Справа № 0427/6491/2012
№ 4/183/2/14
іменем України
01.04.2014 року Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області у складі:
головуючого судді ОСОБА_1 ,
секретаря ОСОБА_2
за участю прокурора ОСОБА_3 ,
скаржника ОСОБА_4 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні в залі м. Новомосковська скаргу адвоката ОСОБА_5 в інтересах ОСОБА_4 на постанову слідчого в особливо важливих справах відділу військової прокуратури Південного регіону підполковника юстиції ОСОБА_6 від 14.03.2012 року про відмову в порушенні кримінальної справи, -
28.03.2012 року адвокат ОСОБА_5 звернувся до Жовтневого районного суду м. Запоріжжя зі скаргою в інтересах ОСОБА_4 на постанову слідчого в особливо важливих справах відділу військової прокуратури Південного регіону підполковника юстиції ОСОБА_6 від 14.03.2012 року про відмову в порушенні кримінальної справи.
Постановою судді Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 31.05.2012 року дану скаргу направлено до апеляційного суду Запорізької області для визначення підсудності, а 12.06.2012 року скаргу направлено на розгляд до Шевченківського районного суду м. Запоріжжя.
Постановою судді Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 02.07.2012 року скаргу направлено до вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ для передачі її на розгляд до Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області і листом від 12.07.2012 року дана скарга направлена до Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області.
Постановою Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 04.09.2012 року вказану вище скаргу залишено без задоволення.
Ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 08.11.2012 року постанова Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 04.09.2012 року залишена без змін.
Ухвалою вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 04.06.2013 року скасовано ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 08.11.2012 року.
Ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 29.07.2013 року постанову Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 04.09.2012 року залишено без змін.
Ухвалою вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 06.02.2014 року скасовано ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 29.07.2013 року.
Ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 12.03.2014 року постанову Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від скасовано, а матеріали скарги направлено на новий судовий розгляд.
В своїй скарзі адвокат ОСОБА_5 просить суд визнати бездіяльність слідчого в особливо важливих справах відділу військової прокуратури Південного регіону підполковника юстиції ОСОБА_6 та винесену ним постанову незаконними та скасувати постанову слідчого в особливо важливих справах відділу військової прокуратури Південного регіону підполковника юстиції ОСОБА_6 про відмову в порушенні кримінальної справи від 14.03.2012 року, винесеної за результатами перевірки заяви ОСОБА_5 стосовно наявності в діях ОСОБА_7 ознак скоєння злочину.
В обґрунтування скарги скаржник посилався на те, що ним було подано заяву слідчому в особливо важливих справах відділу військової прокуратури Південного регіону підполковника юстиції ОСОБА_6 в провадженні якого знаходилась кримінальна справа за обвинуваченням ОСОБА_4 , про порушення кримінальної справи відносно колишнього помічника судді Жовтневого районного суду м. Запоріжжя ОСОБА_7 за ознаками злочинів передбачених ч. 3 ст. 365, ч. 2 ст. 367 КК України. Однак, постановою слідчого від 14.03.2012 року в порушенні кримінальної справи відносно ОСОБА_7 відмовлено в зв'язку з відсутністю в його діях складу злочинів передбачених ч. 3 ст. 365, ч. 2 ст. 367 КК України.
Скаржник вважає дану постанову необґрунтованою, незаконною і, як наслідок, такою, що підлягає скасуванню з огляду на наступне.
Вказівка судді ОСОБА_8 помічнику судді ОСОБА_7 виписувати видавати і підписувати від імені секретаря виконавчі листи по тих справах, які знаходились в її провадженні і рішення по яких набрали законної сили суперечить вимогам ч. 2 ст. 19 Конституції України, ч. 5 ст. 15 Закону України «Про державну службу», Законам України «Про судоустрій України» та «Про статус суддів», а отже не повинна була виконуватись ОСОБА_7 . Крім того, ОСОБА_7 , підписуючи виконавчі листи замість секретаря судового засідання зобов'язаний був пересвідчитись в тому, що такі рішення постановлялись суддею та вони набрали законної сили, чого ним не було зроблено.
Пунктом 13.4 Інструкції з діловодства в місцевому загальному суді передбачено, що секретар судового засідання виписує та видає виконавчі листи лише у виключних випадках, так як ці дії мають здійснювати працівники канцелярії суду, однак ОСОБА_7 не дотримався цих вимог та виписав і видав виконавчі листи самостійно.
Також слідчим в постанові зазначено, що виконавчі листи ОСОБА_7 підписав будучи введеним в оману ОСОБА_4 , однак, якщо ці факти підтвердяться, то це ще раз вказує на те, що ОСОБА_7 неналежним чином виконував свої службові обов'язки, а отже в його діях є ознаки злочину передбаченого ч. 2 ст. 367 КК України.
В судовому засіданні ОСОБА_4 підтримав скаргу та просив задовольнити її.
Прокурор в судовому засіданні заперечував проти задоволення скарги, посилаючись на те, що оскаржувана постанова винесена з урахуванням всіх обставин справи та після проведення належної перевірки, без порушення правил підслідності, оскільки слідство не проводилось.
Заслухавши присутніх учасників розгляду скарги приходжу до наступного.
Відповідно до ч. 3 ст. 236-2 КПК України 1960 року розглянувши скаргу на постанову про відмову в порушенні справи, суддя залежно від того, чи були при відмові у порушенні справи виконані вимоги статті 99 КПК України 1960 року, приймає одне з таких рішень: скасовує постанову про відмову в порушенні справи і повертає матеріали для проведення додаткової перевірки або залишає скаргу без задоволення.
Частина 1 ст. 99 КПК України 1960 року передбачає, що при відсутності підстав до порушення кримінальної справи орган дізнання своєю постановою відмовляє у порушенні кримінальної справи, про що повідомляє заінтересованих осіб.
Для встановлення наявності чи відсутності підстав для порушення кримінальної справи ч. 4 ст. 97 КПК України 1960 року надано право органам дізнання проводити перевірку заяви про злочин, а ст. 22 КПК України 1960 року зобов'язано орган дізнання вжити всіх передбачених законом заходів для всебічного, повного і об'єктивного дослідження обставин справи.
Суд вважає, що органом дізнання не виконано вимоги ст. 22 КПК України 1960 року, що потягло за собою передчасне винесення постанови від 14.03.2012 року.
Відповідно до копії матеріалів, на підставі яких приймалось рішення про відмову в порушенні кримінальної справи, слідством взяті до уваги свідчення ОСОБА_7 допитаного в якості свідка 30.11.2011 року та 10.01.2012 року, які разом з іншими матеріалами надані на вивчення суду, але як вбачається із заяви адвоката ОСОБА_5 в інтересах ОСОБА_4 , то вона, як це вбачається із ухвали апеляційного суду Дніпропетровської області від 12.03.2014 року - подана 12.03.2012 року, тобто після допитів ОСОБА_7 .
Крім того, слідчий у своїй постанові про відмову в порушенні кримінальної справи посилається на те, що ОСОБА_4 змусив ОСОБА_7 підписати виконавчі листи. Однак, при цьому не зазначено в який спосіб він змусив помічника судді це зробити, який характер примусу було ним застосовано, і внаслідок яких саме дій ОСОБА_4 : примусу чи введення в оману помічник судді ОСОБА_7 підписав виконавчі листи. Тобто, постанова слідчого містить в собі суперечності щодо мотивів, з яких ОСОБА_7 підписав виконавчі листи.
Разом з тим, відповідно до п. 8.2 Наказу Генерального прокурора України від 04.04.2011 року №12гн «Про особливості діяльності військових прокуратур», слідчим військових прокуратур підслідні кримінальні справи, підслідні органам прокуратури, про вчинення групою осіб одного або кількох злочинів, де хоча б один із співучасників є військовослужбовцем.
В даному випадку в заяві ОСОБА_4 йде мова про притягнення до кримінальної відповідальності помічника судді місцевого суду, тобто не військовослужбовця. Про те, що ОСОБА_7 міг вчинити злочин, як співучасник, будучи в змові із військовослужбовцем надані матеріали не містять, тому суд з доводами прокурора про відсутність порушень підслідності не погоджується, оскільки перед прийняттям рішення слідчий повинен був провести перевірку.
Отже, слідчий військової прокуратури взагалі був не уповноважений на прийняття процесуального рішення про відмову в порушенні кримінальної справи стосовно особи, яка не є військовослужбовцем.
Таким чином, орган дізнання провів перевірку не всебічно, а отже оскаржувана постанова підлягає скасуванню з поверненням копій матеріалів для проведення додаткової перевірки.
На підставі викладеного, керуючись ст. 236-2 КПК України 1960 року, -
Скаргу ОСОБА_5 в інтересах ОСОБА_4 на постанову слідчого в особливо важливих справах військової прокуратури Південного регіону України ОСОБА_6 від 14.03.2012 року про відмову в порушенні кримінальної справи відносно ОСОБА_7 - задовольнити.
Скасувати постанову слідчого в особливо важливих справах військової прокуратури Південного регіону України ОСОБА_6 від 14.03.2012 року про відмову в порушенні кримінальної справи відносно ОСОБА_7 .
Надані матеріали повернути до прокуратури Південного регіону України з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері для проведення додаткової перевірки.
На постанову прокурором та особою, яка подала скаргу, протягом семи діб з дня її винесення може бути подана апеляція до апеляційного суду Дніпропетровської області.
Суддя ОСОБА_1