ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2; e-mail: inbox@adm.lv.court.gov.ua; тел.: (032)-261-58-10
26 березня 2014 року № 2а-9426/11/1370
09 год. 45 хв
Львівський окружний адміністративний суд в складі:
головуючого-судді Коморного О.І.
секретар Ячмінська Я.О
з участю:
представник позивача Дяків Л.В.
представники відповідачів не прибули
розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області до Головного управління юстиції у Львівській області, Відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Львівській області, Підрозділу примусового виконання рішень відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Львівській області про визнання дій державного виконавця протиправними та скасування постанови від 10.08.2011 року ВП №27799772 про накладення штрафу.
Обставини справи.
Позивач, Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області звернувся з позовом до Головного управління юстиції у Львівській області, Відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Львівській області, Підрозділу примусового виконання рішень Відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Львівській області, про визнання протиправними дій та скасування постанови про накладення штрафу ВП №27799772 від 10.08.2011 року в сумі 680 грн.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що державним виконавцем не взято до уваги поважність причин невиконання судового рішення, а тому накладення штрафу є безпідставним.
Представник позивача позовні вимоги підтримав з підстав викладених в позовній заяві, просив задовольнити позов в повному обсязі.
Представники відповідачів не прибули, заперечення на позов до суду не надходили.
З урахуванням визначених ч.5 ст.181 Кодексу адміністративного судочинства строків розгляду справи, суд відповідно до ч.4 ст. 128 та ч. 6 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України розглядає справу за відсутності відповідачів на основі наявних доказів.
Суд заслухав пояснення представника позивача дослідив подані документи, всебічно і повно з'ясував всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінив докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті та
Супровідним листом від 25.07.2011 року №09-01-45/310/В3-10790 підрозділ примусового виконання рішень відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Львівській області скерував позивачеві копію постанови державного виконавця від 25.07.2011р. про відкриття виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого листа №2а-74/2010р. виданого 14.07.2011р. Шевченківським районним судом м.Львова про зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області провести нарахування і виплату ОСОБА_2 компенсації втрати частини пенсії у зв'язку з несвоєчасним виконанням постанов Шевченківського райсуду м.Львова від 13.12.07 року, Львівського окружного адміністративного суду від 13.10.08 року і Львівського апеляційного адміністративного суду від 02.02.10 року на підставі Закону України від 19.10.00 року за №2050-111 "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати.
Згідно відмітки (а.с. 55) вказаний лист із копією постанови про відкриття виконавчого провадження позивач отримав 29.07.2011 року.
Листом від 01.08.2011 року №7654/06-22 (а.с.63-64) позивач повідомив підрозділ примусового виконання рішень відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Львівській області про те, що постанову про відкриття виконавчого провадження у якій надано строк для добровільного виконання до 01.08.2011 року позивачем отримано тільки 29.07.2011 року, а оскільки гр. ОСОБА_2 знаходиться на обліку в управлінні пенсійного забезпечення військовослужбовців та деяких інших категорій громадян, яке є структурним підрозділом позивача, але знаходиться за адресою м. Львів вул.. Б. Хмельницького 118, то для виконання рішення суду потрібно затратити значний час.
Листом від 10.08.2011р. підрозділ примусового виконання рішень відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Львівській області направив позивачеві копію постанови державного виконавця про накладення штрафу від 10.08.2011р. (а.с.9) за невиконання рішення суду для відома та виконання та надав повторний термін до 17.08.2011 року.
Завданням адміністративного судочинства відповідно до ч.1 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
Юрисдикція адміністративних судів відповідно до ч. 1 ст. 17 КАС України поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку з здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, а також у зв'язку з публічним формуванням суб'єкта владних повноважень шляхом виборів або референдуму.
Закріплений у ч.1 ст.11 КАС України принцип змагальності сторін передбачає, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до ч. 1 ст. 138 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи (причини пропущення строку для звернення до суду тощо) та які належить встановити при ухваленні судового рішення у справі.
Відповідно до ч.1 ст.181 КАС України Учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб. Частиною 3 цієї ж статті визначено, що відповідачем у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби є відповідний орган державної виконавчої служби.
Органами державної виконавчої служби, згідно зі статтею 3 Закону України "Про державну виконавчу службу", є:
- Департамент державної виконавчої служби Міністерства юстиції України;
- відділи державної виконавчої служби Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, головних управлінь юстиції в областях, містах Києві та Севастополі;
- районні, міські (міст обласного значення), районні в містах відділи державної виконавчої служби відповідних управлінь юстиції.
Структурні підрозділи органів державної виконавчої служби: відділ примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, підрозділи примусового виконання рішень відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції Міністерства юстиції в АРК, головні управління юстиції в областях, містах Києві та Севастополі - не визначені Законом України "Про державну виконавчу службу" як самостійні органи державної виконавчої служби, що виключає можливість їхньої участі як сторони в адміністративному процесі.
Вказана позиція викладена у п.15 Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 13 грудня 2010 року N 3.
З огляду на викладене, Головне управління юстиції у Львівській області та підрозділ примусового виконання рішень Відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Львівській області не є належними відповідачами у справі, що виключає можливість задоволення заявлених до них повних вимог.
Відповідно до п.1 ч. 2 ст. 21 Закону України "Про виконавче провадження"N 606-XIV від21 квітня 1999 року у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин (далі - Закон N 606-XIV) виконання рішень, за якими боржниками є територіальні підрозділи центральних органів виконавчої влади, місцеві суди, міські, районні або селищні ради чи районні державні адміністрації та їх структурні підрозділи, міські, районні, міжрайонні, інші прирівняні до них прокуратури, військові прокуратури гарнізонів, інші територіальні підрозділи органів державної влади та їх посадові особи, покладається на відділ примусового виконання рішень управлінь державної виконавчої служби Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, головного управління юстиції в області, містах Києві та Севастополі.
Державний виконавець Відповідно до ч.1. ст.. 25 Закону N 606-XIV зобов'язаний прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред'явлення такого документа до виконання, він відповідає вимогам, передбаченим цим Законом, і пред'явлений до виконання до відповідного органу державної виконавчої служби.
Державний виконавець згідно ч.2 ст.25 Закону N 606-XIV протягом трьох робочих днів з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження.
У постанові державний виконавець вказує про необхідність боржнику самостійно виконати рішення у строк до семи днів з моменту винесення постанови (у разі виконання рішення про примусове виселення боржника - у строк до п'ятнадцяти днів) та зазначає, що у разі ненадання боржником документального підтвердження виконання рішення буде розпочате примусове виконання цього рішення із стягненням з боржника виконавчого збору і витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, передбачених цим Законом. За заявою стягувача державний виконавець одночасно з винесенням постанови про відкриття виконавчого провадження може накласти арешт на майно та кошти боржника, про що виноситься відповідна постанова.
Статтею 124 Конституції України встановлено, що судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України. Згідно ст.255 Кодексу адміністративного судочинства України, постанова або ухвала яка набрала законної сили, є обов'язковою для осіб, які беруть участь у справі, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України. Умисне невиконання службовою особою вироку, рішення, ухвали, постанови суду, що набрали законної сили, або перешкоджання їх виконанню, являється ознакою складу злочину передбаченого ст.382 Кримінального кодексу України як невиконання судового рішення.
Закріплений у ст. 8 КАС України принцип верховенства права суд застосовує з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, яка відповідно до вимог ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» є джерелом права в Україні. Неможливість особою домогтися виконання судового рішення, винесеного на її користь, становить втручання у право на мирне володіння майном, що викладене у першому реченні пункту першого статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основних свобод. У рішенні Європейського суду з прав людини від 29 червня 2004 року (справа «Жовнер проти України») Суд відзначив, що право на судовий розгляд, гарантоване статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основних свобод, також захищає і виконання остаточних та обов'язкових судових рішень, які у країні, яка поважає верховенство права, не можуть залишатися невиконаними, завдаючи шкоди одній із сторін.
Держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному й вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади (див. рішення у справі "Сокур проти України" (Sokur v. Ukraine), № 29439/02, від 26 квітня 2005 року, і у справі "Крищук проти України" (Kryshchuk v. Ukraine), № 1811/06, від 19 лютого 2009 року).
Засіб юридичного захисту, якого вимагає стаття 13 Конвенції, має бути "ефективним" як з практичної, так і з правової точки зору, тобто таким, що або запобігає стверджуваному порушенню чи його повторенню в подальшому, або забезпечує адекватне відшкодування за те чи інше порушення, яке вже відбулося (див. рішення у справі "Вассерман проти Росії" (N 2) (Wasserman v. Russia) (no. 2), № 21071/05, п. 45, від 10 квітня 2008 року).
Зважаючи на важливість реального виконання судових рішень, це питання неодноразово ставало предметом обговорення як на національному, так і на міжнародному рівнях. Регулюванню цього питання, зокрема, присвячена Рекомендація № Rec (2003) 16 від 09.09.2003 р. Комітету міністрів Ради Європи державам-членам "Про виконання адміністративних рішень і судових рішень у галузі адміністративного права", обов'язкова для виконання Україною як членом Ради Європи, в якій зазначається, що держави-члени повинні забезпечити виконання судових рішень адміністративними органами в межах розумного строку. Вони мають вживати всіх необхідних заходів згідно з законом з метою надання цим рішенням повної сили. У разі, якщо адміністративний орган не виконує судового рішення, слід передбачити відповідну процедуру, що дозволятиме домагатися виконання такого рішення, зокрема, за допомогою винесення судових заборон або накладення штрафів. Держави-члени повинні забезпечити притягнення адміністративних органів до відповідальності за відмову у виконання та невиконання судових рішень. Посадові особи, відповідальні за невиконання судових рішень, також можуть притягуватись до дисциплінарної, цивільної або кримінальної відповідальності у разі невиконання таких рішень.
Як встановлено судом та не заперечується позивачем, постанову про відкриття виконавчого провадження позивач отримав 29.07.2011 року, однак в семиденний строк з моменту її отримання рішення суду добровільно не виконав.
Спірна постанова про накладення штрафу винесена державним виконавцем 10.08.2011 року, тобто після спливу семиденного строку з моменту одержання позивачем постанови про відкриття виконавчого провадження, що свідчить про відсутність порушення прав позивача на добровільне виконання судового рішення у строк наданий для добровільного виконання.
За правилами, встановленими ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу
Відповідно до ч.1 ст. 69 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.
Позивачем не надано суду жодних належних допустимих та переконливих доказів поважності причин невиконання судового рішення починаючи з 29.07.2011 року (у семиденний строк) до 10.08.2011 року (день винесення постанови про накладення штрафу).
Та обставина, що структурний підрозділ позивача знаходиться у м. Львові за іншою адресою, на переконання суду не є поважною причиною невиконання судового рішення, яке набрало законної сили.
Суд також констатує, що докази виконання рішення суду відсутні також і на час розгляду та прийняття рішення судом, тобто більше ніж через два роки.
Стаття 19 Конституції встановлює, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 3 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють не лише чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а й обґрунтовано, добросовісно, розсудливо та безсторонньо. Матеріали справи свідчать, що відповідні положення відповідачем дотримані.
Суд зазначає, що вимоги позивача не знайшли свого підтвердження при розгляді справи судом, а через відсутність доказів поважності причин невиконання судового рішення, встановлено відсутність обставин, що обґрунтовують позов.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що у задоволенні позову слід відмовити повністю.
Відповідно до ст. 94 КАС України, відшкодування витрат позивачеві, якому відмовлено у задоволенні позову не передбачено.
Керуючись ст. ст. 7-14, 50, 71, 86, 143, 158, 160-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
постановив:
1. У задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.
2. Судові витрати з сторін не стягуються.
Постанова набирає законної сили в строк та в порядку, передбаченому ст.254 Кодексу адміністративного судочинства України.
Постанова може бути оскаржена в строк та в порядку, визначеному ст.186 Кодексу адміністративного судочинства України.
В судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини постанови.
Повний текст постанови складено та підписано 31.03.2014 р. о 17:30 год.
Суддя Коморний О.І.