13 березня 2014 року м. Київ К/9991/58519/12
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:
головуючого судді: Сіроша М.В.,
суддів: Блажівської Н.Є.,
Усенко Є.А.
розглянувши у порядку попереднього розгляду касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Чернівецького окружного адміністративного суду від 26 червня 2012 року та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 30 серпня 2012 року у справі за адміністративним позовом Прокурора Сторожинецького району Чернівецької області в інтересах держави в особі Сторожинецького районного центру зайнятості м. Сторожинець до ОСОБА_2,
про стягнення незаконно отриманої допомоги по безробіттю, -
У червні 2012 року Прокурор Сторожинецького району Чернівецької області (далі - Прокурор) в інтересах держави в особі Сторожинецького районного центру зайнятості м. Сторожинець (далі - Центр зайнятості) звернувся із позовом до ОСОБА_2 про стягнення незаконно отриманої допомоги по безробіттю за період з 1.01.2011 року до 4.07.2011 року та за 26.03.2012, у розмірі 4 403,13 грн.
26 червня 2012 року постановою Чернівецького окружного адміністративного суду, залишеною без змін ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 30 серпня 2012 року, позов задоволений.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь Центру зайнятості незаконно отриману допомогу по безробіттю, у розмірі 4 403,13 грн.
Задовольняючи позов, суди першої та апеляційної інстанцій зазначили, у квітні 2012 року Центром зайнятості встановлено, що ОСОБА_2 у період перебування на обліку в Центрі зайнятості з 4.10.2010 року до 4.07.2011 року надавала послуги ПАТ КБ «Приватбанк» відповідно до цивільно-правового договору. Також ОСОБА_2 не мала права отримувати статус безробітної 26.03.2012 року, у зв'язку з чим не мала права отримувати кошти по безробіттю. Допомога по безробіттю, у розмірі 4 403,13 грн., виплачена ОСОБА_2 безпідставно.
ОСОБА_2 звернулася із касаційною скаргою про скасування постанови Чернівецького окружного адміністративного суду та ухвали Вінницького апеляційного адміністративного суду і ухвалення постанови про відмову у задоволенні позову, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.
Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, 4.10.2010 року ОСОБА_2 звернулася із заявою до Центру зайнятості щодо надання їй статусу безробітної з виплатою допомоги по безробіттю відповідно до Закону України «Про зайнятість населення» в якій зазначала, що не зареєстрована, як суб'єкт підприємницької діяльності, трудовою діяльністю не займається, пенсію не отримує.
4 жовтня 2010 року ОСОБА_2 наданий статус безробітної та призначена відповідна допомога.
4 липня 2011 року Центром зайнятості припинена виплата ОСОБА_2 допомоги по безробіттю у зв'язку з працевлаштуванням.
26 березня 2012 року ОСОБА_2 повторно звернулася і з заявою до Центру зайнятості щодо надання їй статусу безробітної з виплатою допомоги по безробіттю відповідно до Закону України «Про зайнятість населення», того ж дня Центром зайнятості наданий ОСОБА_2 статус безробітної та призначена відповідна допомога.
У період з 11.04.2012 року до 24.04.2012 року Центром зайнятості здійснене розслідування страхових випадків та обґрунтованості виплат матеріального забезпечення відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття», за результатами яких складені акти.
Розслідуванням встановлено, що ОСОБА_2 під час перебування на обліку в Центрі зайнятості з 4.10.2010 року до 4.07.2011 року надавала послуги ПАТ КБ «Приватбанк» згідно цивільно-правового договору. Також ОСОБА_2 не мала права отримувати статус безробітної 26.03.2012 року.
За час перебування ОСОБА_2 на обліку в Центрі зайнятості з 1.01.2011 року до 7.07.2011 року та за 26.03.2012 року вона безпідставно отримала допомогу по безробіттю, у розмірі 4376,52 грн., та 26,61 грн..
Відповідно до ст. 2 Закону України «Про зайнятість населення» (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин), безробітними визнаються працездатні громадяни працездатного віку, які через відсутність роботи не мають заробітку або інших передбачених законодавством доходів і зареєстровані у державній службі зайнятості як такі, що шукають роботу.
Згідно з ч. 1 ст. 22 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» застраховані особи, визнані у встановленому порядку безробітними, які протягом 12 місяців, що передували початку безробіття, працювали на умовах повного або неповного робочого дня (тижня) не менше 26 календарних тижнів та сплачували страхові внески, мають право на допомогу по безробіттю залежно від страхового стажу.
Відповідно до ч. 2 ст. 36 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» застраховані особи, зареєстровані в установленому порядку як безробітні, зобов'язані своєчасно подавати відомості про обставини, що впливають на умови виплати їм забезпечення та надання соціальних послуг.
Згідно з п.п. 1 п. 5.5 розділу 5 Порядку надання допомоги по безробіттю, у тому числі одноразової її виплати для організації безробітними підприємницької діяльності, затвердженого наказом Міністерства праці та соціальної політики України № 307 від 20.11.2000 року, виплата допомоги по безробіттю припиняється у разі працевлаштування безробітного, зайняття підприємницькою діяльністю, пов'язаною з одержанням доходу безпосередньо від цієї діяльності, виконання робіт (послуг) за цивільно-правовими угодами (з дня працевлаштування, державної реєстрації як суб'єкта підприємницької або іншої діяльності, виконання робіт (послуг) за цивільно-правовими угодами).
Відповідно до п. 6 Порядку розслідування страхових випадків та обґрунтованості виплати матеріального забезпечення безробітним, затвердженого наказом Міністерства праці та соціальної політики України, Державної податкової адміністрації України №125/116 від 11.03.2008 року ( в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин), у разі встановлення центрами зайнятості відповідно до цього Порядку належності безробітної особи до категорії зайнятих така особа знімається з обліку як безробітна в установленому законодавством порядку та повертає суму незаконно отриманого матеріального забезпечення і вартості наданих соціальних послуг з моменту виникнення обставин, що впливають на умови виплати матеріального забезпечення та надання соціальних послуг.
Якщо відомості про доходи є недостовірними з вини особи, центри зайнятості припиняють відповідні виплати, а суми здійснених з дня призначення виплат повертаються особою відповідно до пункту 7 цього Порядку.
Відповідно до п. 7 Порядку розслідування страхових випадків та обґрунтованості виплати матеріального забезпечення безробітним, рішення про повернення коштів особою чи роботодавцем оформлюється наказом.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_2 за період з 1.01.2011 року до 7.07.2011 року та за 26.03.2012 року отримала допомогу з безробіття, у розмірі 4376,52 грн., та 26,61 грн.
За результатами перевірки додержання вимог Закону України «Про зайнятість населення» та Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» Центром зайнятості встановлено, що ОСОБА_2 під час перебування на його обліку у період з 1.01.2011 року до 7.07.2011 року надавала послуги ПАТ КБ «Приватбанк» відповідно до цивільно-правових угод.
14 квітня 2012 року та 27 квітня 2012 року Центром зайнятості виданий наказ щодо вжиття заходів з повернення зайво виплачених ОСОБА_2 коштів по безробіттю.
ОСОБА_2 не повідомляла Центр зайнятості про надання послуг за цивільно-правовими угодами ПАТ КБ «Приватбанк».
Згідно з ч. 3 ст. 36 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» сума виплаченого забезпечення та вартості наданих послуг застрахованій особі внаслідок умисного невиконання нею своїх обов'язків та зловживання ними стягується з неї з моменту виникнення обставин, що впливають на умови виплати їй забезпечення та надання соціальних послуг.
Суди попередніх інстанцій обґрунтовано зазначили, що ОСОБА_2 зобов'язана повернути Центру зайнятості незаконно отриману допомогу по безробіттю.
Згідно з ч. 1 ст. 224 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права під час ухвалення судових рішень чи вчинення процесуальних дій.
Колегія суддів дійшла висновку, що судові рішення ухвалені з дотриманням норм матеріального та процесуального права, правова оцінка обставинам у справі дана правильно, підстав для їх скасування з мотивів, викладених в касаційній скарзі, немає.
Керуючись ст., ст. 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України,
Касаційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.
Постанову Чернівецького окружного адміністративного суду від 26 червня 2012 року та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 30 серпня 2012 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, і оскарженню не підлягає, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, визначених ст. 237 Кодексу адміністративного судочинства України.
Судді: Сірош М.В.
Блажівська Н.Є.
Усенко Є.А.