Головуючий суду 1 інстанції - Колядов В.Ю.
Доповідач - Украінцева Л.Д.
Справа № 406/7382/13
Провадження № 22ц/782/4671/13
29 січня 2014 року Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Луганської області у складі:
Головуючого - Украінцевої Л.Д.
Суддів: Фарятьєва С.О., Іванової І.П.
при секретарі: Ковальчук С.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луганську цивільну справу за апеляційною скаргою Комунального підприємства «Алчевське житлово - експлуатаційне об'єднання» на рішення Алчевського міського суду Луганської області від 18.10.2013р.
за позовом Комунального підприємства «Алчевське житлово - експлуатаційне об'єднання» до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання осіб такими, що втратили право користування жилим приміщенням,-
встановила:
Рішенням Алчевського міського суду Луганської області від 18.10.2013р. у задоволенні позовних вимог відмовлено за необгрунтованістю.
В апеляційній скарзі, Комунальне підприємство «Алчевське житлово - експлуатаційне об'єднання» просить рішення скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, вислухавши пояснення осіб, що з'явилися у судове засідання, перевіривши доводи апеляційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції виходив з того, що відсутні матеріально правові підстави для задоволення позову.
Зазначений висновок грунтується на матеріалах справи та вимогах закону.
Згідно зі ст. 213 ЦПК України рішення суду має бути законним та обґрунтованим, що означає, що судом повно та всебічно встановлено правовідносини між сторонами на підставі наданих сторонами доказів, досліджених у встановленому порядку судом у судовому засіданні, до встановлених правовідносин застосовано ті норми матеріального права, які їх регулюють
Судом першої інстанції вказані вимоги закону додержано, у відповідності до вимог ст.ст. 212, 231 ЦПК України були повно і всебічно досліджені обставини справи та дана належна оцінка доказам, на які сторони посилалися в суді першої інстанції, суд правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює.
З матеріалів справи вбачається, що в спірній квартирі зареєстровані: ОСОБА_2 з 1988 року та ОСОБА_3 з 1990 року (а.с. 3).
Право на житло гарантоване людині статтями 47, 48 Конституції України.
Так, ч. 3 ст. 47 Конституції проголошує, що ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону та за рішенням суду. Стаття 72 Житлового кодексу Української РСР (далі - ЖК УРСР) передбачає можливість визнання у судовому порядку особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки. У п. 10 постанови Пленуму від 12.04.1985 року № 2 "Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України" Верховний Суд України зорієнтував практику судів у питанні визнання втрати особою права користування жилим приміщенням лише на встановлення факту відсутності цієї особи без поважних причин понад встановлені ст. 71 ЖК УРСР строки.
Актом обстеження квартири АДРЕСА_1, складеного 17.10.2013 року комісією ЖЕД № 4 та затвердженого директором КП «АЖЕО» (а.с. 55) підтверджено те, що відповідач ОСОБА_3 проживає в спірній квартирі з дитинства, тобто більше 15 років. На даний час, а саме з вересня 2013 року, в квартирі постійно мешкають ОСОБА_3 разом з ОСОБА_4, про що також повідомили їхні сусіди по будинку.
Суд першої інстанції вірно не взяв до уваги акти обстеження квартири АДРЕСА_1, складених 25.06.2012 року та 30.03.2012 року комісією ЖЕД № 1 та затверджених директором КП «АЖЕО» (а.с. 6, 53, 54), оскільки акти складено більше року тому.
Та обставина, що відповідачи мають заборгованість за квартирною платою не може бути підставою для визнання їх такими, що втратили право користування жилим приміщенням.
Позивача не позбавлено можливості звернутися до суду з позовом про стягнення заборгованості по квартплаті.
Згідно акту обстеження технічного стану спірної квартири від 04.10.2013 року вбачається, що квартира знаходиться в незадовільному стані (а.с. 50).
Пункт 1 статті 8 Конвенції про захист прав людини та основних свобод (далі - Конвенція) гарантує кожній особі, окрім інших прав, право на повагу до її житла, що охоплює, насамперед, право займати житло, не бути виселеною чи позбавленою свого житла. Це покладає на Україну в особі її державних органів позитивні зобов'язання "вживати розумних і адекватних заходів для захисту прав" (рішення у справі Powell and Ray-ner v. the U.K. (21.02.1990). Такий загальний захист поширюється як на власника квартири (рішення у справі Gillow v. the U.K. (24.11.1986), так і на наймача (рішення у справі Larkos v. Cyprus (18.02.1999). Пункт 2 статті 8 Конвенції чітко визначає підстави, за яких втручання з боку держави у використання особою прав, зазначених у п. 1 цієї ж статті, є виправданим. Таке втручання повинно бути передбачене законом і необхідне у демократичному суспільстві, а також здійснюватися в інтересах національної і громадської безпеки або економічного добробуту країни, для охорони порядку і запобігання злочинності, охорони здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб. Зазначений перелік підстав для втручання є вичерпним і не підлягає розширеному тлумаченню.
Тому при вирішенні справ про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, слід застосовувати вимоги ст. 8 Конвенції, яка відповідно до ч. 2 ст. 19 Закону України "Про міжнародні договори України" має пріоритет порівняно зі ст. 72 ЖК УРСР.
Комунальне підприємство «Алчевське житлово - експлуатаційне об'єднання» не надало доказів, за якими в разі, якщо б відповідачи дійсно не проживав у квартирі, була б заподіяна шкода цілям і суспільним інтересам, зазначеним у п. 2 ст. 8 Конвенції.
На підставі зазначеного колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідач ОСОБА_3 у спірній квартирі не мешкав в період з 2009 року до літа 2013 року з поважних причин, оскільки був на заробітках в Росії. Крім того, він періодично появлявся в даній квартирі, що свідчить про те, що він не втратив інтерес до спірної квартири.
Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без зміни, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержання вимог матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.
Розглядаючи спір, судова колегія вважає, що суд першої інстанції повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює.
Доводи в апеляційної скарги не спростовують висновків суду і не дають підстав вважати, що судом при розгляді справи порушені, або неправильно застосовані норми матеріального чи процесуального права. Рішення суду відповідає вимогам закону, порушень процесуального законодавства при розгляді справи та прийнятті рішення не встановлено, тому підстав для скасування рішення колегія суддів не вбачає.
Керуючись ст.ст. 303,п.1ч.1ст.307,308,313,314,315 ЦПК України судова колегія ,
ухвалила:
Апеляційну скаргу Комунального підприємства «Алчевське житлово - експлуатаційне об'єднання» відхилити.
Рішення Алчевського міського суду Луганської області від 18.10.2013р.залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку протягом 20 днів безпосередньо до Вищого спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ.
Головуючий:
Судді: