26 березня 2014 рокум. Київ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
головуючого Луспеника Д.Д.,
суддів: Гулька Б.І., Хопти С.Ф.,
Лесько А.О., Черненко В.А.,
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором за касаційною скаргою публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» на заочне рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 10 липня 2013 року та ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 12 листопада 2013 року,
У травні 2013 року публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк») звернулося до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що 07 травня 2006 року між ним та ОСОБА_3 був укладений кредитний договір № DNH4KP33020287, відповідно до якого остання отримала кредит у сумі 2 782 грн. на споживчі потреби зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 25,08% річних. Відповідач порушує умови договору, не сплачує заборгованість за кредитом та відсотками. Сума заборгованості відповідача перед банком станом на 30 квітня 2013 року становить 42 705 грн. 39 коп., та складається із заборгованості за кредитом - 2 782 грн., по відсоткам за користування кредитом - 13 349 грн. 62 коп., пені за несвоєчасне виконання зобов'язань за договором - 24 063 грн. 99 коп., штрафу (фіксована) - 500 грн., штрафу (процентна складова) - 2 009 грн. 78 коп., а всього - 42 705 грн. 39 коп. У зв'язку з цим позивач просив суд стягнути з відповідача вказану суму заборгованості.
Заочним рішенням Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 10 липня 2013 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Запорізької області від 12 листопада 2013 року, у задоволенні позову відмовлено.
У касаційній скарзі ПАТ КБ «ПриватБанк», посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати вказані судові рішення та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив із того, що позовні вимоги ПАТ КБ «ПриватБанк» заявлені після спливу строку позовної давності, встановленого законом.
З такими висновками судів погодитись не можна, оскільки ці висновки суперечать вимогам закону та не ґрунтуються на матеріалах справи.
Статтею 213 ЦПК України передбачено, що рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.
Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Зазначеним вимогам закону судові рішення не відповідають.
Судом установлено, що 07 травня 2006 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_3 був укладений кредитний договір № DNH4KP33020287, відповідно до якого остання отримала кредит у сумі 2 782 грн. на споживчі потреби зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 25,08% річних (а. с. 6-7).
Згідно з ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1048 ЦК України).
У зв'язку з неналежним виконанням зобов'язань за кредитним договором станом на 30 квітня 2013 року у ОСОБА_3 виникла заборгованість у розмірі 42 705 грн. 39 коп., яка складається із заборгованості за кредитом - 2 782 грн., по відсоткам за користування кредитом - 13 349 грн. 62 коп., пені за несвоєчасне виконання зобов'язань за договором - 24 063 грн. 99 коп., штрафу (фіксована) - 500 грн., штрафу (процентна складова) - 2 009 грн. 78 коп., а всього - 42 705 грн. 39 коп. (а. с. 5).
Статтею 257 ЦК України встановлено загальну позовну давність тривалістю у три роки.
Згідно з ч. 1 ст. 258 ЦК України для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.
Сплив позовної давності є підставою для відмови в позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України). Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту (ч. 5 ст. 267 ЦК України).
Цивільний кодекс України не передбачає заборони пред'явлення окремих вимог у зв'язку з пропущенням позовної давності.
Пункт 7 ч. 11 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», яким кредитодавцю забороняється вимагати повернення споживчого кредиту, строк давності якого минув, у системному зв'язку з ч. 11 ст. 11 зазначеного Закону, стосується позасудового порядку повернення споживчого кредиту і спрямований на те, щоб встановити судовий контроль за вирішенням таких вимог кредитодавця з метою захисту прав споживача як слабшої сторони договору споживчого кредиту (правова позиція Верховного Суду України згідно з постановою у справі № 6-126цс13).
Разом з тим при вирішенні спору в судовому порядку застосуванню підлягає ст. 267 ЦК України, згідно якої позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.
Заява про застосування позовної давності ОСОБА_3 подана не була, оскільки розгляд справи було проведено у заочному порядку у відсутності відповідача.
Таким чином, висновок судів про відмову у задоволенні позову у зв'язку з застосуванням позовної давності незалежно від наявності заяви сторони у спорі щодо вимог про повернення споживчого кредиту та без з'ясування причин пропущення позовної давності, є передчасним.
Крім того, суди, відмовляючи у задоволенні позову, посилались на п. 7 ч. 11 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», згідно з яким позовна давність за позовом про повернення споживчого кредиту застосовується незалежно від наявності сторони у спорі. При цьому суди також керувалися п. 31 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» від 30 березня 2012 року № 5, у якому роз'яснюється застосування судами ч. 13, а не ч. 11 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів».
Оскільки суди на вищевикладені обставини уваги не звернули, у порушення вимог ст. ст. 212-214 ЦПК України не врахували норми матеріального та процесуального права, які регулюють спірні правовідносини, не встановили обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, відповідно до ст. 338 ЦПК України ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
Керуючись ст. ст. 333, 338, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ
Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» задовольнити.
Заочне рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 10 липня 2013 року та ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 12 листопада 2013 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий: Д.Д. Луспеник
Судді: Б.І. Гулько
А.О. Лесько
С.Ф. Хопта
В.А. Черненко