ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1
м. Київ
17 березня 2014 року № 826/20050/13-а
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Смолія І.В., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу:
за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Сікам Україна»
до Державної податкової інспекції у Оболонському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві
Третя особа проФізична особа підприємець ОСОБА_1 визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень
На підставі ч. 6 ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд розглядає справу у письмовому провадженні.
Обставини справи:
Позивач звернувся до Державної податкової інспекції у Оболонському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві (далі - відповідач або податковий орган) про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень.
В обґрунтування позивних вимог позивачем вказується на протиправність та необґрунтованість спірних рішень, у зв'язку з чим представник позивача просить позов задовольнити та скасувати податкове повідомлення-рішення. У судових засіданнях позивач позовні вимоги підтримав в повному обсязі, змін та доповнень до позову не подав.
Представник відповідача в судовому засіданні позов заперечив в повному обсязі, в обґрунтування заперечень на позов зіслався на обставини викладені в письмових запереченнях на позов.
Представник третьої особи що не заявляє самостійних вимог на предмет спору у судове засідання не з'явився, однак направив на адресу суду письмові пояснення з приводу заявленого позову, у зв'язку із чим та у відповідності до вимог ч. 6 ст. 128 КАС України суд у судовому засіданні 05.03.14р. перейшов до розгляду справи в порядку письмового провадження.
Розглянувши подані позивачем документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд м. Києва, -
Працівниками Державної податкової інспекції у Оболонському район ГУ Мінходів у м. Києві проведено планову виїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «Сікам Україна» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.10р. по 30.06.13р. За результатами перевірки складено акт від 08.11.2013р. за № 676/26-54-22-02-10/34293243.
Проведеною перевіркою встановлено допущення позивачем порушень податкового законодавства, а саме:
- п. 1.32 ст. 1, п. 5.1, п.п. 5.2.1 п. 5.2, пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», п. 44.1 п. 44.6 ст. 44, пп. 14.1.27, пп. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14, п. 138.2, п. 138.8, пп. 138.1 .3 п. 138.10 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 Податкового кодексу України, ст.. 1,9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україна », п. 2, п. 13 Інструкції про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей, затвердженої Наказом Мінфіну від 16.05.1996р. №99, пп. 1.2, пп. 2.1, пп. 2.4, пп. 2.15, пп. 2.16, Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Мінфіна від 24.05.195р. №88 в результаті чого завищено від'ємне значення об'єкту оподаткування податком на прибуток підприємств всього на суму 1 171 491,00грн. та занижено зобов'язання з податку на прибуток підприємств на загальну суму 818 292,00грн.
- пп. 7.3.1 п. 7.3, пп. 7.4.1, пп. 7.4.4, пп.7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» та п.п. 44.6 ст. 44, п. 185.1 ст. 185, п. 188.1 ст. 188, п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 200., п. 200.2 ст. 200, п. 201 ст. 201 Податкового кодексу України в результаті чого занижено суму податку на додану вартість яка підлягає нарахуванню та сплаті в бюджет за підсумками поточного звітного періоду на загальну суму 783 954,00грн.
- пп. 4.2.9 п. 4.2 ст. 4, пп. 8.1.1 п. 8.1 ст. 8, п. 19.2 ст. 19 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» в результаті чого не утримано та не сплачено до бюджету податок з доходів фізичних осіб в розмірі 5 8970,78грн.
У зв'язку із встановленням допущення позивачем вказаних порушень податкового законодавства відповідачем винесено податкові повідомлення-рішення:
№ 0010082202 від 04.12.13р. яким позивачу збільшено розмір зобов'язання з податку на прибуток підприємств на загальну суму 944 484,00грн. в тому числі за основним платежем в сумі 816 227,00грн. та штрафні санкції у сумі 128 257,00грн.
№ 0010092202 від 04.12.13р. яким позивачу зменшено суму від'ємного значення об'єкту оподаткування податком на прибуток підприємств на суму 1 171 491,00грн.
№0010072202 від 04.12.13р. яким позивачу збільшено суму зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 982 967,00грн. в тому числі за основним платежем на суму 783 954,00грн. та штрафні санкції на суму 189 014,50грн.
№0000231702 від 22.11.13р. яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб у розмірі 7 372,23грн. в тому числі за основним платежем на суму 5 897,78грн. та штрафні санкції на суму 1 474,45грн.
Позивач не погоджується із вказаними податковими повідомленнями-рішеннями, вважає їх протиправними та надуманими, а тому звернувся до суду із даним позовом.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд прийшов до переконання про підставність позовних вимог виходячи з наступних міркувань.
