Справа №545/326/14-к
Провадження №1-кп/545/65/14
"06" березня 2014 р. Полтавський районний суд Полтавської області в складі:
головуючого судді - ОСОБА_1 ,
при секретарі - ОСОБА_2 ,
з участю прокурора - ОСОБА_3 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Полтава під час підготовчого судового засідання матеріали кримінального провадження №12014170300000059 з обвинувальним актом про обвинувачення ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с.Таксобень, Фалештського району республіки Молдова, громадянина України, росіянин, освіта середня-спеціальна, не одруженого, не працюючого, проживаючого та зареєстрованого по АДРЕСА_1 , раніше не судимого,-
у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1, ч.4 ст.358 КК України,-
До суду надійшло кримінальне провадження з обвинувальним актом і угодою про визнання винуватості.
Згідно з обвинувальним актом ОСОБА_4 в липні 2013 року в денний час доби на зупинці громадського транспорту «ім.Боженка» в м.Полтава знайшов пенсійне посвідчення № НОМЕР_1 , серія НОМЕР_2 видане 22 грудня 2006 року на ім'я ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , при цьому достовірно знаючи, що маючи таке посвідчення можливо безкоштовно їздити у міському та приміському громадському транспорті, умисно та незаконно залишив його зберігати при собі для власних потреб, з метою подальшого використання. У подальшому, продовжуючи свою злочинну діяльність того ж дня за місцем свого проживання по АДРЕСА_1 усвідомлюючи суспільно небезпечний характер свого діяння передбачаючи його суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, керуючись корисливими мотивами, власноручно вклеїв у знайдене пенсійне посвідчення свою фотокартку та обмотав прозорою клейкою стрічкою, тим самим підробив пенсійне посвідчення з метою використання його в особистих цілях для безкоштовного проїзду в громадському транспорті.
Крім того, 11 січня 2014 року близько 14 годині ОСОБА_4 знаходячись в с.Розсошенці Полтавського району в тролейбусі №2 сполученням «Розсошенці-Південний вокзал», по вимозі контролера пред'явив документ, який надає право на безкоштовний проїзд у громадському транспорті, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачаючи його суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, з метою безкоштовного проїзду, пред'явив в якості проїзного документа завідомо підроблене пенсійне посвідчення.
Згідно висновку експерта №34 від 14 січня 2014 року надане на експертизу пенсійне посвідчення серії НОМЕР_2 , заповнене на ім'я ОСОБА_5 , не відповідає бланку, який надано як зразок серія НОМЕР_3 на ім'я ОСОБА_6 . Всі зображення на документ нанесені струменевим способом з використанням друкарського пристрою з відтворенням кольорового зображення струменеві-краплинною технологією.
В даному посвідчення маються ознаки зміни первинного змісту, що виражені в заклеюванні первинного зображення особи жіночої статі фотокарткою із зображенням особи чоловічої статі.
Дії ОСОБА_4 кваліфіковані за ч.1, ч.4 ст.358 КК України, які виразились в підробленні посвідчення, яке видається та посвідчується установою, яка має право видавати та посвідчувати такі документи, і яке надає певні права, а також з метою його використання підроблювачем та в використанні завідомо підробленого документу.
Під час досудового розслідування між прокурором прокуратури Полтавського району ОСОБА_3 і підозрюваним ОСОБА_4 20 січня 2014 року укладена угода про визнання винуватості.
Згідно з угодою ОСОБА_4 беззаперечно визнав себе винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1, ч.4 ст.358 КК України.
Сторонами узгоджено, що при затвердженні угоди ОСОБА_4 буде призначене покарання за ч.1 ст.358 КК України у виді двох років обмеження волі, за ч.4 ст.358 КК України у виді одного року обмеження волі, за ст.70 КК України призначити остаточне покарання у виді двох років обмеження волі шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим із звільненням на підставі ст.75 КК України від відбування покарання з випробуванням, з іспитовим строком один рік та покладенням обов'язків передбачених п.п.2, 3 ч.1 ст.76 КК України, а саме, не виїжджати за межі України на постійне місце проживання без дозволу кримінально-виконавчої інспекції, повідомляти кримінально-виконавчу інспекцію про зміну місця проживання, роботи або навчання.
В судовому засіданні обвинувачений ствердив добровільність укладення угоди про визнання винуватості, просив її затвердити і призначити узгоджену міру покарання. Наслідки укладення та затвердження угоди про визнання винуватості йому зрозумілі.
Прокурор в судовому засіданні просить затвердити угоду про визнання винуватості і призначити обвинуваченому узгоджену міру покарання.
Вивчивши матеріали кримінального провадження, заслухавши думку учасників судового провадження про можливість затвердження угоди, суд приходить до висновку, що угоду про визнання винуватості слід затвердити і призначити обвинуваченому узгоджену сторонами угоди міру покарання, виходячи з наступного.
Відповідно до положень ч.4 ст. 469 КПК України, угода про визнання винуватості між обвинуваченим та потерпілим може бути укладена у провадженні щодо кримінальних проступків, злочинів невеликої чи середньої тяжкості, тяжких злочинів, внаслідок яких шкода завдана лише державним чи суспільним інтересам.
ОСОБА_4 обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1, ч.4 ст.358 КК України. Вказані злочини відноситься до злочину невеликої тяжкості. Внаслідок вчинення злочину шкоду завдано суспільним інтересам. Зміст угоди про визнання винуватості відповідає вимогам ст.472 КПК України. Підстави для відмови у затвердженні угоди про визнання винуватості, передбачені положеннями ч.7 ст. 474 КПК України, відсутні.
Судом з'ясовано, що обвинувачений цілком розуміє права, наслідки укладення та затвердження угоди про визнання винуватості, характер обвинувачення, вид покарання та інші заходи, які будуть застосовані до нього у разі затвердження угоди судом, визначені положеннями ст.ст.473, 474 КПК України.
Поясненнями сторін угоди встановлено, що вони уклали угоду про визнання винуватості добровільно.
Судом встановлено, що умови угоди про визнання винуватості відповідають вимогам КПК України та на її основі може бути ухвалений вирок, постільки умови угоди не порушують прав, свобод та інтересів сторін, укладення угоди було добровільним, очевидна можливість виконання обвинуваченим взятих на себе за угодою зобов'язань, є фактичні підстави для визнання винуватості обвинуваченого. Крім того, суд бере до уваги той факт, що узгоджені сторонами вид і міра покарання є відповідними ступеню тяжкості кримінального правопорушення та характеристиці особи обвинуваченого, який вчинив злочин середньої тяжкості, відшкодував заподіяну шкоду і щиро кається.
Тому слід затвердити угоду про визнання винуватості, укладену між обвинуваченим та прокурором і призначити обвинуваченому узгоджену сторонами міру покарання за ч.1 ст.358 КК України у виді двох років обмеження волі, за ч.4 ст.358 КК України у виді одного року обмеження волі, за ст.70 КК України призначити остаточне покарання у виді двох років обмеження волі шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим із звільненням на підставі ст.75 КК України від відбування покарання з випробуванням, з іспитовим строком один рік та покладенням обов'язків передбачених п.п.2, 3 ч.1 ст.76 КК України, а саме, не виїжджати за межі України на постійне місце проживання без дозволу кримінально-виконавчої інспекції, повідомляти кримінально-виконавчу інспекцію про зміну місця проживання, роботи або навчання.
Заходи забезпечення кримінального провадження та запобіжного заходу щодо ОСОБА_4 не застосовувались.
Витрати по справі за проведення експертизи в кримінальному провадженні в сумі 391 грн. 20 коп., підлягають стягненню з ОСОБА_4 на користь НДЕКЦ при УМВС України в Полтавській області.
Речовий доказ по кримінальному провадженню - пенсійне посвідчення на ім'я ОСОБА_5 , яке зберігається в камері речових доказів Полтавського РВ УМВС України в Полтавській області необхідно знищити.
Керуючись ст.ст. 314, 370, 374, 475 КПК України, суд, -
Затвердити угоду від 20 січня 2014 року у кримінальному провадженню №12014170300000059 про визнання винуватості ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.185 КК України, укладену між прокурором прокуратури Полтавського району ОСОБА_3 та обвинуваченим ОСОБА_4 .
Визнати ОСОБА_4 винним у вчиненні кримінальних правопорушень передбачених ч.1 та ч.4 ст.358 КК України та призначити йому покарання:
- за ч.1 ст.358 КК України у виді двох років обмеження волі:
- за ч.4 ст.358 КК України у виді одного року обмеження волі.
На підставі ч.1 ст.70 КК України за сукупністю злочинів, шляхом поглинання менш суворого покарання більш суворим, остаточно обрати за цим вироком покарання у виді двох років обмеження волі.
На підставі ст.75 КК України звільнити ОСОБА_4 від відбування призначеного покарання, якщо він протягом одного року не вчинить нового злочину та виконає покладені на нього вироком суду зобов'язання.
Відповідно до ст.76 КК України зобов'язати ОСОБА_4 протягом іспитового строку без дозволу органу кримінально-виконавчої інспекції не виїжджати за межі України на постійне місце проживання, повідомляти кримінально-виконавчу інспекцію про зміну місця проживання, роботи або навчання.
Стягнути з ОСОБА_4 на користь НДЕКЦ при УМВС України в Полтавській області 391 грн. 20 коп. за проведення по справі експертизи.
Речовий доказ по кримінальному провадженню - пенсійне посвідчення на ім'я ОСОБА_5 , яке зберігається в камері речових доказів Полтавського РВ УМВС України в Полтавській області - знищити.
Згідно з ч. 6 ст.376 КПК України копію вироку негайно після його проголошення вручити прокурору та обвинуваченому.
Вирок суду набирає законної сили після 30 днів з дня його проголошення, якщо на нього не буде подана апеляційна скарга учасниками судового провадження.
Вирок може бути оскаржений з підстав, передбачених ст.394 КПК України, з врахуванням обмеження права оскарження даного вироку відповідно до ч.1 ст.473 КПК України, до апеляційного суду Полтавської області шляхом подання апеляційної скарги до Полтавського районного суду Полтавської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Суддя Полтавського районного суду ОСОБА_1