28 березня 2014 року м. Київ справа № 800/201/14
Суддя Вищого адміністративного суду України Єрьомін А.В., вирішуючи питання про відкриття провадження у справі за позовною заявою ОСОБА_1 до Верховної Ради України про визнання незаконним пункту 2 Постанови Верховної Ради України № 757-VII від 22 лютого 2014 року «Про самоусунення Президента України від виконання конституційних повноважень та призначення позачергових виборів Президента України», -
26 березня 2014 року ОСОБА_1 звернувся до Вищого адміністративного суду України як суду першої інстанції з позовом до Верховної Ради України про визнання незаконною постанови в частині, в якій просив визнати незаконним пункт 2 Постанови Верховної Ради України № 757-VII від 22 лютого 2014 року «Про самоусунення Президента України від виконання конституційних повноважень та призначення позачергових виборів Президента України».
Згідно з частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
Частиною другою статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення.
Відповідно до пункту першого частини третьої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів не поширюється на публічно-правові справи, що віднесені до юрисдикції Конституційного Суду України.
Особливості провадження у справах щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності Верховної Ради України, Президента України, Вищої ради юстиції, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України регулює стаття 171-1 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з частиною першою якої її правила поширюються, зокрема, на розгляд адміністративних справ щодо законності (крім конституційності) постанов Верховної Ради України.
Виходячи зі змісту позовної заяви, позивач вважає, що при прийнятті Постанови Верховної Ради України № 757-VII від 22 лютого 2014 року «Про самоусунення Президента України від виконання конституційних повноважень та призначення позачергових виборів Президента України», зокрема пункту 2, був порушений порядок, встановлений Конституцією України, тобто фактично він вважає її неконституційною.
Згідно зі статтею 147 Конституції України Конституційний Суд України є єдиним органом конституційної юрисдикції в Україні. Конституційний Суд України вирішує питання про відповідність законів та інших правових актів Конституції України і дає офіційне тлумачення Конституції України та законів України.
Статтею 150 Конституції України передбачено, що до повноважень Конституційного Суду України належить вирішення питань про відповідність Конституції України (конституційність) законів та інших правових актів Верховної Ради України, актів Президента України, актів Кабінету Міністрів України, правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим.
Статтею 152 Конституції України встановлено, що закони та інші правові акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності.
Відповідно до положень пункту першого статті 13 Закону України "Про Конституційний Суд України" Конституційний Суд України приймає рішення та дає висновки у справах щодо конституційності законів та інших правових актів Верховної Ради України, актів Президента України, актів Кабінету Міністрів України, правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим.
Згідно зі статтею 15 Закону України "Про Конституційний Суд України" підставами для прийняття Конституційним Судом України рішення щодо неконституційності правових актів повністю чи в їх окремих частинах є:
- невідповідність Конституції України;
- порушення встановленої Конституцією України процедури їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності;
- перевищення конституційних повноважень при їх прийнятті.
З урахуванням наведених норм, слід зазначити наступне, що невідповідність Конституції України актів Верховної Ради України (зокрема постанов) може бути підставою для прийняття Конституційним Судом України рішення щодо їх неконституційності, що тягне за собою неможливість розгляду у порядку адміністративного судочинства заявленої позовної вимоги.
Таким чином, позовна вимога про визнання незаконною постанови в частині, в якій просив визнати незаконним пункт 2 Постанови Верховної Ради України № 757-VII від 22 лютого 2014 року «Про самоусунення Президента України від виконання конституційних повноважень та призначення позачергових виборів Президента України», не належить розглядати у порядку адміністративного судочинства, оскільки розгляд питання про неконституційність законів віднесений до юрисдикції Конституційного Суду України.
Згідно з пунктом першим частини першої статті 109 Кодексу адміністративного судочинства України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо заяву не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства, у зв'язку чим позивачу необхідно відмовити у відкритті провадження в адміністративній справі за його позовом до Верховної Ради України про визнання незаконними постанови.
Керуючись пунктом першим частини першої статті 18, 109, 171-1 Кодексу адміністративного судочинства України,-
Відмовити ОСОБА_1 у відкритті провадження в адміністративній справі за його позовом до Верховної Ради України про визнання незаконним пункту 2 Постанови Верховної Ради України № 757-VII від 22 лютого 2014 року «Про самоусунення Президента України від виконання конституційних повноважень та призначення позачергових виборів Президента України».
Ухвала підлягає перегляду Верховним Судом України у порядку, визначеному Кодексом адміністративного судочинства України.
Суддя А.В. Єрьомін