"01" квітня 2014 р. м. Київ К/800/64410/13
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
головуючого судді: Вербицької О.В.
суддів: Маринчак Н.Є.
Муравйова О.В.
за участю секретаря: Горголь І.С.
представників:
позивача: Шекеру С.В.
відповідача: не з'явився
прокуратури: Чубенко В.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні
касаційну скаргу Нікопольської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області
на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20.12.2010 року
та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 05.11.2013 року
у справі № 2а-7211/10/0470
за позовом Відкритого акціонерного товариства «Нікопольський хлібокомбінат»
до Нікопольської об'єднаної державної податкової інспекції
за участю Прокуратури Дніпропетровської області
про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень
Відкрите акціонерне товариство «Нікопольський хлібокомбінат» (далі по тексту - позивач, ВАТ «Нікопольський хлібокомбінат») звернулось з позовом до Нікопольської об'єднаної державної податкової інспекції (далі по тексту - відповідач, ОДПІ) за участю Прокуратури Дніпропетровської області (далі по тексту - прокуратура) про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень.
Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20.12.2010 року адміністративний позов задоволено частково.
Ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 05.11.2013 року апеляційну скаргу ОДПІ залишено без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Відповідач, не погоджуючись з вищевказаними рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, оскаржив їх у касаційному порядку, просить скасувати постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20.12.2010 року в частині задоволення позовних вимог ВАТ «Нікопольський хлібокомбінат» та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 05.11.2013 року в повному обсязі з мотивів порушення норм матеріального та процесуального права та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог повністю.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, представників позивача та прокуратури, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд касаційної інстанції дійшов висновку щодо наступного.
Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 220 Кодексу адміністративного судочинства України (далі по тексту - КАС України) суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.
Так, судами попередніх інстанцій встановлено, що ОДПІ проведено планову виїзну перевірку ВАТ «Нікопольський хлібокомбінат» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2009 року по 31.12.2009 року, за результатами якої складено акт від 15.04.2010 року №810/232/00381381.
В акті перевірки зазначено, що позивачем порушено п. 5.1, пп. 5.2.1, пп. 5.3.2 та п. 5.3.9 п. 5.3, пп. 5.4.9 п. 5.4 ст. 5, п. 6.1 ст. 6, пп. 8.7.1 п. 8.7 ст. 8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», пп. 7.2.6 п. 7.2, пп. 7.5.1 п. 7.5, пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» та пп. 4.2.9 «г» п. 4.2 ст. 4, пп. 8.1.1 п. 8.1 ст. 8 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб».
На підставі висновків, що викладені в акті перевірки, ОДПІ прийнято податкові повідомлення - рішення від 06.05.2010 року №0000502320/0/19071, яким ВАТ «Нікопольський хлібокомбінат» визначено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 3050950,94 грн. та №0000891720/0/19124, яким позивачу визначено суму грошового зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб у розмірі 5101,20 грн.
Суди першої та апеляційної інстанцій погодилися частково з такими висновками податкового органу, з огляду на наступне.
Відповідно до вимог пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (який був чинний на момент виникнення спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.
Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Якщо у подальшому такі товари (послуги) починають використовуватися в операціях, які не є об'єктом оподаткування згідно зі статтею 3 цього Закону або звільняються від оподаткування згідно зі статтею 5 цього Закону, чи основні фонди переводяться до складу невиробничих фондів, то з метою оподаткування такі товари (послуги), основні фонди вважаються проданими за їх звичайною ціною у податковому періоді, на який припадає початок такого використання або переведення, але не нижче ціни їх придбання (виготовлення, будівництва, спорудження).
Підставою для нарахування податкового кредиту, відповідно до пп. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» є податкова накладна, яка видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача.
Підпунктом 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» передбачено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).
Згідно пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:
- або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека)в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;
- або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).
Відповідно до п. 6.2. ст. 6 Закону України «Про податок на додану вартість» при експорті товарів та супутніх такому експортупослуг ставка податку становить "0" відсотків до бази оподаткування.
