ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2; e-mail: inbox@adm.lv.court.gov.ua; тел.: (032)-261-58-10
25 березня 2014 року 11 год. 41 хв. Справа № 813/120/14
Львівський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого - судді Сакалоша В.М.,
за участю секретаря судового засідання - Ємчук Л.В.,
представника позивача - Бориса А.С.,
представника відповідача - Збитковської І.В.,
розглянувши у м. Львові у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Львівського міського центру зайнятості до Львівської митниці Міністерства доходів і зборів України про стягнення коштів, -
На розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява Львівського міського центру зайнятості до Львівської митниці Міністерства доходів і зборів України про стягнення коштів в сумі 28 503,43 грн.
Хід розгляду справи відображений в ухвалах суду. В судовому засіданні 25.03.2014 року відповідно до положень ч.3 ст.160 Кодексу адміністративного судочинства України проголошено вступну та резолютивну частини постанови.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що ОСОБА_3 перебував у трудових відносинах з відповідачем та був звільнений з митних органів - 29.08.2011 р. на підставі п.6 ч. 1 ст.30 ЗУ «Про державну службу». Як зазначає позивач, ОСОБА_3 зареєструвавшись 06.09.2011 року у Львівському міському центрі зайнятості як такий, що шукає роботу отримав статус безробітного 13.09.2011 року, у зв'язку з чим останнім було отримано матеріальне забезпечення у вигляді допомоги по безробіттю. Проте, позивачем було встановлено, що ОСОБА_3 з 29.08.2011 року на виконання постанови Львівського окружного адміністративного суду від 17.01.2012 року по справі № 2а-10198/11/1370 було поновлено на роботі у митних органах. У відповідності до п.4 ст.35 Закону України «Про загальнообов'язкове соціальне страхування на випадок безробіття» із роботодавця утримуються: сума виплаченого забезпечення та вартості наданих соціальних послуг безробітному у разі поновлення його на роботі за рішенням суду. З огляду на викладене, а також на те, що Львівська митниця Міністерства доходів і зборів України не повернула суму допомоги по безробіттю, що виплачена ОСОБА_3, як безробітному, позивач просить стягнути з відповідача суму коштів витрачених центром зайнятості на виплату допомоги з безробіття ОСОБА_3 за період з 13.09.2011 року по 06.09.2012 року на загальну суму 28 503,43 грн.
В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав повністю, пояснення надав аналогічні до викладеного у позовній заяві. Просив позов задовольнити повністю.
Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнала у повному обсязі, з підстав, викладених у письмових запереченнях, пояснення надала аналогічні до викладеного у таких запереченнях, додатково пояснила наступне. Згідно п.2 ст.36 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» застраховані особи, зареєстровані в установленому порядку як безробітні, зобов'язані своєчасно подавати відомості про обставини, що впливають на умови виплати їм забезпечення та надання соціальних послуг. Вказує на те, що ОСОБА_3 не повідомив Львівську митницю про отримання ним матеріальної допомоги з центру зайнятості. За таких обставин, в силу положень п.3. ст.36 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття», сума виплаченого забезпечення та вартість наданих соціальних послуг застрахованій особі внаслідок умисного невиконання нею своїх обов'язків та зловживання ними стягується з цієї особи з моменту виникнення обставин, що впливають на умови виплати їй забезпечення та надання послуг. З урахуванням викладеного вважає, що сума коштів в розмірі 28 503,43 грн. підлягає стягненню з ОСОБА_3, а позовні вимоги є безпідставними, не обґрунтованими та такими, що не підлягають до задоволення.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши та оцінивши докази, які мають значення для справи в їх сукупності, суд встановив наступні факти та правовідносини.
ОСОБА_3 перебував у трудових відносинах на державній службі в митних органах, на посаді старшого інспектора оперативного відділу служби боротьби з контрабандою та порушенням митних правил Львівської митниці та був звільнений 29.08.2011 року відповідно до п. 6 ч.І ст. 30 Закону України «Про державну службу».
ОСОБА_3 зареєструвавшись 06.09.2011 року у Львівському міському центрі зайнятості як такий що шукає роботу отримав статус безробітного 13.09.2011р. на підставі чого останньому було призначено виплату допомоги з безробіття відповідно до п.п.1,3,4 ст.22, п.1 ст.23 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття". Виплата допомоги по безробіттю нараховувалась на підставі довідки про середню заробітну плату від 06.09.2011р. №23/13-613, яку видано Львівською митницею Міністерства доходів і зборів України.
03.10.2013р. ОСОБА_3 повторно звернувся до Львівського міського центру зайнятості у пошуках роботи та подав трудову книжку згідно якої встановлено, що ОСОБА_3 відповідно до наказу Державної митної служби від 01.06.2013 року №851-К та наказу Львівської митниці від 06.06.2013 року №666-К поновлений на посаді старшого інспектора оперативного відділу служби боротьби з контрабандою та порушенням митних правил Львівської митниці з 29.08.2011 року на виконання постанови Львівського окружного адміністративного суду №2а-10198/11/1370 від 17.01.2012 року.
У відповідності до вищевказаної постанови, позовні вимоги ОСОБА_3 було задоволено, визнано протиправним та скасовано наказ Державної митної служби України № 1821-к від 29.08.2011 року «По особовому складу Львівської митниці» в частині припинення перебування 29.08.2011 року на державній службі в митних органах України старшого інспектора оперативного відділу служби боротьби з контрабандою та порушенням митних правил Львівської митниці, було поновлено ОСОБА_3 на посаді старшого інспектора оперативного відділу служби боротьби з контрабандою та порушенням митних правил Львівської митниці з 29.08.2011 року, а також прийнято рішення про стягнення з Львівської митниці Міністерства доходів та зборів України на користь ОСОБА_3 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 15 889 грн. 76 коп.
Наказом Львівського міського центру зайнятості № НТ130104 від 04.01.2013 року ОСОБА_3 був знятий з обліку як безробітний та йому припинено виплату допомоги по безробіттю.
За період з 13.09.2011 року по 06.09.2012 року ОСОБА_3 Львівським міським центром зайнятості була виплачена допомога по безробіттю в розмірі 28 503,43 грн. Щодо суми виплаченої допомоги спору немає.
21.10.2013 р. Львівським міським центром зайнятості було направлено Львівській митниці Міністерства доходів та зборів України претензію № 13/6461 про повернення коштів.
Листом від 20.11.2013р. № 6/14-6626 Львівська митниця надала відповідь на вищевказану претензію відповідно до якої зазначила, що ОСОБА_3 не повідомив Львівську митницю про отримання ним матеріальної допомоги з центру зайнятості. За таких обставин, в силу положень п.3. ст.36 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття», сума виплаченого забезпечення та вартість наданих соціальних послуг застрахованій особі внаслідок умисного невиконання нею своїх обов'язків та зловживання ними стягується з цієї особи з моменту виникнення обставин, що впливають на умови виплати їй забезпечення та надання послуг. Відтак, відповідна сума підлягає стягненню з ОСОБА_3, а не з Львівської митниці.
Приймаючи рішення, суд виходив з наступного.
Як передбачено частиною 1 статті 1 Закону України «Про зайнятість населення» від 01.03.1991 № 803-XII зайнятість - це діяльність громадян, пов'язана із задоволенням особистих та суспільних потреб і така, що, як правило, приносить їм доход у грошовій або іншій формі.
Відповідно до ст. 19 Закону України «Про зайнятість населення» Державна служба зайнятості реєструє безробітних і подає їм у межах своєї компетенції допомогу, в тому числі і грошову.
Частиною 3 статті 1 Закону України «Про зайнятість населення» встановлено, що в Україні до зайнятого населення належать громадяни, що проживають на території держави на законних підставах, зокрема, працюючі по найму на умовах повного або неповного робочого дня (тижня) на підприємствах, в установах і організаціях, незалежно від форм власності, у міжнародних та іноземних організаціях в Україні і за кордоном у фізичних осіб.
Згідно зі статтею 2 Закону України «Про зайнятість населення» безробітними визнаються працездатні громадяни працездатного віку, які через відсутність роботи не мають заробітку або інших передбачених законодавством доходів.
Як передбачено частиною 4 статті 2 Закону України «Про зайнятість населення», у разі відсутності підходящої роботи рішення про надання громадянам статусу безробітних приймається державною службою зайнятості за їх особистими заявами з восьмого дня після реєстрації у центрі зайнятості за місцем проживання як таких, що шукають роботу. Реєстрація громадян провадиться при пред'явленні паспорта і трудової книжки, а в разі потреби - військового квитка, документа про освіту або документів, які їх замінюють.
Для одержання статусу безробітного громадянин особисто подає у день, що настає після закінчення встановленого строку для пошуку підходящої роботи, до центру зайнятості заяву із зазначенням у ній інформації про те, що він не зареєстрований як фізична особа - підприємець та не займається видами діяльності, що визначені частиною третьою статті 1 Закону України «Про зайнятість населення», і не отримує пенсію на пільгових умовах.
Однією з державних гарантій права на вибір професії та виду діяльності, відповідно до пункту «є» частини 1 статті 4 Закону України «Про зайнятість населення» є виплата безробітним в установленому порядку допомоги по безробіттю.
Правові, фінансові та організаційні засади загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття визначаються Законом України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» №1533-ІП від 02.03.2000 року.
Відповідно до п.1 ст.1 Закону України №1533-111 від 02.03.2000р. загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття - система прав, обов'язків і гарантій, яка передбачає матеріальне забезпечення на випадок безробіття з незалежних від застрахованих осіб обставин та надання соціальних послуг за рахунок коштів Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття.
Згідно із п. 8 ст. 1 Закону України №1533-111 від 02.03.2000 року страховим випадком є подія, через яку застраховані особи втратили заробітну плату (грошове забезпечення) або інші передбачені законодавством України доходи внаслідок втрати роботи з незалежних від них обставин та зареєстровані в установленому порядку як безробітні, готові та здатні приступити до підходящої роботи і дійсно шукають роботу.
При цьому, втрата роботи з незалежних від застрахованих осіб обставин згідно із п. 9 ст. 1 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» №1533-ІІІ від 02.03.2000 року є, зокрема, припинення трудового договору відповідно до статті 36 (пункти 1, 2, 3), статті 38 (у разі неможливості продовження роботи, а також невиконання власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, умов колективного чи трудового договору), статті 39, статті 40 (пункти 1, 2, 5, 6) Кодексу законів про працю України.
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 31 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» та підпункту 2 пункту 5.5 розділу 5 Порядку надання допомоги по безробіттю, у тому числі одноразової її виплати для організації безробітними підприємницької діяльності, затвердженого Наказом Міністерства праці та соціальної політики України № 307 від 20.11.2000 визначено, що виплата допомоги по безробіттю припиняється у разі поновлення безробітного на роботі за рішенням суду (з дня поновлення на роботі).
А відповідно до абзацу 1 частини 4 статті 35 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» із роботодавця утримується сума виплаченого забезпечення та вартості наданих соціальних послуг безробітному у разі поновлення його на роботі за рішенням суду.
Проаналізувавши вищезазначену правову норму суд вважає за необхідне зазначити, що достатньою умовою для відшкодування роботодавцем суми виплаченого забезпечення та вартості наданих соціальних послуг безробітному є факт поновлення безробітного на роботі за рішенням суду.
Аналогічна правова позиція викладена в ухвалах Вищого адміністративного суду міста Києва від 07 лютого 2012 року у справі № К-28946/10, від 15 листопада 2012 року у справі №К-38275/10 та від 26 вересня 2012 року у справі №К-40918/10.
Судом встановлено, що 13.09.2011 року ОСОБА_3 звернувся до Львівського МЦЗ із заявою про надання йому статусу безробітного з виплатою допомоги по безробіттю, відповідно до Законів України «Про зайнятість населення» та «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття».
03.10.2013р. ОСОБА_3 повторно звернувся до Львівського міського центру зайнятості у пошуках роботи та подав трудову книжку згідно якої встановлено, що ОСОБА_3 відповідно до наказу Державної митної служби від 01.06.2013 року №851-К та наказу Львівської митниці від 06.06.2013 року №666-К поновлений на посаді старшого інспектора оперативного відділу служби боротьби з контрабандою та порушенням митних правил Львівської митниці з 29.08.2011 року на виконання постанови Львівського окружного адміністративного суду №2а-10198/11/1370 від 17.01.2012 року.
Статтею 23 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» встановлюється, що розмір допомоги по безробіттю визначається у відсотках до їх середньої заробітної плати (доходу), визначеної відповідно до порядку обчислення середньої заробітної плати (доходу) для розрахунку виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, затвердженого Кабінетом Міністрів України, залежно від страхового стражу: до 2 років - 50 відсотків; від 2 до 6 років - 55 відсотків; від 6 до 10 років - 60 відсотків; понад 10 років - 70 відсотків. Допомога по безробіттю виплачується залежно від тривалості безробіття у відсотках до визначеного розміру: перші 90 календарних днів - 100 відсотків; протягом наступних 90 календарних днів - 80 відсотків; у подальшому - 70 відсотків.
Як вбачається з матеріалів справи, сума виплаченого матеріального забезпечення безроітному ОСОБА_3 за період з 13.09.2011 року по 06.09.2012 року складає 28 503,43 грн.
З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку про обов'язок Львівської митниці Міндоходів відшкодувати суму матеріального забезпечення, виплаченого безробітному ОСОБА_3, у зв'язку із визнанням незаконним його звільнення з роботи та поновленням його на роботі за рішенням суду.
Суд звертає увагу на те, що Львівським міським центром зайнятості було скеровано Львівській митниці Претензію щодо відшкодування коштів у сумі 28 503,43 грн. від 21.10.2013 року № 13/6461.
На момент розгляду даної справи вказані кошти Львівському міському центру зайнятості повернуті не були, що не заперечувалось представником відповідача.
Відповідно до пункту 8 Порядку розслідування страхових випадків та обґрунтованості виплати матеріального забезпечення безробітним, затвердженого Наказом Міністерства праці та соціальної політики України, Державної податкової адміністрації України від 13.02.2009 № 60/62 та Постановою правління Пенсійного фонду України від 13.02.2009 №7-1, у разі неповернення коштів, незаконно виплачених в якості допомоги по безробіттю у встановлений строк стягнення таких коштів здійснюється у судовому порядку відповідно до законодавства.
Частиною 1 статті 34 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» надано право Фонду стягувати з роботодавця суму страхових коштів та вартість соціальних послуг, наданих безробітному в разі поновлення його на роботі за рішенням суду.
Враховуючи викладене, суд приходить до висновку про наявність у Львівському міського центру зайнятості права на звернення до суду з позовом про стягнення коштів з Львівської митниці Міндоходів на підставі ст. 35 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття».
Згідно з п. 20 Порядку реєстрації, перереєстрації та ведення обліку громадян, які шукають роботу, і безробітних, затвердженогопостановою Кабінету Міністрів України № 219 від 14.02.2007 року, громадяни, зареєстровані як такі, що шукають роботу, та безробітні, знімаються з обліку з дня поновлення безробітного на роботі за рішенням суду, що набрало законної сили. При цьому в картці робиться запис про прийняття на роботу, зазначаються дата та номер наказу. Повернення виплачених безробітному коштів здійснюється відповідно до частини четвертої ст.35 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття».
Щодо посилання відповідача на ч. 3 ст. 36 ЗУ «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття», як на підставу для обґрунтування відмови повернути кошти, суд таке спростовує, оскільки ці нормативно-правові акти передбачають порядок стягнення незаконно виплачених коштів з осіб органами державної служби зайнятості, які їх виплачували.
Суд не бере до уваги посилання представника відповідача на те, що Львівській митниці не було відомо про звернення ОСОБА_3 за послугами до Львівського МЦЗ, у зв'язку з чим митниця не мала можливості повідомити Львівський МЦЗ про винесення судом рішення про поновлення ОСОБА_3 в митних органах з огляду на те, що чинним законодавством не передбачено обов'язку позивача у справах про поновлення на роботі повідомляти роботодавця про перебування на обліку у службі зайнятості. Більше того, відповідно до ст. 46 Конституції України кожен має право на соціальний захист, яке, зокрема, включає право на забезпечення у випадку безробіття.
Зважаючи на вищевикладене та на те, що суму виплаченої допомоги відповідачем не повернуто, обов'язок повернення виплаченої допомоги підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, суд приходить до висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають до задоволення.
Оскільки спір вирішено на користь суб'єкта владних повноважень, звільненого від сплати судового збору, а також за відсутності витрат позивача - суб'єкта владних повноважень, пов'язаних із залученням свідків та проведенням судових експертиз, судові витрати (судовий збір) стягненню з відповідача не підлягають.
Керуючись ст.ст. 7-14, 18, 71, 94, 158, 159, 160, 161, 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
1. Адміністративний позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з Львівської митниці Міністерства доходів та зборів України (79000, м. Львів, вул. Костюшка, 1, ЄДРПОУ 38700759) на користь Львівського міського центру зайнятості (79060, м. Львів, вул. Княгині Ольги, 122) кошти в сумі 28 503,43 грн. (двадцять вісім тисяч п'ятсот три гривні сорок три копійки) на рахунок № 37170001000584, банк ГУДКСУ у Львівській області, ЗКПО 25555035, МФО 825014, КЕКВ 1341 - повернення допомоги з безробіття ОСОБА_3 від Львівської митниці Міністерства доходів та зборів України.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Львівського апеляційного адміністративного суду через Львівський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги в десятиденний строк з дня отримання копії постанови.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Повний текст постанови виготовлений 31 березня 2014 року.
Суддя Сакалош В.М.