Провадження № 22-ц/774/3186/14 Головуючий 1-й інстанції - Шавула В.С.
Категорія - 5 Доповідач - Болтунова Л.М.
31 березня 2014 року Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Дніпропетровської області у складі:
головуючого - Болтунової Л.М.
суддів - Тамакулової В.О., Макарова М.О.
при секретарі - Куць О.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську апеляційну скаргу Територіальної громади міста в особі Дніпропетровської міської ради на рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 10 грудня 2013 року по справі за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2 до ОСОБА_3, треті особи - орган опіки та піклування Ленінської районної у місті Дніпропетровську , КП «ДМБТІ», ОСОБА_4 про припинення права власності, визнання права власності за набувальною давністю ,-
У вересні 2013 року позивачі звернулися до суду з указаним позовом, і з урахуванням уточнень, просили припинити право власності ОСОБА_5 на ? частину домоволодіння АДРЕСА_1, яке розташоване на земельній ділянці площею 212 кв.м. з господарськими спорудами, загальною площею 37,5 кв.м., а також визнати за ними в рівних частках право власності на ? частину даного домоволодінняАДРЕСА_1 на підставі набувальної давності.( а.с.153)
Свої вимоги мотивували тим, що в особистій розмові вітчима позивача 2 з керівником ЖКГ Ленінського району м. Дніпропетровська останній рекомендував оглянути спірний будинок на предмет проживання в ньому. На початку літа 2000 року позивачі оглянули даний будинок, який був в занедбаному стані і власник якого тривалий час не слідкував і фактично відмовився від нього. І з цього часу, на протязі 13 років, вони відкрито і безперервно володіють цим нерухомим майном. У 2004 році вони зареєстрували свій шлюб, а в 2007 році у них народилася донька. Вважають, що мають право звернутися до суду із даним позовом.
Рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 10 грудня 2013 року, позов задоволено. Визнано за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 за набувальною давністю право власності на садибний житловий будинок, розташований на земельній ділянці площею 212 кв.м. за адресою АДРЕСА_1 у житловому будинку літ.А-1, всього загальною площею 37,5 кв.м., житловою 22,3 кв.м. та допоміжною 15,2 кв.м.. Припинено право власності ОСОБА_5 на садибний житловий будинок, розташований на земельній ділянці площею 212 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1, що є підставою для скасування державної реєстрації права власності. ( а.с.175)
У апеляційній скарзі Територіальна громада міста в особі Дніпропетровської міської ради просить скасувати судове рішення у справі, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, та ухвалити нове рішення про відмову в позові.
Обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Зазначеним вимогам закону рішення суду не відповідає.
Судом встановлено, що згідно свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 12.02. 1970 року власницею домоволодіння АДРЕСА_1 була ОСОБА_5
На підставі рішення виконкому Ленінської районної ради м. Дніпропетровська № 142 від 14.03.1985 року ОСОБА_5 та її чоловіку ОСОБА_3 виділена квартира АДРЕСА_2.
ІНФОРМАЦІЯ_1 року ОСОБА_5 померла. Після її смерті спадкоємцем є її чоловік ОСОБА_3, згідно свідоцтва про право на спадщину за законом від 25.08.2005 року.
Подружжя ОСОБА_2 з 2000 року безперервно та відкрито володіють спірним будинком, ремонтують та утримують його за власний рахунок.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції, виходив із того, що позивачі протягом 13 років проживають у будинку по АДРЕСА_1, проводять поточний ремонт, сплачують комунальні платежі, що свідчить про постійне, безперервне та відкрите користування будинком, яке не порушує прав інших осіб та дає підстави для визнання за ними права власності на зазначений будинок за набувальною давністю та припинення права власності ОСОБА_5 на цей садибний житловий будинок, розташований на земельній ділянці площею 212 кв.м. і скасування державної реєстрації права власності.
З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів погодитися не може з огляду на їх невідповідність обставинам справи, у зв'язку з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального закону.
На порушення вимог ст. ст. 212, 213, 214 ЦПК України суд належним чином не визначився з характером спірних правовідносин, що склалися між сторонами та нормою матеріального права, яка підлягає застосуванню, не перевірив у достатньому обсязі правової природи заявленого позову з урахуванням їх уточнень.
Відповідно до ст. 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п'яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Набуття права власності на земельну ділянку за набувальною давністю регулюється законом.
Якщо особа заволоділа майном на підставі договору з його власником, який після закінчення строку договору не пред'явив вимоги про його повернення, вона набуває право власності за набувальною давністю на нерухоме майно через п'ятнадцять, а на рухоме майно - через п'ять років з часу спливу позовної давності. Втрата не з своєї волі майна його володільцем не перериває набувальної давності у разі повернення майна протягом одного року або пред'явлення протягом цього строку позову про його витребування.
Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду.
Із змісту ст. 344 ЦК України випливає, що позивачі, як володільці майна, протягом всього часу володіння ним мають бути впевненими, що на це майно не претендують інші особи, і вони отримали це майно з підстав, достатніх для того, щоб мати право власності на нього. У такому випаду при вирішенні питання щодо визнання права власності на майно в порядку набувальної давності необхідно виходити із того, що задоволення таких вимог можливе лише за умов: добросовісності заволодіння, відкритості, безперервності, безтитульності володіння.
Крім того, за набувальною давністю може бути набуто право власності на нерухоме майно, яке не має власника, або власник якого невідомий, або власник відмовився від права власності на належне йому нерухоме майно та майно, що придбане добросовісним набувачем і у витребуванні якого його власнику було відмовлено.
Апеляційним судом встановлено, що позивачі не у встановленому законом порядку заволоділи чужим майном.
Як вбачається з довідки КП «ДМБТІ» від 10.05.2012 року та інвентаризаційної справи, право власності на домоволодіння АДРЕСА_1 зареєстровано за ОСОБА_5 На замовлення останньої оформлялася довідка-характеристика від 09.04.1980 року для відчуження частини будинку, але відомості стосовно використання її в МБТІ відсутні. ( а.с. 11)
За п.3 ч.1 ст.344 ЦК України право власності на нерухоме майно, що підлягає державній реєстрації, виникає за набувальною давністю з моменту державної реєстрації.
При розгляді справи, судом першої інстанції не було перевірено та з*ясовано за яким правовстановлюючим документом спірне домоволодіння АДРЕСА_1
Позивачами не надано доказів, що ? частина будинку АДРЕСА_1, на яку вони просили визнати право власності в порядку набувальної давності, введена в експлуатацію та зареєстрована в установленому законом порядку в МБТІ м. Дніпропетровська, тим самим, не доведені підстави передбачені вказаними нормами права для набуття права власності на нерухоме майно.
Також, встановивши, що після смерті ОСОБА_5, спадкоємцем являється її чоловік ОСОБА_3, ухваливши рішення про задоволення позовних вимог, районний суд не дав належної правової оцінки даним обставинам та вищезазначеним вимогам закону.
Припиняючи право власності ОСОБА_5, на садибний житловий будинок за спірної адресою, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 року, суд не прийняв до уваги вимоги ч.4 ст.25 ЦК України, яка передбачає, що цивільна правоздатність фізичної особи припиняється у момент її смерті, а тому у суду були відсутні правові підстави для ухвалення такого рішення.
Крім того, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції при ухваленні рішення допустив порушення процесуального права, а саме вимог ст.11 ЦПК України, оскільки вийшов за межі позовних вимог позивачів.
Як видно з уточненої позовної заяви, ОСОБА_1, та ОСОБА_2 просили припинити право власності ОСОБА_5 на ? частину домоволодіння АДРЕСА_1. ( а.с.154звор.)
Однак, згідно рішення, суд припинив право власності на весь садибний житловий будинок, визнавши за позивачами право власності за набувальною давністю.( а.с.175)
Стосовно скасування судом державної реєстрації права власності, то такі позовні вимоги позивачами зовсім не заявлялися.
Враховуючи наведене, судова колегія приходить до висновку, що рішення суду не може залишатися в силі, оскільки ухвалено з порушенням п.п.1,3,4 ч.1 ст. 309 ЦПК України, підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог. А отже апеляційна скарга задовольняється.
Керуючись ст.ст. 303, 307, 309 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Територіальної громади міста в особі Дніпропетровської міської ради - задовольнити.
Рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 10 грудня 2013 року скасувати і в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 та ОСОБА_2 відмовити.
Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення але може бути оскаржено в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з цього часу.
Судді: