ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА
01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел.230-31-34
Справа № 34/187
20.05.09
За позовом Державної інноваційної фінансово-кредитної установи
до Акціонерного комерційного банку “Трансбанк”
про стягнення 26 324,38 грн.
Суддя Сташків Р.Б.
Представники сторін
від позивача:
Свириденко В.А., гол. спец., дов. №2162 від 15.12.2008;
Свідерська Г.В., гол. спец., дов. №235 від 12.02.2009;
від відповідача -
Шимич Ю.А., нач. управл., дов. №7 від 13.01.2009.
Державна інноваційна фінансово-кредитна установа (далі -Позивач, або Вкладник) звернулась до Господарського суду м. Києва з позовом до Акціонерного комерційного банку “Трансбанк”(далі -Відповідач, або Банк) про стягнення заборгованості в сумі 26 324,38 грн. за договором банківського вкладу №84-20/12007 з виплатою процентів щомісячно від 04.04.2007 (далі -Договір), в т.ч. 25 479,45 грн. -несвоєчасно сплачених процентів за січень 2009 року, 435,59 грн. -пені, 354,89 грн. -збитків від інфляції, 54,45 грн. -3% річних.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, Позивач зазначив, що відповідно до умов Договору Відповідач прийняв на відкритий Позивачем депозитний рахунок безготівкові кошти в сумі 2 000 000 грн.
Додатковою угодою №3 від 19.06.2008 до Договору продовжено термін повернення коштів до 15.06.2009 та встановлено 15% річних із щомісячною виплатою нарахованих процентів на поточний рахунок Позивача.
Проте, Відповідач нарахованих процентів на вклад не сплатив, а відтак станом на 11.03.2009 сума несвоєчасно сплачених процентів становить 25 479,45 грн.
Відповідач проти позову заперечив, в силу того, що відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України (далі -ЦК України) боржник який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від прострочено суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. А Договором вже передбачено сплату пені, що виключає застосування зазначеної норми ЦК.
При цьому, Відповідач просив звернути увагу суду на той факт, що на підставі ст.ст. 75, 85 Закону України “Про банки і банківську діяльність”Національним банком України було прийнято постанову №97 від 28.02.2009, якою строком на 1 рік призначено в Банку тимчасову адміністрацію, з метою створення сприятливих умов для відновлення фінансового стану Банку введений мораторій на задоволення вимог кредиторів строком 6 місяців з 02.03.2009 до 01.09.2009
Відповідно до ст. 85 Закону мораторій на задоволення вимог кредиторів поширюється на зобов'язання, строки виконання яких настали до призначення тимчасової адміністрації, тобто до 02.03.2009.
Таким чином, Відповідач вважає, що дія мораторію поширюється і на зобов'язання Відповідача, що виникли з умов Договору.
За таких обставин відповідно до статті 75 Господарського процесуального кодексу України (далі -ГПК України), справа розглядається за наявними в ній матеріалами.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
04.04.2007 між Позивачем та Відповідачем укладено Договорів, відповідно до п.1.1 якого Банк відкриває Вкладнику (при наявності копії листа про наміри щодо відкриття депозитного рахунку у Банку на Управління виконавчої дирекція Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України, якщо Вкладник є платником страхових внесків) депозитний рахунок, на якому Вкладник розміщує тимчасово вільні грошові кошти в національній валюті України (далі -Вклад), під проценти, визначені згідно з Договором.
Відповідно до п.1.3 Договору Вкладник до 06.04.2007 перераховує з поточного рахунку №26508012819142 в ВАТ “Державний експортно-імпортний банк України”, МФО 322313, а Банк приймає на відкритий Вкладнику депозитний рахунок №26513301003188 безготівкові кошти в сумі 2 000 000 грн.
Згідно з п.1.4 Договору за використання коштів, розміщених на депозитному рахунку Вкладника, банк щомісяця нараховує проценти на суму Вкладу з розрахунку 13 (тринадцять) процентів річних і щомісяця сплачує нараховані проценти на поточний рахунок Вкладника вказаний в п.1.3 цього Договору в перший робочий день місяця, наступного за місяцем, за який було нараховано проценти, а також на дату повернення вкладу.
Пунктом 4.2 Договору передбачено, що проценти по Вкладу нараховуються методом факт/факт, тобто за фактичний строк перебування коштів Вкладника на депозитному рахунку і виходячи з фактичної кількості календарних днів у році. Проценти на Вклад нараховуються від дня, наступного за днем надходження Вкладу у банк, до дня, який передує його поверненню Вкладникові або списанню з рахунка Вкладника з інших підстав.
Проценти по Вкладу нараховуються з дня наступного за днем надходження Вкладу у Банк до останнього дня місяця, надалі щомісяця за період з першого по останній день місяця. Проценти нараховуються в останній робочий день місяця і по закінченні строку залучення Вкладу.
Згідно з п.4.4 Договору сума Вкладу, а також нараховані проценти перераховуються на підставі цього Договору у валюті Вкладу на поточний рахунок Вкладника зазначений в п.1.3 цього Договору.
12.11.2007 між сторонами укладено додаткову угоду №2 до Договору.
19.06.2007 між сторонами укладено додаткову угоду №3 до Договору, якою сторони погодили, що Банк приймає на відкритий Вкладнику депозитний рахунок грошові кошти в сумі 2 000 000 грн. терміном повернення 15.06.2009.
Пунктом 2 додаткової угоди №3 до Договору сторони погодили внести зміни в п.1.4 Договору та визначили, що за використання коштів, розміщених на депозитному рахунку Вкладника, Банк щомісяця нараховує проценти на суму Вкладу з розрахунку 15% річних і щомісяця сплачує нараховані проценти на поточний рахунок Вкладника вказаний в п.1.3 цього Договору в перший робочий день місяця, наступного за місяцем, за який було нараховано проценти
На виконання п.1.3 Договору Вкладник перерахував грошові кошти в сумі 2 000 000 грн., що підтверджується наявною з матеріалах справи банківською випискою за 05.04.2007.
Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України (далі - ГК України) суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться (частина 1). Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу (частина 2). Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань (частина 7).
Аналогічні положення містяться і у статтях 525, 526 ЦК України.
Відповідно до ч. 1. ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погоджені ними та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Частиною першою статті 1058 ЦК України визначено, що за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.
Частиною 1 статті 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Однак, Відповідач у встановлений пунктом 1.2 Договору (у редакції пункту 2 додаткової угоди №3 до Договору) строк свого зобов'язання щодо своєчасної сплати процентів нарахованих на суму Вкладу не виконав.
Відповідно до частини 3 статті 1058 ЦК України до відносин банку та вкладника за рахунком, на який внесений вклад, застосовуються положення про договір банківського рахунка (глава 72 цього Кодексу), якщо інше не встановлено цією главою або не випливає із суті договору банківського вкладу.
Згідно частини 1 статті 1074 ЦК України обмеження прав клієнта щодо розпоряджання грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, не допускається, крім випадків обмеження права розпоряджання рахунком за рішенням суду у випадках, встановлених законом.
Таким чином, Відповідач всупереч вище вказаним нормам ЦК України та умовам Договору свого зобов'язання не виконав, нарахованих по Вкладу процентів станом на 11.03.2009 не сплатив, а відтак вимоги Позивача визнаються обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Позивач також просив стягнути з Відповідача 435,59 грн. пені.
Відповідно до статей 546, 549 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися, в тому числі неустойкою. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Частиною 1 статті 230 ГК України передбачено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Пунктом 5.3 Договору передбачено, що в разі несвоєчасного повернення Банком суми Вкладу або суми нарахованих відсотків, Банк сплачує Вкладнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, діючої на дату порушення строків, за кожен день прострочення виконання зобов'язань.
Згідно з частиною 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Як слідує з матеріалів справи, Позивач просить стягнути з Відповідача пеню в сумі 435,59 грн. за несвоєчасне повернення нарахованих на Вклад процентів за період з 02.02.2009 до 27.02.2009.
Як убачається з матеріалів справи, відповідно до пункту 1.4 Договору, Відповідач повинен був сплатити проценти нараховані за січень 2009 року у термін 02.02.2009. Отже, враховуючи вимоги статті 253 ЦК України, прострочення Відповідача щодо сплати цих процентів почалось з 03.02.2009.
Враховуючи, що Позивачем неправильно визначено початок прострочення Відповідача у поверненні суми нарахованих процентів на Вклад, суд керуючись статтею 55 ГПК України здійснює перерахунок пені, яка складає:
Сума боргу, щодо якої нараховується пеня, грн.
Період
прострочки
Кількість днів прострочки
Ставка НБУ*2
Сума пені, грн
25 479,45
03.02.2009
27.02.2009
25
24
418,84
Отже, пеня підлягає стягненню в сумі 418,84 грн.
Позивач також просить суд стягнути з Відповідача суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та 3% річних.
Відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Тому, суд керуючись вищезазначеним на підставі статті 55 ГПК України здійснює перерахунок інфляційних втрат, які складають:
(25 479,45*101,5)/100-25479,45/28*25=341,24 грн.
Розрахунок інфляційних втрат здійснений судом з урахуванням рекомендацій викладених у листі Верховного Суду України від 03.04.1997 № 62-97р “Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції у розгляді судових справ”.
Суд керуючись вищезазначеним на підставі статті 55 ГПК України здійснює перерахунок 3% річних, які складають:
25 479,45*3*25/100/365=52,35 грн.
Отже, 3% річних підлягаю задоволенню у сумі 52,35 грн.
При цьому, суд відзначає, що розрахунок пені, інфляційних втрат та 3% річних, судом було проведено до моменту введення мораторію на задоволення вимог кредиторів Банку.
Що ж стосується посилання Відповідача щодо того, що Договором вже передбачено сплату пені, що виключає застосування статті 625 ЦК України суд зазначає наступне.
Обґрунтовуючи зазначене твердження Відповідач виходить з того, що передбачені у статті 625 ЦК України річні за правовою природою є пенею.
Проте, з таким висновком Відповідача суд погодитись не може виходячи з нижчевикладеного.
Відповідно до частини 1 статті 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (стаття 549 ЦК України).
Водночас частиною 2 статті 546 ЦК України передбачено, що договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов'язання.
До таких інших видів забезпечення виконання зобов'язання слід віднести і передбачені статтею 625 ЦК України річні.
За ЦК України неустойка має дві форми: пеню і штраф. Отже, пеня, виступаючи однією з форм неустойки, не може мати іншої форми, зокрема форми річних.
Відповідно до частини 2 статті 20 ГК України права та законні інтереси суб'єктів господарювання та споживачів захищаються, зокрема, шляхом застосування штрафних санкцій, а також іншими способами, передбаченими законом.
До інших способів захисту прав та законних інтересів зазначених суб'єктів слід віднести передбачені статтею 625 ЦК України річні.
Таким чином, пеня і річні є самостійними способами захисту цивільних (господарських) прав та законних інтересів, та різними видами забезпечення виконання цивільно-правових (господарсько-правових) зобов'язань.
Отже, пеня і річні мають різну правову природу, а відтак не являються двома однаковими санкціями про що вказує Позивач.
Вищезазначена позиція також підтверджується постановами Судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 18.02.2002 та 19.08.2003.
При розгляді спору по суті судом враховано, що згідно з постановою Правління Національного банку України № 97 від 28.02.2009 “Про призначення тимчасової адміністрації в Акціонерному комерційному банку “Трансбанк”призначено в АКБ “Трансбанк”тимчасову адміністрацію строком на 1 рік -з 02.03.2009 до 01.03.2010, з метою створення сприятливих умов для відновлення фінансового стану АКБ “Трансбанк”введено мораторій на задоволення вимог кредиторів строком на 6 місяців з 02.03.2009 до 01.09.2009.
Відповідно до частини 2 статті 85 Закону України “Про банки і банківську діяльність” мораторій на задоволення вимог кредиторів поширюється на зобов'язання, строки виконання яких настали до призначення тимчасової адміністрації.
Стаття 2 Закону України “Про банки і банківську діяльність”містить визначення поняття мораторій, в якому відображена його суть, і під яким розуміється зупинення виконання банком майнових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), строк виконання яких настав до дня введення мораторію, та зупинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), застосованих до прийняття рішення про введення мораторію.
Частиною 2 статті 58 Закону України “Про банки і банківську діяльність”передбачено, що банк не відповідає за невиконання або несвоєчасне виконання зобов'язань у разі оголошення мораторію на задоволення вимог кредиторів, зупинення операцій по рахунках, арешту власних коштів банку на його рахунках уповноваженими органами державної влади.
Разом з тим, при розгляді справи судом було встановлено порушення прав Позивача внаслідок невиконання Банком своїх зобов'язань за Договором.
Конституцією України закріплений обов'язок держави забезпечувати захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання (стаття 13), та передбачено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом (стаття 55).
Зазначені положення Конституції України реалізовані у статті 15 ЦК України, відповідно до якої кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також у статті 20 ГК України, згідно з якою держава забезпечує захист прав і законних інтересів суб'єктів господарювання та споживачів. Кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.
Реалізація цивільно-правового захисту відбувається шляхом усунення порушень цивільного права чи інтересу, покладення виконання обов'язку по відновленню порушеного права на порушника.
Таким чином, у разі порушення законних прав та інтересів осіб, суд зобов'язаний їх захистити у спосіб передбачений, зокрема, статтею 16 ЦК України, частиною 2 статті 20 ГК України.
Так, пунктом 5 частини 2 статті 16 ЦК України передбачено, що одним з способів захисту цивільних прав та інтересів є примусове виконання обов'язку в натурі.
Аналогічне положення міститься і у частині 2 статті 20 ГК України, якою встановлено, що права та законні інтереси суб'єктів господарювання та споживачів захищається, зокрема, шляхом присудження до виконання обов'язку в натурі.
Судом також враховано, що частиною 3, пунктом 1 частини 4 статті 80 Закону передбачено, що з дня свого призначення тимчасовий адміністратор має повне та виняткове право управляти банком та контролювати його, вживати будь-яких заходів щодо відновлення належного фінансового стану банку, зокрема, тимчасовий адміністратор має право продовжувати або припиняти будь-які операції банку.
Відтак, виходячи з аналізу зазначених положень норм чинного законодавства, порушені права та інтереси позивача підлягають захисту шляхом присудження до виконання обов'язку відповідача за Договором щодо повернення позивачу суми депозиту та нарахованих на нього відсотків.
При цьому, суд зазначає, що положення законодавства щодо звільнення від відповідальності банків за невиконання або несвоєчасне виконання своїх зобов'язань у разі оголошення мораторію, не звільняють ці банки від обов'язку виконувати зазначені зобов'язання.
Системний аналіз положень частини 2 статті 58, пункту 2 частини 3 та частини 5 статті 85 Закону України “Про банки і банківську діяльність”дає підстави для висновку про те, що банк звільняється від відповідальності, яка виникає саме під час дії мораторію на задоволення вимог кредиторів. Відносно відповідальності за невиконання або несвоєчасне виконання зобов'язань, яка настала до моменту введення мораторію, чи настане після його зняття або закінчення строку його дії, то до банку така відповідальність може бути застосована.
Положення про мораторій лише надають банкам можливість відстрочити виконання своїх прострочених зобов'язань, зокрема, перед клієнтами цих банків на час дії мораторію без застосування до останніх відповідних санкцій, і забороняють на цей час лише застосування державного примусу щодо реалізації захисту прав та інтересів господарюючих суб'єктів -клієнтів (контрагентів) банку шляхом звернення стягнення на підставі виконавчих документів (інших документів, за якими здійснюється стягнення відповідно до законодавства України).
Таким чином, зважаючи на положення пункту 1 частини 3 статті 85 Закону України “Про банки і банківську діяльність”примусове виконання рішення суду про звернення стягнення на підставі виконавчих документів можливе лише після закінчення строку дії або зняття введеного у відповідача мораторію на задоволення вимог кредиторів.
Суми, які підлягають сплаті за витрати, пов'язані з розглядом справи, при частковому задоволенні позову покладаються на сторони пропорційно розміру задоволення позовних вимог (частина 5 статті 49 ГПК України).
Виходячи з викладеного та керуючись статтями 32, 33, 34, 44, 49, 82-85 ГПК України, суд
Позов задовольнити частково.
Стягнути з Акціонерного комерційного банку “Трансбанк”(01150, м. Київ, вул. Фізкультури, 9, ідентифікаційний код 16293211) на користь Державної інноваційної кредитної установи (01601, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 65 б, рахунок №26504010019142 у ВАТ “Укрексімбанк”м. Києва, МФО 322313, ідентифікаційний код 00041467) 25 479 (двадцять п'ять тисяч чотириста сімдесят дев'ять) грн. 45 коп. нарахованих відсотків, 418 (чотириста вісімнадцять) грн. 84 коп. пені, 341 (триста сорок одну) грн. 24 коп. інфляційних втрат, 52 (п'ятдесят дві) грн. 35 коп. 3% річних.
Стягнути з Акціонерного комерційного банку “Трансбанк”(01150, м. Київ, вул. Фізкультури, 9, ідентифікаційний код 16293211) на користь Державної інноваційної кредитної установи (01601, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 65 б, рахунок №26504010019142 у ВАТ “Укрексімбанк”м. Києва, МФО 322313, ідентифікаційний код 00041467) 262 (двісті шістдесят дві) грн. 91 коп. витрат по сплаті державного мита та 117 (сто сімнадцять) грн. 85 коп.
Видати накази.
У решті позову відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання та може бути оскаржено протягом десяти днів до Київського апеляційного господарського суду або протягом місяця до Вищого господарського суду України.
Суддя Сташків Р.Б.
Повний текст рішення підписано 29.05.2009