18 березня 2014 року м. Київ К/9991/49316/11
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
головуючого судді-доповідача Рибченка А.О.
суддів: Голубєвої Г.К.
Карася О.В.
розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Залізничному районі м. Львова
на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 14 липня 2011 року
у справі № 2а-5667/10/1370
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Аркада-Х»
до Державної податкової інспекції у Залізничному районі м. Львова
про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень, -
Товариство з обмеженою відповідальністю «Аркада-Х» (далі - ТОВ «Аркада-Х»; позивач) звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Залізничному районі м. Львова (далі - ДПІ у Залізничному районі м. Львова; відповідач) про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень № 0002452302/0/31475 від 20 листопада 2009 року, № 0002452302/1/2187 від 28 січня 2010 року, № 0002452302/4/9873 від 20 квітня 2010 року, № 0002452302/2/16093 від 17 червня 2010 року.
Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 10 грудня 2010 року в задоволенні позовних вимог відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано правомірністю прийняття контролюючим органом оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.
Не погодившись з постановою суду першої інстанції, позивач оскаржив її в апеляційному порядку.
Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 14 липня 2011 року апеляційну скаргу ТОВ «Аркада-Х» задоволено. Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 10 грудня 2010 року скасовано та прийнято нову постанову, якою позов задоволено. Визнано нечинними податкові повідомлення-рішення № 0002452302/0/31475 від 20 листопада 2009 року, № 0002452302/1/2187 від 28 січня 2010 року, № 0002452302/4/9873 від 20 квітня 2010 року, № 0002452302/2/16093 від 17 червня 2010 року.
Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням у справі, відповідач оскаржив його в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України.
В поданій касаційній скарзі, з посиланням на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права ставиться питання про скасування постанови Львівського апеляційного адміністративного суду від 14 липня 2011 року та залишення без змін постанови Львівського окружного адміністративного суду від 10 грудня 2010 року.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційну скаргу слід відхилити, виходячи з таких підстав.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що відповідачем проведено планову виїзну перевірку ТОВ «Аркада-Х» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01 квітня 2008 року по 30 червня 2009 року, валютного та іншого законодавства за період з 01 квітня 2008 року по 30 червня 2009 року, за результатами якої складено акт № 2716/23-2/20810059 від 06 листопада 2009 року.
На підставі зазначеного акту перевірки ДПІ у Залізничному районі м. Львова прийнято податкове повідомлення-рішення № 0002452302/0/31475 від 20 листопада 2009 року, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 338 780,00 грн. (223 594,00 грн. - основний платіж, 115 186,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції).
За результатами адміністративного оскарження, скарги позивача залишено без задоволення, а також прийнято податкові повідомлення-рішення № 0002452302/1/2187 від 28 січня 2010 року, № 0002452302/4/9873 від 20 квітня 2010 року та № 0002452302/2/16093 від 17 червня 2010 року.
Перевіркою встановлено порушення позивачем підпункту 8.1.1 пункту 8.1, підпункту 8.2.2 пункту 8.2, пунктів 8.3, 8.6 статті 8 Закону України від 28 грудня 1994 року № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 334/94-ВР) у зв'язку з неправомірним віднесенням до другої групи основних фондів, замість першої групи, витрат на придбання виносних телефонних модулів, станцій, оптобоксу, портативного комутатору та, як наслідок, завищенням амортизаційних відрахувань.
Задовольняючи позов, суд апеляційної інстанції виходив з наступних мотивів, з якими погоджується суд касаційної інстанції.
Відповідно до підпункту 8.1.1 пункту 8.1 статті 8 Закону № 334/94-ВР під терміном «амортизація» основних фондів і нематеріальних активів слід розуміти поступове віднесення витрат на їх придбання, виготовлення або поліпшення, на зменшення скоригованого прибутку платника податку у межах норм амортизаційних відрахувань, установлених цією статтею.
Згідно з підпунктом 8.2.1 пункту 8.2 статті 8 Закону № 334/94-ВР під терміном «основні фонди» слід розуміти матеріальні цінності, що призначаються платником податку для використання у господарській діяльності платника податку протягом періоду, який перевищує 365 календарних днів з дати введення в експлуатацію таких матеріальних цінностей, та вартість яких перевищує 1000 гривень і поступово зменшується у зв'язку з фізичним або моральним зносом.
Підпунктом 8.2.2 пункту 8.2 статті 8 Закону № 334/94-ВР передбачено, що основні фонди підлягають розподілу за групами. При цьому до першої групи належать будівлі, споруди, їх структурні компоненти та передавальні пристрої, в тому числі жилі будинки та їх частини (квартири і місця загального користування), вартість капітального поліпшення землі; до другої групи - автомобільний транспорт та вузли (запасні частини) до нього; меблі; побутові електронні, оптичні, електромеханічні прилади та інструменти, інше конторське (офісне) обладнання, устаткування та приладдя до них; до третьої - будь-які інші основні фонди, не включені до першої, другої та четвертої груп; до четвертої - електронно-обчислювальні машини, інші машини для автоматичного оброблення інформації, пов'язані з ними засоби зчитування або друку інформації, інші інформаційні системи, комп'ютерні програми, телефони (у тому числі стільникові), мікрофони і рації, вартість яких перевищує вартість малоцінних товарів (предметів).
Так, обґрунтовуючи свою правову позицію щодо необхідності віднесення до першої групи основних фондів витрат на придбання спірного обладнання, контролюючий орган, доводи якого підтримано судом першої інстанції, з посиланням на положення наказу Державного комітету України по стандартизації, метрології та сертифікації від 19 серпня 1997 року № 507 «Щодо затвердження Державного класифікатора України «Класифікація основних фондів» [ДК 013-97]» вказував на те, що виносні телефонні модулі, станції, оптобокс та портативний комутатор є передавальними пристроями.
Разом з тим, за приписами статті 2 Національного стандарту № 2 «Оцінка нерухомого майна», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 жовтня 2004 року № 1442, передавальними пристроями є земельні поліпшення, створені для виконання спеціальних функцій з передачі енергії, речовини, сигналу, інформації тощо будь-якого походження та виду на відстань (лінії електропередачі, трубопроводи, водопроводи, теплові та газові мережі, лінії зв'язку тощо).
Водночас виносні телефонні модулі, станції, оптобокс та портативний комутатор, як встановлено судом апеляційної інстанції, являють собою комплекс абонентських плат, електронно-обчислювальних машин та інших засобів для обробки інформації, які можуть бути встановлені у будь-якому місці, і можуть бути демонтовані без будь-якої шкоди як для обладнання, так і для будівлі, у якій воно розташоване.
З огляду на викладене, слід визнати обґрунтованим висновок суду апеляційної інстанції про відсутність підстав для того, щоб вважати спірне обладнання передавальними пристроями, та, відповідно, об'єктом першої групи основних фондів.
За наведених обставин, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 14 липня 2011 року такою, що прийнята з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, а тому суд касаційної інстанції не знаходить підстав, які могли б призвести до її зміни чи скасування.
Керуючись статтями 220, 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Залізничному районі м. Львова відхилити, а постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 14 липня 2011 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав і в порядку, встановленими главою 3 розділу IV Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий Рибченко А.О.
Судді Голубєва Г.К.
Карась О.В.