справа № 415/8009/13-ц
провадження № 2/415/401/14
17.01.2014 р. м. Лисичанськ
Лисичанський міський суд Луганської області
в складі: головуючого судді Томчишена С.В.,
при секретарі судового засідання Гавриленко В.В.,
за участю: представника позивача ОСОБА_1, представника відповідача Досєєвої Ю.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Лисичанську про визнання акту дійсним, зобов'язання вчинення дій та призначення страхових виплат, -
23 грудня 2013 року позивач звернулася до суду з вказаним позовом, в якому просила визнати дійсним акт № 7 форми Н-1 від 23 вересня 1991 року про нещасний випадок на виробництві, що стався з нею під час роботи на Лисичанському нафтопереробному заводі 21 вересня 1991 року та зобов'язати відповідача - Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Лисичанську Луганської області видати направлення на МСЕК для визначення ступеня втрати працездатності, призначити страхові виплати у разі встановлення стійкої втрати працездатності.
В обґрунтування позову позивач посилалася на те, що у вересні 1991 року вона отримала травму внаслідок нещасного випадку на виробництві, у зв'язку з чим перебувала на лікарняному. Позивач вказувала, що останнім часом погіршився стан її здоров'я, у зв'язку з чим вона зверталася до відповідача за направленням до МСЕК, однак отримала відмову через невідповідність акту про нещасний випадок встановленій формі, у зв'язку з чим не було вирішено питання про призначення страхових виплат.
Позивач у судове засідання не з'явилася, його представник у судовому засіданні позовні вимоги підтримала та надала суду пояснення, аналогічні викладеним у позовній заяві.
Представник відповідача у судовому засіданні проти позовних вимог не заперечувала.
У судовому засіданні при досліджені наявних у матеріалах справи доказів судом було встановлено наступні обставини спірних правовідносин між сторонами у справі.
З 07 травня 1988 року по 24 червня 1993 року позивач працювала на посаді пробовідбірника 2 розряду контрольної лабораторії на Лисичанському нафтопереробному заводі, про що в її трудовій книжці, копії сторінок якої надано до матеріалів справи, було зроблено відповідний запис (а.с. 13).
21 вересня 1991 року на виробництві відбувся нещасний випадок, внаслідок якого позивача було травмовано - отримала хімічний опік ротової порожнини внаслідок переплутання склянки з водою та хімічною речовиною і вжиття замість води хімічної речовини, про що на вказаному підприємстві було складено акт № 7 форми Н-1 від 23 вересня 1991 року про нещасний випадок на виробництві (а.с. 6-11).
В грудні 2013 року позивачу було встановлено захворювання за діагнозом: рубцева структура слизової стравоходу внаслідок хімічного опіку, хронічний гастрит та інше, про що позивач надала довідку Луганської обласної клінічної лікарні від 29 листопада 2013 року (а.с. 12).
Позивач звертався до Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Лисичанську Луганської області за призначенням страхових виплат.
Листом від 13 грудня 2013 року № 03/2557 відповідач повідомив позивача, що поданий нею акт про нещасний випадок на виробництві не відповідає встановленій формі, зокрема: в ньому не зазначено дату нещасного випадку та прізвища, ім'я та по-батькові всіх осіб, що його підписали (а.с. 5).
Разом з тим зі змісту акту № 7 форми Н-1 від 23 вересня 1991 року про нещасний випадок на виробництві, який стався з позивачем, вбачається, що в п. 10 цього акту містяться відомості про дату нещасного випадку, та при цьому містяться підписи осіб, що склали цей акт, в ньому не зазначено лише прізвище, ім'я та по-батькові керівника підприємства, який затвердив акт, та начальника відділу охорони праці, але у відповідних графах містяться підписи (а.с. 6,7).
Суд, заслухавши представників сторін, встановивши фактичні обставини та характер спірних правовідносин між сторонами спору, визначивши правові норми, що підлягають застосуванню, вважає позов таким, що підлягає частковому задоволенню, з огляду на наступне.
Правова основа, економічний механізм та організаційна структура загальнообов'язкового державного соціального страхування громадян від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які призвели до втрати працездатності або загибелі на виробництві, врегульовано Законом України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» від 23 вересня 1999 року № 1105-XIV (далі - Закон).
Преамбулою цього Закону передбачено, що страхування від нещасного випадку є самостійним видом загальнообов'язкового державного соціального страхування, за допомогою якого здійснюється соціальний захист, охорона життя та здоров'я громадян у процесі їх трудової діяльності.
