255/394/14-ц
31 березня 2014 року Ворошиловський районний суд м. Донецька у складі:
головуючого - судді Алтухової О.С.,
секретар - Щукіна О.В.,
за участю позивача ОСОБА_1, представника позивача ОСОБА_2, відповідача ОСОБА_3, представників відповідача ОСОБА_4, ОСОБА_5,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Донецьку цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання права власності в порядку розподілу спільного майна подружжя та за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про визнання особистою приватною власністю, -
встановив:
Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 про визнання права власності в порядку розподілу спільного майна подружжя, посилаючись на наступні обставини.
19 березня 2011 року він з відповідачкою уклав шлюб, зареєструвавши його у відділі державної реєстрації актів цивільного стану Київського районного управління юстиції у м. Донецьку, актовий запис № 115. На цей час шлюб між ними не розірваний.
За час перебування у шлюбі ними за сумісні кошти була придбана спірна двокімнатна квартира АДРЕСА_1. Вартість квартири складає 44247 грн.
Вищевказана квартира була оформлена на відповідачку, але ж згідно діючого законодавства є їхньою спільною сумісною власністю.
Тому просив суд провести розподіл майна подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_3 у вигляді двокімнатної квартири АДРЕСА_1 по 1/2 частині вищезазначеного майна за кожним; визнати за ним в порядку розподілу майна, придбаного в період шлюбу, право власності на1/2 частину двокімнатної квартири, житловою площею - 25,8 кв.м, загальною площею - 37,9 кв.м, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1.
Крім того, ухвалою суду від 27.01.2014 р. було прийнято зустрічний позов ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про визнання особистою приватною власністю двокімнатної квартири, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1.
Позовні вимоги за зустрічним позовом позивач обґрунтовує наступним.
19.03.2011 року між нею та ОСОБА_1 було укладено шлюб. Спільних дітей від шлюбу подружжя не має.
За час шлюбу нею було придбано квартиру, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1. Дана квартира була придбана позивачкою за власні кошти, що підтверджується наступним.
До укладення шлюбу їй на праві приватної спільної часткової власності належала 1/2 частка трьохкімнатної квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_2; інша частина квартири (1/2 частки) належала ОСОБА_6, яка є її мамою.
13 серпня 2010 року (тобто до укладення шлюбу) вона та ОСОБА_6 уклали договір купівлі-продажу квартири, за яким дана квартира була продана за 70 500,00 доларів США.
У цей же день (13.08.2010р.) нею була придбана квартира за адресою: АДРЕСА_4, за ціною 35 000,00 доларів США.
11.11.2011 року вона уклала Угоду про завдаток, відповідно до якого сторони угоди зобов'язалися в строк до 20.12.2011 року укласти договір купівлі-продажу двокімнатної квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1, за ціною 39000 доларів США, що еквівалентно 312 000 грн.
06.12.2011 року вона продала свою квартиру, розташовану у АДРЕСА_4, за ціною 39 000,00 доларів США, за договором купівлі-продажу № 1690 від 06.12.2011р.
10.12.2011 року вона укладає договір купівлі-продажу спірної квартири. За договором визначена ціна в сумі 44247,00 грн., але в дійсності квартира була придбана за 39 000,00 доларів США, що на той момент було еквівалентно 312000,00 грн., що підтверджується розпискою від 10.12.2011 року.
Грошові кошти в сумі 312000,00 грн., які були сплачені нею за придбання спірної квартири, є її особистою власністю, які вона отримала за продаж квартири, яка придбавалася нею до укладення шлюбу.
Таким чином, є підстави для визнання спірної квартири її особистою приватною власністю.
В судовому засіданні позивач та його представник підтримали позовні вимоги, надали пояснення аналогічні викладеним в позовній заяві. Просили позовні вимоги за первинним позовом задовольнити. В задоволенні зустрічного позову просили відмовити в повному обсязі.
Відповідачка та її представники заперечували проти задоволення первинного позову та наполягали на задоволенні зустрічного позову в повному обсязі. Додатково ОСОБА_3 пояснила, що в 2011 році заробітної плати від чоловіка не бачила. При підписанні договору купівлі-продажу спірної квартири була присутня мати ОСОБА_1. Вона знає закони, договір читала, підписувала його, однак текст договору її мало цікавив. Знає, що у чоловіка був будинок в Макіївці.
Допитана в якості свідка ОСОБА_7 пояснила, що є матір'ю ОСОБА_1 В 2007 році вони придбали будинок в Макіївці, в якому мешкав потім син з першою дружиною та донькою. Потім син зустрів ОСОБА_3, з якою з дитинства дружив, та його сім'я розпалась. Вони з батьком допомагали сину ремонтувати квартиру на АДРЕСА_4. Коли вони одружились, син став наполягати на тому, щоб продати будинок в Макіївці та придбати спільне житло. Будинок було продано за 25 000 доларів США. 10 000 доларів США у неї було, 4 000 доларів США (завдаток за будинок) та 10 000 доларів США вона позичила у ОСОБА_9, вказану суму вони з чоловіком 09.12.2011 р. передали ОСОБА_1 та ОСОБА_3. Поки вони робили ремонт в квартирі по АДРЕСА_1, проживали у них. Коли придбавалась квартира АДРЕСА_1, нотаріус роз'яснила, що квартира придбавається у шлюбі. Бюджет в сім'ї був спільний, з ними мешкала дитина ОСОБА_3 від першого шлюбу. Проблеми в родині почались, коли син захворів на цукровий діабет. ОСОБА_3 сказала, що піклуватись ним не буде, знайшла іншого. З 07.01.2014 р. ОСОБА_3 не пускає його додому. Особисто їй ОСОБА_3 казала, продавайте будинок, ми будемо купувати квартиру пополам. Така сума - це вартість проданого будинку, який придбавався для сина.
Свідок ОСОБА_1, пояснив, що є батьком позивача ОСОБА_1 Квартира по АДРЕСА_1 придбавалась за спільні кошти. Вони продали будинок сина. У них було 10 000 доларів США, 4 000 доларів США (завдаток за будинок) та 10 000 доларів США вони позичили у ОСОБА_9, вказану суму вони 09.12.2011 р. передали ОСОБА_1 та ОСОБА_3 у них вдома. на даний час син проживає у них вдома, оскільки ОСОБА_3 постійно викликала міліцію та не давала йому можливості проживати в квартирі по АДРЕСА_1. Кредит за його автомобіль вони погасили, коли отримали гроші за проданий будинок. На АДРЕСА_4 квартира була продана дорожче, оскільки вони там зробили ремонт.
Допитана в якості свідка ОСОБА_9 пояснила, що ОСОБА_7 позичала у неї 10 000 доларів США 05.12.2011 р. для покупки квартири сину до моменту продажу будинку. Розписка писалась того ж дня, потім коли гроші віддали, вона також написала розписку. Бачила ОСОБА_3 та ОСОБА_1, коли вони приїздили до бабусі.
Суд, вислухавши пояснення сторін, представників сторін, допитавши свідків, дослідивши матеріали справи в їх сукупності, дійшов висновку про те, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню, а в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 необхідно відмовити з огляду на наступне.
Згідно ст. 60 Сімейного кодексу України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини самостійного заробітку (доходу).
Відповідно до ч. 1 ст. 61 Сімейного кодексу України об'єктами права спільної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.
Ч.1 ст. 70 СК України передбачено, що у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Сторони по справі перебувають в зареєстрованому шлюбі з 19.03.2011 року, про що свідчить свідоцтво про шлюб (повторно) серії НОМЕР_1 (а.с.4).
10.12.2011 року між ОСОБА_11, ОСОБА_13 та ОСОБА_3 було укладено договір купівлі-продажу квартири, посвідчений приватним нотаріусом Донецького міського нотаріального округу ОСОБА_12, зареєстровано в реєстрі за №11364, відповідно до умов якого ОСОБА_3 прийняла у власність квартиру АДРЕСА_1.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 57 Сімейного кодексу України, особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.
ОСОБА_3 вважає, що придбана нею квартира 10.12.2011 р. є її особистою приватною власністю з огляду на те, що саме за її особисті кошти, які залишились після продажу квартири, розташованої у АДРЕСА_4, була придбана квартира АДРЕСА_1.
Суд вважає, що ОСОБА_3 не було доведено належними та допустимими доказами, у відповідності до ст.60 ЦПК України, факту придбання спірної квартири за кошти, які належали їй особисто, та вказане твердження спростовується матеріалами справи та показами свідків.
Так, відповідно до п.9 договору купівлі-продажу квартири від 10.12.2011 р., цей правочин здійснюється за згодою чоловіка Покупця, справжність підпису якого засвідчено на відповідній заяві 10 грудня 2011 ОСОБА_12, приватним нотаріусом Донецького міського нотаріального округу за реєстровим №11363.
Згідно нотаріально посвідченої заяви, що міститься в матеріалах справи, та на яку в договорі купівлі-продажу квартири від 10.12.2011 р. в п.9 є відповідні посилання, ОСОБА_1 дає згоду своїй дружині на купівлю квартири, розташована за адресою: АДРЕСА_1, за спільні кошти, що є їхньою спільною сумісною власністю, за ціну та на інших умовах, визначених на власний розсуд (а.с.8).
Крім того, згідно показань свідків, що були дані під присягою, було встановлено, що спірна квартира була придбана за спільні кошти подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_3, частина коштів в сумі 24 000 доларів США була передана батьками ОСОБА_1 після продажу житлового будинку з надвірними будівлями та спорудами, розташованого за адресою: АДРЕСА_5.
Згідно п. 24 Постанови Пленуму ВСУ № 11 від 21.12.2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» до складу майна, що підлягає поділу, включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб.
Судом встановлено, що на час розгляду даної справи в наявності є майно, яке в розумінні ст. 60 СК України є спільною сумісною власністю подружжя, а саме: квартира АДРЕСА_1.
Згідно п. 25 Постанови Пленуму ВСУ № 11 від 21.12.2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» вирішуючи питання про поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, зокрема неподільної речі, суди мають застосовувати положення частин 4, 5 ст. 71 СК України щодо обов'язкової згоди одного з подружжя на отримання грошової компенсації та попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду. У разі коди жоден із подружжя не вчинив таких дій, а неподільні речі не можуть бути реально поділені між ними відповідно до їх часток, суд визнає ідеальні частки подружжя в цьому майні без його реального поділу і залишає майно у їх спільній частковій власності.
Враховуючи, що жоден із подружжя не надав згоди на отримання грошової компенсації частки нерухомого майна, суд дійшов висновку про необхідність визнання за ОСОБА_1 та ОСОБА_3 право власності по 1/2 частині на квартиру АДРЕСА_1.
Згідно ст. 88 ЦПК України підлягає стягненню з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 243,60 гривень.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 5, 60, 212-216 ЦПК України, суд -
вирішив:
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання права власності в порядку розподілу спільного майна подружжя - задовольнити.
Провести розподіл майна подружжя, визнавши за ОСОБА_1 та ОСОБА_3 право власності по 1/2 частині на квартиру АДРЕСА_1.
Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 243,60 гривень.
В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про визнання особистою приватною власністю - відмовити.
Рішення може бути оскаржено до апеляційного суду Донецької області через Ворошиловський районний суд м. Донецька протягом десяти днів з дня його проголошення.
Суддя Ворошиловського районного суду
м. Донецька О.С. Алтухова