19 березня 2014 р.м.ОдесаСправа № 2а-4492/12/2170
Категорія: 8.3.1 Головуючий в 1 інстанції: Дубровна В.А.
Одеський апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого Золотнікова О.С.,
суддів Осіпова Ю.В. та Скрипченка В.О.,
при секретарі Василенко І.Ю.,
за участю представника позивача Довбиш Г.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одесі апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Херсоні Херсонської області Державної податкової служби на постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 02 квітня 2013 року по справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Плодоовочевий комбінат «Херсон»» до Державної податкової інспекції у м. Херсоні Херсонської області Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень-рішень, -
У листопаді 2012 року товариство з обмеженою відповідальністю «Плодоовочевий комбінат «Херсон» (далі ТОВ «Плодоовочевий комбінат «Херсон») звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у м. Херсоні Херсонської області Державної податкової служби (далі ДПІ у м. Херсоні Херсонської області ДПС) про скасування податкових повідомлень-рішень від 21 травня 2012 року № 0003562200 та № 0003572200.
В обґрунтування позову зазначалось, що з 22 березня по 26 квітня 2012 року посадовими особами ДПІ у м. Херсоні Херсонської області ДПС проведено планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 липня 2010 року по 31 грудня 2011 року. За результатами перевірки складено акт від 07 травня 2012 року № 707/22-1/33824405, в якому, серед іншого, зазначено про порушення позивачем п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 та п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України, внаслідок чого занижено податок на додану вартість на 126001 грн.. В акті перевірки також зазначено про порушення позивачем п. 4.1 ст. 4, п. 5.10 ст. 5, п. п. 11.3.1 п. 11.3 ст. 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», п. 138.2 ст. 138, п. п. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України та ч. 5 ст. 203, ч. 1 та ч. 2 ст. 215, ст. 216 Цивільного кодексу України, що призвело до заниження податку на прибуток на 344935 грн.. Крім того, в акті зазначено про порушення підприємством п. 150.1 ст. 150 ПК України, що призвело до завищення від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток за результатами 2011 року на 1499720 грн.. На підставі акта перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 21 травня 2012 року № 0003562200, яким ТОВ «Плодоовочевий комбінат «Херсон» визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 126001 грн. за основним платежем та 30621 грн. 50 коп. за штрафними (фінансовими) санкціями, а також № 0003572200, яким позивачу зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток на 1499720 грн.. На думку позивача, висновки акта перевірки щодо порушення ТОВ «Плодоовочевий комбінат «Херсон» вимог податкового законодавства не є обґрунтованими, а тому прийняті на підставі акта перевірки податкові повідомлення-рішення відповідача підлягають скасуванню.
Постановою Херсонського окружного адміністративного суду від 02 квітня 2013 року позовні вимоги ТОВ «Плодоовочевий комбінат «Херсон» задоволено. Скасовано податкові повідомлення-рішення ДПІ у м. Херсоні Херсонської області ДПС від 21 травня 2012 року № 0003562200 та № 0003572200.
Не погоджуючись з постановленим по справі судовим рішенням, начальник ДПІ у м. Херсоні Херсонської області ДПС в апеляційній скарзі зазначає, що судом першої інстанції при вирішенні справи порушено норми матеріального права, а саме п. 201.10 ст. 201 ПК України, ч. 5 ст. 203, ч. 1 та ч. 2 ст. 215, ст. 216 Цивільного кодексу України, ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Мінфіну України від 24 травня 1995 року № 88, в частині недодержання вимог законодавства в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання наслідків, обов'язковості підтвердження господарських операцій первинними документами, а також в частині обов'язковості реєстрації податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних. Крім того, судом не вірно застосовано до спірних правовідносин положення п. 3 підрозділу 4 розділу ХХ Податкового кодексу України щодо правил визначення від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток у 2011 році. У зв'язку з викладеним в апеляційній скарзі ставиться питання про скасування постанови суду першої інстанції з винесенням нової постанови про відмову у задоволенні позовних вимог.
В запереченнях на апеляційну скаргу представник позивача просить залишити оскаржене судове рішення без змін.
Заслухавши суддю-доповідача, виступ представника позивача про залишення постанови суду першої інстанції без змін, розглянувши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до висновку про необхідність її часткового задоволення.
Судом встановлено, що з 22 березня по 26 квітня 2012 року посадовими особами ДПІ у м. Херсоні Херсонської області ДПС проведено планову виїзну перевірку ТОВ «Плодоовочевий комбінат «Херсон» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 липня 2010 року по 31 грудня 2011 року.
