04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58
"25" березня 2014 р. Справа№ 911/3853/13
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Дідиченко М.А.
суддів: Пономаренка Є.Ю.
Руденко М.А.
при секретарі Кобець М.О.
за участю представників:
від прокуратури: Домбровський Я.В. - посвідчення № 017350 від 01.06.2013 року;
Сказко Р.І. - посвідчення № 018489 від 16.07.2013 року;
від позивача: Смірнова Н.В. - представник за довіреністю від 18.03.2014 року;
від відповідача: Новікова В.Д. - представник за довіреністю від 01.02.2014 року;
від третьої особи: Богданов О.В. - представник за довіреністю від 19.02.2014 року,
розглянувши у відкритому засіданні апеляційну скаргу заступника прокурора Київської області
на рішення Господарського суду Київської області від 16.01.2014 року
у справі № 911/3853/13 (суддя Бабкіна В.М.)
за позовом Прокурора з нагляду за додержанням законності в транспортній сфері в Київській області в інтересах держави в особі Управління соціального захисту населення Макарівської районної державної адміністрації Київської області
до Товариства з обмеженою відповідальністю «АТП Стріла»
третя особа Державне підприємство «Київпассервіс» Міністерства інфраструктури України
про визнання недійсним договору та стягнення 1 328 748, 98 грн.
Прокурор з нагляду за додержанням законності в транспортній сфері в Київській області звернувся до Господарського суду Київської області з позовом в інтересах держави в особі Управління соціального захисту населення Макарівської районної державної адміністрації Київської області до Товариства з обмеженою відповідальністю "АТП Стріла" про визнання недійсним договору № 4 від 15.01.2013 року про співпрацю із перевезення пасажирів автомобільним транспортом ТОВ "АТП Стріла" на приміських, міжміських маршрутах для громадян, що проживають в Макарівському районі та на території України, яким надана пільга з безкоштовного проїзду та стягнення 1 328 748, 98 грн.
Позовні вимоги мотивовані тим, що вказаний договір не відповідає приписам ст. 31 Закону України "Про автомобільний транспорт", якими визначені вимоги до договору про організацію перевезень пасажирів на автобусному маршруті загального користування, в той час як зазначений договір про організацію перевезень, серед іншого, містить умови щодо розміру компенсації витрат автомобільного перевізника внаслідок перевезення пільгових категорій пасажирів та регулювання тарифів, механізм їх виплати. Крім того, прокурор наголошує на тому, що відповідачем здійснюються перевезення пасажирів із стихійних зупинок, без заїзду на атестовані автостанції, без видачі та обліку квитків, у тому числі - пільговим категоріям пасажирів, допускаються зриви рейсів та ін.
Наведене, на переконання прокурора, є підставою для визнання договору недійсним в порядку ст. 215 ЦК України, у зв'язку з чим прокурор також просить суд стягнути з відповідача на користь держави в особі позивача 1 328 748,98 грн. коштів, перерахованих позивачем відповідачеві за договором № 4 від 15.01.2013 року у 2013 році.
Рішенням Господарського суду Київської області від 16.01.2014 року у справі № 911/3853/13 позов задоволено частково. Визнано частково недійсним пункт 3.8 договору № 4 від 15.01.2013 року (в редакції додаткової угоди № 1 від 12.02.2013 року до договору № 4 від 15.01.2013 року), укладеного між Управлінням соціального захисту населення Макарівської районної державної адміністрації Київської області та Товариством з обмеженою відповідальністю "АТП Стріла", а саме - у наступній частині: "інвалідів всіх категорій та дітей-інвалідів і осіб, які супроводжують інваліда 1 групи або дитину-інваліда (не більше однієї особи, яка супроводжує інваліда або дитину-інваліда), пенсіонерів за віком, дітей війни, ветеранів праці, ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ та інших пільгових осіб, що мають пенсійне посвідчення, - по середах та п'ятницях". В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись із прийнятим рішенням, заступник прокурора звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення місцевого господарського суду скасувати та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги повністю.
Апеляційна скарга мотивована тим, що при вирішенні спору судом першої інстанції не взято до уваги, що умови визнаного ним недійсним пункту 3.8 договору (у редакції додаткової угоди № 1 від 12.02.2013 року) є саме предметом договору, оскільки встановлюють порядок перевезення окремих категорій громадян, що користуються пільгами з оплати проїзду, порушують вимоги цілої низки законодавчих актів України та унеможливлюють застосування у даних правовідносинах Інструкції про порядок обліку пасажирів, що перевозяться громадським транспортом на маршрутах, затвердженої наказом Мінстату України від 27.05.1996 року № 150 при обліку і звітності кількості перевезених пасажирів і пасажирообороту за видами сполучення.
Відповідно до автоматичного розподілу справ між суддями, апеляційну скаргу заступника прокурора Київської області по справі № 911/3853/13 передано на розгляд судді Київського апеляційного господарського суду Дідиченко М.А.
Розпорядженням заступника голови Київського апеляційного господарського суду від 26.02.2014 року сформовано для розгляду апеляційної скарги по справі № 911/3853/13 колегію суддів у складі Дідиченко М.А. (головуюча), Руденко М.А., Пономаренко Є.Ю.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 26.02.2014 року апеляційну скаргу заступника прокурора Київської області було прийнято до провадження, розгляд справи призначено на 25.03.2014 року.
Представник прокуратури у судовому засіданні 25.03.2014 року підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі та просив суд її задовольнити.
Представник позивача та представник відповідача у судовому засіданні 25.03.2014 року заперечував проти апеляційної скарги, просив суд рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Представник третьої особи у судовому засіданні 25.03.2014 року зазначив, що підтримує апеляційну скаргу заступника прокурора Київської області та просить суд її задовольнити.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, Київський апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ст.101 ГПК України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.
Як вбачається із матеріалів справи, 15.01.2013 року Товариством з обмеженою відповідальністю "АТП Стріла" (надалі - перевізник) та Управлінням праці та соціального захисту населення Макарівської районної державної адміністрації (надалі - замовник) було укладено договір № 4 про співпрацю із перевезення пасажирів автомобільним транспортом ТОВ "АТП Стріла" на приміських, міжміських маршрутах для громадян, що проживають у Макарівському районі та на території України, яким надана пільга з безкоштовного проїзду відповідно до законодавства України (надалі - договір).
Згідно із п. 1.1 договору замовник реалізує державну політику щодо соціального захисту окремих категорій громадян, забезпечує реалізацію державних гарантій для осіб пільгової категорії та окремих категорій громадян в межах коштів субвенції державного бюджету місцевим бюджетам, встановлює державне замовлення та надає перевізникові право на перевезення пасажирів (пільгової категорії населення, що проживають на території Макарівського району та території України та відповідно до законів України "Про соціальний захист дітей війни", "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждалим внаслідок Чорнобильської катастрофи", "Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку", "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", "Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ і деяких інших осіб та їх соціальний захист", "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", "Про соціальний захист багатодітних сімей" та інших законодавчих і нормативно-правових актів мають право на пільги), на покриття фактично понесених збитків за пільгове перевезення громадян на автобусних маршрутах загального користування. Водночас перевізник зобов'язується надавати пільгові перевезення громадянам вказаних категорій, що проживають на території Макарівського району та території України, на умовах, передбачених цим договором та законодавством України.
Відповідно до п. 2.1 договору замовник здійснює контроль за регулярністю руху та рівнем культури обслуговування пасажирів (пільгової категорії населення, що проживають на території Макарівського району та на території України).
Пунктом 2.2 договору встановлено, що замовник захищає права споживачів транспортних послуг (пасажирів пільгових категорій громадян) щодо попередження необґрунтованої відмови у наданні права на безкоштовний проїзд пасажирам автомобільного транспорту перевізника по його маршрутах перевезення.
Замовник здійснює постійний контроль за виконанням умов договору перевізником (п. 2.3 договору).
Пунктом 2.4 договору передбачено, що замовник сплачує щомісяця розрахункову суму дотацій (залежно від реального фінансування видатків (згідно із кошторисним призначенням)) відповідно до виконаної перевізником роботи. За підставу для сплати приймається розрахунок вартості пільгових перевезень, що подається перевізником не пізніше 5 числа кожного місяця, що настає за звітним.
Згідно з п. 3.1 договору перевізник отримує розрахункову суму дотацій (залежно від реального фінансування видатків (згідно із кошторисним призначенням)) відповідно до виконаної перевізником роботи.
У відповідності з п. 3.2 договору перевізник забезпечує пільгове перевезення окремих категорій громадян, які відповідно до чинного законодавства користуються таким правом, згідно із ст. 37 Закону України "Про автомобільний транспорт". За невиконання даного пункту водій перевізника несе юридичну відповідальність згідно з чинним законодавством України.
Відповідно до п. 3.8 договору, перевізник забезпечує перевезення інвалідів війни, учасників бойових дій, учасників війни, членів сімей загиблих (померлих) ветеранів війни, учасників ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС (1,2 категорія), дітей з багатодітних сімей - щоденно; ветеранів праці, пенсіонерів, інвалідів, дітей війни, ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ - по середах та п'ятницях.
Перевізник перевозить автомобільним транспортом з кількістю місць для сидіння від 9 до 18 -2 (дві) пільгові особи, з кількістю місць до 26 - 4 (чотири) пільгові особи та автомобільним транспортом кількістю місць для сидіння 26 і більше - без обмежень (п. 3.9 договору).
Згідно із п. 4.1 договору, розрахунки за надання послуг пільговим категоріям громадян за рахунок субвенції з державного бюджету по перевезенню пасажирів автомобільним транспортом перевізника для громадян, що проживають у Макарівському районі та на території України, здійснюються шляхом безготівкового перерахування коштів, а також за взаємозаліками.
У відповідності з п. 4.2 договору сума розрахунків за даним договором становить 2 333 500,00 грн., а п. 4.3 договору передбачено, що загальна вартість договору може бути змінена у зв'язку із зменшенням або збільшенням об'єму послуг чи відсутністю фінансування.
Згідно з додатком № 1 до договору було визначено маршрути по ТОВ "АТП Стріла", на яких здійснюється перевезення пільгових категорій населення, а саме: 1) маршрут № 375 "Макарів - Київ АС "Дачна"; 2) маршрут "Грузьке - Київ АС "Дачна"; 3) маршрут № 372 "Макарів - Київ АС "Дачна" (ч/з Ясногородку); 4) маршрут № 800 "Макарів - Київ АС "Дачна" (ч/з Маковище); 5) маршрут "Рожів - Київ АС "Дачна" (ч/з Соснівку, Ясногородку); 6) маршрут "Кодра - Київ АС "Дачна"; 7) маршрут "Юрівка - Київ АС "Дачна"; 8) маршрут "Бишів - Київ АС "Дачна" (ч/з Пашківку); 9) маршрут № 377 "Андріївка - Київ АС "Дачна"; 10) маршрут "Борівка - Київ АС "Дачна" (ч/з Комарівку, Ніжиловичі); 11) маршрут № 376 "Бишів - Київ АС "Дачна" (ч/з Ясногородку); 12) маршрут "Бишів - Київ АС "Дачна" (ч/з Грузьке, Мар'янівку).
12.02.2013 року сторони уклали додаткову угоду № 1 до договору № 4 від 15.01.2013 року, відповідно до п. 1 якої замовник і виконавець у зв'язку із неповним переліком пункту 3.8 погодились змінити і доповнити договір про співпрацю № 4 від 15.01.2013 року із перевезення автомобільним транспортом ТОВ "АТП Стріла" на приміських, міжміських маршрутах для громадян, яким надана пільга з безкоштовного проїзду.
Так, згідно із п. 2 вказаної додаткової угоди № 1 пункт 3.8 договору було встановлено, що перевізник забезпечує перевезення інвалідів війни, учасників бойових дій та осіб, прирівняних до них, учасників війни, осіб, що мають особливі заслуги перед Батьківщиною, членів сімей загиблих (померлих) ветеранів війни, учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС (1, 2 категорії) та особи, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи (1 категорія), дітей з багатодітних сімей, жертв нацистських переслідувань, реабілітованих осіб, які стали інвалідами внаслідок репресій або є пенсіонерами, - щоденно; інвалідів всіх категорій та дітей-інвалідів і осіб, які супроводжують інваліда 1 групи або дитину-інваліда (не більше однієї особи, яка супроводжує інваліда або дитину-інваліда), пенсіонерів за віком, дітей війни, ветеранів праці, ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ та інших пільгових осіб, що мають пенсійне посвідчення, - по середах та п'ятницях.
01.04.2013 року сторонами договору було укладено додаткову угоду № 2 до договору № 4 від 15.01.2013 року, відповідно до п. 1 якої у зв'язку з перейменуванням 15.03.2013 року Управління праці та соціального захисту населення Макарівської районної державної адміністрації в Управління соціального захисту населення Макарівської районної державної адміністрації сторони погодились змінити договір № 4 від 15.01.2013 року. У відповідності з п. 2 додаткової угоди № 2 було змінено найменування Управління праці та соціального захисту населення Макарівської районної державної адміністрації на Управління соціального захисту населення Макарівської районної державної адміністрації.
02.04.2013 року між сторонами було укладено додаткову угоду № 3 до договору № 4 від 15.01.2013 року, відповідно до п. 2 якої було викладено п. 7.1 договору в наступній редакції: "Цей договір набуває законної сили з 01 січня 2013 року і діє до кінця відповідного календарного року".
29.08.2013 року сторонами було укладено додаткову угоду № 4 до договору № 4 від 15.01.2013 року, відповідно до п. 2 якої сторони вирішили п. 2.1 та п. 2.3 договору від 15.01.2013 року № 4 вважати недійсними із 01.01.2013 року, а пунктом 3 додаткової угоди № 4 передбачено, що ці зміни вступили в дію з підписанням додаткової угоди № 2 від 01.04.2013 року.
Звертаючись до суду першої інстанції, прокурор просив визнати недійсним укладений між позивачем та відповідачем договір № 4 від 15.01.2013 року про співпрацю із перевезення пасажирів автомобільним транспортом ТОВ "АТП "Стріла" на приміських, міжміських маршрутах для громадян, що проживають в Макарівському районі та на території України, яким надана пільга з безкоштовного проїзду, з тих підстав, що вказаний договір не відповідає приписам ст. 31 Закону України "Про автомобільний транспорт", пункт 3.8 договору порушує приписи статті 22 Конституції України та низки законодавчих актів, оскільки обмежує права громадян на користування передбаченими законодавством пільгами. Крім того, відповідачем здійснюються перевезення пасажирів із стихійних зупинок, без заїзду на атестовані автостанції, без видачі та обліку квитків, у тому числі - пільговим категоріям пасажирів, допускаються зриви рейсів та ін.
Відповідно до ст. 908 Цивільного кодексу України, перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти здійснюється за договором перевезення. Умови перевезення вантажу, пасажирів і багажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.
За договором перевезення пасажира одна сторона (перевізник) зобов'язується перевезти другу сторону (пасажира) до пункту призначення, а пасажир зобов'язується сплатити встановлену плату за проїзд. Укладення договору перевезення пасажира підтверджується видачею квитка, форма якого встановлюється відповідно до транспортних кодексів (статутів) (ч.ч. 1, 2 ст. 910 ЦК України).
Згідно із ч. 2 ст. 916 ЦК України, плата за перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти, що здійснюється транспортом загального користування, визначається за домовленістю сторін, якщо вона не встановлена тарифами, затвердженими у встановленому порядку. Пільгові умови перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти транспортом загального користування можуть встановлюватися організацією, підприємством транспорту за їх рахунок або за рахунок відповідного бюджету у випадках, встановлених законом та іншими нормативно-правовими актами.
Водночас, згідно із ст. 29 Закону України "Про автомобільний транспорт" органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування зобов'язані надати перевізникам, які здійснюють пільгові перевезення пасажирів та перевезення пасажирів за регульованими тарифами, компенсацію відповідно до закону.
Відповідно до 1 ст. 31 Закону України "Про автомобільний транспорт", відносини автомобільного перевізника, що здійснює перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування міських, приміських та міжміських, які не виходять за межі території області (внутрішньообласні маршрути), із органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування визначаються договором про організацію перевезень пасажирів на автобусному маршруті загального користування, у якому встановлюються: перелік маршрутів загального користування, які буде обслуговувати автомобільний перевізник, умови організації перевезень, показники якості транспортного обслуговування населення, термін роботи автомобільного перевізника, зобов'язання органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо облаштування маршруту, підтримки проїзної частини автомобільної дороги та під'їзних шляхів у належному стані (тільки для міських автобусних маршрутів), розмір компенсації витрат автомобільного перевізника внаслідок перевезення пільгових пасажирів та регулювання тарифів, механізм їх виплати.
Відносини автомобільного перевізника, що здійснює перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування приміських та міжміських, які виходять за межі території області (міжобласні маршрути), із органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування визначаються дозволом органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування на обслуговування автобусних маршрутів, у якому встановлюються: перелік маршрутів загального користування (рейсів), які буде обслуговувати автомобільний перевізник, умови організації перевезень, показники якості транспортного обслуговування населення, термін роботи автомобільного перевізника.
Форму дозволу, порядок його видачі та анулювання визначає центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері транспорту.
Відповідно до вимог ст. 37 Закону України "Про автомобільний транспорт" пільгові перевезення пасажирів, які відповідно до законодавства користуються такими правами, забезпечують автомобільні перевізники, які здійснюють перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування. Автомобільному перевізнику, який здійснює перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування, забороняється відмовлятися від пільгового перевезення, крім випадків, передбачених законом. Безпідставна відмова від пільгового перевезення тягне за собою відповідальність згідно із законом. Види та обсяги пільгових перевезень установлюються замовленням, у якому визначається порядок компенсації автомобільним перевізникам, які здійснюють перевезення пасажирів на маршрутах загального користування, збитків від цих перевезень.
Договір про організацію перевезення пасажирів на автобусному маршруті загального користування міському, приміському та міжміському, які не виходять за межі території області (внутрішньообласні маршрути), укладається між органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування та автомобільним перевізником і вважається укладеним з моменту його підписання сторонами. Договір перевезення пасажира автобусом на маршруті загального користування укладається між автомобільним перевізником та пасажиром. Цей договір вважається укладеним з моменту придбання пасажиром квитка на право проїзду, а для осіб, які користуються правом пільгового проїзду, - з моменту посадки в автобус (ч. 1 та 2 ст. 42 Закону України "Про автомобільний транспорт").
Як вбачається із матеріалів справи оспорюваний договір регулює відносини позивача та відповідача щодо здійснення останнім діяльності з перевезення громадян, що мають право безкоштовного проїзду, а також відшкодування вартості цих перевезень за рахунок бюджету. Даним договором встановлені права та обов'язки сторін, строк його дії, обсяг пільгового перевезення протягом календарного року та розмір відшкодування вартості пільгових перевезень.
Таким чином, зі змісту оспорюваного договору слідує, що він за своєю правовою природою, метою та предметом не є договором про організацію перевезень пасажирів на автобусному маршруті загального користування, а отже, не підпадає під предмет регулювання приписами ст. 31 Закону України "Про автомобільний транспорт".
До того ж, згідно із ст. 1130 Цивільного кодексу України за договором про спільну діяльність сторони (учасники) зобов'язуються спільно діяти без створення юридичної особи для досягнення певної мети, що не суперечить законові.
Спільна діяльність може здійснюватися на основі об'єднання вкладів учасників (просте товариство) або без об'єднання вкладів учасників (ч. 2 ст. 1130 ЦК України).
У відповідності з вимогами ст. 1131 ЦК України договір про спільну діяльність укладається у письмовій формі. Умови договору про спільну діяльність, у тому числі координація спільних дій учасників або ведення їхніх спільних справ, правовий статус виділеного для спільної діяльності майна, покриття витрат та збитків учасників, їх участь у результатах спільних дій та інші умови визначаються за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом про окремі види спільної діяльності.
Таким чином, колегія суддів встановлено, що суд першої інстанції прийшов до вірного висновку, що договір № 4 від 15.01.2013 р. не є договором про організацію перевезень пасажирів на автобусному маршруті загального користування з відповідними вимогами, що ставляться законом, а за своєю правовою природою є договором про співпрацю, тобто спільну діяльність, без об'єднання вкладів сторін, що мають спільну мету, відмінну від одержання прибутку, а саме - перевезення пільгових категорій громадян на маршрутах загального користування.
Відповідно до частин 1 та 3 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, відповідно до яких, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Отже, колегією суддів встановлено відсутність підстав недійсності договору № 4 від 15.01.2013 р. з мотивів невідповідності його умов приписам ст. 31 Закону України "Про автомобільний транспорт".
Стосовно посилань прокурора на те, що відповідачем допускаються порушення при здійсненні пасажирських перевезень на маршруті № 375 "Макарів-Київ" (постійні зриви рейсів; самовільно організоване "стихійне" місце, з якого виконуються перевезення без заїзду на автостанції та ін.), колегія суддів зазначає наступне.
За загальним правилом невиконання чи неналежне виконання правочину не тягне за собою правових наслідків у вигляді визнання правочину недійсним. У такому разі заінтересована сторона має право вимагати розірвання договору або застосування інших передбачених законом наслідків, а не визнання правочину недійсним. Господарським судам слід мати на увазі, що визнання правочину (господарського договору) недійсним господарським судом є наслідком його вчинення з порушенням закону, а не заходом відповідальності сторін (постанова Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 р. № 11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними").
Крім того, статтею 60 Закону України «Про автомобільний транспорт» передбачено, що за порушення законодавства про автомобільний транспорт до автомобільних перевізників застосовуються адміністративно-господарські штрафи.
При цьому, розглядати справи про накладення адміністративно-господарських штрафів за порушення, зазначені у цій статті, мають право посадові особи центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті.
Враховуючи вищевказане, колегія суддів зазначає,що порушення законодавства про автомобільний транспорт не тягне за собою визнання договору недійсним.
Також, колегією суддів відхиляється посилання прокурора на постанову Верховного Суду України від 05.02.2013 року у справі №21-437а12, де наведено системний аналіз законодавства України про автомобільний транспорт, з якого, на думку прокурора, слідує, що договір перевезення пасажирів, які мають право на безплатний проїзд автобусами приміських і міжміських маршрутів і виявили бажання скористатися таким правом, може бути укладений лише усно при придбанні квитка на пільговий проїзд і вважається укладеним з цього моменту.
Водночас, моментом обліку пасажирських перевезень є дата продажу квитка, який, на переконання прокурора, у спірних відносинах не настав, оскільки автобуси ТОВ "АТП Стріла" на автостанції, передбачені дозволами та паспортами маршрутів, не заїжджали, у зв'язку з чим квитки пасажирам не видавались та відповідним чином не обліковувались, а відтак є підстави вважати, що вказаним автоперевізником безпідставно отримувалась компенсація за пільгові перевезення громадян на маршрутах, які автоперевізником фактично не виконувались.
Проте, як зазначалося вище, можливі порушення сторонами правочину його умов чи можливе неналежне його виконання не можуть бути підставою для визнання правочину недійсним.
В той же час, згідно з пунктом 3.8 договору (у редакції додаткової угоди № 1 від 12.02.2013 р.) на автоперевізника, серед іншого, покладено обов'язок із забезпечення перевезення інвалідів всіх категорій та дітей-інвалідів і осіб, які супроводжують інваліда 1 групи або дитину-інваліда (не більше однієї особи, яка супроводжує інваліда або дитину інваліда), пенсіонерів за віком, дітей війни, ветеранів праці, ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ та інших пільгових осіб, що мають пенсійне посвідчення - по середах та п'ятницях.
Водночас, згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Як встановлено статтею 22 Конституції України, права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Статтею 38-1 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" встановлено, що транспортне обслуговування інвалідів здійснюється на пільгових умовах. Так, зокрема, інваліди, діти-інваліди та особи, які супроводжують інвалідів першої групи або дітей-інвалідів (не більше однієї особи, яка супроводжує інваліда або дитину-інваліда), мають право на безплатний проїзд у пасажирському міському транспорті (крім метрополітену і таксі), а також всіма видами приміського транспорту. Пільгове перевезення інвалідів здійснюють усі підприємства транспорту незалежно від форми власності та підпорядкування відповідно до Закону України "Про транспорт". Звуження змісту та обсягу права осіб з інвалідністю на пільговий проїзд транспортом не допускається.
Крім того, Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" встановлені пільги для цілої низки категорій громадян.
Зокрема, згідно із ст. 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" учасникам бойових дій надаються такі пільги: 7) безплатний проїзд усіма видами міського пасажирського транспорту, автомобільним транспортом загального користування в сільській місцевості, а також залізничним і водним транспортом приміського сполучення та автобусами приміських і міжміських маршрутів, у тому числі внутрірайонних, внутрі- та міжобласних незалежно від відстані та місця проживання. Статтею 15 того ж Закону встановлено, що інвалідам війни та прирівняним до них особам (стаття 7) надаються такі пільги: 7) безплатний проїзд усіма видами міського пасажирського транспорту, автомобільним транспортом загального користування в сільській місцевості, а також залізничним і водним транспортом приміського сполучення та автобусами приміських і міжміських маршрутів, у тому числі внутрірайонних, внутрі- та міжобласних незалежно від відстані та місця проживання. Це право поширюється і на особу, яка супроводжує інваліда I групи.
Відповідно до ст. 16 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" встановлено, що особам, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною надаються такі пільги: 16) безплатне користування внутріміським транспортом (трамваєм, автобусом, тролейбусом, метрополітеном, водними переправами) і поїздами приміського сполучення, а в сільській місцевості - автобусами приміських і міжміських маршрутів, у тому числі внутрірайонних, внутрі- та міжобласних незалежно від відстані і місця проживання.
Законом України "Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні" у статті 7 встановлено, що ветеранам праці надаються такі пільги: 12) безплатний проїзд всіма видами міського пасажирського транспорту (за винятком таксі), автомобільним транспортом загального користування (за винятком таксі) в сільській місцевості, а також залізничним і водним транспортом приміського сполучення та автобусами приміських маршрутів в межах області (АР Крим) за місцем проживання. Водночас особам, які мають особливі трудові заслуги перед Батьківщиною, надаються такі пільги: 16) безплатне користування внутріміським транспортом і поїздами приміського сполучення, а в сільській місцевості - автобусами внутріобласних ліній.
Аналогічні норми містять і інші законодавчі акти, що встановлюють гарантії соціального захисту певних категорій громадян України ("Про соціальний захист дітей війни", "Про статус ветеранів військової служби і ветеранів органів внутрішніх справ та їх соціальний захист", "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", "Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні", "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", "Про охорону дитинства" та ін).
Таким чином, колегія суддів дійшла до висновків, що сторони, укладаючи оспорюваний договір, звузили права громадян, які користуються правом на безкоштовний проїзд громадським транспортом загального користування, обмеживши можливість користуватися цим правом конкретними днями, - середою та п'ятницею, що в силу ст. 22 Конституції України є неприпустимим.
Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов до вірних висновків, що пункт 3.8 договору в редакції додаткової угоди № 1 підлягає частковому визнанню недійсним, а саме - в частині обмеження перевезення певних категорій пільговиків двома днями на тиждень.
Щодо посилань прокурора на те, що умови визнаного недійсним п. 3.8 договору є саме предметом договору, оскільки встановлюють порядок перевезення окремих категорій громадян, які користуються пільгами з оплати проїзду, то колегія суддів зазначає, що п. 3.8 договору визначав обов'язки перевізника, а не встановлює предмет договору, який визначений в п. 1.1 договору.
Відносно вимоги прокурора про повернення 1 328 748, 98 грн. отриманих від позивача за договором № 4 від 15.01.2013 року коштів, то колегія суддів зазначає, що судом обґрунтовано відмовлено у її задоволенні в огляду на те, що прокурором не доведено наявності підстав для визнання недійсним укладеного між позивачем та відповідачем договору № 4 від 15.01.2013 року.
За таких обставин висновки суду першої інстанції про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, а тому рішення Господарського суду Київської області від 16.01.2014 року у справі № 911/3853/13 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи і підстав для його скасування не вбачається.
Згідно із ст. 49 ГПК України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на заявника.
Керуючись ст.ст. 33, 34, 49, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу заступника прокурора Київської області на рішення Господарського суду Київської області від 16.01.2014 року залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду Київської області від 16.01.2014 року у справі № 911/3853/13 - без змін.
3. Матеріали справи № 911/3853/13 повернути до Господарського суду Київської області.
Постанова може бути оскаржена протягом двадцяти днів до Вищого господарського суду України.
Головуючий суддя М.А. Дідиченко
Судді Є.Ю. Пономаренко
М.А. Руденко