ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1
м. Київ
17 березня 2014 року № 2а-8782/11/2670
Колегія суддів Окружного адміністративного суду міста Києва у складі: головуючий суддя Огурцов О.П., судді Арсірій Р.О., Клочкова Н.В. розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу
за позовомОСОБА_1
до про Кабінету Міністрів України визнання незаконним і скасування абзацу дванадцятого підпункту 1 пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України № 341 від 04.04.2011
ОСОБА_1 звернулася до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Кабінету Міністрів України про визнання незаконним і скасування пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України № 341 від 04.04.2011.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 22.06.2011 було відкрито провадження в адміністративній справі та призначено попереднє судове засідання.
28.07.2011 через канцелярію суду від позивача надійшла заява про уточнення позовних вимог, в якій вона виклала прохальну частину адміністративного позову в наступній редакції: "Визнати незаконним абзац дванадцятий підпункту першого пункту першого постанови Кабінету Міністрів України від 4 квітня 2011 року № 341 "Про розміри разової грошової допомоги, що виплачується у 2011 році відповідно до Законів України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" та "Про жертви нацистських переслідувань", а саме наступної частини: "... учасникам війни та колишнім в'язням концентраційних таборів, гетто, інших місць примусового тримання, особам, які були насильно вивезені на примусові роботи, дітям партизанів, підпільників, інших учасників боротьби з націонал - соціалістським режимом у тилу ворога - 120 гривень". Зазначені уточнення прийняті судом.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 10.08.2011 провадження у справі було зупинено.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 18.12.2013 поновлено провадження у справі та призначено попереднє судове засідання.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 29.01.2014 закінчено підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що абзац 12 підпункту 1 пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України № 341 від 04.04.2011 не відповідає вимогам Конституції України та протирічить Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту". Також позивач зазначила про те, що відповідач не наділений повноваженнями визначати, а тим більше зменшувати розмір грошової допомоги до 5 травня, у той час, як відповідно до статті 2 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" нормативні акти органів державної влади та органів місцевого самоврядування, які обмежують права і пільги ветеранів війни, передбачені зазначеним законом є недійсними.
Позивач у судове засідання 13.02.2014 не прибула, через канцелярію суду 04.07.2011, 28.07.2011 та 25.02.2013 від неї надійшли клопотання та заяви в яких вона просила розглядати справу за її відсутності.
Відповідач проти позовних вимог заперечив, у судовому засіданні 15.01.2014 надав суду письмові заперечення, у яких просив відмовити у задоволенні адміністративного позову у повному обсязі. Свої заперечення на адміністративний позов відповідач обґрунтовує тим, що оскаржувана постанова відповідає чинному законодавству та прийнята з метою реалізації покладених на нього повноважень щодо виконання затвердженого Верховною Радою України Державного бюджету України в частині виплати Міністерством праці та соціальної політики України щорічної разової грошової допомоги ветеранам війни та жертвам нациських переслідувань, в межах бюджетних асигнувань, що затверджені Законом України "Про державний бюджет України на 2011 рік". Також відповідач посилався на те, що розмір виплати разової грошової допомоги до 5 травня встановлено оскаржуваною постановою на виконання Закону України "Про державний бюджет України на 2011 рік" з урахуванням відсутності відповідного регулювання такої виплати в залежності від прожиткового мінімуму іншими нормативно - правовими актами.
У судовому засіданні 13.02.2014 представник відповідача підтримав заперечення на адміністративний позов, надав додаткові усні пояснення та просив у задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.
У відповідності до частини шостої статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
З урахуванням наведеного суд, заслухавши у судовому засіданні представника позивача ухвалив продовжити розгляд справи у письмовому провадженні.
Підчас судового розгляду справи, колегія суддів,
ОСОБА_1 відповідно до посвідчення ветерана війни серії В-ІІ № 624489 від 29.08.2007 є ветераном війни.
04.04.2011 Кабінетом Міністрів України прийнято постанову № 341 "Про розміри разової грошової допомоги, що виплачується у 2011 році відповідно до Законів України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" та "Про жертви нацистських переслідувань"".
Абзацом 12 підпункту 1 пункту 1 зазначеної постанови встановлено, що у 2011 році разової грошової допомоги, передбаченої Законами України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" та "Про жертви нацистських переслідувань" (далі - разова грошова допомога), здійснюється у таких розмірах, зокрема, учасникам війни, нагородженим орденами та медалями колишнього Союзу РСР за самовіддану працю і бездоганну військову службу в тилу в роки Великої Вітчизняної війни та війни з Японією, учасникам війни та колишнім в'язням концентраційних таборів, гетто, інших місць примусового тримання, особам, які були насильно вивезені на примусові роботи, дітям партизанів, підпільників, інших учасників боротьби з націонал-соціалістським режимом у тилу ворога - 120 гривень.
ОСОБА_1 вважаючи абзац 12 підпункту 1 пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України № 341 від 04.04.2011 незаконним звернулась з відповідним позовом до суду.
Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, колегія суддів вважає позов таким, що не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Пунктами 1, 6 частини першої статті 92 Конституції України встановлено, що виключно законами України визначаються: права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов'язки громадянина; основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення; засади регулювання праці і зайнятості, шлюбу, сім'ї, охорони дитинства, материнства, батьківства; виховання, освіти, культури і охорони здоров'я; екологічної безпеки.
Частиною другою статті 95 Конституції України встановлено, що виключно законом про Державний бюджет України визначаються будь-які видатки держави на загальносуспільні потреби, розмір і цільове спрямування цих видатків.
Згідно з пунктами 2 та 3 частини першої статті 116 Конституції України Кабінет Міністрів України, зокрема, вживає заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина та забезпечує проведення фінансової, цінової, інвестиційної та податкової політики; політики у сферах праці й зайнятості населення, соціального захисту, освіти, науки і культури, охорони природи, екологічної безпеки і природокористування.
У рішенні Конституційного Суду України № 20-рп/2011 від 26.12.2011 зазначено про те, що розміри соціальних виплат залежать від соціально-економічних можливостей держави, тобто види і розміри соціальних послуг та виплат встановлюються державою з урахуванням її фінансових можливостей
Відповідно до частини другої статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
Згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Відповідно до статті 22 Загальної декларації прав людини 1948 року кожна людина, як член суспільства, має право на соціальне забезпечення і на здійснення необхідних для підтримання її гідності і для вільного розвитку її особи прав у економічній, соціальній і культурній галузях за допомогою національних зусиль і міжнародного співробітництва та відповідно до структури і ресурсів кожної держави.
Європейський Суд з прав людини у рішенні від 9.10.1979 у справі "Ейрі проти Ірландії" констатував, що здійснення соціально-економічних прав людини значною мірою залежить від становища в державах, особливо фінансового. Такі положення поширюються й на питання допустимості зменшення соціальних виплат, про що зазначено в рішенні цього суду у справі "Кйартан Асмундсон проти Ісландії" від 12.10.2004.
Відповідно до рішення Конституційного Суду України № 20-рп/2011 від 26.12.2011 механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Крім того, такі заходи можуть бути обумовлені необхідністю запобігання чи усунення реальних загроз економічній безпеці України, що згідно з частиною першою статті 17 Конституції України є найважливішою функцією держави.
Отже, зміна механізму нарахування соціальних виплат та допомоги повинна відбуватися відповідно до критеріїв пропорційності та справедливості і є конституційно допустимою до тих меж, за якими ставиться під сумнів власне сутність змісту права на соціальний захист.
Таким чином, приймаючи Закон України "Про Державний бюджет України на 2011 рік", Верховна Рада України встановила обсяг бюджетних призначень за бюджетною програмою "Щорічна разова грошова допомога ветеранам війни та жертвам нацистських переслідувань" для здійснення соціальних виплат, у той час, як Кабінет Міністрів України видає нормативно-правові акти, керуючись, зокрема, законами України, якими він на це уповноважується.
Згідно із частинами першою та другою статті 23 Бюджетного кодексу України будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету можна здійснювати лише за наявності відповідного бюджетного призначення. Бюджетні призначення встановлюються законами про Державний бюджет України чи рішенням про місцевий бюджет у порядку, визначеному цим Кодексом.
Таким чином, виходячи з обсягів асигнувань вказаної бюджетної програми, керуючись принципами пропорційності і справедливості розподілу матеріальних благ між громадянами України та з метою реалізації норм Закону України "Про Державний бюджет України на 2011 рік" відповідач прийняв оскаржувану постанову.
Відповідно до частини п'ятої статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" щорічно до 5 травня учасникам бойових дій виплачується разова грошова допомога у розмірі, який визначається Кабінетом Міністрів України в межах бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України.
Частиною п'ятою статті 14 зазначеного Закону встановлено, що щорічно до 5 травня учасникам війни, нагородженим орденами і медалями колишнього Союзу РСР за самовіддану працю та бездоганну військову службу в тилу в роки Великої Вітчизняної війни, та іншим учасникам війни виплачується разова грошова допомога у розмірах, які визначаються Кабінетом Міністрів України в межах бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України.
Щодо правомірності застосування категорії "мінімальний розмір пенсії за віком" суд звертає увагу на наступне.
Згідно зі статтею 1 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" мінімальна пенсія є державною соціальною гарантією, розмір якої визначається цим Законом.
Відповідно до частин першої та третьої статті 28 зазначеного Закону мінімальний розмір пенсії за віком за наявності у чоловіків 35 років, а у жінок 30 років страхового стажу встановлюється в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом. Мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абзацом першим частини першої цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом.
Таким чином, розмір мінімальної пенсії для виплати згідно з Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" законодавством не визначений.
З огляду на зазначене за відсутності врегульованого розміру одноразової грошової допомоги, яка підлягає виплаті відповідно до цього Закону визначення такого розміру спірною постановою відповідача відповідає інтересам відповідної категорії громадян.
Дана правова позиція повністю узгоджується з висновками Конституційного Суду України викладеними в ухвалі Конституційного Суду України від 19.05.2009 у справі № 27-у "Про відмову у відкритті конституційного провадження у справі за конституційним поданням Пенсійного фонду України щодо офіційного тлумачення терміна (словосполучення) "мінімальна пенсія за віком", що міститься у статті 6 ЗУ "Про соціальний захист дітей війни", тлумачення терміна (словосполучення) "мінімальний розмір пенсії за віком", використаного в частині першій статті 28 ЗУ "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", статті 19 ЗУ "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії".
В зазначеній ухвалі Конституційний Суд України, зокрема, відзначив, що непоширення мінімального розміру пенсії за віком, встановленого у абзаці першому частини першої статті 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" на правовідносини, що виникають на підставі інших законів, дає підстави стверджувати про наявність прогалини у законодавстві.
Крім того, при розгляді питання про застосування категорії "мінімальний розмір пенсії за віком" для встановлення розмірів соціальних виплат слід враховувати статтю 2 Закону України "Про прожитковий мінімум", якою встановлено, що, зокрема для визначення розмірів соціальної допомоги застосовується прожитковий мінімум.
Таким чином, відповідач при прийнятті постанови № 341 від 04.04.2011 діяв на підставі, в межах повноважень, а відтак правових підстав вважати оскаржувану постанову у спірній частині незаконною немає.
Аналогічна позиція викладена в ухвалі Київського апеляційного адміністративного суду від 23.01.2014 у справі № 2а-9058/11/2670.
Крім того суд звертає увагу на те, що в ухвалах Вищого адміністративного суду України від 19.11.2013 у справах № К/800/4114/13 та № К/800/32644/13 зазначено наступне: "Викладене дає колегії суддів підстави вважати, що Кабінет Міністрів України при прийнятті постанови від 4.4.2011 р. № 341 «Про розміри разової грошової допомоги, що виплачується у 2011 р. відповідно до Законів України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та «Про жертви нацистський переслідувань» діяв відповідно повноважень та відповідно до Закону."
Відповідно до частини першої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
З урахуванням наведеного колегія суддів дійшла висновку про те, що позовні вимоги необґрунтовані та не підлягають задоволенню.
Керуючись статтями 24, 65, 69-71, 74, 158-163, 172, 177 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів -
У задоволенні адміністративного позову - відмовити повністю.
Відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України постанова набирає законної сили після закінчення строку для її апеляційного оскарження. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України. Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Головуючий суддя О.П. Огурцов
Судді Р. О. Арсірій
Н В. Клочкова