За результатами перевірки складено акт від 07 травня 2012 року № 707/22-1/33824405, в якому, серед іншого, зазначено про порушення позивачем п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 та п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України, внаслідок чого занижено податок на додану вартість на 126001 грн..
В акті перевірки також зазначено про порушення позивачем п. 4.1 ст. 4, п. 5.10 ст. 5, п. п. 11.3.1 п. 11.3 ст. 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», п. 138.2 ст. 138, п. п. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України та ч. 5 ст. 203, ч. 1 та ч. 2 ст. 215, ст. 216 Цивільного кодексу України, що призвело до заниження податку на прибуток на 344935 грн.. Крім того, в акті зазначено про порушення підприємством п. 150.1 ст. 150 ПК України, що призвело до завищення від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток за результатами 2011 року на 1499720 грн..
На підставі акта перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 21 травня 2012 року № 0003562200, яким ТОВ «Плодоовочевий комбінат «Херсон» визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 126001 грн. за основним платежем та 30621 грн. 50 коп. за штрафними санкціями, а також № 0003572200, яким позивачу зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток на 1499720 грн..
Задовольняючи позовні вимоги ТОВ «Плодоовочевий комбінат «Херсон», суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що ДПІ у м. Херсоні Херсонської області ДПС не доведено порушення позивачем п. 4.1 ст. 4, п. 5.10 ст. 5, п. п. 11.3.1 п. 11.3 ст. 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», п. 138.2 ст. 138, п. п. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139, п. 150.1 ст. 150, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України та ч. 5 ст. 203, ч. 1 та ч. 2 ст. 215, ст. 216 Цивільного кодексу України в частині віднесення до складу валових витрат вартості товарів та послуг, отриманих у постачальників ТОВ «Трейдкепітал-груп» і ФОП ОСОБА_2, а також формування податкового кредиту з включенням до нього податку на додану вартість, сплаченого у складі вартості товарів та послуг, придбаних позивачем у названих контрагентів.
Так, відповідно до п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», чинного на час виникнення спірних правовідносин протягом 4 кварталу 2010 року та 1 кварталу 2011 року, валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.
Підпунктом 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону встановлено, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.
На підставі п. п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 названого Закону не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.
Згідно п. 138.1 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, 138.11 цієї статті.
Витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку (п. п. 138.1.1 п. 138.1 ст. 138 ПК України).
Згідно п. п. 138.2, 138.4, 138.6 ст. 138 названого Кодексу витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.
Витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.
Собівартість придбаних та реалізованих товарів формується відповідно до ціни їх придбання з урахуванням ввізного мита і витрат на доставку та доведення до стану, придатного для продажу.
Підпунктом 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України визначено, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.
Як встановлено матеріалами справи, основним видом діяльності ТОВ «Плодоовочевий комбінат «Херсон» є виробництво харчових продуктів.
Позивачем серед інших господарських операцій протягом перевіреного податковим органом періоду укладено договір поставки томатів з ТОВ «Трейдкепітал-груп» від 12 вересня 2011 року № 2/12-08, згідно якого постачальник (ТОВ «Трейдкепітал-груп») зобов'язується передати у власність товар (томати), а покупець (позивач) прийняти та оплатити товар за кількістю та ціною, визначеною у видаткових накладних (т. 1 а. с. 57-59).
Крім того, позивачем протягом січня-липня 2011 року було укладено з ФОП ОСОБА_2 17 договорів перевезення, згідно яких перевізник (ФОП ОСОБА_2.) зобов'язується за дорученням відправника (позивача) власним автомобільним транспортом доставити довірені йому товарно-матеріальні цінності за маршрутом: смт. Пісківка, вул. Жовтнева, 1 - смт. Зеленівка, вул. Л.Українки, 4 (т. 1 а. с. 61-77).
Витрати на загальну суму 1499720 грн., понесенні позивачем у зв'язку з оплатою товарів та послуг, отриманих від ТОВ «Трейдкепітал-груп» та ФОП ОСОБА_2 за вказаними вище договорами, віднесено ТОВ «Плодоовочевий комбінат «Херсон»» до складу валових витрат.
