Справа № 22-ц/793/576/14Головуючий по 1 інстанції
Категорія : 19, 20 Пархета А.В.
Доповідач в апеляційній інстанції
Скіць М. І.
12 березня 2014 року Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Черкаської області в складі:
головуючого Скіць М. І.
суддів Охріменко Н. І. , Захарова А. Ф.
при секретаріАнкудінова О.І.
з участю адвоката ОСОБА_6
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Черкаси апеляційну скаргу ОСОБА_7 на рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 26 грудня 2013 року по справі за позовом ОСОБА_7 до ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10 про визнання недійсними договорів купівлі-продажу, визнання права власності на магазин та витребування майна з чужого незаконного володіння, -
В жовтні 2008 року ОСОБА_7 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_9 про визнання договору таким, що відбувся та визнання права власності.
В обґрунтування своїх вимог зазначав, що 26 липня 2005 року він з відповідачем уклав договір наміру, відповідно до якого в майбутньому домовились укласти договір купівлі - продажу квартири АДРЕСА_1 і посвідчити його нотаріально до 20 серпня 2006 року.
26 серпня 2006 року було укладено додаткову угоду до вищезгаданого договору наміру і відтерміновано укладення договору купівлі-продажу до 01 серпня 2008 року.
Рішенням Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 15 жовтня 2008 року позов було задоволено та визнано договір наміру дійсним і визнано за ОСОБА_7 право власності на вищезгадану квартиру.
Ухвалою Уманського міськрайонного суду Черкаської області рішення Уманського міськрайонного суду від 15 жовтня 2008 року було скасоване за нововиявленими обставинами.
В листопаді 2008 року ОСОБА_7 пред»явив позов до ОСОБА_8, ОСОБА_9 та ОСОБА_10 про визнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлового приміщення.
Ухвалою Уманського міськрайонного суду від 24 вересня 2010 року цивільні справи за вищезазначеними позовами ОСОБА_7 об»єднані в одне провадження.
В лютому 2011 року ОСОБА_7 змінив позовні вимоги і просив суд:
1. визнати договір доручення від 26 серпня 2003 року, викладений в нотаріально посвідченій довіреності, виданій ОСОБА_8 на ім»я ОСОБА_9 удаваним правочином, та таким що приховує договір купівлі - продажу спірної квартири.
2. визнати дійсним договір купівлі-продажу квартири укладений 26 серпня 2003 року між ОСОБА_8 та ОСОБА_9
3. визнати договір наміру від 1 липня 2005 року, укладений між ОСОБА_9 та ОСОБА_7 удаваним правочином, та таким що приховує договір купівлі - продажу спірної квартири.
4. визнати договір доручення від 01 серпня 2005 року, викладений в нотаріально посвідченій довіреності, виданій ОСОБА_9 на ім»я ОСОБА_7 удаваним правочином, та таким що приховує договір купівлі - продажу спірної квартири.
5. визнати дійсним договір купівлі - продажу спірної квартири, укладений 26 липня 2005 року між ОСОБА_9 та ОСОБА_7
6. визнати незаконним рішення виконавчого комітету Уманської міської ради від 26 квітня 2007 року та скасувати його.
7. визнати недійсним свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 10 травня 2007 року, видане виконавчим комітетом Уманської міської ради на ім»я ОСОБА_8
8. визнати недійсним договір купівлі-продажу нежитлового приміщення від 21 березня 2008 року укладений між ОСОБА_8 та ОСОБА_10
9. визнати за ним ( ОСОБА_7) право власності на нежитлове приміщення ( магазин продовольчих товарів) по АДРЕСА_1
В липні 2011 року уточнивши позовні вимоги ОСОБА_7 просив суд:
1. визнати дійсним договір купівлі - продажу спірної квартири, укладений 26 липня 2005 року між ОСОБА_9 та ОСОБА_7
2. визнати недійсним договір купівлі-продажу нежитлового приміщення від 21 березня 2008 року укладений між ОСОБА_8 та ОСОБА_10
3. визнати за ним ( ОСОБА_7) право власності на нежитлове приміщення ( магазин продовольчих товарів) по АДРЕСА_1
4. витребувати спірну нерухомість з незаконного володіння ОСОБА_10 та передати його законному власнику, тобто ОСОБА_7
В жовтні 2013 року ОСОБА_7, остаточно сформувавши позовні вимоги, просив суд:
1. визнати договір доручення від 01 серпня 2005 року, викладений в нотаріально посвідченій довіреності, що видана ОСОБА_9 на ім»я ОСОБА_7, удаваним правочином, що приховує договір купівлі - продажу спірної квартири і визнати дійсним договір купівлі - продажу нежитлового приміщення.
2. визнати недійсним договір купівлі-продажу нежитлового приміщення від 21 березня 2008 року укладений між ОСОБА_8 та ОСОБА_10
3. визнати за ним ( ОСОБА_7) право власності на нежитлове приміщення ( магазин продовольчих товарів) по АДРЕСА_1
4. витребувати нежитлове приміщення ( магазин продовольчих товарів) по АДРЕСА_1 з чужого незаконного володіння ОСОБА_10 та передати його законному власнику, тобто ОСОБА_7
Таким чином ОСОБА_7 обґрунтовував свої вимоги тим, що видавши 01 серпня 2005 року нотаріально посвідчену довіреність на його ім»я, ОСОБА_9 фактично уклав з ним договір купівлі - продажу приміщення магазину продовольчих товарів. Нерухомість йому повністю передана.
Зазначає, що ОСОБА_9 діяв на підставі генеральної довіреності з правом передоручення від власника квартири ОСОБА_8 При цьому ОСОБА_9 йому пояснив, що для того, щоб оформити договір купівлі-продажу квартири у нотаріуса необхідно завершити розпочату реконструкцію квартири під магазин продовольчих товарів. В підтвердження укладеного між сторонами договору купівлі-продажу 1 серпня 2005 року ОСОБА_9 надав йому довіреність, посвідчену приватним нотаріусом, згідно якої передоручив йому бути представником ОСОБА_8 по питанню реконструкції квартири під магазин продовольчих товарів, отримання дозволу на торгівлю продовольчими товарами та розпорядження магазином (продаж, обмін тощо). Він здійснив усі дії по реконструкції магазину, отримав усі необхідні документи, в тому числі і свідоцтво про право власності на нежитлове приміщення - магазин продовольчих товарів на ім'я ОСОБА_8, а останній, знаючи, що вказаний магазин лише формально являється його власністю, обманним шляхом виготовив дублікати відповідних документів і 21 березня 2008 року, не поставивши його до відому, продав нежитлове приміщення ОСОБА_10., що являється грубим порушенням чинного законодавства та досягнутих домовленостей.
Добровільно переоформити магазин продовольчих товарів на нього відповідачі не бажають, а тому він вимушений звернутись з позовом до суду.
Просив суд задовольнити його позовні вимоги.
Рішенням Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 26 грудня 2013 року в задоволенні позову відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_7, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам по справі та порушення норм матеріального і процесуального права, просить рішення скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.
Судова колегія заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення сторін, що з'явилися, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених в суді першої інстанції приходить до висновку про відхилення апеляційної скарги з наступних підстав.
Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без зміни, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.
Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.
З матеріалів справи вбачається, що 19 листопада 2001 року ОСОБА_8 набув право власності на квартиру АДРЕСА_1 на підставі нотаріально посвідченого договору дарування ( т. 2 а.с. 128).
Рішенням виконавчого комітету Уманської міської ради № 706 від 27 грудня 2001 року ОСОБА_8 було дозволено здійснити реконструкцію вищезазначеної трикімнатної квартири під магазин продовольчих товарів ( т.2 а.с. 130).
26 серпня 2003 року ОСОБА_8 видав нотаріально посвідчену довіреність на ім»я ОСОБА_9, котрою уповноважив останнього здійснювати представницькі функції від його імені по питанню реконструкції квартири під магазин продовольчих товарів. Довіреність видана з правом передоручення на три роки, тобто до 26.08.2006 року ( т.2 а.с. 136).
01 серпня 2005 року ОСОБА_9, використовуючи своє право на передоручення представницьких повноважень, видав нотаріально посвідчену довіреність на ім»я ОСОБА_7, котрою передав повноваження останньому здійснювати представницькі функції від імені ОСОБА_8 по питанню реконструкції квартири під магазин продовольчих товарів. Довіреність видана без права передоручення з терміном дії до 26.08.2006 року ( т.2 а.с. 137).
26.07.2005 року ОСОБА_9 і ОСОБА_7 уклали в письмовій формі договір наміру, в котрому визначили, що в майбутньому укладуть договір купівлі-продажу спірної квартири але не пізніше 20.08.2006 року (т.1 а.с.6-7).
26.08.2006 року ОСОБА_9 і ОСОБА_7 уклали в письмовій формі додаткову угоду до договору наміру, в котрій визначили, що укладення договору купівлі-продажу спірної квартири має відбутись не пізніше 01.08.2008 року (т.1 а.с.9).
19 вересня 2006 року ОСОБА_8 видав нотаріально посвідчену довіреність на ім»я ОСОБА_7, котрою уповноважив останнього здійснювати представницькі функції від його імені по питанню реконструкції квартири під магазин продовольчих товарів. Довіреність видана без права передоручення на три роки, тобто до 19.09.2009 року ( т.2 а.с. 144).
Рішенням виконавчого комітету Уманської міської ради № 138 від 12.04.2007 року було затверджено акт державної приймальної комісії від 21.02.2007 року, прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом магазину продовольчих товарів ( реконструкція квартири АДРЕСА_1 ( т.2 а.с.145-150).
Рішенням виконавчого комітету Уманської міської ради № 161 від 26.04.2007 року було оформлено свідоцтво про право власності на ім»я ОСОБА_8 на вищезгадане нежитлове приміщення (магазин продовольчих товарів) ( т.2 а.с. 151-153).
Рішенням виконавчого комітету Уманської міської ради № 89 від 28.02.2008 року було оформлено дублікат свідоцтва про право власності на ім»я ОСОБА_8 на вищезгадане нежитлове приміщення (магазин продовольчих товарів) ( т.2 а.с. 160-162).
На підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу від 21.03.2008 року ОСОБА_8 продав, а ОСОБА_10. купив нежитлове приміщення (магазин продовольчих товарів) по АДРЕСА_1 ( т.2 а.с.173).
Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог місцевий суд виходив з того, що на час видачі довіреності (01 серпня 2005 року), магазину продовольчих товарів не існувало, здійснювалась реконструкція квартири, а тому відсутній був предмет спору.
Крім того суд зазначив, що позивачем пропущено строк позовної давності.
Колегія суддів в цілому погоджується з висновками суду першої інстанції і вважає їх правильними.
Судом першої інстанції встановлено і це підтверджується матеріалами справи, що з 19.11. 2001 року у власності ОСОБА_8 перебувала квартира АДРЕСА_1.
27.12. 2001 року ОСОБА_8 отримав дозвіл на реконструкцію квартири під магазин продовольчих товарів, котра була завершена 26.04.2007 року.
26.08.2003 року ОСОБА_8 доручив здійснення реконструкції квартири ОСОБА_9, а останній 01.08. 2005 року передоручив здійснення представницьких функцій ОСОБА_7
19.09.2006 року безпосередньо ОСОБА_8 передав ОСОБА_7 повноваження на здійснення представницьких функцій щодо здійснення реконструкції квартири під магазин продовольчих товарів та реєстрацію права власності на нерухомість, що і було здійснено останнім 26.04.2007 року.
21.03.2008 року ОСОБА_8 продав, а ОСОБА_10. купив нежитлове приміщення (магазин продовольчих товарів) по АДРЕСА_1.
Відповідно до вимог ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Згідно зі ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Стаття 12 ЦК України передбачає, що особа вільно, на власний розсуд, обирає способи захисту цивільного права.
Тобто предмет судового розгляду формулюється в позовній заяві, в якій позивач зазначає свої вимоги.
Разом з тим саме по собі посилання позивача на певну правову норму не звільняє суд від обов'язку, передбаченого ст. 214 ЦПК України, визначити характер правовідносин і правову норму, яка підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Як вбачається з позовних вимог, ОСОБА_7 визначив основною вимогою визнання договору доручення від 01 серпня 2005 року, що викладений в нотаріально посвідченій довіреності від імені ОСОБА_9 на його ім»я удаваним правочином, що приховує договір купівлі - продажу спірної квартири і визнати дійсним договір купівлі - продажу нежитлового приміщення.
Таким чином вимоги щодо визнання недійсним договору купівлі-продажу, визнання права власності та витребування майна з чужого незаконного володіння є похідними від основної вимоги, оскільки безпосередньо пов»язані з основною вимогою і випливають із правомірності першої вимоги.
Відповідно до ст. 237 ЦК України представництво - це є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє.
Згідно із ч. ч. 1, 3 ст. 244 ЦК України представництво, яке ґрунтується на договорі, може здійснюватися за довіреністю. Довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами.
Згідно з частиною першою статті 182 ЦК України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.
Відповідно до ст. ст. 6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, вибору контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
За договором купівлі-продажу, як зазначено в ст. 655 ЦК України, одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну суму.
Обов'язковою (істотною) умовою договору купівлі-продажу житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна відповідно до ст. 657 ЦК України є укладання його в письмовій формі, нотаріальне посвідчення та державна реєстрація, оскільки момент вчинення таких правочинів відповідно до статей 210 та 640 ЦК України пов'язується з державною реєстрацією, тому вони не є укладеними і не створюють прав та обов'язків для сторін.
Відповідно до ст. 235 ЦК України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили.
Якщо буде встановлено, що правочин вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.
У п. 25 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року N 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" роз'яснено, що за удаваним правочином сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. На відміну від фіктивного правочину, за удаваним правочином права та обов'язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину.
Тобто воля сторін в удаваному правочині спрямована на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж ті, які передбачені правочином. При цьому позивач повинен указати, який інший правочин приховується з допомогою укладеного правочину. За удаваним правочином обидві сторони свідомо, з певною метою, документально оформлюють правочин, але насправді між ними встановлюються інші правовідносини.
Згідно зі ст. ст. 237, 244, 245 ЦК України довіреність - це письмовий документ, який визначає обсяг та зміст повноважень, наданих тим, кого представляють, своєму представнику.
Як сама довіреність, так і її видача є одностороннім правочином, юридичним фактом, щодо якого в силу положень ст. 204 ЦК України діє презумпція правомірності правочину.
Відповідно до ст. 240 ЦК України представник зобов'язаний вчиняти правочин за наданими йому повноваженнями особисто; він може передати своє повноваження частково або в повному обсязі іншій особі, якщо це встановлено договором або законом між особою, яку представляють, і представником.
Таким чином видачу генеральної довіреності чи передоручення повноважень на нерухомість без укладення договору купівлі-продажу не можна вважати договором, що укладений відповідно до закону та допускає перехід права власності до третіх осіб, оскільки зі змісту ст. 235 ЦК України вбачається, що вона не поширюється на односторонні правочини, якими, зокрема, є довіреність. Тобто застосування до одностороннього правочину ст. 235 ЦК України є неправомірним.
Більше того доводи ОСОБА_7 щодо фактичного укладення між ним та ОСОБА_9 01.08. 2005 року договору купівлі продажу спростовуються і фактом отримання ним 19.09.2006 року безпосередньо від ОСОБА_8 повноважень на здійснення представницьких функцій щодо здійснення реконструкції квартири під магазин продовольчих товарів та реєстрацію права власності на нерухомість, що і було здійснено повіреним 26.04.2007 року.
Підсумовуючи вищенаведене, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги ґрунтуються на неправильному і суб»єктивному тлумаченні норм матеріального права, спростовуються встановленими в судовому засіданні фактичними обставинами по справі та вищенаведеними приписами чинного законодавства, а тому апеляційна скарга підлягає до відхилення, а рішення місцевого суду залишенню без змін, як ухвалене по суті правильно.
Зазначення в рішенні суду першої інстанції про сплив строку позовної давності на суть ухваленого місцевим судом рішення не впливає, оскільки рішення суду ґрунтувалось на відсутності предмета спору, тобто нерухомості, що зареєстрована належним чином, що є основоположним в даних правовідносинах, а також відсутність підстав для визнання договору доручення удаваним правочином, що також встановлено і судом апеляційної інстанції.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст.303, 307, 308, 314, 315, 218 ЦПК України, колегія суддів -
Апеляційну скаргу ОСОБА_7 відхилити.
Рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 26 грудня 2013 року по справі за позовом ОСОБА_7 до ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10 про визнання недійсними договорів купівлі-продажу, визнання права власності на магазин та витребування майна з чужого незаконного володіння - залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення однак може бути оскаржена в касаційному порядку до суду касаційної інстанції протягом 20 днів.
Головуючий :
Судді :