Дата документу Справа №
Апеляційний суд Запорізької області
№ 22-ц/778/734/14 Головуючий у 1 інстанції: Козлова Н.Ю.
Суддя-доповідач: Боєва В.В.
02 квітня 2014 року м. Запоріжжя
Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Запорізької області у складі:
Головуючого: Боєвої В.В.,
Суддів: Коваленко А.І., Денисенко Т.С.
При секретарі: Хомяк К.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 04 листопада 2013 р. в справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2, ОСОБА_4, третя особа Ленінський районний відділ управління Державної міграційної служби України в Запорізькій області про усунення перешкод у користуванні власністю, виселення, вселення та стягнення моральної шкоди,
У січні 2013 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_4 про усунення перешкод у користуванні власністю, виселення, вселення та стягнення моральної шкоди.
В позові зазначала, що 27.02.2012 року вона уклала договір купівлі-продажу з ОСОБА_5, відповідно до умов якого ОСОБА_5 (продавець за договором) продала належний їй на праві власності житловий будинок АДРЕСА_2 за суму 294 680,00 грн. Договір купівлі-продажу було посвідчено приватним нотаріусом ОСОБА_6, та зареєстрований в реєстрі за № 753. Зазначений договір купівлі-продажу зареєстровано в державному реєстрі право чинів. Право власності зареєстровано 28.02.2012 року.
Згідно п. 3.2 Договору купівлі-продажу, продавець зобов'язується передати зазначений будинок покупцю для вільного користування і безперешкодного володіння ним не пізніше 27 травня 2012 року, вільним від будь-яких осіб, які зареєстровані за цією адресою.
На час укладення договору купівлі-продажу, в зазначеному домоволодінні були зареєстровані відповідачі: мати продавця ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1 та її син ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2. Відповідно до домовленості між продавцем та зазначеними особами, зареєстрованими в будинку, вони зобов'язалися добровільно звільнити будинок АДРЕСА_2, та знятися з реєстрації. Відповідач ОСОБА_4 в зазначеному будинку не проживає, проте з реєстраційного обліку не знявся, оскільки він позбавлений такої можливості через те, що домова книга знаходиться у відповідачки ОСОБА_2 Оскільки до цього часу відповідачка ОСОБА_2 не бажає в добровільному порядку звільнити спірний будинок, просила виселити її з житлового будинку АДРЕСА_2.
Крім того, вважає, що діями відповідачів їй завдано моральну шкоду. Спричинена моральна шкода полягає в моральних стражданнях, дискомфорті, причиною яких є неможливість протягом тривалого часу вільно володіти своєю власністю. Моральну шкоду вона оцінює в 5000 грн., яку просить стягнути з відповідачів на її користь.
Рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 04 листопада 2013 року позов задоволено частково.
Усунуто перешкоди ОСОБА_3 у здійсненні права власності на жилий будинок АДРЕСА_2 шляхом зобов'язання ОСОБА_2 не чинити перешкод ОСОБА_3 у користуванні будинком АДРЕСА_2 та надати ОСОБА_3 ключі від усіх дверей.
Виселено ОСОБА_2 з житлового будинку АДРЕСА_2.
Вселено ОСОБА_3 у жилий будинок АДРЕСА_2.
В іншій частині позову відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду, відповідач ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, на недоведеність обставин, що мають значення для справи та на невідповідність висновків суду обставинам справи, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.
Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю - доповідача, пояснення учасників апеляційного розгляду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Згідно статті 307 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право постановити ухвалу про відхилення апеляційної скарги і залишення рішення без змін.
У відповідності до статті 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.
Задовольнивши позов ОСОБА_3 в частині усунення перешкод у здійсненні нею права власності на жилий будинок шляхом виселення ОСОБА_2 та вселення до спірного будинку ОСОБА_3, суд першої інстанції вірно посилався на положення статей 316, 319, 321, 391 ЦК України, якими передбачені поняття права власності, засади здійснення та непорушності права власності, захист права власності від порушень, не пов'язаних із позбавленням володіння.
При цьому суд виходив з того, що позивач ОСОБА_3 є власником житлового будинку, а відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_4 не являються членами сім'ї позивача. Відповідач ОСОБА_2 порушує права позивача у користуванні та розпорядженні своїм майном, чинить перешкоди щодо проживання ОСОБА_3 у належному їй на праві власності житловому будинку, що є підставою для виселення ОСОБА_2 та вселення до будинку АДРЕСА_2 позивача ОСОБА_3
Відмовивши в решті позову, суд зазначав, що відповідач ОСОБА_4 не проживає в цьому будинку, а проживає разом з батьками за іншою адресою, а тому він не чинить ОСОБА_3 перешкод у користуванні будинком.
Основні доводи апеляційної скарги полягають в тому, що суд першої інстанції не застосував до правовідносин сторін приписів статей 64, 150, 156, 162, 170 ЖК України та 769, 770, 814 ЦК України. Також апелянт ОСОБА_2 зазначає, що суд не врахував, що вона іншого житла не має, є членом сім'ї колишнього власника житла - ОСОБА_5, а тому в силу зазначених статей Житлового Кодексу і Цивільного Кодексу має право на проживання в будинку навіть після його продажу.
Ці доводи апеляційної скарги не знайшли підтвердження при апеляційному розгляді.
Так, судом встановлено, що за нотаріально посвідченим Договором купівлі-продажу житлового будинку від 27.02.2012 року (реєстровий № 753) ОСОБА_3 купила у ОСОБА_5 належний останній на праві власності житловий будинок АДРЕСА_2, право власності покупця ОСОБА_3 на даний будинок було зареєстровано у встановленому законом порядку, про що свідчать витяг з Державного реєстру правочинів від 27.02.2012 року та витяг про державну реєстрацію прав від 28.02.2012 року (а. с. 11; 12-13).
Згідно п. 3.2 Договору купівлі-продажу, продавець зобов'язується передати зазначений будинок покупцю для вільного користування і безперешкодного володіння ним та зняти з реєстрації осіб, які в ньому зареєстровані, не пізніше 27 травня 2012 року, а також звільнити житловий будинок від наявних в ньому речей домашнього вжитку, передати покупцю ключі від будинку, технічні документи тощо (а. с. 9-10). На час укладення договору купівлі-продажу будинку та натепер в цьому будинку зареєстровані відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_4, проте, проживає в будинку та чинить перешкоди позивачеві ОСОБА_2 (а. с. 19).
З матеріалів справи ( відповідних актів, телеграм) та зі змісту апеляційної скарги ОСОБА_2 вбачається, що ОСОБА_2 дійсно чинить перешкоди новому власнику - ОСОБА_3 та не бажає звільнити будинок, оскільки вважає, що має право продовжувати в ньому проживати як член сім'ї колишнього власника будинку АДРЕСА_2 (а. с. 20, 21, 26-27; 102-103).
Заперечуючи проти апеляційної скарги, представники позивача та відповідача ОСОБА_4 в засіданні суду апеляційної інстанції звертали увагу на те, що договір купівлі-продажу спірного будинку укладено позивачем та дочкою апелянта - ОСОБА_5 27.02.2012 року. На той час ОСОБА_2 була співласником двокімнатної квартири АДРЕСА_1 (їй належало ? частина цієї квартири), тобто мала інше житло. Згодом, коли ОСОБА_2 узнала про те, що дочка продала будинок, 05.06.2012 року ОСОБА_2 разом зі співвласником квартири - ОСОБА_7 (сином її померлого чоловіка ОСОБА_8) продала вищевказану квартиру.
Зазначене підтверджується додатками до позовної заяви - копією договору купівлі-продажу квартири, копією заповіту (а. с. 22-23; 24).
В засіданні апеляційного суду апелянт ОСОБА_2 пояснила, що не буде звільняти будинок, в якому проживала і зареєстрована, оскільки вона має право на проживання в цьому будинку, оскільки мала таку домовленість зі своєю дочкою - ОСОБА_5, якій вона подарувала цей будинок у 2005 році.
Також в засіданні суду апеляційної інстанції апелянт ОСОБА_2 та її представник, не погоджуючись з судовим рішенням, наполягали на допиті в якості свідків позивача ОСОБА_3, відповідача ОСОБА_4 та свідків ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11 - щодо обставин, яки мали місце при відчуженні спірного житла - при укладанні договору дарування від 15.06.2005 року, договору купівлі-продажу від 27.02.2012 року - чи мала місце домовленість сторін про право на проживання ОСОБА_2 в даному будинку та стосовно того, чи належним чином ОСОБА_3 повідомляла відповідача ОСОБА_2 про необхідність виселення з будинку, чи дійсно були складені акти про недопущення відповідачем ОСОБА_2 позивача до будинку, підписані квартальною та іншими.
Судова колегія своєю ухвалою, постановленою на місці, відмовила в задоволенні даного клопотання, оскільки зазначене не має відношення до обставин, які слід встановлювати або доводити показаннями свідків при вирішенні спору даної категорії.
Права власника житлового будинку чи квартири визначені статтею 383 ЦК України та статтею 150 ЖК України, які передбачають право власника використовувати житло для власного проживання, проживання членів сім'ї, інших осіб і розпорядження своїм житлом на власний розсуд. Обмеження чи втручання у право власника можливе лише з підстав, передбачених законом. Відповідно до частини 1 статті 156 ЖК України з урахуванням положень статті 405 ЦК України члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням в обсязі, визначеному відповідно до угоди з власником.
Аналіз змісту зазначених правових норм свідчить про те, що право члена сім'ї власника будинку (квартири) на користування цим житлом існує лише при наявності у власника права власності на це майно.
Посилання апелянта ОСОБА_2 на положення статті 64 ЖК України є помилковим, оскільки правове становище членів сім'ї власника житла визначене статтею 156 ЖК України і на них не поширюється дія статті 64 ЖК України, так як члени сім'ї власника житла не можуть користуватися тими самими правами, які надаються членам сім'ї наймача.
Частина 4 статті 156 ЖК України, на яку посилається апелянт ОСОБА_2, передбачає збереження права користування житлом лише для членів сім'ї, які припинили сімейні відносини з власником будинку (квартири), проте, відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_4 не були і не є членами сім'ї власника будинку ОСОБА_3, а відповідний договір найму житла між сторонами не укладався.
Відповідно до статті 319 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Ухвалюючи рішення, суд правильно виходив з того, що позивач ОСОБА_3 є власником житлового будинку, а відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_4 не являються членами сім'ї позивача, відповідач ОСОБА_2 порушує права позивача у користуванні та розпорядженні своїм майном, чинить перешкоди щодо проживання ОСОБА_3 у належному їй на праві власності житловому будинку, що є підставою для виселення ОСОБА_2 та вселення до будинку АДРЕСА_2 позивача ОСОБА_3
Такий висновок суду першої інстанції повністю узгоджується з приписами статті 41 Конституції України та змістом статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якими закріплено принцип непорушності права приватної власності, а саме, право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти. Користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд вчиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб, що передбачено і положеннями статей 316, 317, 319, 321 ЦК України.
Відповідно до ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Статтями 317, 321 ЦК України передбачено, що права володіння, користування та розпорядження своїм майном належить власнику. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
Оскільки позивач ОСОБА_3 є власником будинку АДРЕСА_2, а відповідач ОСОБА_2 є членом сім'ї (матір'ю) колишнього власника будинку - ОСОБА_5, а з новим власником ОСОБА_2 не укладала угоди щодо найму або сервітуту житлового приміщення, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_3, усунувши їй перешкоди у здійсненні права власності - шляхом зобов'язання ОСОБА_2 не чинити перешкод ОСОБА_3 у користуванні будинком АДРЕСА_2 та надати ОСОБА_3 ключі від усіх дверей, виселення ОСОБА_2 з житлового будинку АДРЕСА_2 та вселення до цього будинку ОСОБА_3
Судова колегія вважає, що судом першої інстанції відповідно до статті 212 ЦПК України повно, всебічно досліджено і оцінено обставини у справі, надані сторонами докази, правильно визначено юридичну природу спірних правовідносин та закон, який їх регулює, ухвалено рішення з дотриманням норм матеріального права.
Інші доводи не мають належного обґрунтування у чому полягає порушення вимог матеріального і процесуального права, а тому не дають підстав для висновку щодо незаконності чи неправильності оскаржуваного судового рішення.
За таких обставин судова колегія вважає, що підстав для скасування рішення суду першої інстанції не вбачається.
Керуючись ст. ст. 307, 308 ЦПК України, колегія суддів
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.
Рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 04 листопада 2013 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржена безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий:
Судді: