79010, м.Львів, вул.Личаківська,81
05.05.09 Справа № 19/160
Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії:
Головуючого судді Юрченка Я.О.
суддів Якімець Г.Г.
Зварич О.В.
розглянув апеляційну скаргу Львівського комунального підприємства «Залізничнетеплоенерго», м.Львів
на рішення Господарського суду Львівської області від 26.12.2008р.
у справі № 19/160
за позовом Дочірньої компанії «Газ України»національної акціонерної компанії «Нафтогаз України», м.Київ
до відповідача Львівського комунального підприємства «Залізничнетеплоенерго», м.Львів
про стягнення 11102879,15 грн.
За участю представників:
позивача: Працьовита С.М.
відповідача: Охріменко В.В.
Рішенням Господарського суду Львівської області від 26.12.2008р. у справі № 19/160 позовні вимоги Дочірньої компанії «Газ України»Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України», м.Київ до Львівського комунального підприємства «Залізничнетеплоенерго», м.Львів про стягнення боргу та штрафних санкцій за поставлений природний газ в розмірі 11102879,15грн. задоволено частково: стягнуто з ЛКП «Залізничнетеплоенерго» на користь ДК «Газ України»пеню в сумі 648252,03 грн., інфляційні збитки у розмірі 2363774,64 грн., три відсотки річних в розмірі 378754,68 грн., державне мито в розмірі 20400 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в розмірі 118 грн.; в частині стягнення основного боргу в сумі 7550034,80 грн. провадження припинено на підставі ч.1-1 ст.80 ГПК України за відсутністю предмету спору у зв'язку із сплатою її відповідачем після порушення провадження у справі; в задоволенні решти позовних вимог відмовлено у зв'язку із зменшенням розміру пені до 20% від 810315,03 грн. заявленої до стягнення в позові; виконання рішення розстрочено на 3 місяці, починаючи з моменту вступу рішення у законну силу.
В частині задоволення позову суд першої інстанції виходив з приписів ст.230 ГК України, ст.ст.258,530, 549-551, 625 ЦК України та умов укладеного між сторонами Договору на постачання природного газу для надання населенню послуг з опалення та гарячого водопостачання № 06/05-2860 ТЕ-21 від 30.12.2005р., згідно з яким позивач передав відповідачу протягом січня 2006р.- грудня 2006р. природний газ на загальну суму 24199908,08 грн., однак відповідач на момент звернення з позовом до суду зобов'язання виконав частково в сумі 16649873,28 грн. За умовами п.7.2 Договору відповідач в разі неоплати або несвоєчасної оплати у строки, зазначені у п.6.1 договору, повинен сплатити на користь позивача, крім суми заборгованості, пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який оплачується пеня, від суми простроченого платежу, за кожен день прострочення платежу. Як визначено умовами п.7.5 договору, сума пені нараховується протягом шести місяців, що передують зверненню з позовом. Однак, враховуючи добровільне погашення основного боргу та майновий стан відповідача, суд з власної ініціативи зменшив розмір пені до 20% від нарахованої суми 810315,03 грн., заявленої до стягнення в позові, що складає 648252,03 грн.
Не погоджуючись з вказаним рішенням, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду в частині стягнення пені з підстав порушення судом норм матеріального та процесуального права, зокрема вимог ст.1 Закону України «Про реструктуризацію заборгованості за надані послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій і комунальні послуги, що утворилися станом на 1 грудня 2006 року», якою передбачено, що заборгованість яка склалася станом на 01.12.2006р. перед надавачами зазначених послуг реструктуризується у порядку, визначеному Законом України від 20.02.2003р. № 554-ІV «Про реструктуризацію заборгованості з квартирної плати за житлово-комунальні послуги, спожиті газ та електроенергію», та ст.ст.258, 260 ЦК України, ст.232 ГК України.
Представник відповідача в судовому засіданні вимоги та доводи апеляційної скарги підтримав.
Позивач у відзиві апеляційної скарги та представник позивача в судовому засіданні проти вимог та доводів апеляційної скарги заперечили, просили рішення суду залишити без змін, а апеляційну скаргу -без задоволення.
В судовому засіданні 28.04.2009р. оголошувалась перерва до 05.05.2009р., про що представники сторін були ознайомлені під розписку.
Розглянувши доводи скаржника, наведені в апеляційній скарзі, доводи позивача, викладені у відзиві на апеляційну скаргу, заслухавши пояснення представників сторін, оцінивши наявні матеріали справи, апеляційний господарський суд дійшов до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.
Підставою для скасування рішення суду першої інстанції та відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення пені скаржник - відповідач у справі визначає Закон України «Про реструктуризацію заборгованості з квартирної плати за житлово-комунальні послуги, спожиті газ та електроенергію»від 20.02.2003р. № 554-ІV та Закон України «Про реструктуризацію заборгованості з квартирної плати за житлово-комунальні послуги, спожиті газ та електроенергію»від 20.12.2006р. № 498V.
Відповідно до п.5 Закону України «Про реструктуризацію заборгованості з квартирної плати за житлово-комунальні послуги, спожиті газ та електроенергію»від 20.02.2003р. № 554-ІV на суму реструктуризованої заборгованості не нараховується пеня житлово-комунальним підприємствам на їх заборгованість перед постачальниками енергоносіїв, інших матеріальних цінностей, що використовуються для надання послуг.
Відповідно до ст.1 Закону України «Про реструктуризацію заборгованості з квартирної плати за житлово-комунальні послуги, спожиті газ та електроенергію»від 20.02.2003р. № 554-ІV реструктуризації підлягає заборгованість, яка виникла на дату набрання чинності цим законом. Відповідно до прикінцевих положень Закону, цей Закон набирає чинності з 1 липня 2003 року.
Заборгованість за спірним договором виникла в 2006 році, таким чином, до спірних правовідносин не можуть застосовуватись положення ст.5 Закону України «Про реструктуризацію заборгованості з квартирної плати за житлово-комунальні послуги, спожиті газ та електроенергію» від 20.02.2003р. № 554-ІV.
Щодо дії Закону України «Про реструктуризацію заборгованості з квартирної плати за житлово-комунальні послуги, спожиті газ та електроенергію»від 20.12.2006р. № 498V слід зазначити наступне.
Відповідно до ст.1 вказаного Закону, заборгованість з квартирної плати (плати за утримання житла) та плати за комунальні послуги (водо-, тепло-, газопостачання, послуги водовідведення, електроенергія, вивезення побутового сміття та рідких нечистот) наймачів жилих приміщень та власників жилих будинків або квартир, яка склалася станом на 1 грудня 2006 року, перед надавачами зазначених послуг реструктуризується у порядку, визначеному Законом України «Про реструктуризацію заборгованості з квартирної плати, плати за житлово-комунальні послуги, спожиті газ та електроенергію».
Положеннями Закону від 20.12.2006р. № 498V, на відміну від Закону від 20.02.2003р. № 554-ІV, не передбачено звільнення житлово-комунальним підприємств від відповідальності за невиконання, неналежне виконання зобов'язань перед постачальниками енергоносіїв, інших матеріальних цінностей, що використовуються для надання послуг.
Враховуючи викладене, доводи апелянта про звільнення відповідача від відповідальності у вигляді сплати пені на підставі п.5 Закону України «Про реструктуризацію заборгованості з квартирної плати за житлово-комунальні послуги, спожиті газ та електроенергію»від 20.02.2003р. № 554-ІV та Закону України «Про реструктуризацію заборгованості з квартирної плати за житлово-комунальні послуги, спожиті газ та електроенергію»від 20.12.2006р. № 498V не відповідають змісту норм матеріального права.
Таким чином, висновки Господарського суду Львівської області у рішенні від 26.12.2008р. щодо підстав застосування до відповідача наслідків порушення грошового зобовязання у формі пені, зроблені з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому рішення в цій частині є законним та обґрунтованим.
Стосовно дотримання судом першої інстанції вимог ст.ст.258, 260 ЦК України, ст.232 ГК України слід зазначити наступне.
Підставами для скасування рішення суду першої інстанції та відмови в задоволенні позовних вимог в частині пені, на думку відповідача, є також та обставина, що господарський суд невірно застосував до спірних відносин ст.232 ГК України. Відповідно до положень ст.232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано. Однак, доводи відповідача про невірне застосування судом ст.232 ГК України є необґрунтованими, що підтверджується наступним.
Як зазначалось вище, відповідно до ст.232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Виходячи з системного аналізу положень даної статті, можна зробити висновок, що дана норма носить імперативний характер лише в частині термінів нарахування пені, а сторони в свою чергу не позбавлені права визначити в договорі період нарахування пені.
У відповідності до вимог п.7.2 Договору відповідач узяв на себе зобов'язання в разі неоплати або несвоєчасної оплати за спожитий газ у строки зазначені у п.6.1 даного Договору, сплатити на користь постачальника, крім суми заборгованості з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох відсотків річних, за весь час прострочення, пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу, за кожен день прострочення платежу.
Пунктом 7.5 Договору встановлено, що пеня нараховується протягом шести місяців, що передує моменту звернення з позовом.
Тобто вказаним договором передбачено, як термін (шість місяців), так і порядок нарахування пені за невиконання зобов'язань. Наведений позивачем в позовній заяві розрахунок пені зроблений відповідно до положень ст.232 ГК України саме за період шість місяців (183 дні) з 08.01.2008р. по 08.07.2008р. (до моменту звернення з позовом до суду), як це передбачено умовами договору, і жодним чином не суперечить положенням ст.232 ГК України. Відтак, позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими.
Відповідач наполягає на застосуванні до вимоги про стягнення пені строку позовної давності, однак суд першої інстанції правомірно дійшов висновку про відмову в задоволенні заяви відповідача з наступних підстав.
Відповідно до ст.258 ЦК України до вимоги про стягнення пені застосовується спеціальна позовна давність тривалістю в один рік.
Відповідно до ст.259 ЦК України позовна давність встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін.
Відповідно до п.10.6 Договору сторони домовились, що строк позовної давності по даному договору та стягненню неустойки встановлюється тривалістю у 3 (три) роки.
За таких обставин, суд першої інстанції правомірно не застосував до вимог про стягнення пені строк позовної давності тривалістю в один рік.
Відтак, виходячи з того, що доводами апеляційної скарги правомірності висновків суду першої інстанції щодо часткового задоволення позову не спростовано, обставин, які відповідно до ст.104 ГПК України є підставами для скасування рішення суду першої інстанції в порядку ст.ст.33, 34 ГПК України скаржником не доведено, а оскаржуване рішення суду прийнято у відповідності з нормами матеріального та процесуального права, фактичними обставинами та матеріалами справи, апеляційний господарський суд вважає, що підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.
Тому керуючись ст.ст.99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Львівський апеляційний господарський суд-
Рішення Господарського суду Львівської області від 26.12.2008р. у справі № 19/160 залишити без змін, апеляційну скаргу ЛКП «Залізничнетеплоенерго»- без задоволення.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку.
Матеріали справи повернути до місцевого господарського суду.
Головуючий суддя Юрченко Я.О.
Суддя Якімець Г.Г.
Суддя Зварич О.В.