Ухвала
іменем україни
Колегія суддів судової палати у кримінальних справах
Вищого спеціалізованого суду України
з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
головуючого ОСОБА_8.,
суддівпри секретарі ОСОБА_9., ОСОБА_10.,ОСОБА_11.,
за участю прокурора засудженої ОСОБА_12.,ОСОБА_6
розглянула в судовому засіданні в м. Києві 27 березня 2014 року кримінальне провадження № 12012160020000089 за обвинуваченням
ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженки
м. Миколаєва, громадянки України, засудженої за вироком Центрального районного суду
м. Миколаєва від 16 січня 2012 року за ч. 2 ст. 307, ч. 3 ст. 321, із застосуванням ч. 1 ст. 70 цього ж Кодексу до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки 1 місяць із конфіскацією Ѕ частини майна, яке є її власністю,
за її касаційною скаргою на вирок Апеляційного суду Миколаївської області від 22 серпня 2013 року.
За вироком Заводського районного суду м. Миколаєва від 15 травня
2013 року ОСОБА_6 засуджено до покарання у виді позбавлення волі: за ч. 2 ст. 307 КК України із застосуванням ст. 69 цього ж Кодексу - на строк 4 роки 6 місяців із конфіскацією Ѕ частини майна, яке є її власністю, за ч. 3 ст. 321 КК України - на строк 3 роки, а також засуджено за ч. 1
ст. 311 вказаного Кодексу до покарання у виді штрафу в розмірі 850 грн.
Відповідно до ст. 70 КК України за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим ОСОБА_6 призначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки
6 місяців із конфіскацією Ѕ частини майна, яке є її власністю.
На підставі ч. 3 ст. 72 зазначеного Кодексу покарання у виді штрафу постановлено виконувати самостійно.
Згідно зі ст. 71 КК України до призначеного ОСОБА_6 покарання частково приєднано невідбуте покарання за вироком Центрального районного суду м. Миколаєва від 16 січня 2012 року та призначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років із конфіскацією Ѕ частини майна, яке є власністю засудженої.
Цим вироком ОСОБА_6 визнано винною та засуджено за те, що вона з метою незаконного збагачення у невстановлений слідством час у невстановленої особи придбавала сильнодіючий лікарський засіб - «Димедрол» у невстановленій кількості та особливо небезпечний наркотичний засіб - концентрат макової соломки у невстановленій кількості, які невстановленим шляхом переносила до місця свого проживання, де з придбаного концентрату виготовляла особливо небезпечний наркотичний засіб - ацетильований опій. Ці засоби ОСОБА_6 зберігала з метою збуту за місцем свого проживання і збувала:
- 19 вересня 2012 року приблизно о 10.47 год. у квартирі АДРЕСА_2 ОСОБА_7 - ацетильований опій вагою 0,119 г (у перерахунку на суху речовину) за 100 грн;
- 13 листопада 2012 року приблизно о 14.05 год. біля будинку № 55 по вул. Будьонного в м. Миколаєві ОСОБА_7 - ацетильований опій вагою 0,136 г (у перерахунку на суху речовину) за 100 грн та дві пігулки, які містять у своєму складі сильнодіючий лікарський засіб - димедрол загальною вагою 0,1997 г за 20 грн.
Крім того, 13 листопада 2012 року приблизно о 15.35 год. під час проведення обшуку за місцем проживання ОСОБА_6 по
АДРЕСА_1 було знайдено й вилучено особливо небезпечний наркотичний засіб - концентрат макової соломки, вагою 18,748 г (у перерахунку на суху речовину), який ОСОБА_6 зберігала з метою збуту.
Вироком Апеляційного суду Миколаївської області від 22 серпня
2013 року вказаний вирок районного суду в частині призначеного покарання за ч. 2 ст. 307 КК України скасовано і призначено
ОСОБА_6 покарання за цією ж статтею у виді позбавлення волі на строк 6 років із конфіскацією 1/2 частини майна, яке є її власністю.
На підставі ст. 70 КК України за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим ОСОБА_6 призначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 6 років із конфіскацією 1/2 частини майна, яке є її власністю, а відповідно до ч. 3 ст. 72 КК України покарання у виді штрафу постановлено виконувати самостійно.
