Справа № 367/449/14ц Головуючий у І інстанції Линник В.Я.
Провадження № 22-ц/780/2338/14 Доповідач у 2 інстанції Ігнатченко
Категорія 40 01.04.2014
Іменем України
1 квітня 2014 року м. Київ
Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області в складі:
Головуючого судді : Ігнатченко Н.В.,
суддів : Поліщука М.А., Малорода О.І.,
при секретарі : Лопатюк В.Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Апеляційного суду Київської області цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Ірпінського міського суду Київської області від 13 лютого 2014 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про усунення перешкод в користуванні будинком, земельною ділянкою, вселення і виселення, стягнення моральної шкоди, -
У січні 2013 року позивач звернувся до суду з позовом про зобов'язання ОСОБА_1 не чинити йому перешкод в користуванні приміщеннями будинку АДРЕСА_1: 2-4 в стадії будівництва (частину) - 28.3 кв.м, 2-5 в стадії будівництва 5.8 кв.м, а також в користуванні земельною ділянкою з точки «Д», що розподіляє відрізок 6.58 м, межі земельної ділянки на частини 2.44 м ліворуч та 4.14 м праворуч, в точку «Е», що розділяє відрізок 10.97 м тильної межі земельної ділянки на частини 2.46 м ліворуч та 8.51 м; виселення відповідач з вказаних приміщень та заселення ОСОБА_2 в приміщення 2-5, 2-4 будинку за АДРЕСА_1, а також стягнення з відповідача на його користь моральної шкоди в розмірі 30 000 грн.
В обґрунтування своїх вимог ОСОБА_2 зазначив, що він разом з ОСОБА_1 є співвласниками будинку АДРЕСА_1. Вона на протязі шести років чинить перешкоди в користуванні даний майном. Рішенням Апеляційного суду Київської області від 21 листопада 2013 року позивачу було виділено приміщення у спірному будинку по плану: 2-4 в стадії будівництва (частину) - 28,3 кв.м, 2-5 в стадії будівництва 5,8 кв.м. Також вказаним рішенням для обслуговування частини будинку була виділена земельна ділянка з точки «Д», що розподіляє відрізок 6.58 м межі земельної ділянки на частини 2.44 м ліворуч та 4.14 м праворуч, в точку «Е», що розділяє відрізок 10.97 м тильної межі земельної ділянки на частини 2.46 м ліворуч та 8.51 м праворуч, згідно варіанту № 3 висновку додаткової судової будівельно-технічної експертизи. Відповідачу були виділені інші приміщення, але, не зважаючи на рішення апеляційного суду, вона продовжує його не пускати в будинок. На вхідних дверях позивач і на хвіртці, яка розташована на межі його земельної ділянки, змінила замок, тому він не може не тільки вільно зайти в будинок, але й на територію своєї земельної ділянки. Крім того ОСОБА_2 вважає, що своїми неправомірними діями ОСОБА_1 завдала йому моральної шкоди, яку він оцінив в 30 000 грн.
Рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 13 лютого 2014 року позов задоволено частково.
Зобов'язано ОСОБА_1 не чинити ОСОБА_2 перешкод в користуванні частиною приміщення в стадії будівництва 2-4 площею 28,3 кв.м і приміщенням в стадії будівництва 2-5 площею 5,8 кв.м. будинку АДРЕСА_1.
Зобов'язано ОСОБА_1 не чинити ОСОБА_2 перешкод в користуванні земельною ділянкою по АДРЕСА_1 по лінії розподілу: з точки «Д», що розподіляє відрізок 6,58 м межі земельної ділянки на частини 2,44 м ліворуч і 4,14 м праворуч в точку «Е» 43,08 м, яка розподіляє відрізок 10,97 м тильної межі земельної ділянки на частини 2,46 м ліворуч та 8,51 м праворуч.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
В задоволенні іншої частини позову відмовлено.
Не погоджуючись із вказаним рішенням в частині задоволених вимог, 24 лютого 2014 року відповідач, через адвоката ОСОБА_3, подала апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати, з мотивів неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального та порушення норм процесуального права, та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні позову.
В апеляційній скарзі адвокат ОСОБА_3 посилається на те, що вимоги позивача про усунення перешкод у користуванні приміщеннями та земельною ділянкою були предметом судового розгляду. ОСОБА_1 не пускала позивача до будинку не тільки з тих підстав, що з останнім не можливе проживання, а й з тих, що рішеннями судів першої та апеляційної інстанції останньому було відмовлено у задоволенні вимог щодо усунення перешкод.
26 березня 2014 року від ОСОБА_2 до апеляційного суду надійшло заперечення на апеляційну скаргу, в якому порушено питання про відхилення апеляційної скарги та залишення рішення без змін.
Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення сторін, що з'явилися, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід відхилити з таких підстав.
Відповідно до вимог ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права рішення суду без змін. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.
Так судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на підставі нотаріально посвідченого договору дарування від 20 грудня 2003 року належить 9/40 частин будинку з відповідними частинами надвірних споруд по АДРЕСА_1, який розташований на земельній ділянці площею 2012 кв.м.
При аналізі висновку про відсутність кримінального правопорушення від 8 грудня 2013 року по матеріалам перевірки за заявою ОСОБА_2, складеним працівниками міліції Ірпінського МВ ГУ МВС України в Київської області, заяв ОСОБА_1 до правоохоронних органів від 26 червня 2008 року та 27 червня 2010 року та інших матеріалів справи вбачається наявність складних відносин між сторонами.
Рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 25 червня 2013 року позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1, третя особа ОСОБА_4 про поділ майна в натурі та зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання коштів спільним майном задоволенні позовів відмовлено.
Рішенням Апеляційного суду Київської області від 21 листопада 2013 року, вказане рішення в частині відмови ОСОБА_2 в задоволенні вимог про поділ будинку скасоване та ухвалено нове, яким позивачу відповідно до варіанту № 3 висновку додаткової судової будівельно-технічної експертизи № 8000/8001 виділено приміщення в будинку АДРЕСА_1: 2-4 в стадії будівництва (частину) - 28,3 кв.м, 2-5 в стадії будівництва - 5,8 кв.м.
Також цим рішенням позивачу відповідно до варіанту № 3 висновку додаткової судової будівельно-технічної експертизи № 11260/10-15 для обслуговування будинку виділено земельну ділянку по АДРЕСА_1, лінії розподілу ділянки проходять: з точки «Д», що розподіляє відрізок 6.58 м межі земельної ділянки на частини 2.44 м ліворуч та 4.14 м праворуч, в точку «Е» - 43,08 м, що розділяє відрізок 10.97 м тильної межі земельної ділянки на частини 2.46 м ліворуч та 8.51 м праворуч.
Решту приміщень будинку та частину земельної ділянки виділено ОСОБА_1
Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач чинить перешкоди у користуванні позивачем виділеними йому згідно рішення суду частинами будинку та земельної ділянки по АДРЕСА_1.
Розглядаючи спір, судова колегія вважає, що міський суд повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює.
Відповідно до ч. 1 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Згідно ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
У відповідності ст. 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Тобто названі норми матеріального права не припускають існування факту будь-яких порушень права власності, а держава повинна забезпечувати рівний захист прав усіх суб'єктів права власності.
Актами обстеження матеріально-побутових умов ОСОБА_2 від 23 квітня 2009 року та 10 травня 2012 року зафіксовано факт зміни замків у вхідних дверях спірного будинку ОСОБА_1, а також факт не недопущення позивача до будинку.
Крім того в судовому засіданні відповідач визнала, що не допускає позивача користуватись виділеними йому приміщеннями та частиною земельної ділянки, у зв'язку із неправомірними діями позивача, та тим, що рішеннями судів першої та апеляційної інстанції останньому було відмовлено у задоволенні вимог щодо усунення перешкод.
Статтями 60, 61 ЦПК України встановлені правила звільнення сторони від доказування та розподілу обов'язків по доказуванню між сторонами.
За загальним правилом, установленим ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, установлених ст. 61 ЦПК України.
Згідно ч. 3 ст. 61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Зі змісту рішення Ірпінського міського суду Київської області від 25 червня 2013 року, на яке посилається апелянт, убачається, що дійсно початково ОСОБА_2 ставив питання про розподіл спірного будинку та усунення перешкод в користуванні його приміщеннями, однак в ході розгляду справи позивач змінив (уточнив) свої вимоги, залишивши тільки вимогу про розподіл будинку, тому питання усунення перешкод не вирішувалася судом та не мало свого відображення в рішенні суду.
Що ж стосується доводів апеляційної скарги про існуючі протиріччя між рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій та касаційним оскарженням рішення апеляційного суду у зв'язку з цим, то вони вважаються судовою колегією безпідставними, оскільки при розгляді справи доказів скасування вказаного рішення надано не було, до того ж ОСОБА_2 являється власником спірного домоволодіння і в будь-якому випадку не позбавлений права на усунення перешкод в його користуванні.
Отже докази та обставини, на які він посилається апелянт в апеляційній скарзі були предметом дослідження судом першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом були дотримані норми матеріального та процесуального права.
Зважаючи на те, що факт наявності перешкод у користуванні позивачем виділеними йому згідно рішення суду частинами будинку та земельної ділянки по АДРЕСА_1 з боку відповідача доведено в судовому засіданні та підтверджено останньою, суд першої інстанції у відповідності вимог ст.ст. 212-214 ЦПК України прийшов до правомірного висновку про часткове задоволення позову шляхом зобов'язання ОСОБА_1 усунути перешкоди у користуванні ОСОБА_2 належним йому майном та не чинити такі перешкоди в подальшому.
В іншій частині рішення суду першої інстанції не оскаржується, тому згідно вимог ст. 303 ЦПК України перегляду в апеляційному порядку не підлягає.
Відповідно до п. 1 ст. 307 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право постановити ухвалу про відхилення апеляційної скарги і залишення рішення без змін.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 303, 307-308, 313 - 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.
Рішення Ірпінського міського суду Київської області від 13 лютого 2014 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.
Головуючий
Судді: