Провадження № 1-кп/537/85/2014
Справа № 537/491/14-к
03.04.2014 року Крюківський районний суд м. Кременчука Полтавської області в складі:
головуючого судді - ОСОБА_1 ,
при секретарі - ОСОБА_2
з участю прокурора - ОСОБА_3 ,
обвинуваченого - ОСОБА_4 ,
потерпілого - ОСОБА_5 ,
захисника
обвинуваченого - ОСОБА_6 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Кременчуці кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Кременчука Полтавської області українця, громадянина України, освіта середня, не одружений, не працює, проживає: АДРЕСА_1 , раніше судимий:
- 01 листопада 2013 року Крюківським районним судом м. Кременчука за ч.1 ст.121, ч.1 ст.357, ч.1 ст.296 КК України до 5 років позбавлення волі. На підставі ст.75 КК України звільнений від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 2 роки,
у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 190 КК України,
ОСОБА_4 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч.1 ст. 190 КК України за таких обставин:
27.12.2014 року, близько 17 години 30 хвилин, перебував біля «Професійно-технічного училища № 6» по вул. Республіканській в м. Кременчуці, де у нього виникла потреба зателефонувати. З цією метою він звернувся до учня вищевказаного навчального закладу ОСОБА_5 , який на його прохання, добровільно передав ОСОБА_7 свій мобільний телефон марки «НОКІА С2-00». Отримавши доступ до мобільного телефону, маючи злочинний умисел, спрямований на заволодіння чужим майном, повторно, шляхом обману, під приводом необхідності поговорити по телефону, заволодів вказаним мобільним телефоном «НОКІА С2-00», ІМЕІ 2: НОМЕР_1 , вартістю 200 грн., чим спричинив останньому матеріальні збитки на вказану суму. З місця скоєння злочину зник, викраденим розпорядився на власний розсуд.
Своїми умисними діями, що виразилися в заволодінні чужим майном , вчиненим повторно, шляхом обману (шахрайство), ОСОБА_4 скоїв злочин, передбачений ч.1 ст.190 КК України.
Підсудний ОСОБА_4 в судовому засіданні свою вину визнав частково і показав суду, що 27.12.2013 року близько 8 години він перебував біля ПТУ № 6 на Раківці. Так, як йому треба було зателефонувати він підійшов до раніше незнайомого йому ОСОБА_8 і сказав, щоб той дав телефон зателефонувати. Потерпілий віддав йому свій мобільний телефон чорного кольору. Він відкрив телефон, дістав і віддав потерпілому його СІМ - карту , вставив свою карту і відійшов за вугол будинку біля училища, щоб подзвонити, відійшов десь на 10 - 15 метрів. Коли він йшов за будинок не чув, як до нього звертався потерпілий. Про те, що він відійде, щоб зателефонувати він потерпілому не казав. Телефонував він другу близько 20-25 хвилин. Потім він повернувся на те місце, де взяв мобільний телефон, щоб його повернути, але власника телефону там не було. В той день власника телефону він не шукав. Він залишив у себе телефон і пішов додому. Через 2 дні він прийшов до ПТУ, щоб віддати телефон, але його власника не знайшов і вирішив привласнити його собі. Ще через 2 дні до нього на вулиці підійшли працівники міліції, повідомили причину і він добровільно віддав їм мобільний телефон, який був у нього в кармані розібраний і без батареї, яка десь загубилась. Взнав, що власника телефону зовуть ОСОБА_9 , так як їх бачив разом його знайомий і в подальшому шукав його в гуртожитку, але його адресу йому не сказали. Прохав суд врахувати, що телефон повернуто потерпілому та суворо не карати .
Потерпілий ОСОБА_5 в судовому засіданні показав, що 27 грудня 2013 року близько 8 години біля входу в ПТУ № 6, де він навчається на 1-му курсі, підійшов раніше йому незнайомий обвинувачений і попрохав дати мобільний телефон подзвонити. Він віддав йому свій мобільний телефон марки «НОКІА С 2-00». Після цього, нічого не кажучи, обвинувачений відкрив кришку телефону, витягнув і віддав йому його СІМ-карту. На його слова, що він робить, обвинувачений нічого не відповів і пішов з телефоном на ріг будинку, який знаходиться на відстані близько 15 метрів від училища. Коли обвинувачений уходив, він йому голосно казав, щоб той вернув телефон, однак обвинувачений тільки обернувся і нічого не кажучи пішов далі. Він зайшов в училище і розказав все майстру і вони разом пішли і написали заяву про те що сталося на ім'я директора училища. В цей день він був в училищі до 13 години і вже дома все розказав матері, так як телефон купувала мати 1 січня до них дзвонили додому в міліції, щоб написали заяву Після новорічних свят, десь 9 січня, вони з матір'ю пішли в міліцію, де мати написала заяву про те, що забрали мобільний телефон. Ні 27 грудня, ні в послідуючі дні до подачі заяви в міліцію його в училищі та в гуртожитку ніхто не шукав, щоб повернути телефон та про це йому ніхто не казав. На даний час мобільний телефон йому повернуто без батареї. Претензій до обвинуваченого він не має.
Свідок ОСОБА_10 в судовому засіданні показав, що поверхово знає обвинуваченого, так як раніше бачив його біля училища і знає його за прізвиськом « ОСОБА_11 ». Потерпілого знає, як першокурсника училища, спілкувався з ним. На початку січня після нового року і початку занять в училищі обвинувачений попрохав його взнати адресу чи мобільний телефон Ляхорського ОСОБА_9 кажучи, що йому потрібно з ним побалакати, про що саме не казав. Він звернувся до ОСОБА_12 , однак остання йому відмовила, про що він сказав обвинуваченому. Після цього обвинувачений сказав, що він сам у неї взнає адресу і вони разом пішли в гуртожиток. Зайшовши в кімнату ОСОБА_13 , обвинувачений почав кричати на неї, погрожував їй та виражався в її адресу нецензурною лайкою за відмову повідомити адресу потерпілого, щоб умовити того забрати заяву.
Свідок ОСОБА_14 в судовому засіданні показала, що працює майстром ПТУ № 6 і потерпілий є її учнем , обвинуваченого багато разів бачила біля входу в училище , але не знайома з ним. Знає, що останній, разом з іншими, зустрічають в дні виплати стипендій учнів перших курсів училища, які не можуть дати здачі та забирають у останніх гроші та мобільні телефони. Про це їй відомо зі слів самих учнів, які неодноразово скаржились на це, але зі страху відмовлялись писати заяви. 27 грудня 2013 року ОСОБА_15 близько 10 години ранку повідомив їй, що в нього біля входу в училище невідомий молодий хлопець забрав мобільний телефон, витягнув СІМ - карту і пішов не повернувши телефон. Як обвинувачений забрав у нього телефон, потерпілий детально на пояснював. На питання хто це був, відповів, що цей хлопець постійно буває перед входом в училище. Після цього ОСОБА_9 написав заяву про пригоду на ім'я директора ПТУ. Після канікул, 14 січня 2014 року, учениця 1 курсу ОСОБА_16 повідомила їй, що до неї в гуртожитку приходив ОСОБА_17 з незнайомим хлопцем і останній, погрожуючи «прибити» її та ОСОБА_8 , намагався взнати в неї, де проживає ОСОБА_9 , щоб поговорити з ним і щоб той забрав заяву з міліції про викрадення телефону. Стверджує, що саме обвинуваченого з друзями бачила 27 грудня 2013 року перед училищем. Наскільки вона зрозуміла, заяву в міліцію про викрадення телефону ОСОБА_9 хотів подати після новорічних канікул.
Свідок ОСОБА_18 в судовому засіданні показала, що 11 січня 2014 року до неї в кімнату гуртожитку зайшов ОСОБА_17 разом з обвинуваченим близько 15 години і останній при ОСОБА_19 , який стояв поруч, почав погрожувати побиттям та виражатися нецензурною лайкою в її бік і вимагав, щоб вона сказала йому де проживає ОСОБА_15 так як треба з ним побалакати, щоб він забрав заяву з міліції, так як мобільний телефон повернуто. Вона відмовилась, на що останній сказав, що вдарить їй по обличчю, на що вона сказала, що покличе завуча, після чого в кімнату зайшов комендант і вигнав обвинуваченого з ОСОБА_19 з гуртожитку. Ця розмова і погрози продовжувались близько 15 хвилин.
Вивчивши і дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що крім часткового визнання ОСОБА_4 своєї вини у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст.190 КК України, його вина повністю підтверджується показаннями потерпілого, свідків та іншими доказами по справі.
Суд приймаючи дане рішення виходив з наступного:
В своїх показаннях обвинувачений стверджував, що про те, що він відійде, щоб подзвонити, він потерпілому не казав. Це є доказом того, що обвинувачений вчиняв вказані дії не тільки без дозволу потерпілого, але і всупереч його волі, так як останній звертався до обвинуваченого з приводу його дій, враховуючи, що обвинувачений при цьому стояв поряд з потерпілим, тобто відстань між ними при його відході була незначна і обвинувачений не міг не чути попередження потерпілого.
Тобто, суд приходить до обґрунтованого висновку про те, що обвинувачений своїми активними діями намагався заволодіти чужим майном.
Суд звертає увагу та той факт, що за показаннями обвинуваченого, в той день він не шукав потерпілого , щоб повернути йому телефон і вирішив привласнити його собі, що вказує на прямий умисел, корисливий мотив і мету - заволодіння майном потерпілого. Пояснити причину, чому в той день він не намагався розшукати потерпілого і повернути йому телефон, обвинувачений не зміг.
За показаннями обвинуваченого, через 2 дні, тобто 29 грудня 2013 року, він приходив до училища, щоб віддати телефон потерпілому, але не знайшов останнього, однак дана обставина в ході судового розгляду не знайшла свого підтвердження і тому суд критично відноситься до даних показань .
Згідно протоколу огляду від 09.01.2014 року, обвинувачений в цей день, в присутності працівників міліції, добровільно віддав їм мобільний телефон потерпілого без батареї, що підтвердив обвинувачений в ході судового розгляду.
Враховуючи показання свідка ОСОБА_18 , які не заперечувались в ході судового розгляду самим обвинуваченим, останній почав шукати потерпілого в училищі, з метою домовитись забрати заяву з міліції, після новорічних канікул і згідно показань свідків ОСОБА_18 та ОСОБА_14 це відбувалось 10-11 січня 2014 року, тобто після написання потерпілим та його матір'ю заяви в міліцію та фактичного вилучення телефону працівниками міліції у обвинуваченого.
Таким чином, суд критично відноситься до показань ОСОБА_4 про те, що він розшукував потерпілого з метою повернути йому мобільний телефон, як 27 грудня 2013 року та через два дні, так як вказана обставина не підтверджена будь-якими доказами по справі та протирічить показанням свідка ОСОБА_18 , згідно яких саме 10-11 січня 2014 року обвинувачений шляхом погроз та застосуванням насилля вимагав він неї адресу потерпілого, щоб умовити останнього забрати заяву з міліції. Тобто, вказані дії ОСОБА_4 були вчинені вже після звернення потерпілого та його матері до органів внутрішніх справ та мали на меті запобігти притягненню до кримінальної відповідальності за вчинений злочин.
Таким чином, обвинувачений почав розшукувати потерпілого після внесення вчиненого ним кримінального правопорушення в Єдиний реєстр досудових розслідувань та вилучення у нього речового доказу - мобільного телефону, при тому, що з об'єктивної сторони, закінченим шахрайство вважається з моменту заволодіння майном.
Крім того, ОСОБА_4 , як в ході досудового розслідування, так і під час судового розгляду не заявляв про застосування відносно нього незаконних методів ведення дізнання чи слідства з боку працівників Крюківського ВМ КМВ УМВС України в Полтавській області.
Таким чином, суд обґрунтовано приходить до висновку, що при проведенні досудового розслідування по справі оперативними працівниками і слідчим права ОСОБА_4 не порушувались, і таким чином його показання при проведенні процесуальних дій в ході досудового розслідування є добровільними і дані ним без будь якого примусу.
Суд звертає увагу, що на питання суду чи відповідають показання свідка ОСОБА_18 дійсним обставинам справи ОСОБА_4 вказав, що відповідають. Таким чином, сам обвинувачений підтвердив факт вчинення ним психічного тиску та фізичних погроз до свідка та причину необхідності спілкування з потерпілим, а саме примусити останнього забрати заяву з міліції.
Також, при судовому розгляді потерпілий вказав, що обвинувачений почув, коли він сказав йому віддай телефон, так як останній при цьому обернувся, але продовжував йти за будинок, тобто не реагував на його вимогу повернути мобільний телефон. Враховуючи послідовність показань потерпілого, їх відповідність у співставленні з показаннями інших свідків по справі, суд вважає їх правдивими і достовірними.
Суд звертає увагу, що ОСОБА_4 при судовому розгляді вказав, що визнає вину частково, однак на питання суду, в чому конкретно визнає свою вину і які саме обставини підтверджує, пояснив, що повністю визнає вину в тому, що не віддав мобільний телефон потерпілому, а не визнає вину в тому, в чому його обвинувачують.
При додатковому допиті обвинувачений підтвердив свої первісні показання в суді і що він мав бажання залишити телефон собі.
Враховуючи дані показанням обвинуваченого, суд вважає, що відсутнє часткове визнання вини останнього у вчиненому злочині ,яка за твердженням ОСОБА_4 вбачається у не відданні мобільного телефону потерпілому , а тому, суд приходить до висновку , що фактично вина обвинуваченим у вчиненому ним злочині не визнається.
Також, суд бере до уваги показання свідка ОСОБА_10 про те, що обвинувачений при розмові з ОСОБА_20 казав, що адресу ОСОБА_8 чи його номер мобільного телефону йому потрібно для того, щоб змусити останнього забрати заяву з міліції.
Крім того, вина обвинуваченого повністю підтверджується іншими доказами по справі:
- протоколом огляду події від 09.01.2014 року , згідно якого вказано, що під час огляду обвинуваченого в приміщенні Крюківського МВ останній добровільно видав працівникам міліції мобільний телефон марки« НОКІА С 2 -00», який належить потерпілому;
- гарантійним талоном на придбання даного мобільного телефону;
- довідкою про вартість мобільного телефону НОКІА С 2-00»,яка на 27.12.2013 року складає 200 грн.;
- постановою про визнання і приєднання до справи речових доказів від 15.01.2014 року, згідно якої вказаний мобільний телефон визнаний речовим доказом і приєднаний до матеріалів справи;
- схоронною розпискою від ОСОБА_5 , згідно якої вказаний мобільний телефон переданий останньому для зберігання до вирішення справи по суті;
- протоколом пред'явлення особи для впізнання за фотознімками від 21.01.2014 року, згідно якого потерпілий впізнав обвинуваченого , як особу , яка заволоділа його мобільним телефоном;
- протоколом пред'явлення особи для впізнання за фотознімками від 22.01.2014 року, згідно якого свідок ОСОБА_10 впізнав обвинуваченого , як особу , яка приходила 10 чи 11 січня 2014 року в гуртожиток , щоб отримати адресу та мобільний телефон ОСОБА_9 , тобто, згідно даного протоколу обвинувачений приходив до гуртожитку з метою дізнатися адресу потерпілого у свідка ОСОБА_18 саме 10 чи 11 січня 2014 року
та іншими доказами по справі.
Таким чином, враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що сукупність наявних доказів дає підстави стверджувати, що кваліфікація дій ОСОБА_4 за ч.1 ст.190 КК України вірна, так як він заволодів чужим майном, вчиненим повторно, шляхом обману (шахрайство) і вина останнього у вчиненні ним інкримінованого йому злочину повністю доведена в ході судового розгляду.
Призначаючи покарання суд враховує характер та ступінь суспільної небезпеки скоєного, особу обвинуваченого, те, що ОСОБА_4 згідно вимоги ДІТ МВС України раніше судимий; перебуває на обліку в Кременчуцькому обласному наркологічному диспансері з січня 2014 року з діагнозом: синдром залежності від опіатів; на обліку в Кременчуцькому обласному психоневрологічному диспансері не перебуває, згідно висновку ЛКК від 16.01.2014 року потребує лікування у нарколога, лікування не протипоказано; по місцю проживання характеризується негативно; офіційно не працює, тобто не займається суспільно - корисною працею, хоча на час винесення вироку Крюківським районним судом м. Кременчука від 01 листопада 2013 року, обвинувачений офіційно працював.
Згідно показань обвинуваченого , перебування його на обліку в наркологічному диспансері з діагнозом: синдром залежності від опіатів, пов'язаний з його затриманням в січні 2014 року працівниками міліції з наркотичним засобом « канабіс», придбаний ним для особистого вживання з метою тільки « спробувати», який є особливо небезпечним наркотичним засобом .
Обставин, які пом'якшують покарання, згідно ст.66 КК України судом не встановлено.
Так, суд не може визнати пом'якшуючою обставиною щире каяття на активне сприяння розкриттю злочину, так як щире каяття припускає критичну оцінку особою своєї злочинної поведінки шляхом визнання вини і готовності нести кримінальну відповідальність.
В даному випадку обвинувачений визнав вину тільки в тому, що не віддав мобільний телефон потерпілому, а не визнає вину в тому, в чому його обвинувачують, а саме в заволодінні чужим майном , вчиненим повторно, шляхом обману (шахрайство).
Активне сприяння розкриттю злочину означає, що винний добровільно в якійсь формі своїми активними діями надає допомогу органам слідства або суду в з'ясуванні тих обставин вчинення злочину, що мають істотне значення для повного і всебічного його розкриття.
Однак, обвинувачений заперечував обставини справи, встановлені в ході судового розгляду, а саме вчинення психічного тиску шляхом погроз та застосування насилля до свідків, обставин вчинення злочину, тощо.
Аналогічним чином, суд не може визнати пом'якшуючою обставиною добровільне відшкодування завданого збитку або усунення шкоди в тієї підстави, що мобільний телефон, який був в нього в кармані, хоча і був добровільно, згідно протоколу, виданий обвинуваченим працівникам міліції, але вказана видача була вчинена обвинуваченим вже в приміщенні Крюківського ВМ після затримання його працівниками міліції.
Обставинами, які обтяжують покарання, згідно ст.67 КК України суд визнає рецидив злочинів.
Відповідно до ст.50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами. Відповідно до вимог ст.65 КК України при призначенні покарання суд повинен врахувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу засудженого та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.
Згідно п.1 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.10.2003 року № 7 « Про практику призначення судами кримінального покарання» при призначення покарання суди мають суворо додержувати вимог ст.65 КК стосовно загальних засад призначення покарання, оскільки саме через останні реалізуються принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання.
При вирішенні питання про призначення ОСОБА_4 покарання за ч.1 ст.190 КК України суд враховує ступінь тяжкості вчиненого злочину, який відповідно до ст.12 КК України є злочином невеликої тяжкості, відсутність обставин, що пом'якшують покарання та наявність обставини, яка обтяжує покарання, а саме рецидив злочину.
При цьому, суд бере до уваги, що 01 листопада 2013 року вироком Крюківського районного суду м. Кременчука ОСОБА_4 був засуджений за ч.1 ст.121, ч.1 ст.357, ч.1 ст.296 КК України до 5 років позбавлення волі. На підставі ст.75 КК України звільнений від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 2 роки.
Тобто, обвинувачений після вчинення ряду злочинів, в тому числі тяжкого умисного злочину проти особи, через 2 місяці, під час іспитового строку, вчинив новий злочин, що істотно підвищує суспільну небезпеку вчиненого злочину враховуючи його суспільно - небезпечні наслідки.
Враховуючи викладене та особу обвинуваченого, його антисоціальну поведінку під час іспитового строку і вчинений ним злочин, що вказує на те, що ОСОБА_4 на шлях виправлення не став і вчинив новий злочин, суд вважає за необхідне обрати ОСОБА_4 покарання, яке пов'язане з ізоляцією від суспільства в виді обмеження волі з метою його виправлення та запобігання вчиненню ним нових злочинів.
Керуючись ст.ст. 373, 374, 376 КПК України суд,
ОСОБА_4 визнати винуватим за ч.1 ст. 190 КК України та призначити покарання у виді обмеження волі на строк 1 рік.
На підставі ст.ст.71,72 КК України до покарання, призначеного за даним вироком частково приєднати не відбуте покарання за вироком Крюківського районного суду м. Кременчук від 11 листопада 2013 року і за сукупністю вироків визначити остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років 2 місяці.
Запобіжний захід ОСОБА_4 обрати - тримання під вартою, затримавши в залі суду негайно. Строк відбування покарання рахувати з часу затримання.
Речові докази - мобільний телефон «НОКІА С2-00», ІМЕІ 2: НОМЕР_1 - повернути власнику - ОСОБА_5 .
Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку суду. Копію вироку негайно після його проголошення вручити обвинуваченому та прокурору.
Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу було подано.
Подання апеляційної скарги на вирок суду зупиняє набрання ним законної сили.
У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції. Судові рішення суду апеляційної інстанції набирають законної сили з моменту їх проголошення.
Вирок може бути оскаржений до Апеляційного суду Полтавської області через Крюківський районний суд м. Кременчука протягом 30 днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги .
Обвинуваченому роз'яснити його право подати клопотання про помилування, право ознайомитися з журналом судового засідання і подати на нього письмові зауваження.
Суддя: ОСОБА_1