Як вбачається із акту перевірки підставою для винесення спірних рішень слугувало у тому числі встановлення невідповідністі первинних документів по господарським операціям з ФОП ОСОБА_1 (видаткові накладні та акти виконаних робіт) та по господарським операціям з ПП "Айс- Берг" (видаткові накладні) вимогам ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", а саме, відсутність в первинних документах посади і ПІБ особи, відповідальної за здійснення господарської операції; відсутність реквізитів довіреності на отримання ТМЦ; відсутність місця складання документа.
З такими висновками податкового органу суд не вправі погодитись оскільки статтею 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" передбачено: "Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції".
Таким чином ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" не передбачає таку вимогу, як зазначення ПІБ особи, відповідальної за здійснення господарської операції, а також зазначення реквізитів довіреностей на отримання ТМЦ.
Пунктом 2.4. Положення про документальне забезпечення записів У бухгалтерському обліку, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95 №88, передбачено, що первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Наведені норми чинного на час виникнення спірних правовідносин законодавства, не передбачають таку вимогу, як зазначення ім'я та по-батькові особи, відповідальної за здійснення господарської операції, а також зазначення реквізитів довіреностей на отримання ТМЦ.
Таким чином жодним нормативно-правовим документом не встановлено такої вимоги до первинного документа, як зазначення ім'я та по- батькові особи, відповідальної за здійснення господарської операції, а також зазначення реквізитів довіреностей на отримання ТМЦ.
Крім того проведеною перевіркою встановлено відсутність документів, які свідчать про транспортування товарів, отриманих від ФОП ОСОБА_1 та від ПП "Айс-Берг".
Разом з тим із змісту акту переврки вбачається, що перевіряючими особами не досліджувалось яким чином здійснювалось транспортування товарів та за чий рахунок.
Щодо посилання на відсутність товарно-транспортних накладних, слід зазначити, що товарно-транспортні накладні є підставою для віднесення до витрат або податкового кредиту з ПДВ (зобов'язань) витрат, пов'язаних з транспортуванням товару, є підставою для оприбуткування товару у разі, якщо транспортування здійснюється перевізником (який не є стороною в договорі купівля продажу), якщо поставка здійснюється однією із сторін договору купівлі- продажу (поставки) за її рахунок, документи підтверджуючі транспортування (подорожні листи) повинні бути в наявності лише у цієї сторони.
Відповідно до ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. В статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" надане визначення поняття "первинний документ" - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Первинними документами, які фіксують факти здійснення купівлі- продажу є видаткові/прибуткові накладні або акти виконаних робіт або інші документи, які розкривають сутність зазначеної господарської операції. Товарно-транспортні накладні лише посвідчують факт транспортування товару та не містять відомості про господарську операцію з купівлі-продажу, оскільки вони не засвічують факт переходу права власності. 4
Із змісту договорів укладених позивачем з ФОП ОСОБА_1 та ПП "Айс-Берг" вбачається, що поставку товарів вказаними контрагентами здійснювалось за власний рахунок на орендовані складські приміщення позивача.
За таких обставин у позивача відсутній обов'язок вимагати у перевізника товарно-транспортні накладні, так як право власності на товар, роботи (результати робіт) переходило до позивача в місті його знаходження.
Необхідно зазначити, що перевезення з оформленням товарно- транспортних накладних є необхідним для цілей податкового та бухгалтерського обліку виключно для формування валових витрат підприємства-покупця, спрямованого на зменшення оподатковуваної бази податку на прибуток (за умови здійснення транспортування за рахунок покупця). Для цілей формування податкового кредиту з ПДВ товарно-транспортні накладні не використовуються.
Крім того в акті перевірки зазначено про відсутність таких документів: - акту здачі-приймання виконаних робіт з ФОП ОСОБА_1 та ТОВ "Лінк-Груп", а саме від 20.12.11 на суму 17 824,68грн. з ПДВ, від 30.12.11 на суму 33 000грн. з ПДВ, від 27.06.13 на суму 25 900грн..
Разом з тим зазначені акти надавались як до перевірки так і при адміністративному оскарження податкових повідомлень рішень, та з невідомих платнику причин не були враховані перевіряючими.
Крім того підставою для винесення спірних податкових повідомлень-рішень слугували доводи податкового драгун з приводу відсутності настання реальних наслідків за правочинами украденими позивачем з ФОП ОСОБА_1, ПП «Айс-Берг», ПП "ТГС-Монтаж" та ТОВ "Лінк Груп".
До таких висновків податковий орган прийшов із отриманих актів про неможливість проведення зустрічних звірок таких контрагентів, які на переконання відповідача свідчать про відсутність у вказаних підприємств реальних можливостей здійснювати господарську діяльність.
Суд оцінюючи доводи відповідача про безтоварність укладених позивачем у перевіряє мий період договорів, приходить до висновку, що вони не ґрунтуються на нормах чинного законодавства та фактичних обставинах справи.
Як зазначено Вищим адміністративним судом України в інформаційному листі від 20 липня 2010 року №1112/11/13-10 "Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби", процесуальна діяльність суду із встановлення обґрунтованості права платника податку на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування з податку на додану вартість повинна включати такі етапи: 1. Встановлення факту здійснення господарської операції. 2. Встановлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції. 3. Встановлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг) спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг) і господарською діяльністю платника податку. 4. Встановлення дотримання платником податку спеціальних вимог щодо документального підтвердження сум податкового кредиту та/або бюджетного відшкодування з податку на додану вартість.
Відповідно до п.п.7.2.3 п.7.2 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надаються покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг).
Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.
Відповідно до ч.2 ст.3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.
Згідно зі ст. 8 цього Закону бухгалтерський облік на підприємстві ведеться безперервно з дня реєстрації підприємства до його ліквідації.
Питання організації бухгалтерського обліку на підприємстві належать до компетенції його власника (власників) або уповноваженого органу (посадової особи) відповідно до законодавства та установчих документів.
Відповідальність за організацію бухгалтерського обліку та забезпечення фіксування фактів здійснення всіх господарських операцій у первинних документах, збереження оброблених документів, регістрів і звітності протягом встановленого терміну, але не менше трьох років, несе власник (власники) або уповноважений орган (посадова особа), який здійснює керівництво підприємством відповідно до законодавства та установчих документів.
Згідно з ч.7 ст.8 зазначеного Закону головний бухгалтер або особа, на яку покладено ведення бухгалтерського обліку підприємства (далі - бухгалтер), зокрема, організує контроль за відображенням на рахунках бухгалтерського обліку всіх господарських операцій.
Відповідно до ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Відповідно до п.1.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року N 88 господарські операції відображаються у бухгалтерському обліку методом їх суцільного і безперервного документування. Записи в облікових регістрах провадяться на підставі первинних документів, створених відповідно до вимог цього Положення.
Таким чином, суб'єкт господарювання зобов'язаний обліковувати всі здійснені ним господарські операції відповідно первинних документів.
Згідно з п. 2.15 Положення первинні документи підлягають обов'язковій перевірці працівниками, які ведуть бухгалтерський облік, за формою і змістом, тобто перевіряється наявність у документі обов'язкових реквізитів та відповідність господарської операції чинному законодавству, логічна ув'язка окремих показників.
Відповідно до п.2.16 Положення забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать нормативно-правовим актам, встановленому порядку приймання, зберігання і витрачання грошових коштів, товарно-матеріальних цінностей та іншого майна, порушують договірну і фінансову дисципліну, завдають шкоди державі, власникам, іншим юридичним і фізичним особам. Такі документи повинні бути передані керівнику підприємства, установи для прийняття рішення.
Під час розгляду справи відповідачем не було надано доказів, які б свідчили про суперечність первинних документів - податкових накладних та актів виконаних робіт, отриманих позивачем від вказаних контрагентів нормативно-правовим актам.
З огляду на це, у позивача не було жодних правових підстав порушувати порядок ведення бухгалтерського обліку та не приймати до виконання податкові накладні.
Згідно з п.п.7.2.6 п.7.2 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.
У разі відмови з боку постачальника товарів (послуг) надати податкову накладну або при порушенні ним порядку її заповнення отримувач таких товарів (послуг) має право додати до податкової декларації за звітний податковий період заяву зі скаргою на такого постачальника, яка є підставою для включення сум цього податку до складу податкового кредиту. До заяви додаються копії товарних чеків або інших розрахункових документів, що засвідчують факт сплати податку внаслідок придбання таких товарів (послуг).
Згідно з п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та ст. 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.
Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Відповідно до п.п.7.5.1 п.7.5 ст.7 зазначеного Закону датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).
Як вбачається з матеріалів справи, позивач здійснював нараховування податкового кредиту з дати отримання ним податкової накладної, що цілком узгоджується з зазначеними вище вимогами Закону України «Про податок а додану вартість».
З аналізу зазначених норм вбачається, що визначальним фактором для формування податкового кредиту платником податку на додану вартість є відповідність податкової накладної порядку її заповнення та подальше використання придбаних товарів (основних фондів) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Аналогічні вимоги податковим законодавством ставляться і при формуванні суб'єктами господарювання валових витрат.
Також Листом ВАСУ від 02.06.11р. судам першої та апеляційної інстанції рекомендовано при встановленні правомірності формування даних податкового обліку та наявності у правочинів наявності ознак фіктивності чи нікчемності досліджувати товарність таких правочинів.
Аналогічна позиція також викладено у рішеннях Вищого адміністративного суду України, зокрема: постанова від 22.06.11р. № К/9991/15429/11, ухвала від 05.10.11р. № К 9991/14602/11 та ін.
Судом на відміну від податкового органу з метою встановлення істини по справі та дотримання рекомендацій спеціалізованих судів вищих інстанцій досліджено товарність такої угоди та реальність настання її умов.
Позивач, як і під час проведення перевірки, надав суду підтверджуючу документацію у вигляді договору з додатками, акти приймання будівельних робіт, довідки про вартість виконаних будівельних робіт та витрат, податкові накладні тощо.
Позивачем, як це вже вказувалось судом вище, до перевірки надавалась уся первинна документація. Уся ця документація також надана суду, наявна в матеріалах справи та належним чином судом оцінена, та з урахуванням усіх фактичних обставин справи, не викликає у суду жодного сумніву щодо виконання сторонами своїх договірних зобов'язань.
Також судом дано оцінку проведених зустрічних звірок контрагентів позивача, висновки яких покладено відповідачем в основу обставин, що обумовили винесення спірних рішень.
Слід зауважити, що такі звірки фактично провести не виявилось можливим, всі обставини викладені виключно із даних без співставлення та не відображають реального дослідження фактичних обставин.
Крім того судом при приймаються до уваги посилання податкового органу на недоцільність укладення правочинів з ПП "ТГС-Монтаж" та ТОВ "Лінк Груп" щодо надання послуг з охорони приміщень, оскільки такі охороняються на підставі договорів що укладали орендодавцем з іншими особами.
Судом встановлено, що оренда складських приміщень здійснювалась позивачем на підставі договорів про надання послуг від 01.01.2010 №05-1, від 01.01.2011 №15-1/0, від 01.01.2012року №07, від 01.01.2013 №03. Згідно із зазначеним договором надавались послуги по зберіганню (розміщенню) ТМЦ на пристосованій асфальтовій ділянці, навантажувально-розвантажувальні роботи, допуск уповноважених осіб ТОВ "Сікам Україна", пропуск автомобілів з вантажем ТОВ "Сікам Україна".
При цьому зазначеним договором не встановлено обмежень по залученню сторонніх осіб до охорони майна, яким користується ТОВ "Сікам Україна", більш того пунктом 3.2 ТОВ "Сікам Україна" надано право обладнати площадку за попереднім погодженням із виконавцем засобами, які б підвищували надійність зберігання майна за власних рахунок.
Також податковим органом зроблено висновки щодо безпідставного віднесення позивачем до податкового кредиту коштів сплаченого ПДВ в розмірі 26 824,00грн. при взаємовідносинах з ТОВ «Прованс Плюс», ТОВ «СТЛ», ТОВ «ЕК Імпульс» та ТОВ «Солрей» на підставі податкових накладних виписаних з порушенням законодавства.
Так зокрема податковим органом вказується на те, відповідно до номенклатури поставленого вказаними контрагентами товару, такий було імпортовано на митну територію України, при цьому у наданих податкових накладних не вказаного код таких товарів згідного з УКТ ЗЕД, як це вимагається пп. і п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України.
Так дійсно пп. і п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України встановлено, що у податковій накладній у тому числі зазначається код товару згідно з УКТ ЗЕД, однак лише для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України.
Разом з тим податковим органом не надано жодного доказу, що товар отриманий позивачем від ТОВ «Прованс Плюс», ТОВ «СТЛ», ТОВ «ЕК Імпульс» та ТОВ «Солрей» був ввезений на митну територію України .
Натомість із наданої позивачем документації вбачається, що такий товар виготовлявся на території України, тобто товар українського виробництва (договори з постачальниками, сертифікати відповідності та листи постачальників додаються).
Крім того підставою для зменшення розміру валових витрат а також донарахування позивачу зобов'язань з податку з доходів фізичних осіб слугувало встановлення віднесення у перевіряємий період до валових витрат коштів сплачених позивачем на відрядження які не пов'язані з господарською діяльністю, у зв'язку із чим також зроблено висновок, що такі виплати являються додатковими благами наданими позивачу працівникам та підлягають оподаткуванню податковим з доходів фізичних осіб.
З такими висновками податкового органу суд не вправі погодитись виходячи із наступного.
Пунктом 1.32 ст. 1 Закону надане визначення "Господарської діяльності - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали,
відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи".
Пункт 5.1 ст. 5 встановлював, що "Валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.
Підпунктом 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону встановлено, що до складу витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.
Підпунктом 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону (на який посилається податкова) встановлено, що до складу не включаються до складу валових витрат виплати винагород або інших видів заохочень пов'язаним з таким платником податку фізичним чи юридичним особам у разі, якщо немає документальних доказів, що таку виплату або заохочення було проведено як компенсацію ^а фактично надану послугу (відпрацьований час). За наявності зазначених документальних доказів віднесенню до складу валових витрат підлягають фактичні суми виплат (заохочень), але не більші ніж суми, розраховані за звичайними цінами... Не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.
Судом встановлено, що позивачем відповідно до звітів про використання коштів на відрядження здійснено відшкодування таких працівникам, а саме :
- Відповідно до звіту про використання коштів наданих на відрядження або під звіт №345 від 18.10.10 відшкодовані грошові кошти ОСОБА_3 за понесені добові витрати та проїзд до Франції у здійсненому відряджені з 10.10.10 по 17.10.10 на загальну суму 11 013,88грн.;
- Відповідно до звіту про використання коштів наданих на відрядження або під звіт №346 від 18.10.10 відшкодовані грошові кошти ОСОБА_4 за понесені добові витрати, витрати на проживання та проїзд до Франції у здійсненому відряджені з 10.10.10 по 17.10.10 на загальну суму 11 013,88грн.;
- Відповідно до звіту про використання коштів наданих на відрядження або під звіт №409 від 03.12.10 відшкодовані грошові кошти ОСОБА_5 за понесені добові витрати та проїзд у здійсненому відряджені з 30.11.10 по 02.12.10 на загальну суму 2 783,74грн. до м. Москва;
- Відповідно до звіту про використання коштів наданих на відрядження або під звіт №414 від 06.12.10 відшкодовані грошові кошти ОСОБА_6 за понесені добові витрати та проїзд у здійсненому відряджені з 30.11.10 по 02.12.10 на загальну суму 3 465,18грн. до м. Москва;
Зв'язок з господарською діяльністю підприємства підтверджується листами компанії SICAMEX від 20.09.10 року, а також наказами про відрядження. Понесені витрати підтверджуються відповідними первинними документами: квитками, квитанціями, чеками (копії документів додаються).
Враховуючи наведені обставини суд приходить до переконання щодо правомірності дій позивача з приводу віднесення до валових витрат коштів сплачених на відрядження працівників, оскільки такі бути безпосередньо пов'язані з господарською діяльністю позивача.
Також слід зауважити, що оскільки судом встановлено правомірність віднесення таких коштів до валових витрат в силу їх пов'язаності із господарською діяльністю, то також безпідставними є висновки щодо існування у позивача обов'язку утримувати з таких коштів податок з доходів фізичних осіб, оскільки у відповідності до пп. 4.3.2. п. 4.3 ст. 4 Закону "Про податок з доходів фізичних осіб" до складу загального місячного або річного оподатковуваного доходу платника податку не включається сума коштів, отриманих платником податку на відрядження або під звіт з урахуванням вимог п. 9.10 (оподаткування надміру витрачених коштів).
Враховуючи, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними конкретними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування, суд приходить до висновку, що в позовній заяві наведені обставини, які підтверджуються достатніми доказами, що свідчить про не обґрунтованість податкових повідомлень-рішень, а тому такі підлягають скасуванню, а позовні вимоги задоволенню у повному обсязі.
Статтею 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України.
Відповідно до ст.9 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові особи і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із ч.1 ст.11 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до ч. 1, 2 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Керуючись ст.ст. 69, 70 71, 158-163,167 КАС України, Окружний адміністративний суд м. Києва, -
Адміністративний позов задовольнити .
Скасувати податкові повідомлення-рішення від 04.12.13 №0010072202, №0010082202, №0010092202, та від 22.11.2013 №0000231702та №0003962240 винесені Державної податкової інспекції у Оболонському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві.
Постанова може бути оскаржена в Київський апеляційний адміністративний суд через Окружний адміністративний суд м. Києва шляхом подачі апеляційної скарги в десятиденний строк з дня її проголошення, копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Суддя І.В. Смолій