25 березня 2014 року м. Київ К/9991/28163/11
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
головуючого судді-доповідача Рибченка А.О.
суддів: Голубєвої Г.К.
Карася О.В.
розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Сквирської міжрайонної державної податкової інспекції Київської області
на постанову Господарського суду Київської області від 15 червня 2007 року
та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 16 вересня 2008 року
у справі № А18/135-07
за позовом Дочірнього підприємства «Пілснер Україна»
до Сквирської міжрайонної державної податкової інспекції Київської області
про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -
Постановою Господарського суду Київської області від 15 червня 2007 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 16 вересня 2008 року, позов Дочірнього підприємства «Пілснер Україна» (далі - ДП «Пілснер Україна»; позивач) до Сквирської міжрайонної державної податкової інспекції Київської області (далі - Сквирська МДПІ Київської області; відповідач) задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення № 0000012301/0 від 15 січня 2007 року. Стягнуто з Державного бюджету України на користь ДП «Пілснер Україна» 3,40 грн. судового збору.
Не погоджуючись з прийнятими судовими рішеннями у справі, відповідач оскаржив їх в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України.
В поданій касаційній скарзі, Сквирська МДПІ Київської області, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, просить скасувати постанову Господарського суду Київської області від 15 червня 2007 року, ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 16 вересня 2008 року та прийняти нове рішення про відмову в позові.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційну скаргу слід відхилити, виходячи з таких підстав.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що відповідачем проведено комплексну планову документальну перевірку ДП «Пілснер Україна» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 січня 2005 року по 01 червня 2006 року, за результатами якої складено акт № 342/231/36/25396329 від 26 грудня 2006 року.
На підставі зазначеного акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000012301/0 від 15 січня 2007 року, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 46 832,00 грн. (34 958,00 грн. - основний платіж, 11 874,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції).
За результатами адміністративного оскарження, спірне податкове повідомлення-рішення залишено без змін.
Перевіркою встановлено порушення позивачем підпункту 5.5.1 пункту 5.5 статті 5 Закону України від 28 грудня 1994 року № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 334/94-ВР) у зв'язку з неправомірним віднесенням витрат на сплату процентів за користування кредитом, отриманим від Акціонерного комерційного банку «Райффайзенбанк Україна» на підставі договору № 19/1-417/2005 року від 22 серпня 2005 року про надання кредитної лінії для поповнення обігових коштів, які перераховано нерезидентам в оплату за товари, у тому числі продукти харчування, до складу валових витрат.
Обґрунтовуючи свою правову позицію щодо неправомірного формування підприємством даних податкового обліку за вказаним епізодом, контролюючий орган вказував про розірвання позивачем укладених з нерезидентами договорів купівлі-продажу товарів та, відповідно, повернення коштів. Зазначене, на переконання Сквирської МДПІ Київської області, свідчить про те, що будь-які зміни у майновому стані позивача не відбулись, а відтак відсутня і можливість віднесення до складу валових витрат сум на сплату процентів за кредитним договором, оскільки, понесені витрати не пов'язані з господарською діяльністю платника.
Задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій виходили з наступних мотивів, з якими погоджується суд касаційної інстанції.
Відповідно до статті 42 Господарського кодексу України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.
Пунктом 1.32 статті 1 Закону № 334/94-ВР визначено, що господарською діяльністю є будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи.
Згідно з підпунктом 5.5.1 пункту 5.5 статті 5 Закону № 334/94-ВР до складу валових витрат відносяться будь-які витрати, пов'язані з виплатою або нарахуванням процентів за борговими зобов'язаннями (у тому числі за будь-якими кредитами, депозитами) протягом звітного періоду, якщо такі виплати або нарахування здійснюються у зв'язку з веденням господарської діяльності платника податку.
Як встановлено судами в розглядуваній ситуації, позивач при укладенні договорів купівлі-продажу з нерезидентами мав на меті отримання прибутку та здійснював свою діяльність у відповідності з визначеними цілями, однак його дії не дали очікуваного результату з незалежних від ДП «Пілснер Україна» причин, що спростовує висновки контролюючого органу про здійснення підприємством негосподарської діяльності, тобто такої що не передбачає мети отримання прибутку. Збитковість господарської діяльності не може бути підставою для визначення такої діяльності як негосподарської. Неотримання підприємством доходу від окремої господарської операції не свідчить про те, що така операція не пов'язана з його господарською діяльністю, оскільки, при здійсненні господарських операцій існує звичайний комерційний ризик не отримати дохід від конкретної операції.
З огляду на викладене, слід визнати обґрунтованим висновок судових інстанцій про правомірність віднесення позивачем до складу валових витрат суми відсотків за користування кредитними коштами з огляду на те, що такі дії відповідають приписам підпункту 5.5.1 пункту 5.5 статті 5 Закону № 334/94-ВР.
За наведених обставин, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає постанову Господарського суду Київської області від 15 червня 2007 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 16 вересня 2008 року такими, що прийняті з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, а тому суд касаційної інстанції не знаходить підстав, які могли б призвести до їх зміни чи скасування.
Керуючись статтями 220, 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Касаційну скаргу Сквирської міжрайонної державної податкової інспекції Київської області відхилити, а постанову Господарського суду Київської області від 15 червня 2007 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 16 вересня 2008 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав і в порядку, встановленими главою 3 розділу IV Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий Рибченко А.О.
Судді Голубєва Г.К.
Карась О.В.