Підпунктом 6.2.1 п. 6.2 ст. 6 Закону України «Про податок на додану вартість» передбачено, що товари вважаються експортованими платником податку в разі, якщо їх експорт засвідчений належним чином оформленою вантажною митною декларацією.
Згідно пп. 7.7.9 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», у разі коли платник податку (комісіонер) експортує товари (супутні послуги) за межі митної території України, отримані від іншого платника податку (комітента) на умовах комісії, консигнації, доручення або інших видів договорів, які не передбачають переходу права власності на такі товари (супутні послуги) від такого іншого платника податку до експортера, право на отримання бюджетного відшкодування має такий інший платник податку (комітент).
Як встановлено судами попередніх інстанцій, в 2009 році на підставі укладених договорів комісії з ТОВ «Сілайн ЛТД», ТОВ «ЗАР-САФІЯ», ТОВ «Вектор Агроінвестментс», ТОВ «Грей-Експорт» позивачем було здійснено експорт жмиху соняшникового, шроту соняшникового, ячменю фуражного та продовольчого рапсу, що не заперечується відповідачем.
Згідно даних, наведених у графі 2 та доповненнях до неї у експортних деклараціях, експортером є «Нікопольський комбінат хлібопродуктів», який є власником товару відповідно до умов договорів комісії.
Таким чином, комітент має право на застосування нульової ставки податку на додану вартість та на бюджетне відшкодування при здійсненні експортних операцій на умовах договору комісії.
В свою чергу, щодо висновків відповідача пронетиповість експортних операцій, слід зазначити наступне.
Відповідно до п. 1.4. Методичних рекомендації щодо здійснення державного контролю за експортними операціями, затверджених наказом ДПА України № 433 від 16.07.2007 року, нетиповий експорт - експортна операція з товарами (послугами), які не є характерними для основного виду діяльності експортера (комітента).
Як вірно встановлено судами першої та апеляційної інстанції, що статутом ВАТ «Нікопольський хлібокомбінат» передбачено серед предметів діяльності «інші види торгівлі» та «здійснення експортно-імпортних операцій». Отже, здійснення такого виду діяльності не суперечить а ні меті господарської діяльності підприємства, а ні його статуту, та не є таким, що заборонено законодавством.
Таким чином, колегія суду погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що висновки ОДПІ про віднесення ВАТ «Нікопольський хлібокомбінат» до складу податкового кредиту податку на додану вартість, який не пов'язаний з фінансово-господарською діяльністю підприємства на загальну суму 1 822365,68 грн. є необґрунтованими.
Крім того, в акті перевірки зазначено, що позивачем порушено пп. 7.2.6 п. 7.2, пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» та зроблено висновок про зайве віднесення позивачем суми ПДВ з придбання товарів (робіт, послуг) по податковим накладним, які були задекларовані в наступних податкових періодах (як такі, що отримані з запізненням), без заяв зі скаргою на постачальників, які є підставою для включення сум цього податку до складу податкового кредиту, що призвело до завищення податкового кредиту на загальну суму 211601,61 грн.
Відповідно до пп. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.
У разі відмови з боку постачальника товарів (послуг) надати податкову накладну або при порушенні ним порядку її заповнення отримувач таких товарів (послуг) має право додати до податкової декларації за звітний податковий період заяву зі скаргою на такого постачальника, яка є підставою для включення сум цього податку до складу податкового кредиту. До заяви додаються копії товарних чеків або інших розрахункових документів, що засвідчують факт сплати податку внаслідок придбання таких товарів (послуг). Отримання такої скарги є підставою для проведення позапланової виїзної перевірки такого постачальника для з'ясування достовірності та повноти нарахування ним зобов'язань з цього податку за такою цивільно-правовою операцією.
Законом України «Про податок на додану вартість», зокрема, пп. 7.4.2, пп. 7.4.4, пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону не заборонено відносити до складу податкового кредиту податкові накладні попередніх звітних періодів.
З матеріалів справи вбачається, що позивачем у січні 2009 року, у березні 2009 року, у травні 2009 року, у червні 2009 року, у серпні 2009 року включено до складу податкового кредиту податкові накладні за попередні періоди 2008 року, що підтверджується реєстром отриманих податкових накладних та податковою звітністю.
Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що до складу податкового кредиту січня, березня, травня, червня, серпня 2009 року позивачем були включені податкові накладні попередніх звітних періодів з дотриманням строків давності в 1095 днів.
Таким чином, колегія суду погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що позовні вимоги ВАТ «Нікопольський хлібокомбінат» про скасування податкового повідомлення-рішення №0000502320/0/19071 від 06.05.2010 року є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Також, в акті перевірки зазначено, що позивачем порушено пп. 4.2.9 «г» п. 4.2 ст. 4 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб».
На підставі викладеного ОДПІ було прийнято податкове повідомлення-рішення від 06.05.2010 року №0000891720/0/19124 яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання 1700,00 грн. та нараховано фінансові санкції у розмірі 3400,00 грн.
Підпунктом 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» передбачено, що до складу валових витрат належить суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрат з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.
Відповідно з пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку, не відносяться до складу валових витрат.
Колегія суду погоджується з висновками суду першої інстанції, що вартість витрат на мобільний зв'язок включається до складу валових витрат лише за наявності відповідних документів, які дозволяють підтвердити зв'язок цих витрат з господарською діяльності.
Однак, позивачем не було надано доказів пов'язання здійснених витрат на послуги мобільного зв'язку саме з господарською діяльністю.
Таким чином, виплачені кошти на поповнення рахунку (придбання скретч карт) за використання мобільного зв'язку не відносяться до валових витрат підприємства, а є доходом фізичних осіб, з яких повинен був утримуватись податок з доходів фізичних осіб.
Відповідно до пп. 4.2.9 «г» п. 4.2 ст. 4 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» дохід, отриманий платником податку від його працедавця як додаткове благо (за винятками, передбаченими пунктом 4.3 цієї статті), а саме у вигляді суми грошового або майнового відшкодування будь-яких витрат або втрат платника податку, крім тих, що підлягають обов'язковому відшкодуванню згідно із законом за рахунок бюджету або звільняються від оподаткування згідно з цим Законом.
Згідно з п.7.1 ст.7 та п. 22.3 ст. 22 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» ставка податку становить 15 відсотків від об'єкта оподаткування.
Підпунктом 8.1.1 п. 8.1 ст. 8 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» передбачено, що податковий агент, який нараховує (виплачує) оподатковуваний дохід на користь платника податку, утримує податок від суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену у відповідних пунктах статті 7 цього Закону.
Отже, з огляду на вищевказані обставини справи, колегія суду погоджується з висновками суду першої інстанції, що вимоги позивача в частині скасування податкового повідомлення-рішення №0000891720/0/19124 від 06.05.2010 року є необґрунтованими та не підлягають задоволенню.
Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що саме за вищевказаних обставин справи, суди першої та апеляційної інстанцій вірно застосували норми матеріального права.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що судом першої та апеляційної інстанцій порушення норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено, правова оцінка обставин у справі дана вірно.
В свою чергу, доводи касаційної скарги не відповідають фактичним обставинам справи та спростовуються вищезазначеними нормами права, отже, відсутні підстави для її задоволення.
За таких обставин, касаційна скарга відповідача підлягає залишенню без задоволення, а постанова Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20.12.2010 року та ухвала Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 05.11.2013 року залишенню без змін.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 210, 214-215, 220, 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Касаційну скаргу Нікопольської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області залишити без задоволення.
Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20.12.2010 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 05.11.2013 року - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав і в порядку, установленому статтями 237, 238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя О.В. Вербицька
Судді Н.Є. Маринчак
О.В. Муравйов