18 березня 2014 року м. Київ К/9991/38701/11
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
головуючого судді-доповідача Рибченка А.О.
суддів: Голубєвої Г.К.
Карася О.В.
розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Одесі
на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 26 серпня 2010 року
та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 10 червня 2011 року
у справі № 2-а-3216/10/1570
за позовом Спільного підприємства «Вітмарк-Україна» в формі Товариства з обмеженою відповідальністю
до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Одесі
про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -
Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 26 серпня 2010 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 10 червня 2011 року, адміністративний позов Спільного підприємства «Вітмарк-Україна» в формі Товариства з обмеженою відповідальністю (далі - СП «Вітмарк-Україна» в формі ТОВ; позивач) до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Одесі (далі - СДПІ по роботі з великими платниками податків у м. Одесі; відповідач) задоволено. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення № 0001451620/2 від 24 лютого 2010 року, № 0001451620/1 від 25 грудня 2009 року, № 0001451620/0 від 26 листопада 2009 року. Стягнуто з Державного бюджету України на користь СП «Вітмарк-Україна» в формі ТОВ сплачене державне мито в розмірі 3,40 грн.
Не погоджуючись із зазначеними судовими рішеннями у справі, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, з підстав порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального та матеріального права, просить скасувати постанову Одеського окружного адміністративного суду від 26 серпня 2010 року, ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 10 червня 2011 року та прийняти нове рішення, яким у задоволенні адміністративного позову відмовити в повному обсязі.
В запереченні на касаційну скаргу позивач просить залишити її без задоволення, а постановлені у справі судові рішення - без змін.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційну скаргу слід відхилити, виходячи з таких підстав.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що відповідачем проведено позапланову документальну виїзну перевірку СП «Вітмарк-Україна» в формі ТОВ з питань правомірності включення до податкового кредиту з податку на додану вартість за квітень, травень та червень 2009 року податкових накладних, отриманих у попередніх звітних періодах, та документального підтвердження затримки такого отримання, за результатами якої складено акт № 710/16-2/22480087/74 від 16 листопада 2009 року.
На підставі зазначеного акту перевірки СДПІ по роботі з великими платниками податків у м. Одесі прийнято податкове повідомлення-рішення № 0001451620/0 від 26 листопада 2009 року, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 240 024,00 грн. (160 016,00 грн. - основний платіж, 80 008,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції).
За результатами адміністративного оскарження, скарги позивача залишено без задоволення, а також прийнято податкові повідомлення-рішення № 0001451620/1 від 25 грудня 2009 року та № 0001451620/2 від 24 лютого 2010 року.
Перевіркою встановлено порушення позивачем підпункту 7.2.6 пункту 7.2, підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 168/97-ВР) у зв'язку з неправомірним включенням до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість на підставі податкових накладних, виписаних на його адресу постачальниками у попередніх звітних періодах, без подання до контролюючого органу заяв із скаргами на таких контрагентів.
Задовольняючи адміністративний позов, суди попередніх інстанцій виходили з наступних мотивів, з якими погоджується суд касаційної інстанції.
Пунктом 1.7 статті 1 Закону № 168/97-ВР визначено, що податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.
Згідно з підпунктом 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону № 168/97-ВР датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).
Відповідно до підпункту 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону № 168/97-ВР податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.
У разі відмови з боку постачальника товарів (послуг) надати податкову накладну або при порушенні ним порядку її заповнення отримувач таких товарів (послуг) має право додати до податкової декларації за звітний податковий період заяву зі скаргою на такого постачальника, яка є підставою для включення сум цього податку до складу податкового кредиту. До заяви додаються копії товарних чеків або інших розрахункових документів, що засвідчують факт сплати податку внаслідок придбання таких товарів (послуг).
Отримання такої скарги є підставою для проведення позапланової виїзної перевірки такого постачальника для з'ясування достовірності та повноти нарахування ним зобов'язань з цього податку за такою цивільно-правовою операцією.
Згідно з підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).
Таким чином, якщо платник не скористався правом подачі заяви, передбаченим підпунктом 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону № 168/97-ВР, та не звернувся до контролюючого органу із скаргою, то він не має права включати до складу податкового кредиту суму податку на додану вартість, не підтверджену податковою накладною.
Водночас у випадку, коли право платника податку на податковий кредит підтверджується податковими накладними, отриманими після закінчення податкових періодів, в яких фактично відбулись господарські операції, суми податку на додану вартість, вказані в таких податкових накладних, можуть бути включені до складу податкового кредиту в межах строку давності, встановленого підпунктом 15.1.1 пункту 15.1 статті 15 Закону України від 21 грудня 2000 року № 2181-III «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає постанову Одеського окружного адміністративного суду від 26 серпня 2010 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 10 червня 2011 року такими, що прийняті з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, а тому суд касаційної інстанції не знаходить підстав, які могли б призвести до їх зміни чи скасування.
Керуючись статтями 220, 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Одесі відхилити, а постанову Одеського окружного адміністративного суду від 26 серпня 2010 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 10 червня 2011 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав і в порядку, встановленими главою 3 розділу IV Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий Рибченко А.О.
Судді Голубєва Г.К.
Карась О.В.