Справа № 159/1343/14-к
Провадження № 1-кп/159/61/14
м. Ковель 31 березня 2014 року
Ковельський міськрайонний суд Волинської області в складі:
головуючої - судді ОСОБА_1
за участю секретаря ОСОБА_2
прокурора ОСОБА_3
потерпілого ОСОБА_4
законного представника потерпілого ОСОБА_5
обвинуваченого ОСОБА_6
захисника ОСОБА_7
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду кримінальне провадження № 42013020110000095 про обвинувачення
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, українця, уродженця та жителя АДРЕСА_1 , з неповною середньою освітою, неодруженого, непрацюючого, раніше судимого:
- 22 серпня 2013 року Ковельським міськрайонним судом за ч.1 ст.164 КК України до 120 годин громадських робіт,
у вчиненні кримінальних правопорушень (злочинів) передбачених ч.1 ст.186, ч.2 ст.389 КК України,-
обвинувачений ОСОБА_6 , будучи засудженим вироком Ковельського міськрайонного суду від 22 серпня 2013 року за ч. 1 ст. 164 КК України до 120 годин громадських робіт на шлях виправлення не став та умисно ухилився від виконання даного вироку суду не відпрацювавши 28 годин.
Так, ознайомившись 04.10.2013 року з порядком та умовами відбування покарання, отримавши направлення на відбування громадських робіт до Ковельського РЖКП № 1, ОСОБА_6 07.10.2013 року до виконання громадських робіт не приступив. 21 та 22 жовтня 2013 року не виконав роботу надану йому згідно графіку, а саме прибирання вул. Шевченка в м. Ковелі, та був відсутній на даній ділянці роботи під час перевірки о 9 год. 30 хв. та 11год. 30 хв., 23.10.2013 року ОСОБА_6 категорично відмовився відпрацьовувати громадські роботи, не захотів брати інструмент для роботи та працювати на закріпленій за ним ділянці, а саме вул. Шевченка в м. Ковелі, тим самим з призначених йому до відпрацювання в межах території обслуговування Ковельського РЖКП-1 із запланованих 56 годин громадських робіт у жовтні 2013 року, він відпрацював лише 44 години. В подальшому, 19 листопада 2013 року ОСОБА_6 доручену роботу не виконав, самовільно залишив місце роботи в РЖКП №1, 20.11.2013 року ОСОБА_6 з'явився в РЖКП №1 в нетверезому стані, тим самим у листопаді 2013 року із запланованих сімдесяти шести годин громадських робіт ОСОБА_6 відпрацював сорок вісім годин. Усього станом на 26.11.2013 року із призначених згідно вироку суду 120 годин громадських робіт ОСОБА_6 впродовж жовтня - листопада 2013 року відбув 92 години, а 28 годин залишились не відбутими.
Крім цього, він же, 08.01.2014 року, близько 21 години, відкрито викрав у неповнолітнього потерпілого ОСОБА_4 , мобільний телефон «Самсунг-Гелаксі 19100 2+2», без сім картки, вартістю 420 гривень, при наступних обставинах: перебуваючи у квартирі за місцем проживання по АДРЕСА_1 , діючи умисно, з корисливих мотивів, переслідуючи злочинний намір на відкрите викрадення чужого майна, взяв подивитись у неповнолітнього потерпілого ОСОБА_4 , мобільний телефон «Самсунг-Гелаксі 19100 2+2», без сім картки, вартістю 420 гривень, після чого на неодноразові вимоги потерпілого повернути належний йому мобільний телефон не реагував та покинув місце події, тим самими відкрито викрав вказаний мобільний телефон, завдавши потерпілому матеріальні збитки на суму 420 грн.
Таким чином, своїми умисними діями, що виразились в ухиленні від відбування громадських робіт будучи засудженим до цього покарання ОСОБА_6 вчинив кримінальне правопорушення (злочин), передбачений ч. 2 ст. 389 КК України.
Також, своїми умисними діями, що виразились у відкритому викраденні чужого майна ОСОБА_6 вчинив кримінальне правопорушення (злочин), передбачений ч. 1 ст. 186 КК України.
В судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_6 свою вину у скоєнні злочину передбаченого ч.2 ст.389 КК України визнав частково і пояснив, що намагався виконувати призначене судом покарання належним чином, однак тричі через хворобу не зміг з'явитись на роботу, проте не зміг підтвердити поважність причин, оскільки в медичні заклади не звертався. З приводу інших днів невиконання роботи пояснити нічого не може. Що стосується обвинувачення за ч.1 ст.186 КК України, то вину не визнав повністю та показав, що взяв у потерпілого мобільний телефон погратись, був в стані алкогольного сп'яніння, при цьому десь поклав телефон і забувся, а ввечері проснувся, згадав і скориставшись можливістю продав його за 70 грн. Просить суворо не карати.
Незважаючи на часткове визнання обвинуваченим своєї вини, його винуватість у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст.389 КК України повністю доведена зібраними та дослідженими в судовому засіданні об'єктивними доказами та зокрема:
Згідно підписки відібраної працівниками Ковельського МРВ КВІ від обвинуваченого, останній 04 жовтня 2013 року ознайомлений з порядком відбування покарання у виді громадських робіт та наслідками ухилення від його відбування (а.п.14).
Як вбачається з направлення, виданого обвинуваченому 04 жовтня 2013 року, останній направлений для відпрацювання громадських робіт в РЖКП №1 та повинен приступити до відпрацювання 07 жовтня 2013 року (а.п.17).
Згідно листа начальника РЖКП №1 м.Ковель від 14.10.2013 року обвинувачений до виконання робіт не приступав (а.п.19).
Наказом №113 від 14 жовтня 2013 року по РЖКП №1 обвинуваченого ОСОБА_6 прийнято для відбування громадських робіт та встановлено графік виходу на роботу з 14.10. по 31.10.2013 року включно по 4 години на день з 8.00 до 12.00 год. (а.п.21,22).
Комісійними актами по РЖКП №1 підтверджено невиконання ОСОБА_6 21 та 22 жовтня 2013 року дорученої роботи по прибиранню вулиці Шевченка в м.Ковелі, та відсутність на робочому місці в 9.30 год. і 11.00 год., а також відмову від виконання роботи 23 жовтня 2013 року (а.п.26-27).
У табелі виходу на роботу 21,22,23 жовтня 2013 року визначені як невідпрацьовані (а.с.31).
Як вбачається з розрахункової відомості із запланованих у жовтні 2013 року для відпрацювання 56 годин ОСОБА_6 відпрацював лише 44 години (а.п.32).
Згідно даних Ковельського МРВ з обвинуваченим 29 жовтня 2013 року проводилась бесіда та повторно роз'яснювались наслідки ухилення від відбування покарання, призначеного судом (а.п.29-30).
Однак, 19 листопада 2013 року ОСОБА_6 доручену роботу не виконав, самовільно залишив місце роботи в РЖКП №1, 20.11.2013 року ОСОБА_6 з'явився в РЖКП №1 в нетверезому стані і категорично відмовився відпрацьовувати громадські роботи, що підтверджується актами перевірки (а.п.36).
Як вбачається з графіку виходу на роботу у листопаді 2013 року із запланованих сімдесяти шести годин громадських робіт ОСОБА_6 відпрацював лише сорок вісім годин (а.п.33-34).
Допитані в судовому засіданні свідки ОСОБА_8 та ОСОБА_9 підтвердили викладені у письмових документах відомості, зокрема ОСОБА_9 , яка була призначена безпосереднім керівником над особами, що відбувають покарання у виді громадських робіт, показала, що ОСОБА_6 приступив до відпрацювання лише 14 жовтня 2013 року, у жовтні двічі 21 та 22 не з'явився на роботу, а 23 жовтня категорично відмовився працювати. У листопаді поводив себе аналогічним чином, так 19 листопада доручену роботу не виконав, а 20 листопада перебував у стані алкогольного сп'яніння, що виключало можливість допуску до роботи.
Свідок ОСОБА_8 підтвердила, що обвинувачений був ознайомлений із порядком відбування покарання у виді громадських робіт, неодноразово з ним проводились бесіди, відбирались пояснення. На даний час обвинувачений відбув призначене покарання.
Аналізуючи докази у сукупності суд приходить до висновку про доведеність вини обвинуваченого у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 389 КК України.
Твердження обвинуваченого про поважність причин відсутності на роботі у жовтні 2013 року спростовуються матеріалами провадження, так, згідно повідомлення Ковельського МТМО обвинувачений до лікувальних закладів міста Ковеля за допомогою не звертався ( а.п.46,48).
Винуватість ОСОБА_6 у вчиненні відкритого викрадення чужого майна, незважаючи на невизнання вини самим обвинуваченим, доводиться показаннями потерпілого та матеріалами справи.
Так, потерпілий ОСОБА_4 показав, що 08 січня 2014 року придбав мобільний телефон «Самсунг-Гелаксі 19100 2+2», ввечері того ж дня разом із сином обвинуваченого відпочивав у них вдома. До нього підійшов обвинувачений ОСОБА_6 та попросив подивитись телефон, на що він погодився. Однак, отримавши телефон, ОСОБА_6 відразу поклав його в кишеню і повідомив, що тепер він належить йому. На неодноразові прохання повернути телефон ОСОБА_6 не реагував та пішов з квартири. Повертаючись додому, він знову зустрів обвинуваченого та повторив прохання повернути мобільний телефон, обвинувачений відповів відмовою. На наступний день обвинувачений повідомив, що телефон вже продав.
Вартість викраденого телефону підтверджена висновком судово-товарознавчої експертизи №2 від 14.01.2014 року та становить 420,00 грн. (а.п.104-109).
Таким чином, даючи аналіз зібраним по справі доказам в їх сукупності, суд приходить до висновку про доведеність факту скоєння обвинуваченим злочину, передбаченого ч.1 ст.186 КК України, тобто відкритого викрадення чужого майна ( грабіж).
Суд рахує вірною кваліфікацію дій обвинуваченого за ч.1 ст.186 КК України з наступних підстав: так грабіж - це відкрите викрадення чужого майна у присутності потерпілого або інших осіб, які усвідомлюють протиправний характер дій винної особи, яка у свою чергу усвідомлює, що її дії помічені та оцінюються як викрадення (п.3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року «Про судову практику про злочини проти власності») .
Встановлена в судовому засіданні послідовність дій обвинуваченого свідчить про наявність умислу на відкрите заволодіння чужим майном.
Так, потерпілий стверджував, що ОСОБА_6 , перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння, неодноразово, наполегливо просив телефон у присутності свого сина і відразу після отримання доступу до телефону, поклав його в кишеню та відмовився повернути. Того ж дня обвинувачений продав телефон іншій особі.
Зазначені докази свідчать, що хоча телефон і був переданий потерпілим обвинуваченому добровільно, проте обвинувачений, на переконання суду, вже на момент заволодіння телефоном мав на меті його привласнити, що виключає кваліфікацію дій обвинуваченого як шахрайство (ст.190 КК).
Призначаючи покарання, суд, у відповідності до ст..ст.50,65 КК України, враховує ступінь тяжкості вчинених злочинів, особу винного, обставини, що пом'якшують і обтяжують покарання з тим, щоб особі, яка вчинила злочин було призначене покарання необхідне і достатнє для її виправлення і попередження нових злочинів.
Відповідно до ст.12 КК України обвинувачений вчинив злочини, один з яких відноситься до злочинів невеликої тяжкості, інший - до злочинів середньої тяжкості.
До пом'якшуючих покарання обставин суд відносить часткове визнання обвинуваченим своєї вини.
Обтяжуючих покарання обставин суд не вбачає.
Враховуючи вік обвинуваченого, його матеріальний та сімейний стан, негативну характеристику по місцю проживання, вчинення злочинів на ґрунті вживання алкогольних напоїв та небажання займатись суспільно корисною працею, приймаючи до уваги позицію потерпілого, який не має претензій матеріального характеру, однак наполягає на реальному покаранні, суд приходить до висновку про необхідність призначення обвинуваченому покарання у виді арешту в межах санкції закону, за яким він притягується до відповідальності. Підстав для обрання іншого більш м'якого покарання, а також підстав для звільнення від відбування покарання, суд не вбачає.
При цьому, остаточне покарання слід призначити за сукупністю злочинів відповідно до правил ч.1 ст.70 КК України із застосуванням принципу повного складання призначених за кожен злочин покарань.
В даному випадку, остаточне покарання за сукупністю вироків з урахуванням вироку Ковельського міськрайонного суду від 22.08.2013 року, не призначається, оскільки згідно довідки Ковельського МРВ КВІ (а.п.50) на час постановлення вироку обвинувачений повністю відбув призначене вироком покарання у виді 120 годин громадських робіт.
Долю речових доказів слід вирішити відповідно до вимог ст.100 КПК України, процесуальні витрати за проведено судово-товарознавчої експертизи (а.п.102) підлягають стягненню з обвинуваченого в користь держави.
На підставі викладеного та керуючись 374,375 КПК України, суд,
ОСОБА_6 визнати винним у вчиненні злочинів, передбачених ч.1 ст.186, ч. 2 ст.389 КК України, призначивши покарання:
- за ч.1 ст.186 КК України у виді арешту строком на 2 (два) місяці,
- за ч.2 ст.389 КК України у виді арешту строком на 1(один) місяць.
На підставі ч.1 ст.70 КК України за сукупністю злочинів шляхом повного складання призначених покарань остаточно визначити до відбування покарання у виді 3 (трьох) місяців арешту.
Строк відбування покарання рахувати з моменту приведення вироку до виконання.
До набрання вироком законної сили запобіжний захід щодо обвинуваченого у виді особистого зобов'язання залишити без змін.
Речовий доказ - мобільний телефон «Самсунг-Гелаксі 19100 2+2», що переданий потерпілому ОСОБА_4 на зберігання, - залишити у власності останнього.
Стягнути з засудженого ОСОБА_6 на користь держави ( отримувач коштів Ковельське УК м.Ковель 24060300, номер рахунку 31110115700004, банк отримувача ГУДКСУ у Волинській області, код банку отримувача 803014) процесуальні витрати за проведення судово-товарознавчої експертизи в розмірі 244,50 грн.
Вирок може бути оскаржений до Апеляційного суду Волинської області через Ковельський міськрайонний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Головуючий:ОСОБА_1