Згідно зі ст. 71 КК України до призначеного ОСОБА_6 покарання частково приєднано невідбуте покарання за вироком Центрального районного суду м. Миколаєва від 16 січня 2012 року і призначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 6 років 6 місяців із конфіскацією 1/2 частини майна, яке є власністю засудженої.
У касаційній скарзі засуджена порушує питання про незаконність вироку апеляційного суду через невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та її особі. При цьому
ОСОБА_6 просить скасувати вирок апеляційного суду, а справу направити на новий розгляд.
Заслухавши доповідь судді, пояснення засудженої, яка підтримала касаційну скаргу, прокурора, яка вважала оскаржуване судове рішення законним та обґрунтованим, а скаргу такою, що не підлягає задоволенню, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи, наведені в касаційній скарзі, колегія суддів дійшла висновку, що підстави для задоволення скарги відсутні.
Питання про доведеність винності ОСОБА_6 та правильність кваліфікації кримінальних правопорушень у касаційній скарзі не порушуються.
Процесуальні порушення, на які посилається ОСОБА_6 як на підстави для скасування постановленого щодо неї вироку, не є істотними і з урахуванням положень ст. 438 КПК України не можуть тягнути за собою скасування вироку.
Що стосується її доводів про незаконність вироку апеляційного суду через невідповідність призначеного покарання тяжкості вчиненого правопорушення та особі засудженої внаслідок суворості, а також про необхідність застосування положень ст. 69 КПК України, то вони є безпідставними.
Так, суд першої інстанції при призначенні покарання врахував тяжкість вчинених кримінальних правопорушень, щире каяття
ОСОБА_6 у їх скоєнні, те, що вона позитивно характеризується за місцем проживання, на обліках у лікарів нарколога чи психіатра не перебуває, має на утриманні малолітню дитину, ІНФОРМАЦІЯ_2, та непрацездатних батьків, страждає на ряд тяжких захворювань.
Крім того, суд взяв до уваги обставину, що пом'якшує покарання ОСОБА_6, якою визнав щире каяття останньої в учиненні злочинів.
На підставі наведених даних районний суд застосував положення
ст. 69 КК України і призначив ОСОБА_6 покарання за ч. 2 ст. 307 КК України нижче від найнижчої межі, передбаченої законом.
Однак у подальшому суд апеляційної інстанції, ретельно вивчивши матеріали справи, дійшов правильного висновку про безпідставне застосування ст. 69 КК України при призначенні покарання, оскільки для застосування цього закону необхідна наявність кількох обставин, що пом'якшують покарання, у той час як у засудженої є лише одна така обставина.
Крім того, апеляційний суд правильно встановив безпідставність посилань районного суду на наявність на утриманні засудженої непрацездатних батьків, оскільки останні є пенсіонерами й, відповідно, отримують пенсію.
З огляду на тяжкість вчинених ОСОБА_6 злочинів, кількість епізодів злочинного діяння, даних про її особу, те, що у неї є лише одна обставина, що пом'якшує покарання, навіть з огляду на наявність у неї тяжких хвороб та малолітньої дитини на утриманні призначене засудженій покарання в межах санкції ч. 2 ст. 307 КК України без застосування вимог ст. 69 цього ж Кодексу цілком відповідає вимогам ст. 65 КК України і найефективніше сприятиме виправленню засудженої та попередженню вчинення нових злочинів.
Підстав вважати призначене ОСОБА_6 покарання несправедливим унаслідок суворості, а також підстав для застосування положень ст. 69 КК України колегія суддів не вбачає.
Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які тягнуть за собою скасування чи зміну оскаржуваного судового рішення, у справі не встановлено.
Керуючись статтями 433, 436, 438 КПК України, колегія суддів
вирок Апеляційного суду Миколаївської області від 22 серпня
2013 року щодо ОСОБА_6 залишити без зміни, а її касаційну скаргу - без задоволення.
Ухвала набирає законної сили з моменту її постановлення й оскарженню не підлягає.
Судді:
_______________ОСОБА_8__________________ОСОБА_9______________ОСОБА_10