформована за рахунок доказів, поданих до суду самими учасниками процесу.
Задовольняючи позов третьої особи, яка заявила самостійні вимоги, ОСОБА_6 та відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_3 в частині визнання за ним права власності, усунення перешкод та вселення до квартири АДРЕСА_1, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_6 сплатила кошти за спірну квартиру, а тому фактичним покупцем спірної квартири є саме вона.
Однак, з такими висновками районного суду, колегія суддів не погоджується виходячи з таких підстав.
Судом встановлені наступні обставини у справі.
Згідно свідоцтва про шлюб, від 24 грудня 2004 року позивач ОСОБА_3 та відповідачка ОСОБА_5 знаходилися у шлюбі, зареєстрованому Першим Суворовським ВДРАЦС ОМУЮ, актовий запис №1019
19 квітня 2005 року товариство з обмеженою відповідальністю "Нове місто" уклало з ОСОБА_5 договір №48/19 про інвестування будівництва житла предметом якого було інвестування грошових коштів в будівництво житлового багатоквартирного будинку в м. Одесі мкр.ІІІ-3-7 селище Котовського (будівельна адреса: АДРЕСА_1) і введення в експлуатацію з метою отримання в наступному у власність житлового приміщення.
На підставі вказаного договору та акту приймання-передачі виконавчим комітетом Одеської міської ради від 26 березня 2007 року було видано свідоцтво про право власності на квартиру АДРЕСА_1 на ім'я ОСОБА_5 (а.с. 65-66).
Задовольняючи позов ОСОБА_6, суд виходив з того, що всі внески за договором інвестування №48/19 були вчинені нею особисто, що підтверджується її підписами на відповідних квитанціях про сплату коштів, а також та обставина, що ОСОБА_6 отримувала в борг кошти на перший внесок за квартиру.
Однак, з такими висновками місцевого суду колегія суддів погодитись не може, так як з розписки від 12 квітня 2004 року, відповідно до якої ОСОБА_6 отримала від ОСОБА_8 8 000 доларів США, не вбачається, що зазначені кошти були отримані саме з метою купівлі спірної квартири.
Крім того, посилання суду першої інстанції на те, що квитанції про сплату коштів за квартиру підписані ОСОБА_6, не знайшли свого підтвердження, так як відповідно до тих самих квитанцій платником зазначена її мати ОСОБА_5.
За таких обставин судова колегія приходить до висновку, що підстав для задоволення зустрічного позову ОСОБА_6 у суду не було.
Щодо задоволення позовних вимог ОСОБА_3, в частині спірної квартири, то колегія суддів виходить з наступного.
Відповідно до п.23 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (ст.ст. 60, 69 СК України, ч. 3 ст. 368 ЦК України), відповідно до частин 2, 3 ст. 325 ЦК України, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.
Відповідно до ч.1 ст.60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Згідно положень вказаної статті вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Згідно до ст. 61 СК Україна об'єктом права спільної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком майна, виключеного з цивільного обороту. Об'єктом права спільної сумісної власності є заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи, одержані одним із подружжя. Якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. Зокрема виходячи з положень цієї статті, договори купівлі - продажу квартир були укладені моєю дружиною в період шлюбу, а тому вказані квартири, як об'єкти договорів, є спільною сумісною власністю подружжя.
Статтею 63 СК України передбачено, що дружина та чоловік мають рівні права, на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Частиною 1 ст.65 СК України передбачено, що дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою.
Згідно ч.1 ст.68 СК України розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу.
Частиною 1 ст.69 СК України передбачено, що дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.
Відповідно до ч.1 ст.70 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Аналогічні положення викладені також у ч. ч.2, 3 ст.372 ЦК України, у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.
Одночасно, у відповідності до положень ч.1,2 ст.71 СК України майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом.
Відповідно до 1 ст. 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.
Оскільки, договір інвестування квартири та виплата коштів за неї проводилась у період знаходження ОСОБА_3 та ОСОБА_5 у зареєстрованому шлюбі, то колегія суддів приходить до висновку про задоволення позову ОСОБА_3 в частині визнання за ним права власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1, вселення його у спірну квартиру, зобов'язання ОСОБА_5 не перешкоджати у користуванні ОСОБА_3 цією квартирою. В іншій частині позовних вимог ОСОБА_3 не доведені, як того вимагає ст. 60 ЦПК України, тому у їх задоволенні судом першої інстанції було обґрунтовано відмовлено.
З урахуванням викладеного та на підставі п.п.1,4 ч.1 ст.309 ЦПК України рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_3 та відмову ОСОБА_6 у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Керуючись ст.ст. 303, п.2 ч.1 ст.307, п. п. 1,4 ч.1 ст.309, ч.2 ст.314, 316, 317, 319 ЦПК України, судова колегія, судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_4 в інтересах ОСОБА_3 задовольнити частково, рішення Суворовського районного суду м.Одеси від 14 листопада 2013 року в частині відмови у задоволенні первісного позову щодо спірної квартири скасувати, ухвалити в цій частині нове рішення, яким визнати об'єктом права спільної сумісної власності ОСОБА_3 та ОСОБА_5 однокімнатну квартиру АДРЕСА_1
визнати за ОСОБА_3 право власності на 1/2 частину однокімнатної квартири АДРЕСА_1
вселити ОСОБА_3 у квартиру АДРЕСА_1;
зобов'язати ОСОБА_5 не перешкоджати ОСОБА_3 у користуванні квартирою АДРЕСА_1
У задоволенні зустрічної позовної заяви ОСОБА_6 до ОСОБА_5, ОСОБА_3 про визнання договору інвестування будівництва житлового будинку в частині покупця недійсним, визнання інвестором та визнання права власності відмовити.
В іншій частині рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Рішення суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення, проте воно може бути оскаржено в касаційному порядку до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.
М.М. Драгомерецьки
Судді апеляційного суду Одеської області: с М.М. Драгомерецький
В.О. Панасенков
Р.Д. Громік