Відповідно до ст. 1 Закону одним із завдань страхування від нещасних випадків на виробництві є відновлення здоров'я та працездатності потерпілих від нещасних випадків або професійного захворювання на виробництві, в тому числі відшкодування шкоди, пов'язаної з втратою застрахованими особами заробітної плати або відповідної її частини, надання їм соціальних послуг у зв'язку з ушкодженням здоров'я тощо.
Відповідно до вище наведених приписів Закону його дія поширюється на правові відносини, що склалися у зв'язку із зверненням позивача до відповідача з вимогою про призначення страхових виплат на підставі акту про нещасний випадок на виробництві № 7 форми Н-1 від 23 вересня 1991 року.
Згідно із п. 9 роз'яснення постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про деякі питання юрисдикції загальних судів та визначення підсудності цивільних справ» від 01 березня 2013 року № 3 Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України не здійснює владні управлінські функції.
Тому спори за позовами фізичних осіб, що виникають у зв'язку із призначенням соціальних виплат за рахунок коштів вказаного Фонду у зв'язку із каліцтвом на виробництві, підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства, оскільки стосуються здоров'я фізичної особи, що є її особистим немайновим правом, захист якого здійснюється, зокрема, за нормами цивільного законодавства, бо вони виникають із трудових правовідносин.
Відповідач - Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Лисичанську Луганської області відповідно до припису ч. 5 ст. 18 вказаного Закону є робочим органом цього Фонду та самостійною юридичною особою, відомості про яку внесено до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.
Документи, що подаються для розгляду справ про страхові виплати, обов'язок виплати яких покладено на відповідача, визначено ст. 35 цього Закону, зокрема, серед них зазначено акт розслідування нещасного випадку.
З пояснень представника відповідача та матеріалів справи вбачається, що відповідачем не заперечується сам факт нещасного випадку та його зв'язок із виконанням позивачем трудових обов'язків, а заперечується лише можливість наданого позивачем акту про нещасний випадок на виробництві бути підставою для нарахування страхових виплат та видання направлення для огляду медико-соціальною експертною комісією для визначення ступеня втрати працездатності.
Згідно зі ст. 55 Закону спори щодо розміру шкоди, права на її відшкодування та з інших питань, що виникають у діяльності робочих органів Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України, вирішуються у судовому порядку.
Відповідно до положень статей 55, 124 Конституції України та ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом. Вказане встановлює абсолютне право кожної особи на захист свого цивільного права та інтересу у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до ч. 1 ст. 3 ЦПК України порушення, невизнання або оспорювання суб'єктивного права та інтересу є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту. Згідно зі ст. 4 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України. Суд може захистити цивільне право або інтерес обраним особою способом, якщо це не суперечить закону.
Виходячи з наведеного та загальних засад цивільного судочинства, сутті самого права особи на захист у суді порушених або невизнаних прав та інтересів, рівності процесуальних прав і обов'язків сторін у разі допущення порушення їх прав та свобод, право особи підлягає захисту судом в найбільш ефективний спосіб відповідно до характеру порушення та змісту порушеного права і законного інтересу.
Так, як вбачається з матеріалів справи, акт № 7 форми Н-1 від 23 вересня 1991 року було складено про нещасний випадок, що стався з позивачем в робочий час на виробництві - Лисичанському нафтопереробному заводі, де вона працювала на посаді пробовідбірника 2 розряду контрольної лабораторії на (а.с. 6,7). Цей акт містить відомості, в тому числі: про потерпілу особу - позивача по справі, назву підприємства, на якому складено акт, місце та час нещасного випадку, опис обставин нещасного випадку, його причини, наслідки ушкодження здоров'я.
Вказаний акт підписано трьома посадовими особами підприємства, при цьому в ньому зазначено прізвище інспектора з охорони праці та свідків нещасного випадку, містяться відповідні підписи, його затверджено керівником підприємства, підпис якого скріплено печаткою. (а.с. 6,7).
За таких обставин, суд вважає, що вказаних відомостей достатньо для висновку, що зазначений акт було складено, саме про нещасний випадок, що стався на виробництві, та його зв'язку з трудовою діяльністю позивача.
Статтею 35 Закону передбачено подання для розгляду справ про страхові виплати висновку МСЕК про ступінь втрати професійної працездатності застрахованого.
Частиною 2 ст. 30 Закону встановлено, що огляд потерпілого проводиться МСЕК за умови подання акта про нещасний випадок на виробництві, акта розслідування професійного захворювання за встановленими формами, висновку спеціалізованого медичного закладу (науково-дослідного інституту профпатології чи його відділення) про професійний характер захворювання, направлення лікувально-профілактичного закладу або роботодавця чи профспілкового органу підприємства, на якому потерпілий одержав травму чи професійне захворювання, або робочого органу виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків, суду чи прокуратури.
Відповідно до Положення про медико-соціальну експертизу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1317 від 03 грудня 2009 року, медико-соціальна експертиза проводиться, в тому числі потерпілим від нещасного випадку на виробництві з метою виявлення ступеня обмеження життєдіяльності, причини, часу настання, групи інвалідності, а також компенсаторно-адаптаційних можливостей особи, реалізація яких сприяє медичній, психолого-педагогічній, професійній, трудовій, фізкультурно-спортивній, фізичній, соціальній та психологічній реабілітації.
Медико-соціальну експертизу проводять медико-соціальні експертні комісії (далі - Комісії), з яких утворюються в установленому порядку центри (бюро), що належать до закладів охорони здоров'я при Міністерстві охорони здоров'я Автономної Республіки Крим, управліннях охорони здоров'я обласних, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій.
При цьому суд вважає, що окремі формальні недоліки документу, що посвідчує факт нещасного випадку, не можуть бути перешкодою для реалізації передбаченого ст. 46 Конституції України права на соціальне забезпечення, гарантоване загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням.
Таким чином, враховуючи вищенаведені положення чинного законодавства щодо забезпечення передбаченого Конституцією України права на соціальне забезпечення, яке гарантоване загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, суд доходить висновку, що є обґрунтованими та підлягають задоволенню позовні вимоги щодо зобов'язання відповідача направити позивача на огляд до відповідної МСЕК, оскільки йому було відмовлено у видачі відповідного направлення з формальних міркувань - наявності зауважень до змісту акту за відсутності підстав, передбачених законодавством, для ненадання такого направлення.
Разом з цим суд знаходить такими, що не підлягають задоволенню вимоги щодо визнання акту про нещасний випадок дійсним з наступних причин.
Відповідно д ч. 2 ст. 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. При цьому суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Разом з тим, чинне законодавство, в тому числі Закон, не передбачає такого способу захисту цивільних прав та інтересів, як визнання дійсним документа, який складено на підтвердження факту нещасного випадку.
Водночас суд знаходить такими, що не підлягають задоволенню вимоги позивача щодо зобов'язання відповідача призначити страхові виплати з наступних підстав.
Статтею 21 Закону встановлено, що у разі настання страхового випадку Фонд соціального страхування від нещасних випадків зобов'язаний у встановленому законодавством порядку своєчасно та в повному обсязі відшкодовувати шкоду, заподіяну працівникові внаслідок ушкодження його здоров'я або в разі його смерті, виплачуючи йому або особам, які перебували на його утриманні: допомогу у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю до відновлення працездатності або встановлення інвалідності; одноразову допомогу в разі стійкої втрати професійної працездатності або смерті потерпілого; щомісяця грошову суму в разі часткової чи повної втрати працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку потерпілого; пенсію по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання та інші соціальні виплати, передбаченні цим законом.
Відповідно до ст. 28 Закону страховими виплатами є грошові суми, які згідно зі ст. 21 цього Закону Фонд соціального страхування від нещасних випадків виплачує застрахованому чи особам, які мають на це право, у разі настання страхового випадку.
Зазначені грошові суми складаються із: 1) страхової виплати втраченого заробітку (або відповідної його частини) залежно від ступеня втрати потерпілим професійної працездатності (далі - щомісячна страхова виплата); 2) страхової виплати в установлених випадках одноразової допомоги потерпілому (членам його сім'ї та особам, які перебували на утриманні померлого); 3) страхової виплати пенсії по інвалідності потерпілому; 4) страхової виплати пенсії у зв'язку з втратою годувальника; 5) страхової виплати дитині, яка народилася інвалідом внаслідок травмування на виробництві або професійного захворювання її матері під час вагітності; 6) страхових витрат на медичну та соціальну допомогу.
Однак, позивачем не визначено, які саме страхові виплати він просить призначити. Крім того, згідно ч. 1 ст. 34 Закону сума щомісячної страхової виплати встановлюється відповідно до ступеня втрати професійної працездатності та середньомісячного заробітку, що потерпілий мав до ушкодження здоров'я.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 30 Закону ступінь втрати працездатності потерпілим установлюється МСЕК за участю Фонду соціального страхування від нещасних випадків і визначається у відсотках професійної працездатності, яку мав потерпілий до ушкодження здоров'я.
Окрім цього, МСЕК установлює обмеження рівня життєдіяльності потерпілого, визначає професію, з якою пов'язане ушкодження здоров'я, причину, час настання та групу інвалідності у зв'язку з ушкодженням здоров'я, а також визначає необхідні види медичної та соціальної допомоги.
Відповідно до приписів ст. 36 Закону Фонд соціального страхування від нещасних випадків розглядає справу про страхові виплати на підставі заяви потерпілого або заінтересованої особи за наявності усіх необхідних документів і приймає відповідні рішення у десятиденний строк, не враховуючи дня надходження зазначених документів.
Рішення оформляється постановою, в якій зазначаються дані про осіб, які мають право на страхові виплати, розміри виплат на кожного члена сім'ї та їх строки або обгрунтування відмови у виплатах, до постанови додаються копії необхідних документів. При цьому Фонд соціального страхування від нещасних випадків наділений правом затримати страхові виплати до з'ясування підстав для виплат, якщо документи про нещасний випадок оформлені з порушенням установлених вимог.
Документи, що подаються для розгляду справ про страхові виплати визначено ст. 35 цього Закону, зокрема серед них зазначено: акт розслідування нещасного випадку або акт розслідування професійного захворювання за встановленими формами та (або) висновок МСЕК про ступінь втрати професійної працездатності застрахованого чи копія свідоцтва про його смерть.
Разом з тим, обґрунтовуючи свої вимоги втратою працездатності та необхідністю встановлення ступеню її втрати, позивач вимагає зобов'язати відповідача призначити йому страхові виплати за відсутності висновку МСЕК про її огляд, для чого відповідно до приписів ч. 2 ст. 30 Закону відповідач повинен був видати йому направлення для проведення огляду з визначення ступеня втрати працездатності для подальшого розгляду справи про призначення страхових виплат.
Таким чином, суд доходить висновку, що позивач передчасно просить зобов'язати відповідача призначити йому страхові виплати, в тому числі й на відшкодування втрати працездатності внаслідок нещасного випадку на виробництві, що відповідно до вищенаведених приписів діючого законодавства може мати місце лише після її огляду МСЕК та визначення ступеню втрати ним працездатності.
При цьому позивач та його представник не надали суду доказів наявності в нього права на інші страхові виплати, передбаченні ч. 2 ст. 28 та ст. 21 Закону, які можуть призначатися за відсутності висновку МСЕК про визначення ступеню втрати працездатності, та у призначенні яких позивачу було відмовлено.
Таким чином, вимоги щодо призначення страхових виплат в частині відшкодування втрати працездатності внаслідок нещасного випадку на виробництві не підлягають задоволенню, як передчасні, оскільки право вимоги на такі страхові виплати виникає тільки після отримання висновку МСЕК.
На підставі викладеного, відповідно до вимог Конституції України, ст.ст. 21, 30 31, 34, 36, 55 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», ст. 16 ЦК України, керуючись ст.ст. 4, 10, 11, 212-215 ЦПК України, -
Позов ОСОБА_3 до Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Лисичанську про визнання акту дійсним та зобов'язання вчинення дій, призначення страхових виплат, - задовольнити частково.
Зобов'язати Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Лисичанську Луганської області видати ОСОБА_3 направлення на огляд медико-соціальною експертною комісією для визначення ступеня втрати працездатності - виявлення обмеження життєдіяльності, причини, часу настання, групи інвалідності, а також компенсаторно-адаптаційних можливостей особи, реалізація яких сприяє медичній, психолого-педагогічній, професійній, трудовій, фізкультурно-спортивній, фізичній, соціальній та психологічній реабілітації, пов'язаних з нещасним випадком на виробництві, що стався з нею 21 вересня 1991 року, та про що було складено акт № 7 форми Н-1 від 23 вересня 1991 року про нещасний випадок на виробництві.
В іншій частині позовних вимог: про зобов'язання визнання дійсним акт № 7 форми Н-1 від 23 вересня 1991 року про нещасний випадок на виробництві та зобов'язання призначити страхові виплати, - у задоволенні позову відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не буде подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не буде скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Рішення суду може бути оскаржене до апеляційного суду Луганської області шляхом подання через Лисичанський міський суд апеляційної скарги у десятиденний строк з моменту його проголошення, а особами, що брали участь у справі, але не були присутні при його проголошенні, рішення може бути оскаржене в тому самому порядку та в той самий строк з моменту отримання копії рішення.
Суддя: С.В. Томчишен