Справа № 2-4722/2011
"04" березня 2014 р. Дніпровський районний суд м. Києва в складі:
головуючого судді - Катющенко В.П.
при секретарях - Парубець Ю.Г., Корнієнко О.С., Яськовій В.В.,
Нестеровському Б.Ю.
розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду, в приміщенні Дніпровського районного суду м. Києва, цивільну справу за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна», Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк», ОСОБА_3, про визнання недійсним пункту 1141 додатку №1 до договору купівлі-продажу кредитного портфелю та пунктів кредитного договору, -
Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна», звернулося до Дніпровського районного суду м. Києва з позовом, в якому просить суд: стягнути солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ТОВ «ОТП Факторинг Україна» суму заборгованості за кредитним договором № ML - 005/142/2008 від 29 липня 2008 року в розмірі 61 724 доларів США 02 центів, що еквівалентно 492 156 гривень 47 копійок за офіційним курсом НБУ на дату проведення розрахунку заборгованості, та неустойку у розмірі 769 393 гривні 31 копійка, що разом складає 1 261 549 гривень 78 копійок; стягнути солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ТОВ «ОТП Факторинг Україна» витрати на оплату судового збору в розмірі 1700,00 гривень та витрати на оплату інформаційно-технічного забезпечення судового розгляду справи в розмірі 120,00 гривень.
Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що 29 липня 2008 року між ОСОБА_2 та ЗАТ «ОТП Банк», правонаступником якого за всіма правами та обов'язками є АТ «ОТП Банк», правонаступником якого в свою чергу є Товариство з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна», був укладений кредитний договір № ML - 005/142/2008. Кредитний договір складається із двох частин, які нероздільно пов'язані між собою, згідно з п. 1 частини № 1 кредитного договору. За умовами кредитного договору, банк надав позичальнику кредит в розмірі 50 000,00 доларів США зі сплатою плаваючої процентної ставки, яка складається з фіксованого відсотка у розмірі 4,49% річних та FIDR (процентна ставка по строкових депозитах фізичних осіб у валюті, тотожній валюті кредиту, що розміщені в банку на строк в 366 днів, з виплатою процентів після закінчення строку дії депозитного договору). Кредитні кошти надавались банком на підставі кредитної заявки позичальника від 29 липня 2008 року шляхом перерахування кредитних коштів в повній сумі з кредитного рахунку на поточний рахунок позичальника, відкритий у банку. В свою чергу позичальник зобов'язався прийняти, належним чином використати та повернути банку зазначені кредитні кошти у строки, передбачені кредитним договором (зокрема, в п. 2 частини № 1 кредитного договору), а також сплатити відповідну плату за користування кредитними коштами і виконати всі інші зобов'язання, визначені кредитним договором. Погашення відповідної частини кредиту та нарахованих відсотків повинно здійснюватись позичальником щомісяця у розмірі та в строки визначені у Графіку платежів, який є невід'ємним Додатком № 1 до кредитного договору. В строки, передбачені кредитним договором, позичальник зобов'язаний здійснювати повернення суми кредиту та сплачувати відсотки - у валюті, що відповідає валюті кредиту, згідно з п. 1.11.1. частини № 2 кредитного договору. Станом на 08 червня 2011 року у позичальника за кредитним договором № ML - 005/142/2008 від 29 липня 2008 року існує заборгованість перед банком в сумі 61 724 доларів США 02 центів, що еквівалентно 492 156 гривень 47 копійок, за офіційним курсом НБУ на дату проведення розрахунку заборгованості, та 769 393 гривні 31 копійка, що складається з:
- залишку заборгованості за кредитом у сумі 49 796 доларів США 58 центів, що еквівалентно 397 053 гривні 03 копійок за офіційним курсом НБУ на дату проведення розрахунку заборгованості;
- суми несплачених відсотків за користування кредитом, яка розрахована за період з 29 грудня 2008 року по 08 червня 2011 року - 11 927 доларів США 44 центів, що еквівалентно 95 103 гривні 44 копійок за офіційним курсом НБУ на дату проведення розрахунку заборгованості;
- пені за прострочення виконання зобов'язань за період з 05 листопада 2010 року по 08 червня 2011 року в розмірі 769 393 гривні 31 копійка.
В зв'язку з тим, що позичальником не було дотримано зазначених вище умов кредитного договору, банком на підставі п. 1.9. частини № 2 кредитного договору було здійснено вимогу дострокового виконання позичальником його зобов'язань за кредитним договором в повному обсязі. А саме, 05 березня 2009 року позичальникові було надано під особистий підпис досудову вимогу № 22-2/68932 від 05 березня 2009 року про погашення заборгованості за кредитним договором. Зазначена вимога підлягала виконанню протягом 30 календарних днів з дати її одержання позичальником. Станом на дату подання заяви зазначена вимога позичальником не виконана та відповідні суми банку не сплачені, хоча відповідно до п. 1.9. частини № 2 кредитного договору вимога дострокового виконання позичальником його зобов'язань була подана належним чином, а саме відправлена рекомендованим листом з описом вкладення за місцезнаходженням позичальника, зазначеному в кредитному договорі. Відповідно до п. 8.1. частини № 2 кредитного договору позичальник зобов'язується негайно повідомляти банк про зміну своїх реквізитів, а саме своєї адреси проживання, проте на даний час такого повідомлення від позичальника не надходило, тому вимогу направлено за належною адресою.
З метою забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором 29 липня 2008 року було укладено договір поруки № SR - 005/142/2008 між банком та ОСОБА_3 За умовами договору поруки, а саме п. 1.1., поручитель зобов'язався відповідати в повному обсязі по борговим зобов'язанням ОСОБА_2, що виникають з умов кредитного договору.
Не погоджуючись з позовними вимогами Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна», представником відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_4 12 листопада 2013 року була подана зустрічна позовна заява ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна», Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк», ОСОБА_3, про визнання недійсним пункту 1141 додатку № 1 до договору купівлі-продажу кредитного портфелю та пунктів кредитного договору (том 2 а.с.85-88), яка ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 12 листопада 2013 року прийнята до спільного розгляду з первісним позовом та позови об'єднані в одне провадження.
Відповідно до заявлених зустрічних позовних вимог, позивач ОСОБА_2 просить суд: визнати недійсним пункт 1141 додатку № 1 до договору купівлі-продажу кредитного портфелю від 05 листопада 2010 року, де ПАТ «ОТП Банк» передав і поширив ТОВ «ОТП Факторинг Україна» інформацію з документацією за кредитним договором № ML - 005/142/2008, що призвело до розголошення про ОСОБА_2 банківської таємниці і поширення персональних даних без згоди ОСОБА_2; визнати недійсним стовпчик 8 «плата на користь банку: розрахунково-касове обслуговування» Додатку № 1 до кредитного договору № ML - 005/142/2008 від 29 липня 2008 року, відповідно до якого банк за надання позивачу кредиту стягнув на свою користь комісію у розмірі 495,00 доларів США; визнати недійсним пункт 4.1.1. частини 2 кредитного договору № ML - 005/142/2008 від 29 липня 2008 року; визнати недійсним договір поруки № SR - 005/142/2008 від 29 липня 2008 року.
Свої зустрічні позовні вимоги ОСОБА_2 обґрунтовує тим, що 29 липня 2008 року між ним та ПАТ «ОТП Банк» був укладений кредитний договір № ML - 005/142/2008. 05 листопада 2013 року його представник ознайомившись з матеріалами справи, дізнався, що 05 листопада 2010 року між ТОВ «ОТП Факторинг Україна» та ПАТ «ОТП Банк» був укладений договір купівлі-продажу кредитного портфелю. Пункт 1141 додатку № 1 до Договору купівлі-продажу кредитного портфелю від 28 травня 2010 року підлягає визнанню недійсним на підставі ст. 203, ст. 214 ЦК в зв'язку з невідповідністю ст. 62 Закону «Про банки та банківську діяльність», ст. 1076 ЦК, п. 2 ч. 3 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», ч. 1 ст. 14, ст. 1 Закону «Про захист персональних даних», п. 2.1.2. кредитного договору. Пунктом 2.1.2. кредитного договору передбачено обов'язок відповідача ПАТ «ОТП Банк»: «Не розголошувати третім особам інформацію про позичальника, яка складає банківську таємницю, за виключенням випадків передання такої інформації, в порядку та в об'ємі визначеному чинним законодавством України, в бюро кредитних історій, а також коли розкриття банківської таємниці є обов'язковим для банку у відповідності з чинним законодавством чи необхідне банку для захисту його прав та інтересів. Однак, 05 листопада 2010 року без його письмової згоди та без рішення суду ПАТ «ОТП Банк» передав ТОВ «ОТП Факторинг Україна» всю інформацію про нього з документацією по кредитному договору № ML - 005/142/2008 від 29 липня 2008 року, чим порушив ст. 62 Закону «Про банки та банківську діяльність», ст. 1076 ЦК України. До пункту 1141 додатку № 1 до договору купівлі-продажу кредитного портфелю від 05 листопада 2010 року, підлягає застосуванню ч. 3 ст. 91 ЦК України, ст. 1, ст. 5, п. 2 ст. 7, п. 4 ч. 1 ст. 34 ЗУ «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», зокрема: до правовідносин щодо передачі прав і обов'язків за кредитним договором від ПАТ «ОТП Банк» до ТОВ «ОТП Факторинг Україна», який немає ліцензії на залучення фінансових активів фізичних осіб, яка дає право ТОВ «ОТП Факторинг Україна» отримувати проценти за кредитним договором, що є фінансовою послугою, чи то в іноземній чи національній валюті. Кредит є фінансовою послугою, згідно ст. 1 ЗУ «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», а право вимагати повернення кредиту і процентів ТОВ «ОТП Факторинг Україна» може тільки при наявності ліцензії на такі фінансові послуги, згідно ст. 5, п. 2 ст. 7, п. 4 ч. 1 ст. 34 ЗУ «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг». Оскільки, у ТОВ «ОТП Факторинг Україна» відсутня ліцензія на проведення фінансових операцій, тому ТОВ «ОТП Факторинг Україна» не має права нараховувати та отримувати від нього проценти, кредит, пеню. Пункт 1.3.1.1., 1.3.2.2. ч. 2 договору, стовпник 8 «платежі на користь банку: розрахунково-касове обслуговування» Додатку №1 до кредитного договору, відповідно до якого банк за надання йому кредиту стягнув на свою користь комісію у розмірі 495,00 доларів США, що не відповідає п. 3.6. Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених Постановою правління НБУ від 10 травня 2007 року № 168, зареєстровані в Мінюсті 25 травня 2007 року за № 541/13808 та підлягає визнанню недійсним на підставі ст. 215 ЦК, а стягнена сума поверненню на підставі ст. 216 ЦК. Відповідач порушив пункт 3.6. Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, які передбачають: «Банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача тощо) або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, унесення до нього змін, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на укладення кредитного договору тощо)». Оскільки, відповідно до ст. 1046, ч. 2 ст. 1054 ЦК України, кредитний договір є укладеним з моменту передання грошей, таким чином, видача кредитних коштів є невід'ємною частиною укладення кредитного договору, тому нарахування та стягнення плати на користь банку за видачу кредиту комісії є порушенням п. 3.6. Правил та ущемлення його прав, як споживача банківських послуг. Підлягає застосуванню п. 5 ч. 3 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» до пункту 4.1.1. частини 2 кредитного договору, в якому передбачена сума компенсації (пеня) 769 393,31 гривень (нарахована відповідачем), яка перевищує понад 50 відсотків вартості продукції 61724,02 доларів США, що еквівалентно 492 156,47 гривень (вартість кредиту і %), що є несправедливим та п. 4.1.1. ч. 2 кредитного договору підлягає визнанню недійсним на підставі ч. 5 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів». В розрахунку заборгованості по клієнту він за кредитним договором № ML - 005/142/2008 від 29 липня 2008 року станом на 08 червня 2011 року» ТОВ «ОТП Факторинг Україна» нараховано суму компенсації - за п. 4.1.1 кредитного договору - 769 393,31 гривень, тоді як вартість продукції (сума кредиту з процентами) 61724,02 доларів США, що еквівалентно 492 156,47 гривень внаслідок чого, сума компенсації перевищує 50% вартості продукції (послуга по кредиту і %) за договором. До п. 4.1.1. кредитного договору підлягає застосуванню пункт 5 частини 3 статті 18 Закону «Про захист прав споживачів», де: «несправедливими є, зокрема, умови договору про: 5) встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п'ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов'язань за договором». Встановлення ТОВ «ОТП Факторинг Україна» в п. 4.1.1. частини 2 кредитного договору компенсації в розмірі 1% є несправедливим, оскільки, сума компенсації - 769 393,31 гривень перевищує понад 50 відсотків вартості продукції за кредитом - 492 156,47 гривень, чим порушено п. 5 ч. 3 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів». До п. 4.1.1. кредитного договору підлягає застосуванню ч. 5 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», де: «якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним». Договір поруки № SR - 005/142/2008 від 29 липня 2008 року підлягає визнанню недійсним на підставі ч. 2 ст. 548 ЦК України у зв'язку з недійсністю кредитного договору.
Представник позивача за первісним позовом ТОВ «ОТП Факторинг Україна» Бондар О.В., яка є також представником відповідача за зустрічним позовом ПАТ «ОТП Банк», в судовому засіданні первісний позов підтримала в повному обсязі, просила його задовольнити, з підстав викладених у позовній заяві та письмових поясненнях (том 2 а.с.137-139). Зустрічний позов не визнала, з підстав викладених у письмових запереченнях (том. 2 а.с.103-105). Додатково пояснила суду, що первісний кредитор, ПАТ «ОТП Банк», 05 березня 2009 року надіслав позичальнику досудову вимогу про дострокове виконання зобов'язань за кредитним договором протягом 30 календарних днів з дати отримання вимоги, яка була особисто отримана ОСОБА_2 29 квітня 2009 року. Зазначена вимога була не виконаною, у зв'язку з чим первісний кредитор набув права достроково вимагати виконання зобов'язання по договору. У зв'язку з невиконанням позичальником досудової вимоги, між ПАТ «ОТП Банк» та ТОВ «ОТП Факторинг Україна», 05 листопада 2010 року був укладений договір купівлі-продажу кредитного портфелю, за яким до останнього перейшло право вимоги до боржників (їх поручителів) щодо сплати загальної суми заборгованості боржників перед продавцем за кредитними договорами, яка включає суму основного боргу, проценти, нараховані на суму боргу, та штрафні санкції, на дату набрання чинності договору. ТОВ «ОТП Факторинг Україна» є фінансовою установою та має право здійснювати вид фінансових послуг - надання факторингу. ТОВ «ОТП Факторинг Україна» не здійснювало видачу кредитних коштів за кредитним договором, укладеним з відповідачем, та не здійснювало нарахування суми заборгованості за основним боргом та за відсотками, у зв'язку з чим отримання ліцензії на залучення фінансових активів фізичних осіб, не вимагається. ТОВ «ОТП Факторинг Україна» вимагає повернення заборгованость за кредитним договором - основний борг та відсотки, які були нараховані ПАТ «ОТП Банк», станом на день укладання договору купівлі-продажу кредитного портфелю - 05 листопада 2010 року. ТОВ «ОТП Факторинг Україна» здійснило нарахування штрафних санкцій - пені, на підставі п.4.1.1 кредитного договору на всю суму боргу - тіла кредиту та відсотків, в розмірі 1% від простроченої суми, за період з 05 листопада 2010 року по 08 червня 2011 року, оскільки право достроково вимагати повернення кредиту настало за вимогою ПАТ «ОТП банк» від 05 березня 2009 року. 15 листопада 2010 року ПАТ «ОТП Банк» надіслало позичальнику та поручителю повідомлення про відступлення права вимоги за кредитним договором до ТОВ «ОТП Факторинг Україна», останнє в свою чергу 07 червня 2011 року також надіслало позичальнику та поручителю, досудові вимоги про погашення заборгованості, в яких містилась інформація про відступлення права вимоги за кредитним договором. Також, вважає, що до зустрічних позовних вимог необхідно застосувати строк позовної давності.
Представник відповідача за зустрічним позовом та представник позивача за зустрічним позовом ОСОБА_2 - ОСОБА_4, в судовому засіданні первісний позов не визнав, просив відмовити у його задоволенні, з підстав викладених у письмових запереченнях (том 2 а.с.70-71, 128-129). Зустрічні позовні вимоги підтримав у повному обсязі, з підстав викладених у зустрічній позовній заяві, просив зустрічний позов задовольнити. Додатково пояснив суду, що позивач скористався своїм правом на стягнення боргу з відповідача, оскільки 05 липня 2013 року приватним нотаріусом вчинено виконавчий напис. За вимог ст. 16 ЦК України, нотаріус здійснив захист цивільного права позивача, у зв'язку з чим, на підставі ст. 16 ЦК України, суд може відмовити у захисті цивільного права. В первісному ж позові позивач знову стягує з ОСОБА_2 заборгованість по тілу кредиту та відсотках. Крім того, зазначив що банк не повідомив ОСОБА_2 про переуступку права вимоги, не надіслав ні договору, ні акту передачі, що надає право відповідачу не виконувати свого обов'язку новому кредитору. Також, вважає, що позивач не довів розмір заборгованості по процентах, оскільки відсоткова ставка по кредитному договору становила 4,49% та FIDR, при цьому позивач не довів розмір ставок по FIDR. Щодо стягнення з ОСОБА_2 пені за прострочення сплати кредиту, то даний розмір пені, заявлений позивачем за первісним позовом, на його думку, має бути зменшено.
Відповідач ОСОБА_3 в судові засідання не з'являлася, про день, час та місце розгляду справи була повідомлена належним чином, суд про причини неявки не повідомила.
За таких обставин, суд вважає за можливе розглянути справу у відсутність відповідача ОСОБА_3
Суд, вислухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані у справі докази в їх сукупності, приходить до наступного.
Відповідно до ч.1 ст. 1054 Цивільного кодексу України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Як вбачається з матеріалів справи, 29 липня 2008 року між Закритим акціонерним товариством «ОТП Банк» та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір № ML - 005/142/2008 (том 1 а.с.8-11).
Згідно Статуту Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк», Публічне акціонерне товариство «ОТП Банк» є правонаступником усіх прав та обов'язків Закритого акціонерного товариства «ОТП Банк» (том 1 а.с.25-26).
Відповідно до Частини №1 кредитного договору № ML - 005/142/2008, цей договір складається з двох частин, які нероздільно пов'язані між собою Договір вважається укладеним за умови підписання сторонами обох частин цього Договору, включаючи всі додатки до нього (додатки складають невід'ємну частину цього Договору).
Відповідно до п. 2 Частини №1 кредитного договору, Банк, ЗАТ «ОТП Банк», надав Позичальнику, ОСОБА_2, кредит у розмірі 50 000,00 доларів США, з цільовим використанням - на придбання нерухомого майна, зі строком повернення кредиту до 29 липня 2028 року.
Відповідно до п. 3 Частини №1 кредитного договору, сторони домовились, що для розрахунку процентів за користування кредитом буде використовуватись плаваюча процентна ставка, а саме фіксований відсоток та FIDR, де фіксована ставка становить 4,49 %, а FIDR - це процентна ставка по строкових депозитах фізичних осіб у валюті, тотожній валюті кредиту, що розміщені в банку на строк в 366 днів, з виплатою процентів після закінчення строку дії депозитного договору. В залежності від зміни вартості кредитних ресурсів банку ставка FIDR може змінюватись банком (збільшуватись чи зменшуватись) в порядку передбаченому цим договором. Інформація щодо розміру ставки FIDR розміщується на сайті банку, а також в приміщенні банку (як в головному офісі так і в інших установах банку) на інформативних стендах.
Відповідно до п. 4 Частини №1 кредитного договору, повернення Кредиту та сплата процентів здійснюється шляхом сплати Позичальником ануїтетних платежів, щомісячне погашення Кредиту відбувається рівними частинами з нарахуванням процентів на залишок заборгованості по Кредиту.
За користування Кредитом Позичальник зобов'язаний сплатити Банку відповідну плату в порядку та на умовах визначених в п.1.4 Частини №2 кредитного договору (проценти).
Відповідно до п.п. 1.5.1. Частини № 2 кредитного договору, повернення відповідної частини Кредиту здійснюється Позичальником щомісяця у розмірі та строки, визначені у Графіку Платежів, шляхом внесення готівки в касу Банку або безготівковим перерахуванням на Поточний рахунок, якщо інше не передбачено цим договором.
Відповідно до п. 4.1.1 Частини № 2 кредитного договору, за невиконання або неналежне виконання прийнятих на себе зобов'язань по цьому договору Позичальник несе відповідальність у порядку і на умовах, визначених в цьому договорі, а саме: за порушення прийнятих на себе зобов'язань стосовно повернення кредитних коштів, сплати процентів за користування кредитними коштами у визначені цим Договором строки, Позичальник зобов'язаний сплатити Банку пеню в розмірі 1 % від суми несвоєчасно виконаних боргових зобов'язань за кожний день прострочки.
В забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором № ML - 005/142/2008, 29 липня 2008 року між Закритим акціонерним товариством «ОТП Банк» та ОСОБА_3 було укладено договір поруки № SR - 005/142/2008 (том 1 а.с.18).
Відповідно до умов вказаного договору, Поручитель зобов'язується відповідати за повне та своєчасне виконання Боржником, ОСОБА_2, його боргових зобов'язань (всі зобов'язання Боржника перед Кредитором по сплаті останньому будь-яких сум, що виникають згідно з положеннями Кредитного Договору) перед Кредитором, ЗАТ «ОТП Банк», за Кредитним договором (№ ML - 005/142/2008), в повному обсязі таких зобов'язань. Поручитель та Боржник відповідають як солідарні боржники, що означає, що Кредитор може звернутись з вимогою про виконання Боргових Зобов'язань як до Боржника, так і до Поручителя, чи до обох одночасно.
Статтею 215 Цивільного кодексу України встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлюються частинами першою - третьою, п'ятою, шостою статті 203 цього Кодексу.
Таким чином, відповідно до ст. 203 Цивільного кодексу України правочин може бути визнаний недійсним, якщо: зміст правочину суперечить цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє право чин, не має необхідний обсяг цивільної дієздатності; виявлення учасника правочину не є вільним та не відповідає його внутрішній волі; правочин вчинений у формі, не встановленій законом; право чин спрямований не на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчинений батьками (усиновлювачами) суперечить правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Як роз'яснено в п.п. 7, 8 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 6 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.
Відповідно до частини першої статті 215 ЦК підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 ЦК, саме на момент вчинення правочину.
Звертаючись до суду із зустрічними позовними вимогами ОСОБА_2 відповідно до заявлених вимог просив суд визнати недійсним стовпчик 8 «плата на користь банку: розрахунково-касове обслуговування» Додатку № 1 до кредитного договору № ML - 005/142/2008 від 29 липня 2008 року.
Відповідно до Частини №1 кредитного договору № ML - 005/142/2008 від 29 липня 2008 року, додатки складають невід'ємну частину цього Договору.
Як вбачається з стовпчика 8 додатку № 1 до кредитного договору № ML - 005/142/2008 від 29 липня 2008 року, супутні витрати Позичальника при оформленні кредиту (усього) складаються, крім визначеного, з розрахунково-касового обслуговування в розмірі 0,99%, що становить 495,00 доларів США (том 1 а.с.12-15).
Пунктом 1.3.1.1 Частини 2 кредитного договору визначено момент виникнення права позичальника на отримання кредиту, у випадку використання Позичальником Кредиту на придбання нерухомого майна, право позичальника на отримання кредиту, виникає з моменту: відкриття позичальником поточного рахунку в банку та сплати банку комісії у відповідності з діючими тарифами.
Відповідно до п. 5 Частини 1 кредитного договору, тарифи - типові тарифи на розрахунково-касове обслуговування фізичних осіб, а також щодо інших послуг банку, що є невід'ємною частиною договору про відкриття та обслуговування банківського рахунку в іноземній та національній валюті для фізичних осіб, що укладається між банком та позичальником.
Відповідно до п. 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених Постановою Правління Національного банку України від 10.05.2007р. № 168, банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача
тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача тощо) або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, унесення до нього змін, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на укладення кредитного договору тощо).
Відповідно до ч. 7 ст. 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність» (в редакції Закону чинній на момент укладання договору) комерційні банки самостійно встановлюють процентні ставки та комісійну винагороду по своїх операціях.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_2 повністю був ознайомлений з умовами кредитування, про що свідчить кредитна заявка від 29 липня 2008 року (том 1 а.с.16), в якій ОСОБА_2 просить видати йому кредит у розмірі 50000 доларів США шляхом перерахування кредитних коштів в повній сумі з кредитного рахунку на поточний рахунок, відкритий у ЗАТ ОТП Банк на його ім'я.
Крім того, перед укладанням кредитного договору, ЗАТ «ОТП Банк» надало ОСОБА_2 Інформаційний листок - умови кредитування по програмі «житло в кредит» від 03 червня 2008 року, які підписані ОСОБА_2 29 липня 2008 року, відповідно до якого Банк ознайомив ОСОБА_2 у письмовій формі з умовами кредитування по програмі «житло в кредит», а також надав йому інформацію щодо орієнтовної сукупної вартості кредиту (Додаток №1), наявних в Банку норм кредитування та відмінностей між ними, у тому числі між зобов'язаннями споживача, переваг та недоліків пропонованих схем кредитування (том 1 а.с.196).
Як вбачається з вказаного Інформаційного листка до послуг Банку - плата за пакет входить: відкриття кредитного рахунку, обслуговування поточного рахунку, стандартні та термінові перекази, пов'язані з перерахуванням кредитних коштів на поточний рахунок Продавця або Клієнта, вхідні перекази, пов'язані з обслуговуванням кредиту, конверсійні операції з купівлі-продажу валюти на МВРУ, пов'язані із наданням кредитів СНF та погашення зобов'язань по кредитним операціям в СНF, конверсійні операції з купівлі-продажу валюти на МВРУ для погашення прострочених зобов'язань по кредитним операціям Клієнта в Банку або для погашення кредиту за рахунок страхового відшкодування.
Статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до ч 5 ст. 18 ЗУ «Про захист прав споживачів», якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним.
Пунктом 4 ч. 1 ст. 21 цього ж Закону встановлено, що права споживача вважаються в будь-якому разі порушеними, якщо: порушується принцип рівності сторін договору, учасником якого є споживач.
В той же час, судом не встановлено порушення прав ОСОБА_2 як споживача, під час укладання кредитного договору та відповідно видачі кредитних коштів, в тому числі визначення у кредитному договорі типових тарифів на розрахунково-касове обслуговування фізичних осіб, оскільки встановлення такого тарифу не суперечить п. 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, та не відноситься до тих платежів, які банк не має права встановлювати для сплати споживачам на користь банку. У зв'язку з вищевикладеним, вимоги позивача за зустрічним позовом про визнання недійсним стовпчик 8 «плата на користь банку: розрахунково-касове обслуговування» Додатку № 1 до кредитного договору № ML - 005/142/2008 від 29 липня 2008 року, є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
Крім того, відповідно до заявлених зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 просить суд визнати недійсним п. 4.1.1 частини 2 кредитного договору № ML - 005/142/2008 від 29 липня 2008 року, посилаючись на порушення вимог п.5 ч.3 ст. 18 ЗУ «Про захист прав споживачів», оскільки сума компенсації (пеня) 769 393, 31 гривня, перевищує понад 50% вартості продукції 61 724,02 долари США, що еквівалентно 492 156, 47 гривням (вартість кредиту і %), що є несправедливими умовами договору.
Відповідно до п. 5 ч. 3 ст. 18 ЗУ «Про захист прав споживачів», несправедливими є, зокрема, умови договору про: встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п'ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов'язань за договором;
Як встановлено в судовому засіданні, п. 4.1.1 частини 2 кредитного договору № ML - 005/142/2008 від 29 липня 2008 року передбачає сплату пені в разі прострочення виконання зобов'язання за договором.
Пеня, відповідно до положень ст. 549 Цивільного кодексу України є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником своїх зобов'язань.
При цьому, пеня обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Також, відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Таким чином, укладаючи кредитний договір № ML - 005/142/2008 від 29 липня 2008 року, сторони обумовили, що тільки в разі неналежного виконання з боку позичальника умов кредитного договору, останній має сплачувати штрафні санкції.
Як свідчать матеріали справи, про несправедливість з точки зору позичальника ОСОБА_2 умов спірного пункту угоди, останній заявив після звернення ТОВ «ОТП Факторинг Україна» до суду з позовом про стягнення заборгованості у зв'язку із неналежним виконанням умов договору.
Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в постанові від 11 вересня 2013 р. у справі № 6-40 цс 13 дійшов висновку, що для кваліфікації умов договору несправедливими необхідна наявність одночасно таких ознак: по - перше, умови договору порушують принцип добросовісності (п. 6 ч. 1 ст. 3 , ч. 3 ст. 509 ЦК України); по - друге, умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін; по - трете, умови договору завдають шкоди споживачеві.
Підсумовуючи все вищенаведене, суд приходить до висновку, що позивачем ОСОБА_2, його представником не доведено в судовому засіданні наявність передбачених ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» обставин для визнання положень кредитного договору несправедливими.
Крім того слід зазначити, що в судовому засіданні представником ОСОБА_2 не було надано суду доказів щодо тієї обставини, що перед підписанням кредитного договору позичальника не було ознайомлено з умовами кредитного договору, в тому числі і з п. 4.1.1 договору, за яким встановлюється певна відповідальність за порушення взятих на себе зобов'язань.
Також не було встановлено обставин, які свідчили б про зауваження з боку ОСОБА_2 відносно спірного пункту договору.
Відповідно до положень п. 6 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», споживач має право протягом чотирнадцяти календарних днів відкликати свою згоду на укладення договору про надання споживчого кредиту без пояснення причин. Перебіг цього строку розпочинається з моменту передачі споживачеві примірника укладеного договору.
В судовому засіданні також не надано суду доказів, що позичальник скористався наданим правом на відкликання згоди на укладання договору.
За таких обставин вимоги ОСОБА_2 про визнання недійсним п. 4.1.1 частини 2 кредитного договору № ML - 005/142/2008 від 29 липня 2008 року, не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні, є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
Крім того, відповідно до заявлених зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 просить суд визнати недійсним договір поруки № SR - 005/142/2008, посилаючись на недійсність кредитного договору.
За вимог ст. 204 Цивільного кодексу України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
В той же час, в межах розгляду даної справи, судом не встановлена недійсність кредитного договору № ML - 005/142/2008 від 29 липня 2008 року, або окремих його частин.
Враховуючи, що позивачем за зустрічним позовом ОСОБА_2 інших підстав для визнання недійсним договору поруки не заявлено, доказів, які б свідчили про недійсність кредитного договору в судовому засіданні надано не було, суд приходить до висновку, що вимоги позивача за зустрічним позовом ОСОБА_2 про визнання договору поруки недійсним є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
Крім того, відповідно до заявлених зустрічних позовних вимог, позивач ОСОБА_2 просив суд визнати недійсним пункт 1141 додатку № 1 до договору купівлі-продажу кредитного портфелю від 05 листопада 2010 року, де ПАТ «ОТП Банк» передав і поширив ТОВ «ОТП Факторинг Україна» інформацію з документацією за кредитним договором № ML - 005/142/2008, що призвело до розголошення про ОСОБА_2 банківської таємниці і поширення персональних даних без згоди ОСОБА_2
Судом встановлено, що 05 листопада 2010 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» та Публічним акціонерним товариством «ОТП Банк» було укладено договір купівлі-продажу кредитного портфелю, відповідно до якого ПАТ «ОТП Банк» продає (переуступає) ТОВ «ОТП Факторинг Україна» права на кредитний портфель, який включає в себе кредитні договори, а ТОВ «ОТП Факторинг Україна» приймає такий кредитний портфель та зобов'язується сплатити на користь ПАТ «ОТП Банк» винагороду (том 1 а.с.27-33).
Згідно з Витягу з Додатку 1 до договору купівлі-продажу кредитного портфелю від 05 листопада 2010 року, стовпчику 1141, до ТОВ «ОТП Факторинг Україна» перейшло права вимоги по кредитному договору № ML - 005/142/2008 від 29 липня 2008 та договору поруки № SR - 005/142/2008 від 29 липня 2008 року, на загальну суму заборгованості 61 724 долари США 02 центи, з яких сума боргу за кредитним договором 49 796 доларів США 58 центів, загальна сума процентів нарахована на суму боргу 11 927 доларів США 44 центи (том 1 а.с.34).
Відповідно до п.1 ч. 1 ст. 512 Цивільного кодексу України, кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок переданням ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 514 ЦК України).
Відповідно до п. 3.1 ст. 3 договору купівлі-продажу кредитного портфелю, в порядку та на умовах, визначених цим Договором, продавець (ПАТ «ОТП Банк») продає (переуступає) Покупцю (ТОВ «ОТП Факторинг Україна») права на кредитний портфель, який включає в себе Кредитні договори (перелік яких міститься у Додатку 1 до цього Договору), а Покупець приймає такий Кредитний портфель та зобов'язується сплатити на користь Продавця Винагороду.
Кредитний портфель - це право вимоги до Боржників (їх Поручителів) щодо сплати загальної суми заборгованості Боржників перед Продавцем за Кредитними договорами, яка включає суму основного боргу, проценти, нараховані на суму такого боргу, усі та будь-які штрафні санкції, (у разі їх наявності) на Дату набрання чинності, а також права, зазначені у статті 3.3. цього Договору.
Відповідно до ч. 1 ст. 1077 Цивільного кодексу України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
Частиною 1 ст. 1078 Цивільного кодексу України встановлено, що предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).
Сторонами у договорі факторингу є фактор і клієнт (ч.1 ст. 1079 ЦК України).
Статтею 1080 Цивільного кодексу України передбачено, що договір факторингу є дійсним незалежно від наявності домовленості між клієнтом та боржником про заборону відступлення права грошової вимоги або його обмеження. У цьому разі клієнт не звільняється від зобов'язань або відповідальності перед боржником у зв'язку із порушенням клієнтом умови про заборону або обмеження відступлення права грошової вимоги.
Згідно ч. 1 ст. 5 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», фінансові послуги надаються фінансовими установами, а також, якщо це прямо передбачено законом, фізичними особами - підприємцями.
Відповідно до п.11 ч.1 ст. 4 цього ж Закону фінансовими вважаються такі послуги: факторинг.
Частиною 5 ст. 5 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» визначено, що фінансові установи мають право надавати послуги з факторингу з урахуванням вимог Цивільного кодексу України та цього Закону. Фінансова установа, що надає послуги з факторингу, може надавати послуги з пов'язаного з цим ведення обліку грошових вимог, надання поруки за виконання боржником свого обов'язку за грошовими вимогами постачальників товарів (послуг) та пред'явлення до сплати грошових вимог від імені постачальників товарів (послуг) або від свого імені, а також інші послуги, спрямовані на одержання коштів від боржника.
Товариство з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» є фінансовою установою, що підтверджується Свідоцтвом про реєстрацію фінансової установи, виданим 03 грудня 2009 року державною комісією з регулювання ринків фінансових послуг України (том 1 а.с.170). Відповідно до Додатку до свідоцтва про реєстрацію фінансової установи №241 серії ФК від 03 грудня 2009 року, вид фінансових послуг, які має право здійснювати фінансова компанія без отримання ліцензі та/або дозволів відповідно до законодавства - надання факторингу (том 1 а.с.171).
Статтею 516 Цивільного кодексу України визначено, що заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням.
Як вбачається з матеріалів справи, 15 листопада 2010 року ПАТ «ОТП Банк» було направлено на адресу ОСОБА_2, ОСОБА_3 лист-повідомлення про відступлення права вимоги по кредитного договору, укладеного між ними, ТОВ «ОТП Факторинг Україна» (том 1 а.с.35, 36, том 2 а.с.144). Крім того, 07 червня 2011 року ТОВ «ОТП Факторинг Україна» направляло на адресу ОСОБА_2, ОСОБА_3 досудову вимогу про погашення заборгованості за кредитним договором, в якій також повідомляло про те, що 05 листопада 2010 року Фактор придбав право вимоги за кредитним договором № ML - 005/142/2008 від 29 липня 2008 року на підставі договору купівлі-продажу кредитного портфелю від 05 листопада 2010 року (том 2 а.с.120-122, 141-143).
Посилання представника відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_4, про відсутність у боржника ОСОБА_2 обов'язку щодо виконання зобов'язань новому кредитору, у зв'язку з ненаданням боржнику доказів переходу до нового кредитора прав у зобов'язань, не можуть розцінюватись судом як підстава для визнання недійсним пункту 1141 додатку № 1 до договору купівлі-продажу кредитного портфелю від 05 листопада 2010 року, та доказ правомірності невиконання відповідачем своїх зобов'язань новому кредитору, оскільки за вимог ст. 517, 518 ЦК України, боржник не звертався до нового кредитора з вимогами надати такі докази, та не висував заперечення новому кредитору, які він мав проти первісного кредитора. В той же час, Цивільним кодексом України не встановлено обов'язку первісного та нового кредитора надсилати боржникам разом з повідомленням про заміну кредитора, докази переходу до нового кредитора прав у зобов'язанні.
Відповідно до ч. 3 ст. 11 ЗУ «Про захист прав споживачів», персональні дані, одержані від споживача або іншої особи у зв'язку з укладенням та виконанням договору про надання споживчого кредиту, можуть використовуватися виключно для оцінки фінансового стану споживача та його спроможності виконати зобов'язання за таким договором.
Не є порушенням положень абзацу другого цієї частини повідомлення кредитодавцем відомостей про споживача Бюро кредитних історій, яке займається збиранням, обробленням, зберіганням, захистом і використанням інформації відповідно до законодавства про формування і ведення кредитних історій.
Фінансові установи несуть відповідальність за порушення прав споживачів у сфері захисту персональних даних згідно із законом.
У відповідності до вимог ст. 60 ЗУ «Про банки і банківську діяльність», інформація щодо діяльності та фінансового стану клієнта, яка стала відомою банку у процесі обслуговування клієнта та взаємовідносинам з ним чи третім особам при наданні послуг банку, є банківською таємницею.
Банківською таємницею, зокрема є: відомості про банківські рахунки клієнтів, у тому числі кореспондентські рахунки банків у НБУ; - операції, які були проведені на користь чи за дорученням клієнта, здійснені ним угоди; - фінансово-економічний стан клієнта; - системи охорони банку та клієнтів; - інформація про організаційно-правову структуру юридичної особи - клієнта, її керівників, напрями діяльності; - відомості стосовно комерційної діяльності клієнтів чи комерційної таємниці, будь-якого проекту, винаходів, зразків продукції та інша комерційна інформація; - інформація щодо звітності по окремому банку, за винятком тієї, що підлягає опублікуванню; - коди, що використовуються банками для захисту інформації .
Згідно вимог ст. 61 ЗУ «Про банки і банківську діяльність», банк має право надавати інформацію, яка містить банківську таємницю приватним особам та організаціям для забезпечення виконання ними своїх функцій або надання послуг банку відповідно до укладених між такими особами (організаціями) та банком договорів, у тому числі про відступлення права вимоги до клієнта, за умови, що передбачені договорами функції та/або послуги стосуються діяльності банку, яку він здійснює відповідно до ст. 47 цього Закону.
У відповідності до вимог ч.6 ст. 62 ЗУ «Про банки і банківську діяльність», банк має право розкривати інформацію, що містить банківську таємницю, особі (в тому числі, яка уповноважена діяти від імені держави) на користь якої відчуджуються активи та зобов'язання банку при виконанні заходів, передбачених програмою фінансового оздоровлення банку, або під час здійснення процедури ліквідації.
Відповідно до п. 2.1.2 Частини 2 кредитного договору № ML - 005/142/2008 від 29 липня 2008 року, банк зобов'язаний не розголошувати третім особам інформацію про Позичальника, яка складає банківську таємницею за виключенням випадків передання такої інформації, в порядку та в об'ємі визначеному чинним законодавством України, в бюро кредитних історій, а також коли розкриття банківської таємниці є обов'язковим для Банку у відповідності з чинним законодавством чи необхідне Банку для захисту його прав та інтересів.
Відповідно до п. 4.1. ст. 4 договору купівлі - продажу кредитного портфелю від 05 листопада 2010 року, розкриття банківської таємниці у зв'язку з передачею Кредитного портфелю та, зокрема, Кредитних договорів покупцю вважається дозволеним розкриттям банківської таємниці та не є порушенням чинного законодавства України.
Також, договором купівлі-продажу кредитного портфелю встановлено, що дозволене розкриття банківської таємниці» - розкриття банківської таємниці, дозволене відповідними Кредитними договорами у разі порушення боржниками їхніх зобов'язань та кредитними договорами або на підставі письмової згоди боржника/поручителя, як передбачено статтею 4.3. цього договору.
Нормами чинного законодавства не передбачено отримання згоди боржника на заміну кредитора у зобов'язанні та не передбачено отримання його згоди на передачу новому кредиторові документів, які засвідчують права, що передаються, та інформації, яка є важливою для їх здійснення, згідно ст. 1080 ЦК України, договір факторингу є дійсним незалежно від наявності домовленості між клієнтом та боржником про заборону відступлення права грошової вимоги або його обмеження.
Аналізуючи вищевикладені доводи, в їх сукупності, суд приходить до висновку, що ПАТ «ОТП Банк» укладаючи з ТОВ «ОТП Факторинг Україна» 05 листопада 2010 року договір купівлі-продажу кредитного портфелю, та передаючи право вимоги за кредитним договором, зокрема за кредитним договором № ML - 005/142/2008 від 29 липня 2008 року зазначеним в п. 1141 Додатку №1 до договору купівлі-продажу кредитного портфелю, не вчинив дії з розголошення банківської таємниці та не поширив персональні дані відповідача ОСОБА_2, в спосіб не передбачений чинним законодавством України, у зв'язку з чим зустрічні позовні вимоги ОСОБА_2 про визнання недійсним пункту 1141 додатку № 1 до договору купівлі-продажу кредитного портфелю від 05 листопада 2010 року, де ПАТ «ОТП Банк» передав і поширив ТОВ «ОТП Факторинг Україна» інформацію з документацією за кредитним договором № ML - 005/142/2008, що призвело до розголошення про ОСОБА_2 банківської таємниці і поширення персональних даних без згоди ОСОБА_2, є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
Таким чином, аналіз обставин переходу до позивача ТОВ «ОТП Факторинг Україна» прав кредитора від ПАТ «ОТП Банк» за договором купівлі-продажу кредитного портфелю від 05 листопада 2010 року вказує на правомірність набуття позивачем цих прав в обсязі і на умовах, визначених кредитним договором № ML - 005/142/2008 від 29 липня 2008 року.
Відповідно до вимог статті 214 Цивільного процесуального кодексу України під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин.
Аналізуючи зібрані у справі докази у їх сукупності, наведені сторонами доводи та заперечення з предмету зустрічного позову, суд вважає, що відповідачі за зустрічним позовом ПАТ «ОТП Банк» та ТОВ «ОТП Факторинг Україна», не порушили жодних договірних зобов'язань перед позивачем та вимог чинного законодавства України, а тому правові підстави позивача наведені на обґрунтування позовних вимог суд вважає безпідставними та такими, що суперечать вимогам чинного законодавства, яке регулює договірні відносини, які виникли між сторонами у справі, а умови договору та додатки до нього не суперечать вимогам цивільного законодавства України, в тому числі ЗУ «Про захист прав споживачів» та не дають підстави вважати суду, що вони укладені з порушенням закону.
За таких обставин, суд приходить до висновку, що зустрічні позовні вимоги ОСОБА_2 є необґрунтованими та такими що не підлягають задоволенню в повному обсязі.
До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 Цивільного кодексу України, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Пунктом 1 ч.1 ст. 1049 Цивільного кодексу України, передбачено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Відповідно до ч.1 ст. 1050 Цивільного кодексу України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов'язаний сплатити неустойку відповідно до статей 549-552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
За правилом статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
У відповідності з положенням частини 1 статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Положенням статті 611 Цивільного кодексу України, визначено правові наслідки порушення зобов'язання. Так, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема:
1. припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору;
2. зміна умов зобов'язання;
3. сплата неустойки;
4. відшкодування збитків та моральної шкоди.
За вимог п.1.9 Частини 2 кредитного договору № ML - 005/142/2008 від 29 липня 2008 року, банк має право вимагати дострокового виконання Боргових зобов'язань в цілому або у визначеній банком частині у випадку невиконання Позичальником та/або Поручителем, та/або Майновим поручителем своїх Боргових та/чи інших зобов'язань за цим Договором (в тому числі, але не виключно, встановлених п.2.3 та ст. 3 цього Договору) чи іншими укладеними зх. Банком договорами та/або умов Документів забезпечення. При цьому, зобов'язання Позичальника щодо дострокового виконання Боргових зобов'язань в цілому настає з дати відправлення Банком на адресу Позичальника відповідної Вимоги та повинно бути проведено Позичальником протягом 30 календарних днів з дати одержання Позичальником відповідної Вимоги.
Судом встановлено, що 05 березня 2009 року ЗАТ «ОТП Банк», первісний кредитор, надіслав ОСОБА_2 досудову вимогу про погашення заборгованості за кредитним договором № ML - 005/142/2008, в якій у зв'язку з порушенням умов кредитного договору, несплати належних сум кредиту та відсотків, вимагав протягом 30 календарних днів з дати отримання цієї вимоги сплатити суму кредиту в розмірі 49 812, 13 доларів США; суму відсотків за користування кредитом в розмірі 1 651, 22 долари США; суму пені за порушення строків повернення кредиту та сплати процентів за користування кредитом в розмірі 2 922, 17 доларів США (том 1 а.с.17).
Зазначену вище досудову вимогу ОСОБА_2 отримав особисто 29 квітня 2009 року.
Як вбачається з виписки по рахункам відкритим в ЗАТ «ОТП Банк» на ім'я ОСОБА_2, останнім здійснено в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором наступні платежі: 26.08.2008р. - 86,55 доларів США; 26.09.2008р. - 33,4 долари США; 27.10.2008р. - 33,77 долари США; 27.11.2008р. - 34,15 доларів США; 22.06.2009р. - 15,55 доларів США (том 1 а.с.90-97).
Таким чином, суд приходить до висновку, що позичальником порушені умови договору в частині сплати кредиту та відсотків, у зв'язку з чим ЗАТ «ОТП Банк» набув права достроково вимагати стягнення усієї суми заборгованості за кредитним договором, включаючи суму основного боргу, суму дострокового стягнення кредиту, та відсотків нарахованих за користування кредитними коштами.
Як вбачається з розрахунку заборгованості, наданого позивачем (том 1 а.с.19, 89, том 2 а.с.140), розмір заборгованості ОСОБА_2 станом на 08 червня 2011 року за кредитним договором № ML - 005/142/2008 від 29 липня 2008 року становить 61 724 доларів США 02 центів, що еквівалентно 492 156 гривень 47 копійок за офіційним курсом НБУ на дату проведення розрахунку заборгованості, та 769 393 гривні 31 копійка, що складається з:
- залишку заборгованості за кредитом у сумі 49 796 доларів США 58 центів, що еквівалентно 397 053 гривні 03 копійок за офіційним курсом НБУ на дату проведення розрахунку заборгованості;
- суми несплачених відсотків за користування кредитом, яка розрахована за період з 29 грудня 2008 року по 05 листопада 2010 року - 11 927 доларів США 44 центів, що еквівалентно 95 103 гривні 44 копійок за офіційним курсом НБУ на дату проведення розрахунку заборгованості;
- пені за прострочення виконання зобов'язань за період з 05 листопада 2010 року по 08 червня 2011 року в розмірі 769 393 гривні 31 копійка.
При цьому, судом встановлено, що розмір заборгованості по тілу кредиту та розмір заборгованості за відсотками за користування кредитом, розраховані станом на день укладання між ПАТ «ОТП Банк» та ТОВ «ОТП Факторинг України» договору купівлі-продажу кредитного портфелю - 05 листопада 2010 року. Подальше нарахування відсотків за кредитним договором не здійснювалось.
Крім того, суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Стаття 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність» передбачає право комерційних банків самостійно визначати процентні ставки як складової частини кредитної політики банку, а не підстави для її зміни в укладеному кредитному договорі. Банки самостійно визначають процентні ставки для надання послуг клієнтам, проте, зазначена в договорі процентна ставка може бути змінена на підставах передбачених законодавством.
Розмір процентів за кредитним договором і порядок їх сплати є договірними умовами, які узгоджуються сторонами в договорі кредиту. Як правило, банк сам пропонує боржнику проценти по кредиту, що вираховуються спеціалістами банку виходячи із багатьох факторів: строку кредиту, облікової ставки НБУ, ситуації на кредитному ринку, кредитного ризику, попиту і пропозицій, наданого забезпечення, тощо.
Розмір процентів, узгоджений сторонами в договорі, може змінюватися, виходячи із різних факторів. Однак в будь-якому випадку така зміна має бути узгоджена банком та позичальником та закріплена на рівні додаткової угоди до кредитного договору, або передбачена умовами кредитного договору.
Пунктом 3 Частини №1 кредитного договору, передбачено, що сторони домовились, що для розрахунку процентів за користування кредитом буде використовуватись плаваюча процентна ставка, а саме фіксований відсоток та FIDR, де фіксована ставка становить 4,49 %, а FIDR - це процентна ставка по строкових депозитах фізичних осіб у валюті, тотожній валюті кредиту, що розміщені в банку на строк в 366 днів, з виплатою процентів після закінчення строку дії депозитного договору. В залежності від зміни вартості кредитних ресурсів банку ставка FIDR може змінюватись банком (збільшуватись чи зменшуватись) в порядку передбаченому кредитним договором. Інформація щодо розміру ставки FIDR розміщується на сайті банку, а також в приміщенні банку (як в головному офісі так і в інших установах банку) на інформативних стендах.
В судовому засіданні представником відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_4, не надано суду будь-яких доказів, які б підтверджували, що сума нарахованих процентів за кредитним договором № ML - 005/142/2008 від 29 липня 2008 року за період з 29 грудня 2008 року по 05 листопада 2010 року, не відповідає порядку нарахування процентів визначених в пунктах 1.4.1 - 1.4.1.6 Частини 2 кредитного договору.
Відповідно до ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, при триманням, завдатком.
Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасного грошового зобов'язання за кожен день прострочки виконання.
Право на неустойку виникає незалежно він наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання. (ч.1 ст. 550 Цивільного кодексу України)
За вимог ч. 2 ст. 551 Цивільного кодексу України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі.
Частиною 3 цієї ж статті визначено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Як встановлено судом, розмір заборгованості за кредитним договором № ML - 005/142/2008 від 29 липня 2008 року становить 61 724 доларів США 02 центів, що еквівалентно 492 156 гривень 47 копійок, за офіційним курсом НБУ на дату проведення розрахунку заборгованості, та включає в себе заборгованість за кредитом та відсотками. Позивачем, ТОВ «ОТП Факторинг Україна» розраховано до сплати відповідачу пеню, у відповідності до п.4.1.1 Частини 2 кредитного договору, за прострочення сплати кредиту ту відсотків за період з 05 листопада 2010 року по 08 червня 2011 року на суму 769 393 гривні 31 копійка.
Як роз'яснено в п. 27 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30.03.2012 року №5, істотними обставинами в розумінні частини третьої статті 551 ЦК можна вважати, зокрема, ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
Аналізуючи вищевикладене, та враховуючи, що нарахована позивачем пеня за неналежне виконання умов договору, значно перевищує суму заборгованості за кредитним договором, суд вважає за наявним застосування вимог ч. 3 ст. 551 ЦК України, та зменшити розмір пені до розміру загальної заборгованості за кредитним договором, тобто стягнути пеню за неналежне виконання умов договору в розмірі 492 156 гривень 47 копійок.
За вимог ст. 533 Цивільного кодексу України грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях.
Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Таким чином, заборгованість за кредитним договором № ML - 005/142/2008 від 29 липня 2008 року, за тілом кредиту та відсотками, становить 61 724 доларів США 02 центів, що за офіційним курсом НБУ на дату проведення розрахунку заборгованості - 08 червня 2011 року, еквівалентно 492 156 гривень 47 копійок.
Згідно ч. 1 ст. 553 Цивільного кодексу України, за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.
Відповідно до ст.554 Цивільного кодексу України, у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.
Згідно ч. 1 ст. 543 Цивільного кодексу України, у разі солідарного обов'язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них.
Як роз'яснено в п. 2 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин», договір поруки має додатковий (акцесорний) до основного зобов'язання - кредитного договору - характер і укладається саме для забезпечення виконання останнього, а поручитель згідно з частиною першою статті 554 ЦК відповідає перед кредитором, за загальним правилом, солідарно із позичальником, якщо договором поруки не встановлено його додаткову (субсидіарну) відповідальність. Неможливість окремого розгляду цих договорів може бути пов'язана, зокрема, із визначенням суми заборгованості, способу виконання зобов'язання та іншими умовами договорів.
За таких обставин, суд вважає, що позивач правомірно вимагає виконання зобов'язань за кредитним договором зі сплати основної суми боргу, процентів та пені, солідарно з позичальника ОСОБА_2 та поручителя ОСОБА_3
Крім того, судом встановлено, що в забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором № ML - 005/142/2008, 29 липня 2008 року між Закритим акціонерним товариством «ОТП Банк» та ОСОБА_2 було укладено договір іпотеки № PML - 005/142/2008 (том 2 а.с.145-148), відповідно до якого Іпотекою забезпечено вимоги Іпотекодержателя щодо виконання Іпотекодавцем кожного і всіх його Боргових Зобов'язань за Кредитним договором у такому розмірі, у такій валюті, у такий строк і в тому порядку, як встановлено в Кредитному договорі, з усіма змінами і доповненнями до нього.
05 липня 2013 року приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_7 вчинено виконавчий напис, відповідно до якого пропонується звернути стягнення на нерухоме майно, яке передано в іпотеку на підставі договору іпотеки, посвідченого 29 липня 2008 року. За рахунок коштів, отриманих від реалізації нерухомого майна, запропоновано задовольнити вимоги ТОВ «ОТП Факторинг Україна» у розмірі: залишок заборгованості за кредитом 49 796, 58 доларів США; заборгованість по відсоткам за користування кредитом - 11 927, 44 долари США; витрати пов'язані із вчиненням виконавчого напису - 1 700 гривень (том 2 а.с.149).
Обґрунтовуючи заперечення щодо позовних вимог ТОВ «ОТП Факторинг Україна», представник відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_4, посилався на те, що у разі задоволення позовних вимог позивача про стягнення заборгованості за кредитним договором, буде мати місце подвійне стягнення заборгованості, оскільки виконавчий напис перебуває на виконанні у відповідному відділі державної виконавчої служби.
В той же час, суд не може погодитись з такими запереченнями представника відповідача виходячи з наступного.
Судом встановлено, що дійсно 28 серпня 2013 року державним виконавцем відділу державної виконавчої служби Броварського міськрайонного управління юстиції відкрито виконавче провадження з виконання виконавчого напису №4308 виданого 05 липня 2013 року приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_7 (том 2 а.с.75).
Відповідно до листа відділу державної виконавчої служби Броварського міськрайонного управління юстиції від 28 лютого 2014 року №4384, на виконанні у відділі перебуває виконавчий напис приватного нотаріуса Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_7 від 05 липня 2013 року реєстровий номер 4308. Станом на 28 лютого 2014 року в ході проведення виконавчих дій державним виконавцем було накладено арешт на предмет іпотеки - нерухоме майно (том 2 а.с.150). Зазначене також підтверджується відомостями, які містяться в Єдиному державному реєстрі виконавчих проваджень (ВП №39523270, ідентифікатор доступу 40Г04А539ДД1).
Як роз'яснено 9 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин», право вибору способу судового захисту, передбаченого законом або договором (дострокове стягнення кредиту, стягнення заборгованості, у тому числі шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки/застави, одночасне заявлення відповідних вимог у разі, якщо позичальник є відмінною від особи іпотекодавця (майновий поручитель), одночасне заявлення вимог про стягнення заборгованості з позичальника з вимогами про стягнення заборгованості шляхом звернення стягнення на предмет застави/іпотеки, належні іпотекодавцю, який не є позичальником, розірвання кредитного договору, набуття права власності на предмет іпотеки тощо) належить виключно позивачеві (частина перша статті 20 ЦК, статті 3 і 4 ЦПК).
Задоволення позову кредитора про звернення стягнення на предмет іпотеки/застави не є перешкодою для пред'явлення позову про стягнення заборгованості з поручителя за тим самим договором кредиту у разі, якщо на час розгляду справи заборгованість за кредитом не погашена. Задоволення позову кредитора про стягнення заборгованості з поручителя не є перешкодою для пред'явлення позову про звернення стягнення на предмет іпотеки/застави з метою погашення заборгованості за тим самим договором кредиту у разі, якщо на час розгляду спору заборгованість за кредитом не погашена.
Аналізуючи вищевикладене суд приходить до висновку, що позивач, вчинивши виконавчий напис, не позбавлений можливості звернення до суду з вимогами про стягнення заборгованості за кредитним договором, у разі якщо станом на день розгляду справи вимоги кредитора не задоволені в межах звернення стягнення на предмет іпотеки, та задоволення таких вимог не вважається подвійним стягнення заборгованості за кредитним договором.
Відповідно до ст. 60 Цивільного процесуального кодексу України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.
У відповідності до ст. 212 Цивільного процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Таким чином, проаналізувавши та оцінивши зібрані у справі докази, суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна», а саме: вважає за можливе стягнути солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 суму заборгованості за кредитним договором № ML - 005/142/2008 від 29 липня 2008 року у розмірі 984 312 гривень 94 копійки, що складається з:
- залишку заборгованості за кредитом у сумі 49 796 доларів США 58 центів, що еквівалентно 397 053 гривні 03 копійок за офіційним курсом НБУ на дату проведення розрахунку заборгованості;
- суми несплачених відсотків за користування кредитом, яка розрахована за період з 29 грудня 2008 року по 05 листопада 2010 року - 11 927 доларів США 44 центів, що еквівалентно 95 103 гривні 44 копійок за офіційним курсом НБУ на дату проведення розрахунку заборгованості;
- пені за прострочення виконання зобов'язань в розмірі 492 156 гривень 47 копійок;,
та про відмову у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна», Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк», ОСОБА_3, про визнання недійсним пункту 1141 додатку № 1 до договору купівлі-продажу кредитного портфелю та пунктів кредитного договору.
Відповідно до вимог ч. 1 ст.88 Цивільного процесуального кодексу України, стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. З огляду на вищевикладене, з відповідачів на користь позивача підлягає до стягнення судовий збір пропорційно до задоволених позовних вимог у сумі по 850 гривен 00 копійок та 60 гривень витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи, а всього 910 гривень 00 копійок, з кожного.
Враховуючи наведене та керуючись ст.ст. 202, 203, 204, 215, 512, 514, 516, 526, 533, 543, 546, 549, 550, 551, 553, 554, 610 - 612, 627, 1049, 1050, 1054, 1077-1079, 1080 Цивільного кодексу України, ст. ст. 47, 60-62 Закону України «Про банки і банківську діяльність», ст. ст. 4, 5 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», ст. 11, 18, 21 ЗУ «Про захист прав споживачів», Постановою Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин», ст.ст. 3, 4, 10, 11, 57-60, 88, 208, 209, 212-215, 218, 294 Цивільного процесуального кодексу України, суд -
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити частково.
Стягнути солідарно з ОСОБА_2, ОСОБА_3 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» заборгованість за кредитним договором №ML-005/142/2008 від 29 липня 2008 року в сумі 984 312 (дев'ятсот вісімдесят чотири тисячі триста дванадцять) гривень 94 (дев'яносто чотири) копійки.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» судовий збір у 850 гривень та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в сумі 60 гривень, а всього 910 гривень.
Стягнути з ОСОБА_3 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» судовий збір у 850 гривень та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в сумі 60 гривень, а всього 910 гривень.
В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна», Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк», ОСОБА_3, про визнання недійсним пункту 1141 додатку №1 до договору купівлі-продажу кредитного портфелю та пунктів кредитного договору - відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Суддя: