"20" березня 2014 р. м. Київ К/800/54962/13
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:
головуючого Білуги С.В.,
суддів Гаманка О.І..
Загороднього А.Ф,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Московського районного суду м. Харкова від 17 травня 2013 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 28 серпня 2013 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Управління Пенсійного фонду України в Московському районі м. Харкова про зобов'язання поновити пенсію, як громадянину України проживаючому за межами України,
встановила:
У грудні 2012 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Управління Пенсійного фонду України в Московському районі м.Харкова про зобов'язання поновити пенсію, як громадянину України проживаючому за межами України.
Постановою Московського районного суду м.Харкова від 17 травня 2013 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 28 серпня 2013 року, в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 відмовлено.
ОСОБА_2 подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить постанову Московського районного суду м.Харкова від 17 травня 2013 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 28 серпня 2013 року скасувати, та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції
Перевіривши наведені доводи в касаційній скарзі, рішення судів щодо застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що ОСОБА_2 перебував на обліку та отримував пенсію по інвалідності 2 групи від загального захворювання з 23 травня 1974 року, а з 14 листопада 2003 року отримував пенсію за віком.
Позивач був знятий з обліку в зв'язку з виїздом на постійне місце проживання до Ізраїлю та йому було виплачено пенсію за 6 місяців наперед по 31 березня 2008 року.
19 вересня 2012 року ОСОБА_2 звернувся до Управління Пенсійного фонду України в Московському районі м. Харкова з заявою про поновлення виплати пенсії за віком з моменту прийняття рішення Конституційним Судом України від 07 жовтня 2009 року №25-рп/2009.
Відповідачем листом від 04 жовтня 2012 року № 647/В-3 було роз'яснено ОСОБА_2, що рішення Конституційного Суду України від 07 жовтня 2009 року № 25-рп/2009 поширюється на осіб, які виїхали на постійне місце проживання за кордон після 07 жовтня 2009 року.
Позивач, не погоджуючись з відмовою у поновленні виплати пенсії звернувся до суду.
Суди попередніх інстанцій, приймаючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 виходили з того, що рішенням Конституційного Суду України від 07.10.2009 №25-рп/2009 стаття 92 Закону України "Про пенсійне забезпечення" не визнана неконституційною, а пенсія позивачу призначена саме відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення", а не Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Проте з такими висновками судів не можна погодитись з огляду на наступне.
Відповідно до статті 24 Конституції України, громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
Згідно із частиною 2 статті 2 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні", реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.
Пунктом 2 частини 1 статті 49 цього Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" визначено, що виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України
Згідно із статтею 51 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", у разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, за заявою пенсіонера може бути виплачена йому за шість місяців наперед перед від'їздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Рішенням Конституційного Суду України від 07 жовтня 2009 року № 25-рп/2009 щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень пункту 2 частини першої статті 49, другого речення статті 51 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" зазначені положення визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними).
Відповідно до частини 2 статті 152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
Таким чином, проживаючи в Ізраїлі, як громадянин України, позивач має такі ж самі конституційні права, як й інші громадяни цієї держави, оскільки Конституція України та пенсійне законодавство України не допускають обмеження права на соціальний захист, зокрема права на отримання пенсії за ознакою місця проживання.
Водночас суди попередніх інстанцій приймаючи рішення про відмову в задоволенні позову не встановили та не надали належну правову оцінку строкам звернення позивача до суду.
Відповідно до статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції чинній на момент звернення позивача до суду першої інстанції) для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду, визна ченні статтею 100 Кодексу адміністративного судочинства України. Пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для залишення без розгляду адміністративного позову, якщо суд на підставі позовної заяви та доданих до неї матеріалів не знайде підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними.
Позивач звернувся до суду з приводу поновлення виплати пенсії за віком з моменту прийняття рішення Конституційним Судом України від 07 жовтня 2009 року № 25-рп/2009 лише у грудні 2012 року, тобто з пропущенням встановленого частиною 2 статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на час звернення позивача до суду) 6-ти місячного строку для звернення до адміністративного суду. Суди, відповідно до вимог статті 100 цього Кодексу, не з'ясували ставлення відповідача до пропущеного позивачем строку та, відповідно, не обговорили питання про наявність поважних причин для поновлення пропущеного строку.
Враховуючи наведене, колегія суддів приходить до висновку, про передчасність висновків судів першої та апеляційної інстанцій, та вбачає необхідність витребування та дослідження нових доказів.
Відповідно до пункту 2 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України, підставою для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи і не можуть бути усунені судом касаційної інстанції.
Оскільки передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями, рішення судів у справі підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції. Під час нового розгляду справи необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду і вирішення спору по суті, і в залежності від встановленого, правильно визначити норми матеріального права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.
Керуючись ст.ст. 220, 222, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів -
ухвалила:
Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.
Постанову Московського районного суду м. Харкова від 17 травня 2013 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 28 серпня 2013 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Управління Пенсійного фонду України в Московському районі м. Харкова про зобов'язання поновити пенсію, як громадянину України проживаючому за межами України - скасувати.
Справу направити на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий С.В. Білуга
Судді О.І. Гаманко
А.Ф. Загородній