Справа № 199/6881/13-ц
(2/199/190/14)
Іменем України
24 березня 2014 року Амур-Нижньодніпровський районний суд м. Дніпропетровська
у складі: головуючого судді Якименко Л.Г.
при секретарі Нестеренко А.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Дніпропетровську справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Інтерпайп Нижньодніпровський трубопрокатний завод» про визнання недійсним наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення частини грошової компенсації та недорахованих коштів за невикористані дні відпустки та недорахованого середньомісячного заробітку при звільненні, заробітної плати за час вимушеного прогулу та моральної шкоди, -
Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до відповідача ПАТ «Інтерпайп Нижньодніпровський трубопрокатний завод» про визнання недійсним наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення частини грошової компенсації та недорахованих коштів за невикористані дні відпустки та недорахованого середньомісячного заробітку при звільненні, заробітної плати за час вимушеного прогулу та моральної шкоди.
В обґрунтуванні своїх позовних вимог посилався на те, що наказом №738 від 29.05.1995 року він був прийнятий на роботу в мартенівський цех підручним сталевара (третім) четвертого розряду ділянки печей у ВАТ «Інтерпайп Нижньодніпровський трубопрокатний завод». У період роботи на зазначеному підприємстві позивач отримав професійне захворювання, що підтверджується актом форми П-4 розслідування хронічного професійного захворювання від 07.09.2007 року, висновками Дніпропетровської обласної МСЕК №2 від 30.10.2007 року та 13.11.2008 року, згідно з якими йому була призначена третя група інвалідності, а також протипоказана робота у шкідливих умовах, важка фізична робота, несприятливий мікроклімат.
Згідно з розпорядженнями по мартенівському цеху №869 від 19.12.2007 року, №34 від 06.02.2008 року та №147 від 01.04.2008 року ОСОБА_1 було переведено на легку працю (розсильні роботи) з доплатою до середнього заробітку за його попередньою посадою. Після надання йому повторного висновку Дніпропетровської обласної МСЕК №2 від 13.11.2008 року, який підтвердив процент втрати ним професійної працездатності та неможливість роботи у шкідливих умовах праці, позивача було звільнено з роботи наказом №1351/к від 27.11.2008 року, який потім було скасовано самим відповідачем з тих підстав, що він був виданий у період тимчасової непрацездатності позивача. Наказом №23 від 13.01.2009 року позивача було звільнено з посади підручного сталевара (третього) четвертого розряду з 13.01.2009 року за п.2 ст. 40 КЗпП України у зв'язку з невідповідністю виконуваній роботі за станом здоров'я.
09.02.2009 року ОСОБА_1 звернувся до Амур-Нижньодніпровського районного суду з позовною заявою до відповідача про визнання недійсним наказу про звільнення, про поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу та моральної шкоди. Рішенням АНД районного суду м.Дніпропетровська від 29.10. 2009 року його було поновлено на роботі та стягнуто з відповідача на його користь заробітну плату за час вимушеного прогулу.
Наказом №216 від 17.02.2010 року позивача було поновлено на попередньому місці роботи з 14.01.2009 року та розпорядженням №239 від 17.04.2010 року по мартенівському цеху ВАТ «Інтерпайп Нижньодніпровський трубопрокатний завод» його було переведено на легшу роботу - кур'єром.
Згідно з довідкою до акта огляду МСЕК від 09.11.2011 року Дніпропетровською обласною МСЕК №4 позивачу підтверджена третя група інвалідності з причини професійного захворювання на період з 01.11.2011 року по 01.11.2012 року, та було протипоказано умови праці з тяжким фізичним навантаженням та шкідливими умовами праці, а також запропонована легка робота. Після отримання даного висновку позивача не було переведено на легшу роботу та наказом №745К від 06.07.2012 року його було звільнено з посади підручного сталевара (третього) ділянки печей 4 розряду мартенівського цеху з 06.07.2012 року за п.2 ст.40 КЗпП України у зв'язку з невідповідністю виконуваній роботі внаслідок стану здоров'я.
Позивач зазначає, що наказ №745К від 06.07.2012 року та його звільнення є незаконними та він підлягає поновленню на роботі, оскільки відповідачем не були дотримані вимоги ст. 170 КЗпП України, ч.5 ст.6 Закону України «Про охорону праці», ст. 23 Закону України «Про реабілітацію інвалідів в Україні». Окрім того, відповідачем під час його звільнення не взято до уваги, що на його утриманні перебуває донька, яка є інвалідом дитинства, а його дружина має невеликий заробіток (т.1 а.с.1-4).
Посилаючись на дані обставини, з урахуванням уточнених позовних вимог, позивач просив суд визнати недійсним наказ №745/К від 06.07.2012 року ВАТ «Інтерпайп Нижньодніпровський трубопрокатний завод» про його звільнення; поновити його на роботі в мартенівський цех ПАТ «Інтерпайп Нижньодніпровський трубопрокатний завод» підручним сталевара (третім) ділянки печей 4-го розряду; стягнути з відповідача на його користь заробітну плату за час вимушеного прогулу в розмірі 69 074,32 грн., частину грошової компенсації за невикористані дні щорічної відпустки в розмірі 2 356,48 грн., частину грошової компенсації за недораховані кошти по невикористаній відпустці в сумі 38,14 грн., профспілкові внески, утримані при розрахунку при звільненні в розмірі 14,39 грн., моральну шкоду в розмірі 30 000,00 грн. та витрати на правову допомогу в сумі 370,00 грн. (т1 а.с.32-33, 112-115, 130; т.2 а.с.61-63)).
У судовому засіданні позивач підтримав свої позовні вимоги в повному обсязі та надав суду пояснення, аналогічні викладеним у позовній заяві.
Представник відповідача у судовому засіданні позовні вимоги не визнала, підтримала письмові заперечення проти позову та додатково зазначила, що звільнення позивача 06.07.2012 року було правомірним та адміністрацією підприємства були дотримані усі вимоги діючого законодавства, зокрема ст. 170 КЗпП України. ОСОБА_1 неодноразово пропонувалося надати свою згоду на переведення його на легшу роботу, зокрема на посаду кур'єра, як того вимагає ст.170 КЗпП України, однак письмової згоди він так і не надав, у зв'язку з чим був звільнений на підставі п.2 ст.40 КЗпП України. Після звільнення з позивачем був проведений повний розрахунок, заборгованості перед ним нема.
Вислухавши пояснення позивача та представника відповідача, дослідивши матеріали справи, суд вважає позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню з наступних підстав.
У судовому засіданні встановлено, що 29.05.1995 року ОСОБА_1 був прийнятий в мартенівський цех підручним сталевара (третім) четвертого розряду, ділянки печей у ВАТ «Інтерпайп Нижньодніпровський трубопрокатний завод» на підставі наказу №738 від 29.05.1995 року про прийом на роботу, що підтверджується записом у трудовій книжці позивача та є безспірним фактом (т.1, а.с.5-6).
На підставі акту форми П-4 розслідування хронічного професійного захворювання від 07.09.2007 року, висновку Дніпропетровської обласної МСЕК № 4 від 09.11.2011 року, медичного висновку лікарсько-експертної комісії спеціалізованого лікувально-профілактичного закладу від 01.11.2012 року №1946 ОСОБА_1 визнаний особою, що отримала професійне захворювання та йому призначена третя група інвалідності з протипоказаннями: робота в шкідливих умовах праці, важка фізична робота, несприятливий мікроклімат (т.1, а.с.10-11,13, 119).
06.07.2012 року згідно наказу № 745/к про звільнення, позивача було звільнено з посади підручного сталевара (третього) ділянки печей четвертого розряду мартенівського цеху на підставі п.2 ч.1 ст. 40 КЗпП України у зв'язку з невідповідністю працівника виконуваній роботі внаслідок стану здоров'я.
Відповідно до ч.2 ст.40 КЗпП України звільнення з підстав, зазначених у п.п.1,2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.
Ст.170 КЗпП України та ст.6 Закону України «Про охорону праці» передбачено, що працівників, які потребують за станом здоров'я надання легшої роботи, власник або уповноважений ним орган повинен перевести, за їх згодою, на таку роботу у відповідності з медичним висновком тимчасово або без обмежень.
В судовому засіданні встановлено, що позивачу неодноразово пропонувалося звернутися до відділу кадрів з питання переведення на роботу кур'єра, про що свідчать повідомлення від 20.03.2012 року, 21.03.2012 року, 22.03.2012 року, 06.07.2012 року, в яких ОСОБА_1 зазначав про відсутність медичного висновку на запропоновані вакансії (т.1, а.с.48, 49, 57, 59). Відповідачем проведено обстеження робочого місця кур'єра та з'ясовано питання можливості працевлаштування ОСОБА_1 на зазначену посаду, про що останній також був повідомлений (т.1, а.с.51-56).
Як вбачається, незважаючи на неодноразові пропозиції відповідача звернутися до відділу кадрів і оформити свою згоду на переведення на посаду кур'єра, ОСОБА_1 цього не зробив, про що судовому засіданні особисто підтвердив.
Суд критично ставиться до посилань позивача стосовно того, що власник підприємства зобов'язаний був видати наказ про переведення його на посаду кур'єра і тільки після цього він міг або дати свою згоду, приступивши до роботи, або оскаржити даний наказ. Такі дії працівника не передбачені ні вимогами ст.170 КЗпП України, ані іншими законодавчими актами.
Заявляючи позовні вимоги про поновлення на роботі, ОСОБА_1 просить поновити його на роботі в мартенівський цех підручним сталевара (третім) ділянки печей 4-го розряду, в той час як за станом здоров'я він не може працювати у мартенівському цеху, про що свідчить Форма МСЕК від 19.12.2012 року (т.2, а.с.67-70).
Крім того, наказом ВАТ «Інтерпайп Нижньодніпровський трубопрокатний завод» №1656 від 16.11.2012 року зупинено роботу мартенівського цеху (т.1, а.с.13,62), а наказом №1287 від 18.09.2013 року мартенівський було ліквідовано (т.1, а.с.233-234).
Відповідно до ч.1 ст.170 КЗпП України працівники, які потребують за станом здоров'я надання легшої роботи, власник або уповноважений ним орган повинен перевести, за їх згодою, на таку роботу у відповідності з медичним висновком тимчасово або без обмеження строку.
Згідно із записами в Формі МСЕК від 09.11.2011 року, яка була дійсна на час звільнення позивача, йому за станом здоров'я була доступна професія кур'єра, однак своєї згоди на переведення його на дану посаду він не надав, у зв'язку з чим, на думку суду, порушень при його звільненні з боку ПАТ «Інтерпайп Нижньодніпровський трубопрокатний завод» допущено не було.
Таким чином, дослідивши надані докази в їх сукупності та встановивши, що позивачу ОСОБА_1 були запропоновані всі вакансії для переведення його на іншу легшу роботу з урахуванням його стану здоров'я, позивач з вакансіями був неодноразово ознайомлений, своєї письмової згоди на переведення на посаду кур'єра, яка була йому показана за станом здоров'я і висновком лікарів та з урахуванням обстеження робочого місця, не надав, тому суд приходить до висновку, що наказ №745/к від 06.07.2012 року виданий ВАТ «Інтерпайп Нижньодніпровський трубопрокатний завод» про звільнення ОСОБА_1, як і саме звільнення, було проведено відповідно до норм чинного трудового законодавства.
Що стосується позовних вимог в іншій частині, а саме: про стягнення частини грошової компенсації за невикористані дні щорічної відпустки, стягнення частини грошової компенсації за недораховані кошти по невикористаній відпустці, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, членських внесків та відшкодування моральної шкоди, то в даних вимогах суд також вважає відмовити, оскільки при звільненні 06.07.2012 року та у подальшому 07.08.2012 року відповідач ВАТ «Інтерпайп Нижньодніпровський трубопрокатний завод» провів з позивачем повний розрахунок, що підтверджується наданими розрахунковими документами, довідкою про те, що позивач не був членом профспілки, а тому членські внески з нього не утримувалися (т.1, а.с.65, 66, 67, 73, 80, 81, 95, 103, 104, 105, 106). Позовні вимоги про стягнення середнього заробітку у зв'язку з проведенням несвоєчасного розрахунку при звільненні, позивачем не заявлялися.
Витрати по справі суд вважає віднести на рахунок держави.
Керуючись ст.ст.10,11, 57-60, 212-215, 218, 222, 88 ЦПК України, ст.ст. 40, 170, 235, 237-1 Кзпп України, суд, -
ОСОБА_1 в позові до Публічного акціонерного товариства «Інтерпайп Нижньодніпровський трубопрокатний завод» про визнання недійсним наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення частини грошової компенсації та недорахованих коштів за невикористані дні відпустки та недорахованого середньомісячного заробітку при звільненні, заробітної плати за час вимушеного прогулу та моральної шкоди, - відмовити.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку через суд першої інстанції шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня проголошення рішення. У разі якщо рішення було постановлено без участі особи, яка його оскаржує, апеляційна скарга подається з дня отримання копії рішення.
Суддя: