25 березня 2014 року м. Київ К/9991/17248/11
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
головуючого судді-доповідача Рибченка А.О.
суддів: Голубєвої Г.К.
Карася О.В.
розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова
на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 27 січня 2011 року
та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 16 березня 2011 року
у справі № 2-а-16330/10/2070
за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3
до Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова
про визнання дій неправомірними та скасування податкових повідомлень-рішень, -
Фізична особа-підприємець ОСОБА_3 (далі - ФОП ОСОБА_3; позивач) звернувся до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова (далі - ДПІ у Дзержинському районі м. Харкова; відповідач), в якому просив визнати неправомірними дії податкового органу щодо складання та підписання акту перевірки № 12392/1702/НОМЕР_1 від 25 листопада 2010 року, а також скасувати податкові повідомлення-рішення № 0003321702/0 від 08 грудня 2010 року та № 0003331702/0 від 08 грудня 2010 року.
Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 27 січня 2011 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 16 березня 2011 року, адміністративний позов задоволено частково. Скасовано податкові повідомлення-рішення № 0003321702/0 від 08 грудня 2010 року та № 0003331702/0 від 08 грудня 2010 року. В іншій частині позову відмовлено. Стягнуто з Державного бюджету України на користь ФОП ОСОБА_3 витрати із сплати судового збору в розмірі 1,70 грн.
Не погоджуючись з прийнятими судовими рішеннями у справі, відповідач оскаржив їх в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України.
В поданій касаційній скарзі, з посиланням на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, ставиться питання про скасування постанови Харківського окружного адміністративного суду від 27 січня 2011 року, ухвали Харківського апеляційного адміністративного суду від 16 березня 2011 року в частині задоволених позовних вимог та прийняття нового рішення про повну відмову в задоволенні позову.
В запереченні на касаційну скаргу позивач просить залишити її без задоволення, а постановлені у справі судові рішення - без змін.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи в межах доводів касаційної скарги відповідно до статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційну скаргу слід відхилити, виходячи з таких підстав.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що відповідачем проведено виїзну планову перевірку ФОП ОСОБА_3 з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 січня 2009 року по 30 червня 2010 року, за результатами якої складено акт № 12392/1702/НОМЕР_1 від 25 листопада 2010 року.
На підставі зазначеного акту перевірки ДПІ у Дзержинському районі м. Харкова прийнято податкове повідомлення-рішення № 0003321702/0 від 08 грудня 2010 року, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб у розмірі 131 517,66 грн. (131 517,66 грн. - основний платіж, 0,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції), та податкове повідомлення-рішення № 0003331702/0 від 08 грудня 2010 року, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 81 880,50 грн. (54 587,00 грн. - основний платіж, 27 293,50 грн. - штрафні (фінансові) санкції).
Перевіркою встановлено порушення позивачем статті 13 Декрету Кабінету Міністрів України від 26 грудня 1992 року № 13-92 «Про прибутковий податок з громадян» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Декрет № 13-92), підпункту 7.4.4 пункту 7.4 статті 7 Закону України від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 168/97-ВР) у зв'язку з неправомірним віднесенням до складу витрат, безпосередньо пов'язаних з одержанням доходів, амортизаційних відрахувань від вартості основних засобів (печатних офсетних машин та станків) з підстав відсутності у фізичних осіб законодавчих підстав для нарахування амортизації, протиправним включенням до складу витрат, безпосередньо пов'язаних з одержанням доходів, та податкового кредиту з податку на додану вартість сум, сформованих за договором № 21/12/08 від 21 грудня 2008 року, укладеним з Товариством з обмеженою відповідальністю «Кіпаріс 99», з огляду на його нікчемність, а також безпідставним віднесенням до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість на підставі податкових накладних, виписаних на його адресу Товариством з обмеженою відповідальністю «Укртехресурс» та Товариством з обмеженою відповідальністю «АСС-Трейд», враховуючи непідтвердження податкового кредиту підприємця податковими зобов'язаннями контрагентів.
Задовольняючи адміністративний позов частково, суди попередніх інстанцій виходили з наступних мотивів, з якими погоджується суд касаційної інстанції.
Згідно із статтею 13 розділу IV Декрету № 13-92 оподаткуванню підлягають доходи громадян, одержані протягом календарного року від здійснення підприємницької діяльності без створення юридичної особи, а також інші доходи громадян, не передбачені як об'єкти оподаткування у розділах II та III цього Декрету.
Оподатковуваним доходом вважається сукупний чистий доход, тобто різниця між валовим доходом (виручки у грошовій та натуральній формі) i документально підтвердженими витратами, безпосередньо пов'язаними з одержанням доходу. Якщо ці витрати не можуть бути підтверджені документально, то вони враховуються податковими органами при проведенні остаточних розрахунків за нормами, визначеними Головною державною податковою інспекцією України за погодженням з Міністерством економіки України та Державним комітетом України по сприянню малим підприємствам та підприємництву.
До складу витрат, безпосередньо пов'язаних з одержанням доходів, належать витрати, які включаються до складу валових витрат виробництва (обігу) або підлягають амортизації згідно із Законом України від 28 грудня 1994 року № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 334/94-ВР).
У додатку № 7 до Інструкції про прибутковий податок з громадян, затвердженої наказом Головної державної податкової інспекції України від 21 квітня 1993 року № 12 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), зазначено, що відповідно до статті 8 («Амортизація») можливо додатково зменшити валовий дохід виключно на суми витрат, які підлягають амортизації і не перевищують розмір амортизаційних відрахувань, нарахованих шляхом застосування норм амортизації до балансової вартості груп основних фондів, лише у випадку ведення бухгалтерського обліку балансової вартості груп основних фондів відповідно з Порядком, який встановлюється Міністерством фінансів України.
До податкової декларації за звітний податковий період, включаються тільки прямі валові витрати і суми амортизаційних відрахувань, що відповідають фактичній сумі отриманого в цьому періоді валового доходу в будь-якій формі від визначеного виду діяльності та підтверджені документально.
За змістом підпункту 8.1.2 пункту 8.1 статті 8 Закону № 334/94-ВР амортизації підлягають витрати на придбання основних фондів та нематеріальних активів для власного виробничого використання, включаючи витрати на придбання племінної худоби та придбання, закладення і вирощування багаторічних насаджень до початку плодоношення; самостійне виготовлення основних фондів для власних виробничих потреб, включаючи витрати на виплату заробітної плати працівникам, які були зайняті на виготовленні таких основних фондів; проведення всіх видів ремонту, реконструкції, модернізації та інших видів поліпшення основних фондів.
Відповідно до підпункту 8.2.1 пункту 8.2 статті 8 Закону № 334/94-ВР під терміном «основні фонди» слід розуміти матеріальні цінності, що призначаються платником податку для використання у господарській діяльності платника податку протягом періоду, який перевищує 365 календарних днів з дати введення в експлуатацію таких матеріальних цінностей, та вартість яких перевищує 1000 гривень і поступово зменшується у зв'язку з фізичним або моральним зносом.
Наведені законодавчі положення дають підстави для висновку про те, що валовий дохід платників податку-фізичних осіб підлягає зменшенню на суму амортизаційних відрахувань у разі ведення такими платниками бухгалтерського обліку балансової вартості основних фондів та за умови фактичного отримання валового доходу завдяки використанню відповідних основних фондів.
При цьому судовими інстанціями встановлено, що в охоплений перевіркою період позивач вів бухгалтерський облік балансової вартості груп основних фондів, витрати на придбання яких підтверджено документально, що не заперечується відповідачем, так само як і факт використання підприємцем печатних офсетних машин та станків у власній господарській діяльності.
Згідно з підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону № 334/94-ВР до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.
Підпунктом 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону № 334/94-ВР передбачено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.
Згідно з підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР передбачено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).
Згідно із статтею 1 Закону України від 16 липня 1999 року № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (далі - Закон № 996-XIV) первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Відповідно до частини 1 статті 9 Закону № 996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.
Таким чином, підставою для виникнення у платника права на формування валових витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість є факт реального здійснення операцій з придбання товарів (робіт) з метою їх використання в межах власної господарської діяльності, а також оформлення відповідних операцій належним чином складеними первинними документами, які містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.
Водночас судами попередніх інстанцій встановлено, що на підтвердження правомірності формування даних податкового обліку за вказаним епізодом підприємцем долучено до матеріалів справи видаткові та податкові накладні, рахунки-фактури, платіжні доручення. При цьому судами з'ясовано, що замовлення позивачем поліграфічної продукції у ТОВ «Кіпаріс 99» обумовлене виконанням взятих на себе зобов'язань перед Товариством з обмеженою відповідальністю «Авто Восток», що підтверджується відповідними договором, рахунками-фактурами, видатковими накладними, довіреностями на отримання товарно-матеріальних цінностей, актами здачі-приймання поліграфічних робіт та свідчить про використання придбаних у ТОВ «Кіпаріс 99» послуг у власній господарській діяльності ФОП ОСОБА_3
В свою чергу, посилання контролюючого органу на відібрані працівниками податкової міліції пояснення директора ТОВ «Кіпаріс 99» ОСОБА_4 щодо його непричетності до фінансово-господарської діяльності вказаного підприємства спростовується наявною в матеріалах справи нотаріально посвідченою заявою зазначеної особи.
Будь-яких інших належних та допустимих доказів на підтвердження своєї правової позиції щодо нікчемності укладеного між ФОП ОСОБА_3 та ТОВ «Кіпаріс 99» договору контролюючим органом не надано, як і не надано доказів на підтвердження неправомірного формування позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість за проведеними з ТОВ «Укртехресурс» та ТОВ «АСС-Трейд» господарськими операціями з огляду на те, що за змістом пункту 1.7 Порядку оформлення результатів невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 10 серпня 2005 року № 327 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства викладаються в акті невиїзної документальної, виїзної планової чи позапланової перевірок чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.
А відтак, дані системи автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні Державної податкової адміністрації України не можуть бути єдиним беззаперечним підтвердженням порушення позивачем вимог Закону № 168/97-ВР.
За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає постанову Харківського окружного адміністративного суду від 27 січня 2011 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 16 березня 2011 року такими, що прийняті з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, а тому суд касаційної інстанції не знаходить підстав, які могли б призвести до їх зміни чи скасування.
Керуючись статтями 220, 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова відхилити, а постанову Харківського окружного адміністративного суду від 27 січня 2011 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 16 березня 2011 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав і в порядку, встановленими главою 3 розділу IV Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий Рибченко А.О.
Судді Голубєва Г.К.
Карась О.В.