26 березня 2014 року м. Київ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і
кримінальних справ у складі:
головуючого: Кузнєцова В.О.,
суддів:Ізмайлової Т.Л., Мостової Г.І.,
Мартинюка В.І., Наумчука М.І.
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7, треті особи: ОСОБА_8, ОСОБА_9, приватний нотаріус Прилуцького міського нотаріального округу ОСОБА_10, про визнання недійсним іпотечного договору, за касаційною скаргою ОСОБА_6 на рішення Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 11 жовтня 2013 року та ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Чернігівської області від 20 листопада 2013 року,
У липні 2013 року ОСОБА_6 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_7 про визнання недійсним іпотечного договору від 22 травня 2013 року, укладеного між ОСОБА_6 та ОСОБА_7, посвідченого приватним нотаріусом Прилуцького міського нотаріального округу ОСОБА_10, зареєстрованого в реєстрі за №1351, з підстав передбачених ст. 230 ЦК України, обґрунтовуючи свої позовні вимоги істотним погіршенням свого стану як іпотекодавця, зокрема, укладенням оспорюваного договору з метою позбавити його права власності на належне йому нерухоме майно відповідачем та третьою особою ОСОБА_8
Рішенням Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 11 жовтня 2013 року, залишеним без змін ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Чернігівської області від 20 листопада 2013 року, в задоволенні позовних вимог ОСОБА_6 відмовлено.
У касаційній скарзі ОСОБА_6 просить вказані судові рішення першої та апеляційної інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким його позовні вимоги задовольнити, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив з того, що позивач звернувся з позовом на підставі ст. 230 ЦК України, проте не довів, що при укладені оспорюваного іпотечного договору мало місце обман.
Судами встановлено, що 22 травня 2013 року між ОСОБА_7 та ОСОБА_8 був укладений договір позики №22/01 (а.с. 14-15), відповідно до умов якого останній позичив у ОСОБА_7 грошові кошти в розмірі 360 тис. грн. строком до 22 травня 2016 року. Сторони домовились про те, що вказаний договір є безвідплатним.
Відповідно до п. 4.2 договору позики, строк, визначений у пункті 4.1 Договору, може бути зменшений або продовжений за домовленістю сторін.
Факт отримання третьою особою ОСОБА_8 грошових коштів за згаданим договором позики підтверджується розпискою останнього від 22 травня 2013 року (а.с. 16).
З метою забезпечення зобов'язання ОСОБА_8 перед ОСОБА_7 за договором позики, 22 травня 2013 року між ОСОБА_7 та ОСОБА_6 був укладений іпотечний договір (а.с. 9-13), предметом якого є нерухоме майно, а саме: земельна ділянка, площею 787 кв.м, кадастровий номер - 7410700000:02:007:0086, цільове призначення - для обслуговування магазину-складу оптово-роздрібної торгівлі промисловими товарами, що знаходиться в АДРЕСА_2 та розміщений на ній магазин-склад оптово-роздрібної торгівлі промисловими товарами, розташований за вказаною адресою. Даний договір посвідчений приватним нотаріусом Прилуцького міського нотаріального округу Чернігівської області ОСОБА_10
15 липня 2013 року між ОСОБА_7 та ОСОБА_8 підписано додаткову угоду №1 про внесення змін до договору позики №22/01 від 22 травня 2013 року (а.с. 17), за якою внесено зміни до п. 4.1 розділу 4 договору позики, зокрема, позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві позику, тобто грошові кошти у такій самій сумі, що були передані йому позикодавцем: 360 тис. грн., у строк до 22 липня 2013 року включно.
24 липня 2013 року ОСОБА_7 звернувся до боржника та іпотекодавця ОСОБА_6 з вимогою №24/01 щодо виконання у тридцятиденний строк з дня отримання вимоги зобов'язання за іпотечним договором (а.с.18).
05 серпня 2013 року між ОСОБА_7 та ОСОБА_8 підписано додаткову угоду №2 про внесення змін до договору позики №22/01 від 22 травня 2013 року (а.с. 44), за умовами якої п. 4.1 розділу 4 договору позики змінений, строк повернення позики в розмірі 360 тис. грн зазначений до 22 травня 2016 року; крім того, змінено платіжні реквізити позикодавця для зарахування коштів та одночасно забезпечення виконання зобов'язань ОСОБА_8 за договором позики доповнено предметом іпотеки у вигляді триповерхового будинку з підвалом, належного ТОВ «Ексітон Лайф», розташованого за адресою: АДРЕСА_1.
07 серпня 2013 року ОСОБА_7 на адресу позивача та ОСОБА_9 направив повідомлення про відкликання вимоги про усунення порушень основного зобов'язання за договором позики та іпотечного договору №07/01 (а.с. 45).
Відповідно до ст. 230 ЦК України, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.
В пункті 20 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 6 листопада 2009 року № 9 (далі - постанова) роз'яснено, що правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину. Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.
Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Частиною 2 ст. 59 ЦПК України встановлено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції дійшов вірного та ґрунтовного висновку про те, що позивачем не доведено факту навмисного введення його в оману з боку відповідача та третьої особи ОСОБА_8, оскільки умови договору позивачем підписані без застереження. Посилання позивача на додаткові угоди, укладені між сторонами кредитного договору, як на підставу введення його в оману не знайшли свого документального підтвердження про навмисні дії відповідача та третьої особи ОСОБА_8 направлені на введення позивача в оману при укладенні іпотечного договору, на час розгляду судом першої інстанції справи строк дії кредитного договору залишений без змін.
Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Встановлено і це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення першої та апеляційної інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Оскільки доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що під час розгляду справи судом допущені порушення норм матеріального або процесуального права, які передбачені ст. ст. 338 - 341 ЦПК України як підстави для скасування рішення, колегія суддів вважає за необхідне відхилити касаційну скаргу.
Керуючись ст. ст. 336, 337, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ
Касаційну скаргу ОСОБА_6 відхилити.
Рішення Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 11 жовтня 2013 року та ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Чернігівської області від 20 листопада 2013 року залишити без змін.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий В.О. Кузнєцов
Судді: Т.Л. Ізмайлова
В.І. Мартинюк
Г.І. Мостова
М.І. Наумчук