В акті перевірки посадовими особами ДПІ у м. Херсоні Херсонської області ДПС зроблено висновки, що підприємство позивача завищило від'ємне значення об'єкта оподаткування податком на прибуток внаслідок віднесення до складу валових витрат вартість товарів та послуг, придбаних (отриманих) у постачальників (ТОВ «Трейдкепітал-груп» та ФОП ОСОБА_2.), укладені угоди з якими, на думку посадових осіб податкового органу, є нікчемними. В обґрунтування висновку щодо нікчемності угод, укладених з зазначеними вище контрагентами, відповідач посилається на те, що у вказаних підприємств відсутні необхідні умови ведення господарської діяльності, відсутні основні фонди, технічний персонал, виробничі активи, складські приміщення, транспортні засоби.
Проте, як вірно зазначено судом першої інстанції, витрати по вказаним вище угодам безпосередньо пов'язані з основною статутною діяльністю позивача та підтверджуються наявними в матеріалах справи первинними документами.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Згідно ст. 9 названого Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Як встановлено матеріалами справи, віднесення вартості товарів (послуг) до складу валових витрат здійснювалось позивачем на підставі первинних документів - договорів, актів здачі-прийомки товару (виконаних робіт (наданих послуг)), податкових та видаткових накладних, товарно-транспортних накладних, оформлених відповідно до наведених вимог чинного законодавства України, що не спростовується висновками акта перевірки.
При цьому податковим органом не доведено фактів безтоварності операцій за спірними угодами та обізнаності позивача щодо можливого порушення податкового законодавства його контрагентами.
Суд апеляційної інстанції також враховує, що на час здійснення спірних господарських операцій ТОВ «Трейдкепітал-груп» та ФОП ОСОБА_2 були включені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а також мали свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість. За таких обставин позивач не може нести відповідальність ні за несплату податків контрагентами, ні за можливу недостовірність відомостей про них, наведених у зазначеному реєстрі, за умови необізнаності щодо неї.
Статтею 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» установлено таке. Якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, були внесені до нього, то вони вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до цього реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні, за винятком випадків, коли вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.
Крім того, суд апеляційної інстанції відхиляє посилання відповідача на нікчемність укладених позивачем з ТОВ «Трейдкепітал-груп» та ФОП ОСОБА_2 правочинів з огляду на наступне.
Статтею 204 Цивільного кодексу України встановлена презумпція правомірності правочину.
Загальні вимоги чинності правочину, у разі порушення яких настають правові наслідки, передбачені параграфом 2 глави 16 Кодексу, встановлені статтею 203 названого Кодексу.
Відповідно до приписів статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Згідно зі статтею 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.
Відповідно до пункту 18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» при кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.
З урахуванням викладеного, висновок суду першої інстанції про правомірність включення до складу валових витрат позивача витрат, понесених за названими вище договором поставки з ТОВ «Трейдкепітал-груп» та договорами перевезення з ФОП ОСОБА_2, є правильним.
Апеляційний суд відхиляє посилання апелянта на невірне застосування судом першої інстанції до спірних правовідносин положень п. 3 підрозділу 4 розділу ХХ Податкового кодексу України щодо правил визначення від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток у 2011 році, оскільки, як вбачається з матеріалів справи, висновки акта перевірки про наявність порушення ТОВ «Плодоовочевий комбінат «Херсон» названих норм Кодексу не вплинули на визначення податковим органом позивачу зобов'язання з податку на прибуток у податковому повідомленні-рішенні від 21 травня 2012 року № 0003572200.
В акті перевірки посадовими особами податкового органу також зазначено, що позивачем у перевіреному періоді безпідставно віднесено до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість у розмірі 47948 грн. 77 коп..
Так, відповідно до п. п. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.
Згідно п. 198.2 ст. 198 названого Кодексу датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Пунктом 198.3 ст. 198 ПК України встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Згідно п. 198.4 ст. 198 ПК України якщо платник податку придбає (виготовляє) товари/послуги та необоротні активи, які призначаються для їх використання в операціях, що не є об'єктом оподаткування або звільняються від оподаткування, то суми податку, сплачені (нараховані) у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не відносяться до податкового кредиту зазначеного платника.
На підставі п. 198.6 статті 198 ПК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).
Відповідно до п. 201.10 ст. 201 Кодексу податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
Як вбачається з акта перевірки, податкове зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 47948 грн. 77 коп. визначено позивачу податковим органом у зв'язку зі зменшенням відповідачем підприємству суми валових витрат (витрат операційної діяльності) по договорам з ТОВ «Трейдкепітал-груп» та ФОП ОСОБА_2 на загальну суму 1499720 грн. (т. 1 а. с. 22-26).
Оскільки, як зазначено вище, витрати по вказаним договорам поставки та перевезення правомірно віднесено позивачем до складу валових витрат (витрат операційної діяльності), всі розрахунки позивача підтверджені податковими та видатковими накладними, оформленими у відповідності до чинного законодавства, то і формування ТОВ «Плодоовочевий комбінат «Херсон» податкового кредиту з включенням до нього суми в 47948 грн. 77 коп. є правомірним.
При цьому суд враховує, що відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
З огляду на приписи наведеної норми процесуального права, при розгляді судом спору щодо правомірності рішення органу державної податкової служби, яким платнику податків донараховані податкові зобов'язання, презумується добросовісність платника податків, якщо зазначеним органом не доведено інше.
Із врахуванням викладеного, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що позивачем було додержано встановлений чинним законодавством порядок формування податкового кредиту за спірними господарськими операціями. При цьому можливе невиконання контрагентом свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету є підставою для відповідальності та тягне негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на формування податкового кредиту у разі, якщо останній виконав весь перелік умов щодо його формування та має належні підтвердження розміру свого податкового кредиту.
У зв'язку з відсутністю підстав для визначення позивачу зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем в розмірі 47949 грн., відсутні підстави і для застосування до ТОВ «Плодоовочевий комбінат «Херсон» штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 11987 грн. 25 коп. (25 відсотків суми визначеного податкового зобов'язання), передбачених п. 123.1 ст. 123 ПК України.
Разом з цим, з висновком суду першої інстанції щодо відсутності порушення позивачем п. 201.10 ст. 201 ПК України при включені до складу податкового кредиту в серпні 2011 року податкової накладної від 10 серпня 2011 року № 10, виданої ДП «Маркетс лайф» (правонаступник ДП «Рідна марка»), погодитись не можна.
Так, відповідно до п. 201.10 ст. 201 ПК України, в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
При здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний надати покупцю податкову накладну після реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних.
Відсутність факту реєстрації платником податку - продавцем товарів/послуг податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних та порушення порядку заповнення податкової накладної не дає права покупцю на включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту та не звільняє продавця від обов'язку включення суми податку на додану вартість, вказаної в податковій накладній, до суми податкових зобов'язань за відповідний звітний період.
Як встановлено матеріалами справи, в порушення наведеної норми ПК України, позивачем у серпні 2011 року до складу податкового кредиту включено податкову накладну від 10 серпня 2011 року № 10, видану ДП «Маркетс лайф» (правонаступник ДП «Рідна марка»), на суму податку на додану вартість 165125 грн. 46 коп., яку не було зареєстровано в Єдиному реєстрі податкових накладних.
У вересні 2011 року названа сума відкоригована «Розрахунком коригування сум податку на додану вартість до податкової декларації з податку на додану вартість» від 20 жовтня 2011 року на суму 87073 грн. 69 коп.. При цьому, як правильно визначив податковий орган, залишок суми податку на додану вартість в розмірі 78051 грн. 77 коп. підлягає виключенню зі складу податкового кредиту за серпень 2011 року.
Оскільки висновки суду першої інстанції частково не відповідають обставинам справи, і, крім того, судом порушено норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи в частині заявлених позовних вимог, постановлене судове рішення на підставі пунктів 3 та 4 ч. 1 ст. 202 КАС України підлягає скасуванню з винесенням нової постанови про часткове задоволення вимог позивача.
Керуючись ст. ст. 195, 196, 198, 202, 205, 207, 254 КАС України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Херсоні Херсонської області Державної податкової служби задовольнити частково.
Постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 02 квітня 2013 року скасувати.
Прийняти нову постанову, якою позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю «Плодоовочевий комбінат «Херсон» задовольнити частково.
Скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Херсоні Херсонської області Державної податкової служби від 21 травня 2012 року:
- № 0003572200 - у повному обсязі;
- № 0003562200 - в частині визначення товариству з обмеженою відповідальністю «Плодоовочевий комбінат «Херсон» зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 47949 (сорок сім тисяч дев'ятсот сорок дев'ять) грн. за основним платежем та 11987 (одинадцять тисяч дев'ятсот вісімдесят сім) грн. 25 коп. за штрафними (фінансовими) санкціями.
В іншій частині відмовити товариству з обмеженою відповідальністю «Плодоовочевий комбінат «Херсон» у задоволенні позовних вимог.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції.
Повний текст постанови складено 24 березня 2014 року.
Головуючий:
Судді: