17.03.2014 Справа № 230/2661/13-ц
№ провадження: 2/230/8/2014
17 березня 2014 року Єнакіївський міський суд Донецької області у складі:
головуючого - судді Мелещенко Л.В.
при секретарі - Здебській Т.М.
за участю сторін:
представника відповідача - Чумак С.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Єнакієве цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» про визнання правочину недійсним, зобов'язання вчинити певні дії, стягнення матеріальної та моральної шкоди, -
06 березня 2013 року позивач ОСОБА_2 звернулась до суду з позовною заявою до відповідача Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» про визнання правочину недійсним, зобов'язання вчинити певні дії, стягнення матеріальної та моральної шкоди. Позовні вимоги позивач обґрунтувала тим, що відповідач при видачі кредитної картки у порушення вимог Закону України «Про захист прав споживачів» умисно ввів її в оману стосовно фактичної величини відсотків за кредитом, зокрема, щодо нарахування щомісяця 3 відсотків на заборгованість по відсотках по кредиту (складні відсотки), не повідомив загальну вартість кредиту, що, на її думку, є підставою для визнання договору недійсним. Позивач зазначає, що правочини були вчинені відповідачем щодо позивача із застосуванням обману, а також із моральним та фізичним насильством над нею та її власністю. 01.11.2011 року внаслідок несанкціонованої транзакції з її карткового кредитного рахунку було списано 4 160 грн. Незважаючи на її усні та письмові звернення до відповідача та визнання ним факту несанкціонованого зняття коштів з її кредитного карткового рахунку, відповідач в порушення вимог законодавства негайно не відновив залишок коштів на рахунку станом на момент здійснення несанкціонованої транзакції, а продовжує нараховувати 3 відсотки на суму цієї транзакції та 3 відсотки на заборгованість по відсотках на зазначену суму, що станом на грудень 2012 року становить 1 426,99 грн. Крім того, відповідач безпідставно нарахував заборгованість позивача за витяги по картковому рахунку та проценти на цю заборгованість на загальну суму 147,72 грн. За таких обставин позивач просить визнати недійсним правочин, вчинений відповідачем щодо позивача із застосуванням обману щодо відсутності її відповідальності у випадку вчинення злочинних або інших незаконних дій по зняттю коштів з її карткового рахунку; визнати недійсним правочин, вчинений відповідачем щодо позивача із застосуванням фізичного насилля до неї та її власності у формі примусового нарахування заборгованості та відсотків у результаті злочинних або інших незаконних дій по зняттю коштів з її карткового рахунку; визнати недійсним правочин, вчинений відповідачем щодо позивача із застосуванням оману - несвоєчасним включенням до Витягу по картці/рахунку оплати за його отримання; визнати недійсними усі правочини, вчинені відповідачем щодо позивача із застосуванням оману та насиллям над нею та її власністю шляхом нарахування відсотків на три суми по 30 гривень та одну суму у 39 гривень та відсотків на відсотки за видачу позивачу витягу по картці/рахунку; визнати недійсними усі правочини, вчинені відповідачем щодо позивача із застосуванням оману та насиллям над нею та її власністю шляхом - нарахування боргу та відсотків протягом усього часу наявності відносин кредитного карткового рахунку між сторонами; визнати відповідача винним у нанесенні матеріальної (майнової) та моральної (немайнової) шкоди позивачу; зобов'язати відповідача припинити нарахування відсотків за кредитним договором з 01.01.2013 року на суму заборгованості, а також припинити нарахування відсотків на заборгованість по відсотках за договором; зобов'язати відповідача провести перерахунок заборгованості позивача за кредитним договором. Також позивач просить стягнути з відповідача 1 267,86 грн. нараховані як відсотки на неіснуючу заборгованість у сумі 4 160,00 грн., 159,13 грн. нараховані як відсотки на відсотки за неіснуючою заборгованістю, 500,00 грн. сплачених витрат на послуги представника, поштові витрати у сумі 5,70 грн., витрати на копіювання у сумі 26,90 грн., витрати за отримання копій банківських документів по картковому рахунку у сумі 129,00 грн., відсотки за видачу копій банківських документів у сумі 18,72 грн., оплата допомоги у підготовці позовної заяви у сумі 1 200,00 грн., витрати на копіювання документів для підготовки позовної заяви у сумі 70,50 грн., витрати за підготовку та посвідчення нотаріальної довіреності у сумі 215,50 грн., санкцію за затримку відновлення коштів на картковому кредитному рахунку позивача з розрахунку 3 % за кожну годину такого прострочення за період з 02.11.2011 року по 08.09.2012 року на суму 931 507,2 грн., 14 373,24 грн. збитків у подвійному розмірі за вчинення відповідачем правочину із застосуванням обману та насильства, майбутню виплату представнику у сумі 47 473,69 грн. Позивач вважає, що зазначеними діями та бездіяльністю відповідача їй була спричинена моральна шкода, яку вона оцінює у сумі 248 000 грн. та просить стягнути з відповідача. Усього позивач просить стягнути з відповідача 949 473,75 грн. матеріальної шкоди, 47 473,69 грн. майбутніх витрат та 248 000,00 моральної шкоди.
У судове засідання позивач та її представник до суду не з'явилися, проте, надаючи пояснення у попередніх судових засіданнях, підтримали позовні вимоги в повному обсязі з підстав, зазначених у позовній заяві.
Представник відповідача у судовому засіданні проти позову заперечив, просив суд у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі через його безпідставність. Пояснив, що позивачу було відновлено на картковий рахунок суму несанкціонованої транзакції 4 160,00 грн., здійснено перерахунок відсотків, нарахованих на цю суму в розмірі 422,25 грн., а також повернуто на картковий рахунок 930,65 грн. зайво сплачених позивачем відсотків, чим повністю відновлено становище, яке існувало до здійснення несанкціонованої транзакції. Оскільки кошти на картковому кредитному рахунку є власністю банку, тому шкоди несанкціонованою транзакцію з цього рахунку позивачу спричинено не було, відтак відсутні й підстави для відшкодування матеріальної та моральної шкоди. При укладенні кредитного договору з позивачем остання була ознайомлена з усіма його умовами, необхідною інформацією, правилами надання банківських послуг, отже, відповідач не вводив її в оману відносно умов договору та не примушував до його укладення.
Допитаний у судовому засіданні свідок ОСОБА_4 суду пояснила, що вона є донькою позивача, її мати виявила, що з її банківської картки були зняті кошти, внаслідок цього її мати почала часто звертатися до лікарів. У 2007 році вона була присутня у банку, коли її мати отримувала банківську картку, її мати добровільно підписувала документи, отримувала картку, фізичного та психічного примусу до її матері не застосовувалося.
Свідок ОСОБА_5 у судому засіданні пояснила, що їй відомо, що у ОСОБА_2 була банківська картка, з якої були зняті кошти, при цьому зняття коштів відбулося поза волі ОСОБА_2, після цього у ОСОБА_2 почалися проблеми зі здоров'ям.
ОСОБА_6, викликаний до суду в якості свідка, пояснив, що він працював лікарем, у кінці 2011 року до нього звернулася ОСОБА_2 з приводу того, що у неї болить серце, він її оглянув та надав рекомендації щодо лікування.
Свідок ОСОБА_7 у судовому засіданні суду пояснила, що є подругою позивача, у ОСОБА_2 з банківської картки зникли кошти, з приводу цього вона хвилювалася, почалися проблеми зі здоров'ям.
Свідок ОСОБА_8 суду пояснила, що є подругою позивача, ОСОБА_2 розповіла їй, що з її банківської картки зникли гроші, позивач дуже хвилювалася з цього приводу.
ОСОБА_9, викликана до суду в якості свідка, пояснила, що їй подзвонила ОСОБА_2 та, плакаючи, розповіла, що з її банківської картки зникли гроші, після цього ОСОБА_2 позичала у неї кошти
Свідок ОСОБА_10 у судовому засіданні пояснив, що у листопаді 2011 року ОСОБА_2 розповіла, що у неї була банківська картка, з якої зникли кошти, на зниклу суму також нараховувалися відсотки, ОСОБА_2 з приводу цього дуже хвилювалася.
Суд, розглянувши матеріали справи, проаналізувавши надані докази, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення на них, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, застосувавши до спірних правовідносин відповідні норми матеріального та процесуального права, встановив наступні фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.
09.03.2011 року позивачем ОСОБА_2 була підписана Анкета-заява № 1304011500202687463 про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у Приватбанку (т. 1 а.с. 16).
Відповідно до зазначеної анкети-заяви позивачу було надано платіжну картку «Кредитка «Універсальна».
Також з заяви-анкети вбачається, що позивач була ознайомлена із Умовами та Правилами надання банківських послуг, тарифами відповідача, які їй були надані в письмовому вигляді, про що свідчить її підпис у відповідній графі анкети-заяви. Сторони погодились, що зазначена анкета-заява разом із Пам'яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також тарифами становлять договір про надання банківських послуг.
Відповідно до обраного тарифного плану кредитної карти «Універсальна», умови якого оприлюднені на офіційному сайті відповідача та є однаковими для всіх клієнтів, розмір щомісячних платежів за користування кредитними коштами складає 7 % від заборгованості (але не менше 50 грн. та не більше її залишку) зі строком погашення до 25 числа кожного наступного місяця. Тариф на банківські послуги з надання довідок становить 30 грн. За несвоєчасне погашення заборгованості передбачено пеню в розмірі базової процентної ставки за договором, поділену на 30 (нараховується на кожен день прострочення кредиту) та одноразової виплати в розмірі 50 грн. при простроченні кредиту або процентів на суму понад 100 грн., а за прострочення будь-якого з платежів за договором на строк понад 30 днів - штраф в розмірі 500 грн. та 5 % від заборгованості по кредитному ліміту із врахуванням нарахованих та прострочених процентів та комісійних виплат (п.п. 1.5.19, 1.5.30 Умов та Правил надання банківських послуг) (т. 1 а.с. 180-186, т. 2 а.с. 2-41).
Згідно п.п. 2.1.2.3, 2.1.2.4 Умов та Правил надання банківських послуг, затверджених та оприлюднених на офіційному сайті відповідача, в редакції, які діяла на момент укладення між сторонами кредитного договору, Клієнт дає свою згоду на те, що кредитний ліміт встановлюється за рішенням Банку, і Клієнт надає право Банку в будь-який момент змінити (зменшити, збільшити або анулювати) кредитний ліміт. Підписання даного Договору є прямою та безумовною згодою Клієнта відносно прийняття будь-якого розміру кредитного ліміту, встановленого Банком (т. 1 а.с. 195-210).
Відповідно до ч. 1 ст. 207 Цивільного кодексу України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах.
За змістом ч. 1 ст. 638 Цивільного кодексу України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Згідно ч. 1 ст. 1054 Цивільного кодексу України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Ст. 1055 Цивільного кодексу України передбачає обов'язкову письмову форму кредитного договору, недодержання якої має наслідком його нікчемність.
За змістом ст. 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність» (в редакції, чинній на момент укладення між позивачем та відповідачем кредитного договору) комерційні банки самостійно встановлюють процентні ставки та комісійну винагороду по своїх операціях.
Частиною 1 ст. 1056-1 Цивільного кодексу України (в редакції, чинній на момент укладення договору) визначено, що розмір процентів та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі.
Пункт 15.4 ст. 15 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» (в редакції закону, чинній на момент укладення кредитного договору) встановлював, що порядок проведення емісії платіжних карток та здійснення з ними операцій, у тому числі обмеження щодо цих операцій, визначаються нормативно-правовими актами Національного банку України, прийнятими на виконання вимог законів України.
В свою чергу, пунктами 1.7, 3.3, 3.10 Положення про порядок емісії спеціальних платіжних засобів і здійснення операцій з їх використанням, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 30.04.2010 р. № 223, визначено, що банк має право здійснювати емісію спеціальних платіжних засобів на підставі внутрішньобанківських правил, у яких визначає порядок кредитування користувачів у межах обраної кредитної схеми. Банк отримує за здійснені користувачами операції з використанням спеціальних платіжних засобів комісійну винагороду, порядок нарахування, сплати та розмір якої встановлюються згідно із внутрішньобанківськими правилами.
У судовому засіданні встановлено, що позивач ОСОБА_2 підтвердила свою згоду на те, що підписана Анкета-заява разом із Пам'яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також тарифами становлять договір про надання банківських послуг, про що свідчить підпис позивача у анкеті-заяві.
За таких обставин суд приходить до висновку, що між сторонами був укладений договір шляхом приєднання позивача до Умов та Правил надання банківських послуг і запропонованих останнім тарифів на свої послуги та заходів забезпечення виконання зобов'язань.
Відповідно до ст. 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5, 6 ст. 203 Цивільного кодексу України. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Статтею 203 Цивільного кодексу України, передбачені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину:
- зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам;
- особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності;
- волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі;
- правочин має вчинятися у формі, встановленій законом;
- правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним;
- правочин, що вчиняється батьками, не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх, непрацездатних дітей.
Тобто дана стаття встановлює умови чинності правочинів. У разі недотримання вказаних умов правочин є недійсним.
Згідно ст. 204 Цивільного кодексу України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Відповідно до п. 7 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» № 9 від 06.11.2009 року, правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.
Згідно ст. 230 Цивільного кодексу України, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.
Статтею 231 Цивільного кодексу України встановлено, що правочин, вчинений особою проти її справжньої волі внаслідок застосування до неї фізичного чи психічного тиску з боку другої сторони або з боку іншої особи, визнається судом недійсним.
Положення ст. 10 Цивільного процесуального кодексу України передбачають, що сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
У відповідності до ч. 1 ст. 60 Цивільного процесуального кодексу України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 цього Кодексу.
Вирішуючи позовні вимоги позивача про визнання недійсними правочинів, вчинених відповідачем щодо позивача із застосуванням обману, фізичного насилля до неї та її власності, суд виходить з того, що позивачем та її представником не надано суду належних та допустимих доказів того, що при укладенні договору із відповідачем останнім було приховано істотні обставини, які могли вплинути на її волевиявлення щодо його укладення, а також доказів того, що позивача було примушено до його укладення, крім того, свідок ОСОБА_4 у судовому засіданні пояснила, що ОСОБА_2 укладала договір добровільно, жодного психічного та фізичного тиску до її матері не застосовувалося. Також суд зауважує, що перед укладенням договору позивачу були відомі умови отримання кредиту, сума кредиту, яку вона має отримати, термін його отримання, плату за його користування, умови щодо забезпечення та повернення кредиту.
Фактів застосування до позивача примусових заходів фізичного або психічного впливу судом не встановлено.
Підписуючи договір, позивач діяла як особа, яка мала необхідний обсяг цивільної дієздатності, мала вільне волевиявлення, вона діяла у відповідності до внутрішньої волі і повністю погодилася з його умовами як у момент підписання, так у подальшому, протягом декількох років, не висловлюючи своєї незгоди з умовами договору.
На момент укладення договору позивач не вважала положення договору неправомірними та незаконними, такими, що порушують її права, а якщо б вважала, то могла б від підписання договору відмовитися або здійснити інші заходи, направлені на недопущення порушення власних прав та інтересів. Проте цього не було зроблено.
Суд не приймає ствердження позивача про те, що вона не отримала та не ознайомилась з Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також тарифами в день підписання Анкети-заяви, оскільки це спростовується тим, що 2 сторінці Анкети-заяви є її підпис у відповідній графі анкети-заяви (т. 1 а.с. 16).
За таких обставин суд приходить до висновку, що у задоволенні позовних вимог про визнання недійсними правочинів, укладених між сторонами, слід відмовити за безпідставністю.
З цих же підстав не підлягають задоволенню вимоги про стягнення з відповідача збитків у подвійному розмірі за вчинення відповідачем правочину під впливом обману позивача та із застосуванням насильства у формі примусового нарахування і стягнення відсотків за неіснуючою заборгованістю на загальну суму 14 373,24 грн.
Також безпідставними суд вважає вимоги позивача про стягнення в відповідача 147,72 грн., нарахованих їй як заборгованість за одержання довідок-витягів по карткових рахунках, оскільки оплата цих послуг була обумовлена сторонами при укладенні договору встановленими тарифами та встановленою неустойкою за несвоєчасне виконання зобов'язання.
Стосовно вимоги щодо зобов'язання відповідача припинити нарахування відсотків на заборгованість по відсотках за кредитом суд приходить до наступного.
Як зазначалось, при укладенні кредитного договору позивач погодилась з умовами тарифного плану, які передбачали щомісячну сплату 7 відсотків на заборгованість по кредиту та пеню і штраф за несвоєчасне виконання зобов'язань.
Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно ч. 2 ст. 651 Цивільного кодексу України, договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.
Статтею 652 Цивільного кодексу України передбачена можливість зміни договору у зв'язку з істотною зміною обставин, якими сторони керувались при укладенні договору.
Позивачем не надано суду належних та допустимих доказів того, що іншою стороною договору допущено істотне порушення його умов, внаслідок чого позивач значною мірою позбавлена того, на що вона розраховувала при укладенні договору. Позивачем також не надано суду доказів істотної зміни обставин, якими сторони керувались при укладенні договору. Зважаючи на викладене, вимога щодо зобов'язання відповідача припинити нарахування відсотків на заборгованість по відсотках за кредитом задоволенню не підлягає через безпідставність.
Судом встановлено, що 01 листопада 2011 року невстановленою особою з карткового рахунку позивача НОМЕР_1 двома несанкціонованими транзакціями було знято кошти в сумі 4 160,00 грн. (з яких 160,00 грн. - комісійні послуги банку) через банкомати міста Донецька (т. 1 а.с. 20-22, 34), у зв'язку із цим відповідачем відповідно до умов кредитного договору та встановлених тарифів нараховувались відсотки за користування кредитом.
08.11.2011 року позивач письмово повідомила відповідача про факт несанкціонованої транзакції з її карткового рахунку (т. 1 а.с. 18-19).
07.09.2012 року відповідачем було відновлено на картковому рахунку позивача 4 160,00 грн. 26.07.2013 року та 15.08.2013 року відповідачем було відновлено на картковому рахунку позивача відповідно 422,25 грн. та 930,65 грн., сплачених позивачем як проценти за користування незаконно знятими з її карткового рахунку коштами (т. 2 а.с. 53, 62), у зв'язку з чим позовні вимоги про стягнення з відповідача 1 267,86 грн. нараховані як відсотки на неіснуючу заборгованість у сумі 4 160,00 грн., 159,13 грн. нараховані як відсотки на відсотки за неіснуючою заборгованістю, є безпідставними.
Зважаючи на наведене суд також визнає безпідставною вимогу позивача про зобов'язання відповідача здійснити перерахунок її заборгованості за кредитним договором, тому позовні вимоги в цій частині не підлягають задоволенню.
Стаття 526 Цивільного кодексу України передбачає, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ч. 1 ст. 546 та ч. 1 ст. 548 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком; виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.
Частиною 5 ст. 10 Закону України «Про захист прав споживачів» передбачено, що у разі коли виконавець не може виконати (прострочує виконання) роботу (надання послуги) згідно з договором, за кожний день (кожну годину, якщо тривалість виконання визначено у годинах) прострочення споживачеві сплачується пеня у розмірі трьох відсотків вартості роботи (послуги), якщо інше не передбачено законодавством. У разі коли вартість роботи (послуги) не визначено, виконавець сплачує споживачеві неустойку в розмірі трьох відсотків загальної вартості замовлення, відповідальність виконавця роботи (послуги) за її не виконання в обумовлений договором строк у вигляді сплати пені.
Відповідно до п. 6.7 Положення про порядок емісії спеціальних платіжних засобів і здійснення операцій з їх використанням, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 30.04.2010 р. № 223, емітент у разі здійснення недозволеної або некоректно виконаної платіжної операції, якщо користувач невідкладно повідомив про платіжні операції, що ним не виконувалися або які були виконані некоректно, негайно відшкодовує платнику суму такої операції та, за необхідності, відновлює залишок коштів на рахунку до того стану, у якому він був перед виконанням цієї операції.
Разом з тим, відповідно п. 2.1.2.3 Умов та Правил надання банківських послуг, Клієнт дає свою згоду на те, що кредитний ліміт встановлюється за рішенням Банку, і Клієнт надає право Банку в будь-який момент змінити (зменшити, збільшити або анулювати) кредитний ліміт.
Кошти кредитного ліміту перебували у власності банку до моменту їх зняття як готівки клієнтом - держателем електронного платіжного засобу.
Суд приходить до висновку, що кредитний ліміт не є залишком коштів в розумінні п. 6.7 названого Положення про порядок емісії спеціальних платіжних засобів і здійснення операцій з їх використанням, а тому відновлення кредитного ліміту не є послугою в розумінні ч. 5 ст. 10 Закону України «Про захист прав споживачів», і тому встановлена цією правовою нормою пеня за прострочення у наданні послуги в даному випадку не повинна застосовуватись.
Отже, вимога про стягнення з відповідача пені в розмірі 931 507,2 грн. за прострочення відновлення коштів на картковому рахунку задоволенню не підлягає.
Відповідно до положень ст. 23 Цивільного кодексу України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.
Позивач, обґрунтовуючи вимогу про відшкодування моральної шкоди, посилалась на те, що таку шкоду їй завдано неправомірними діями відповідача: приховуванням інформації, введенням в оману стосовно істотних умов договору та застосуванням відносно неї фізичного та психічного насильства.
Разом з тим, як зазначалось, позивачем не надано суду доказів такої протиправної поведінки відповідача, яка є необхідною умовою відповідальності за заподіяну моральну шкоду.
Також суд критично ставиться до показань свідків, оскільки усі допитані судом свідки є родичами, знайомими позивача, тому вказані особи є зацікавленими в розгляді справи.
За таких обставин суд вважає позовні вимоги позивача про стягнення моральної шкоди безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню.
Ч. 1 ст. 88 Цивільного процесуального кодексу України встановлює, що стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.
Згідно ч. 2 п. 12 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 2 від 12.06.2009 року "Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції", при повному або частковому задоволенні позову майнового характеру до кількох відповідачів судові витрати, понесені позивачем, відшкодовуються ними пропорційно розміру задоволених судом позовних вимог до кожного з відповідачів.
Відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 79 Цивільного процесуального кодексу України, до судових витрат, серед інших, належать і витрати на правову допомогу.
Ч. 1-2 ст. 84 Цивільного процесуального кодексу України встановлено, що витрати, пов'язані з оплатою правової допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, несуть сторони, крім випадків надання безоплатної правової допомоги. Граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу встановлюється законом.
Згідно з ч. 1 ст. 56 Цивільного процесуального кодексу України, правову допомогу може надавати особа, яка є фахівцем у галузі права і за законом має право на надання правової допомоги.
Згідно зазначеної норми склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входять до предмету доказування по справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних з наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордеру, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки). До складу витрат включаються лише фактично сплачені стороною витрати.
Граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних справах встановлюється Законом України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах».
Виходячи з аналізу змісту ст.ст. 84, 88 Цивільного процесуального кодексу України, судові витрати на правову допомогу - це фактично понесені стороною і документально підтверджені витрати, пов'язані з наданням цій стороні правової допомоги адвокатом або іншим спеціалістом в галузі права при вирішенні цивільної справи.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем та представником позивача не надано суду договору про надання правової допомоги, представництво інтересів ОСОБА_2 ОСОБА_11 здійснювалось на підставі нотаріально посвідченої довіреності (т. 1 а.с. 48).
Таким чином, суд приходить до висновку, що ОСОБА_11 під час розгляду даної цивільної справи перебував в якості представника позивача ОСОБА_2, тому суд відмовляє у стягненні витрат, виплачених представнику за надання правової допомоги, у сумі 1 700,00 грн. (500,00 грн. за аналіз документів, вивчення правових правової бази, документів сайту, складення скарги (т. 1 а.с. 45) та 1 200 грн. в якості оплати за допомогу у підготовці позовної заяви (т. 1 а.с. 47)), а також у стягненні майбутніх виплат представнику у сумі 47 473,69 грн.
Відповідно до ст. 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. При цьому збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Позовні вимоги про стягнення поштових витрат у сумі 5,70 грн., витрат на копіювання у сумі 26,90 грн., витрат за отримання копій банківських документів по картковому рахунку у сумі 129,00 грн., відсотків за видачу копій банківських документів у сумі 18,72 грн., витрат на копіювання документів для підготовки позовної заяви у сумі 70,50 грн., витрат за підготовку та посвідчення нотаріальної довіреності у сумі 215,50 грн. не ґрунтуються на законі, протиправної поведінки відповідача, яка є необхідною умовою відповідальності за заподіяну матеріальну шкоду, судом не встановлено, тому дані вимоги є безпідставними й суд приходить до висновку у їх задоволенні необхідно відмовити.
Виходячи із вищевикладеного, суд, оцінивши докази, надані сторонами у справі, їх належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, приходить до висновку, що у задоволенні позовних вимог позивача ОСОБА_2 до відповідача Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» про визнання правочину недійсним, зобов'язання вчинити певні дії, стягнення матеріальної та моральної шкоди слід відмовити у повному обсязі.
На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 3, 6, 12, 22, 203, 204, 215, 230, 231, 526, 627, 628, 630, 651, 652, 1054, 1055 Цивільного кодексу України, ст.ст. 3, 4, 10, 11, 15, 60, 61, 79, 81, 197, 208, 209, 212-215, 218, 222, 223, 292, 294 Цивільного процесуального кодексу України, суд -
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» про визнання правочину недійсним, зобов'язання вчинити певні дії, стягнення матеріальної та моральної шкоди - відмовити у повному обсязі.
Рішення може бути оскаржено до Апеляційного суду Донецької області через Єнакіївський міський суд Донецької області у десятиденний строк з дня проголошення рішення. Особи, які не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії рішення.
Вступна та резолютивна частини рішення складені, підписані у нарадчій кімнаті та проголошені у судовому засіданні 17 березня 2014 року.
Повний текст рішення суду виготовлений 21 березня 2014 року.
Суддя Єнакіївського міського суду
Донецької області Л.В. Мелещенко