04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58
"19" березня 2014 р. Справа№ 910/10577/13
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Мальченко А.О.
суддів: Агрикової О.В.
Скрипки І.М.
при секретарі судового засідання Гаркуші В.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги
житлово-будівельного кооперативу «Дарниця-2»
на рішення господарського суду міста Києва
від 18.10.2013 року
у справі №910/10577/13 (суддя - Шкурдова Л.М.)
за позовом публічного акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал», м. Київ,
до житлово-будівельного кооперативу «Дарниця-2», м. Київ,
треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: 1. публічне акціонерне товариства «Київенерго», м. Київ,
2. комунальне підприємство «Головний інформаційно-обчислювальний центр», м. Київ,
про стягнення 147 301,25 грн.
за участю представників:
від позивача: Залерцов М.О. - представник (дов. №38 від 17.03.2014 р.);
від відповідача: Кравець Д.М. - представник (дов. б/н від 04.07.2013 р.);
від третіх осіб: не з'явилися,
Публічне акціонерне товариство «Акціонерна компанія «Київводоканал» (надалі - ПАТ«АК «Київводоканал», позивач) звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до житлово-будівельного кооперативу «Дарниця-2» (надалі - ЖБК «Дарниця-2», відповідач) про стягнення 133 861,63 грн. заборгованості за послуги з водопостачання питної води та водовідведення, надані в період з 01.02.2009 року по 31.08.2012 року на підставі договору № 9778/4-14-С від 28.12.2001 року, а також 7 174,13 грн. інфляційних втрат, 5 715,04 грн. - 3% річних та 550,56 грн. пені, а всього 147 301,35 грн.
В ході розгляду справи ухвалою господарського суду міста Києва від 18.10.2013 року до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють вимоги на предмет спору на стороні відповідача залучено публічне акціонерне товариство «Київенерго» та комунальне підприємство «Головний інформаційно-обчислювальний центр».
Рішенням господарського суду міста Києва від 18.10.2013 року у справі №910/10577/13 позов задоволено частково. Стягнуто з житлово-будівельного кооперативу «Дарниця-2» на користь публічного акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал» 60 509,75 грн. основного боргу, 1 257,01 грн. - збитків від інфляції, 2 251,78 грн. - 3% річних, 550,56 - пені та 1 291,24 грн. судового збору. В задоволенні іншої частини позову відмовлено з підстав пропуску позивачем строку позовної давності, на застосуванні якої наполягав відповідач, надавши суду відповідну заяву.
Не погоджуючись із рішенням суду, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи та невідповідність висновків суду дійсним обставинам, ЖБК «Дарниця-2» звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 18.10.2013 року в частині стягнення з житлово-будівельного кооперативу боргу в сумі 60 509,75 грн., 1 257,01 грн. - збитків від інфляції, 2 251,78 грн. - 3% річних, 550,56 - пені та 1 291,24 грн. судового збору та постановити в цій частині нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ПАТ «Акціонерна компанія «Київводоканал» відмовити та стягнути з останнього судові витрати, пов'язані з оплатою судового збору за подання апеляційної скарги.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 27.12.2013 року апеляційна скарга ЖБК «Дарниця-2» на рішення господарського суду міста Києва від 18.10.2013 року у справі №910/10577/13 прийнята та призначена до розгляду в судове засідання на 20.01.2014 року у складі колегії суддів: головуючий суддя Мальченко А.О., судді Агрикова О.В., Скрипка І.М.
В ході апеляційного провадження у справі №910/10577/13 у зв'язку з перебуванням судді Скрипки І.М. у відпустці, розпорядженням секретаря судової палати Київського апеляційного господарського суду від 20.01.2014 року склад колегії змінено на наступний: головуючий суддя Мальченко А.О., судді Агрикова О.В., Жук Г.А.
17.03.2014 року розпорядженням секретаря судової палати Київського апеляційного господарського суду у зв'язку з перебуванням судді Жук Г.А. у відпустці, для розгляду апеляційної скарги у справі №910/10577/13 сформовано наступний склад колегії: головуючий суддя Мальченко А.О., судді Агрикова О.В., Скрипка І.М.
19.03.2014 року в судовому засіданні представник скаржника підтримав доводи апеляційної скарги, просив рішення скасувати в частині задоволення позовних вимог та постановити в цій частині нове рішення, яким відмовити позивачеві у задоволенні позову, вказуючи на відсутність боргу перед позивачем.
Представник позивача проти вимог апеляційної скарги заперечив повністю, просив відмовити у її задоволенні у зв'язку з безпідставністю її доводів, а судове рішення залишити без змін як законне та обгрунтоване.
Представники третіх осіб в судове засідання, призначене на 19.03.2014 року не з'явилися, були належним чином повідомлені про розгляд справи.
19.03.2014 року в судовому засіданні колегією суддів Київського апеляційного господарського суду було оголошено вступну та резолютивну частини постанови.
Вислухавши пояснення представників сторін, враховуючи думку останніх щодо можливості завершення розгляду справи у відсутність представників третіх осіб, пояснення якими щодо суті спору були надані у попередніх судових засіданнях, дослідивши наявні у справі матеріали, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія Київського апеляційного господарського суду встановила наступне.
Як вірно встановлено місцевим господарським судом та підтверджується матеріалами справи, 28.12.2001 року між відкритим акціонерним товариством «АК «Київводоканал», правонаступником якого виступає Публічне акціонерне товариство «Акціонерна компанія «Київводоканал» (в тексті договору - постачальник) та житлово-будівельним кооперативом «Дарниця-2» (в тексті договору - абонент) було укладено договір № 9778/4-14-С на послуги водопостачання та водовідведення (надалі - договір), за умовами якого постачальник забезпечує постачання питної води, якість якої відповідає ДОСТу 2874-82 «Вода питна», приймає каналізаційні стоки, які не перевищують гранично-допустимі концентрації шкідливих речовин, а абонент сплачує вартість наданих послуг за тарифами відповідно до умов договору та Правил користування системами комунального водопостачання та водовідведення в містах та селищах України, затверджених наказом Держжитлокомунгоспу України від 01.07.1994 р. № 65 (надалі - Правила) (а.с.10).
Згідно п. 2.2. договору абонент сплачує вартість наданих послуг за тарифами, встановленими в порядку, передбаченому чинним законодавством. У разі зміни тарифів сплата послуг абонентом здійснюється за новим тарифом з часу його введення в дію без внесення змін до договору.
У відповідності з п. 3.1 договору кількість води, що подається постачальником та використовується абонентом визначається за показниками водолічильників, зареєстрованих постачальником. Зняття показань водолічильників здійснюється, як правило, представником постачальника спільно з представником абонента.
Положеннями п. 3.4. договору сторони погодили, що кількість стічних вод, які надходять у каналізацію визначається за кількістю води, що надходить із комунального водопроводу та інших джерел водопостачання, згідно до показників водолічильника, а при його відсутності - за узгодженням з постачальником, за діючими нормами водопостачання, або іншим засобом, передбаченим п. 21.2. Правил № 65 (на даний час п. 5.29 Правил № 190).
Згідно п. 2.3 договору, абонент в кінці кожного кварталу направляє до постачальника свого повноважного представника з письмовою інформацією щодо об'єму спожитих ним послуг з водопостачання (водовідведення) за останні три місяці для проведення звірки розрахунків з постачальником та підписання відповідного акту. У разі невиконання даної умови договору, облік спожитих послуг за відповідний період приймається абонентом за даними постачальника та перерахунки за вказаний період не проводяться.
У відповідності до п. 3.6. договору, абонент розраховується за надані послуги у порядку, встановленому чинним законодавством у п'ятиденний термін з дня представлення постачальником платіжних документів до банківської установи. Постачальник інформує абонента про розмір діючих тарифів у платіжних документах, що направляються щомісячно до банківської установи абонента.
У разі незгоди щодо кількості або вартості отриманих послуг абонент зобов'язаний у триденний термін з дня представлення постачальником платіжних документів направити повноважного представника з обґрунтовуючими документами для проведення звірки даних та підписання акту звірки в цей же термін. При невиконанні цієї умови дані постачальника вважаються прийнятими абонентом (п. 3.7. договору).
За несвоєчасну оплату послуг з водопостачання та водовідведення абонент сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від несплаченої суми за кожний день прострочення (п. 4.2 договору).
Договір є безстроковим, діє на весь час надання послуг до моменту його розірвання і набуває чинності з моменту його підписання сторонами (п.5.1 договору).
У відповідності до статей 626, 629 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків. Договір вважається укладеним, якщо сторони досягли згоди щодо усіх умов договору та є обов'язковим до виконання.
З матеріалів справи вбачається, що між сторонами у справі виникли правовідносини, які мають ознаки договору про надання послуг, за яким, в силу статті 901 Цивільного кодексу України, одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Згідно частини 2 статті 22 Закону України «Про питну воду та питне водопостачання» споживачі питної води зобов'язані своєчасно вносити плату за використану питну воду відповідно до встановлених тарифів на послуги з централізованого водопостачання і водовідведення.
Судом першої інстанції встановлено, що позивач, виконуючи зобов'язання за договором, протягом періоду з 01.02.2009 року по 31.08.2012 року надав відповідачеві послуги з постачання питної води та водовідведення в обсязі 424 969,90 куб.м. загальною вартістю 809 174,17 грн., розрахованої згідно тарифів, встановлених розпорядженнями Київської міської державної адміністрації № 1127 від 28.08.2007 року, № 516 від 29.04.2009 року, № 980 від 31.08.2009 року, № 1332 від 30.11.2009 року та постановами НКРЕ України № 58 від 20.01.2011 року і № 82 від 10.02.2012 року. При цьому, отримання послуг у вищевказаному обсязі підтверджується відомостями про зняття показань водолічильників та актами про зняття показань з приладу обліку за спірний період.
Разом з тим судом встановлено, що відповідач взяті на себе зобов'язання по договору виконав лише частково, у зв'язку з чим останній має перед позивачем заборгованість за період з 01.02.2009 року по 31.08.2012 року у розмірі 133 861,63 грн.
З огляду на ті обставини, що КП «ГІОЦ», з яким відповідач перебуває у договірних відносинах, здійснює розщеплення платежів, що надходять від населення в рахунок оплати комунальних послуг, зокрема щодо такої послуги, як «гаряча вода», яка поділяється на складові: «холодна вода для підігріву» і «теплова енергія для приготування гарячої води», місцевий суд дійшов висновку, що у відповідача відсутні підстави стверджувати про звільнення його від обов'язку сплати за послуги постачання питної води, яка використовується для виготовлення гарячої та послуги з гарячого водопостачання.
Керуючись положеннями статей 525, 526, 625 Цивільного кодексу України, статей 173, 193 Господарського кодексу України, з урахуванням поданої відповідачем заяви про застосування позовної давності до спірних правовідносин, місцевий суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог частково, в межах вимог щодо наданих позивачем послуг у період з 01.06.2010 року по серпень 2012 року в обсязі 236 395,00 куб.м. на суму 60 509,75 грн. та одночасного стягнення з відповідача 1 257,01 грн. інфляційних втрат, 2 251,78 грн. - 3% річних та 550,56 грн. пені.
Проте, з таким висновком судова колегія погодитись не може та находить його помилковим з огляду на наступне.
Правила користування системами водопостачання та водовідведення в містах і селищах України № 65, затверджені 01.07.94 року Державним комітетом по житлово-комунальному господарству втратили чинність з прийняттям Міністерством з питань житлово-комунального господарства України наказу № 190 від 27.06.2008 року, яким затверджено Правила користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України.
В силу статті 3 Закону України «Про питну воду та питне водопостачання» названі Правила є частиною законодавства у сфері питної води та питного водопостачання.
У відповідності до п.2.1 Правил, договірні відносини щодо користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення здійснюються виключно на договірних засадах відповідно до Законів України «Про питну воду та питне водопостачання» та «Про житлово-комунальні послуги», яким, згідно п.2.2 Правил, визначаються істотні умови договору між виробником та споживачем послуг з централізованого водопостачання та водовідведення.
Матеріалами справи підтверджується, що у відповідності до договору відповідачеві було відкрито особовий рахунок та присвоєно код 2-833 для здійснення розрахунку за послуги з холодного водопостачання та водовідведення.
Разом з тим, розгорнутий розрахунок позовних вимог позивача свідчить по те, що останнім відповідачеві було відкрито другий рахунок та присвоєно код 2-50883, за яким ЖБК «Дарниця-2» мав здійснювати розрахунок за послуги з гарячого водопостачання.
В силу приписів статті 14 Цивільного кодексу України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.
Згідно частини 1 статті 19 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах.
Аналізуючи вищенаведені норми та враховуючи встановлені судом апеляційної інстанції обставини справи, судова колегія вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що укладеним сторонами договором № 9778/4-14-С від 28.12.2001 року було врегульовано питання щодо постачання питної холодної води для виготовлення гарячої, облік якої мав здійснюватись за приладами обліку, оскільки позивачем у розумінні статті 34 ГПК України не надано доказів, які б підтверджували факт укладення з відповідачем договору на постачання гарячої води по коду 2-50883, у зв'язку з чим заявлені вимоги в цій частині у розмірі 60 226,44 грн. задоволенню не підлягають, як необґрунтовані.
У своїх поясненнях представник позивача зазначав, що будинки, які обслуговує ЖБК «Дарниця-2» споживають гарячу воду з бойлерів ПАТ «Київенерго», а оскільки договору між ПАТ «Київенерго» та ПАТ «АК «Київводоканал» немає, саме на відповідачеві лежить обов'язок по оплаті питної води, використаної для надання послуг гарячого водопостачання.
Однак, дані твердження судова колегія відхиляє як необґрунтовані з огляду на наступне.
Правилами користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України №190, які набули чинності у жовтні 2008 року врегульовано порядок проведення розрахунків за відпущену питну воду та приймання стічних вод. Так, зокрема, пунктом 3.13 Правил розрахунки з виробником послуг центрального водопостачання і водовідведення на основі укладених договорів за весь обсяг питної води, яка відпущена з систем водопостачання і використана на потреби гарячого водопостачання та інші потреби, здійснюють суб'єкти господарювання, у яких теплові пункти (котельні) перебувають на балансі або яким вони передані в управління, повне відання, користування, концесію.
Обсяг питної води, поданої до теплових пунктів (котелень) фіксується засобами обліку, які встановлені на межі балансової належності. Обсяг гарячого водопостачання, переданий споживачам виконавцем послуг з постачання гарячої води, ураховується в загальному обсязі стічних вод споживачів і оплачується ним за договором з виробником на підставі показів засобів обліку або в порядку, обумовленому договором.
З представленої відповідачем копії договору №7560858 на постачання теплової енергії у гарячій воді від 01.10.2000 року, укладеного між АЕК «Київенерго» та ЖБК «Дарниця-2» вбачається, що за умовами договору АЕК «Київенерго» як енергопостачальна організація прийняло на себе зобов'язання постачати абоненту теплову енергію у вигляді гарячої води на потреби опалення - у період опалювального сезону та гарячого водопостачання - протягом року в кількості та обсягах, вказаних у окремому Додатку №1 до договору, а відповідач, в свою чергу, додержуватись кількості споживання теплової енергії по кожному параметру в обсягах, які визначені у Додатку та проводити своєчасну сплату у повному обсязі спожитої теплової енергії у гарячій воді на умовах, передбачених договором.
З листа ПАТ «Київенерго» № 029/22/1/7939 від 18.09.2013 року слідує, що гаряче водопостачання житлового будинку № 17 по вул. А. Ахматової у м. Києві (місцезнаходження ЖБК «Дарниця-2») забезпечується від теплового пункту за адресою: м. Київ, пр-т Григоренка, 21 А, який перебуває на балансі третьої особи - ПАТ «Київенерго».
Згідно статті 257 Господарського кодексу України за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію.
Гаряча та перегріта вода є продукцією енергопостачальника та/або виробника, а споживачем холодної води як складової гарячого водопостачання є виробник та/або постачальник енергії.
Варто зазначити, що розпорядження Київської міської державної адміністрації (Виконавчого органу Київської міської ради) «Про затвердження тарифів на теплову енергію» містять інформацію про те, що тарифи на теплову енергію, що виробляється АК «Київенерго» та ЗАТ «Енергогенеруюча компанія «Дартеплоцентраль» для відпуску балансоутримувачам теплових пунктів, у тому числі житлово-експлуатаційним організаціям, вже враховують вартість теплової енергії, виробленої на ТЕЦ, витрати на її виробництво на котельнях та вартість транспортування до теплових пунктів, а в інших випадках - до межі балансової належності та витрати на постачання юридичним особам.
Механізм формування тарифу на гарячу воду передбачений постановами Кабінету Міністрів України від 10.07.2006 року №955 «Про затвердження Порядку формування тарифів на виробництво, транспортування, постачання теплової енергії та послуги з централізованого опалення і постачання гарячої води» та від 01.06.2011 року №869 «Про забезпечення єдиного підходу до формування тарифів на житлово-комунальні послуги». Так, зокрема, у пунктах 18, 70 постанови Кабінету Міністрів України №869 від 01.06.2001 року зазначається про те, що холодна вода входить до вартості гарячої води.
Водночас, дослідивши наявні у справі акти зняття показань з приладів обліку по коду №2-50883, наданих позивачем зі сторони відповідача не підписані, а тому не можуть вважатися належними та допустимими доказами у розумінні статті 34 ГПК України.
Виходячи з наведеного, апеляційний господарський суд дійшов висновку про те, що вимоги позивача щодо оплати послуг гарячого водопостачання задоволенню не підлягають, у зв'язку з чим суд находить апеляційну скаргу ЖБК «Дарниця-2» обґрунтованою в частині безпідставного стягнення на користь позивача грошових коштів за послугу, надання якої умовами договору не передбачено.
З представленого позивачем розгорнутого розрахунку позовних вимог, актів про зняття показань з приладів обліку за період з 01.02.2009 року по 31.08.2012 року надання позивачем послуг по коду №2-883 за спірним договором підтверджується в обсязі 306 649,92 куб.м. на загальну суму 73 635,19 грн.
Згідно статей 256, 257 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
В даному випадку судова колегія погоджується з позицією суду першої інстанції щодо застосування до спірних правовідносин, що склалися між сторонами, позовної давності, адже позивачем вимоги заявлені за період з лютого 2009 року по серпень 20102року. З огляду на те, що позивач звернувся до суду з даним позовом 30.05.2013 року, колегія суддів вважає, що позовна давність до вимог позивача про стягнення заборгованості за надані послуги з водопостачання та водовідведення, яка утворилася у період з лютого 2009 року по травень 2010 року і склала 45 237,52 грн. спливла, відповідно положення статей 256, 257 ЦК України мають бути застосовані і до вимог про стягнення з відповідача інфляційних втрат та трьох процентів річних за означений вище період часу.
Виходячи з того, що позовні вимоги можуть бути задоволені лише в межах строку позовної давності, тобто з 01.06.2010 року по 31.08.2012 року, вимога про стягнення з відповідача заборгованості за послуги водопостачання та водовідведення, спожиті ЖБК «Дарниця-2» за вказаний період підлягає задоволенню частково, в сумі 28 397,67 грн.
Разом з тим, позивач, крім заявленої суми основної заборгованості просив стягнути з відповідача 7 174,13 грн. інфляційних втрат, 5 715,04 грн. - 3% річних та 550,56 грн. пені.
Згідно статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом (частина 1 статті 611 Цивільного кодексу України).
Виходячи з вимог частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
В контексті наведеної норми закону інфляційні втрати за своєю правовою природою є компенсацією за понесені збитки, спричинені знеціненням грошових коштів, а три проценти річних - платою за користування чужими коштами, що не були своєчасно сплачені.
Враховуючи вимоги статей 530, 611, 612, 614 ЦК України та зважаючи на наявну суму боргу, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з доводами позивача та позицією місцевого суду про те, що несплата заборгованості по договору є порушенням зобов'язання, а тому наявні підстави для застосування встановленої статтею 625 Цивільного кодексу України відповідальності та, відповідно, часткового задоволення вимог щодо стягнення з ЖБК «Дарниця-2» на користь ПАТ «АК «Київводоканал» інфляційних втрат у розмірі 811,91 грн. та 1 313,69 грн. - 3% річних.
Пунктом 4.2 договору сторони передбачили, що за несвоєчасну оплату послуг з водопостачання та водовідведення абонент сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від несплаченої суми за кожний день прострочення.
В силу положень статей 1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону обчислюється від суми простроченного платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Пункт 6 статті 232 ГК України визначає, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
З розгорнутого розрахунку вбачається, що вимога про стягнення з відповідача пені заявлена позивачем вірно, в межах строку, визначеного законом, а тому підлягає частковому задоволенню в сумі 176,44 грн.
В апеляційній скарзі відповідач вказав не невірне обрахування місцевим судом розміру інфляційних втрат за послугу по коду 2-883 за червень 2010 року, зважаючи на значення індексу 99,6%, а відтак вважає, що інфляція не може бути нарахована у разі дефляції.
Апеляційний господарський суд, провівши перерахунок нарахованих позивачем інфляційних втрат за спірний період з використанням калькулятора системи Ліга, находить проведений позивачем розрахунок вірним, а доводи апеляційної скарги в цій частині безпідставними.
Твердження апелянта про неправомірне застосування місцевим судом тарифів на послуги з водопостачання та водовідведення, використаних при розрахунку позовних вимог, судова колегія вважає необгрунтованими та такими, що підлягають відхиленню з огляду на таке.
Згідно положень статті 10 Закону України «Про столицю України - місто-герой Київ», ч.2 статті 140 Конституції України, статті 1, ч.2 статті 24 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», а також рішення Київської міської ради від 20.06.2002 року №28/28 «Про утворення виконавчого органу Київської міської ради та затвердження його структури і загальної численності» Київська міська державна адміністрація, як виконавчий орган Київської міської ради, наділена повноваженнями органу місцевого самоврядування і як орган виконавчої влади - повноваженнями органу державної влади.
Тобто, до повноважень Київської міської державної адміністрації як виконавчого органу Київради згідно ч.2 п.1 статті 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» п.2 ч.»а» статті 28 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» віднесено повноваження встановлювати ціни/тарифи на житлово-комунальні послуги, тарифи щодо оплати побутових, комунальних, транспортних та інших послуг.
Конституційний Суд України, розглядаючи конституційність даного положення, своїм рішенням від 25.12.2003 року № 21-рп/2003 (справа про особливості здійснення виконавчої влади та місцевого самоврядування у місті Києві) надав тлумачення ст. 10 Закону України "Про столицю України - місто герой Київ", в якому зазначив, що Київська міська державна адміністрація є єдиним в організаційному відношенні органом, який виконує функції виконавчого органу Київської міської ради та паралельно функції місцевого органу виконавчої влади. З питань, віднесених до відання місцевого самоврядування, цей орган підзвітний і підконтрольний Київській міській раді, а з питань здійснення повноважень у сфері виконавчої влади - Кабінету Міністрів України.
Отже, Київська міська державна адміністрація є єдиним в організаційному відношенні органом, який виконує функції виконавчого органу Київської міської ради та паралельно функції місцевого органу виконавчої влади.
Зважаючи на наведене, до повноважень Київської міської державної адміністрації як виконавчого органу Київської міської ради, згідно п. 2 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», ст. 13 Закону України «Про питну воду та питне водопостачання» та п. 2 ч. "а" ст. 28 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» на момент існування спірних правовідносин були віднесені повноваження встановлювати ціни/тарифи на житлово-комунальні послуги, тарифи на послуги централізованого водопостачання і водовідведення, а тому виконавчим органом Київради (Київської міської державної адміністрації) були прийняті оскаржувані розпорядження в межах його повноважень та у спосіб, що встановлений законами України.
Спірні розпорядження прийняті з посиланням на Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні», що вказує на прийняття їх відповідачем як виконавчим органом місцевого самоврядування, а не виконавчим органом державної влади.
Щодо відсутності реєстрації оскаржуваних розпоряджень в Міністерстві юстиції України, суд зазначає наступне.
У відповідності зі статтею 1 Указу Президента України «Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади» від 03.10.1992 року №493/92 з 1 січня 1993 року нормативно-правові акти, які видаються міністерствами, іншими органами виконавчої влади, органами господарського управління та контролю і які зачіпають права, свободи й законні інтереси громадян або мають міжвідомчий характер, підлягають державній реєстрації.
Однак, відповідно до преамбули та п. 1 Указу Президента України «Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади» та п. 1 Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств, інших органів виконавчої влади, до предмета регулювання цих актів не віднесено акти органів місцевого самоврядування та їх виконавчих органів.
Отже, акти Київської міської державної адміністрації, як виконавчого органу Київради, щодо встановлення цін (тарифів) на житлово-комунальні послуги не підлягають державній реєстрації.
Аналогічна правова позиція наведена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 11.12.2012 року у справі № К/9991/16573/11.
Таким чином, застосування позивачем при здійсненні розрахунку заборгованості за надані послуги у період з 01.02.2009 року по 31.01.2011 року тарифів, встановлених наведеними у розрахунку розпорядженнями КМДА є правомірним.
Водночас, слід зазначити, що за приписами статті 13 Закону України «Про питну воду та питне водопостачання», тарифи на послуги централізованого водопостачання і водовідведення затверджуються Національною комісією регулювання ринку комунальних послуг України та органами місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законодавством.
Законом України «Про Національну комісію регулювання ринку комунальних послуг України» (набрав чинності з 22 липня 2010 року) внесено зміни до ряду законодавчих актів у сфері надання комунальних послуг. Зокрема, у пп. 2 п. "а" ст. 28 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» зазначено, що до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать власні (самоврядні) повноваження із встановлення в порядку і межах, визначених законодавством, тарифів на побутові, комунальні (крім тарифів на теплову енергію, централізоване водопостачання та водовідведення, які встановлюються Національною комісією регулювання ринку комунальних послуг України), транспортні та інші послуги.
Згідно з абз. 5 п. 2 частини першої та п. 4 ч. 1 ст. 6 Закону України «Про Національну комісію регулювання ринку комунальних послуг України» ця Комісія встановлює тарифи на комунальні послуги суб'єктам природних монополій та суб'єктам господарювання на суміжних ринках, ліцензування діяльності яких здійснюється Комісією, а також визначає суб'єктів природних монополій, діяльність яких регулюється відповідно до цього Закону, та складає і веде галузеві реєстри таких суб'єктів господарювання. Публічне акціонерне товариство «Акціонерна компанія «Київводоканал» є суб'єктом природних монополій у сфері централізованого водопостачання і водовідведення та його включено до відповідного галузевого реєстру.
Таким чином, з 22 липня 2010 року з повноважень органів місцевого самоврядування виключено право встановлювати тарифи на теплову енергію, централізоване водопостачання і водовідведення для суб'єктів природних монополій.
Відповідно до п. 2 ст. 19 Закону України «Про Національну комісію регулювання ринку комунальних послуг України», Національна комісія регулювання електроенергетики України виконує функції державного регулювання у сфері теплопостачання, централізованого водопостачання та водовідведення до закінчення процесу формування Національної комісії регулювання ринку комунальних послуг України, що має бути завершено до 1 січня 2011 року. До встановлення Національною комісією регулювання електроенергетики України тарифів на теплову енергію, транспортування теплової енергії магістральними та місцевими (розподільчими) мережами, постачання теплової енергії, а також тарифів на послуги централізованого водопостачання та водовідведення діють тарифи, що встановлені відповідно органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування в установленому законодавством порядку.
Керуючись наданими цим Законом повноваженнями, НКРЕ 20.01.2011 року прийняла постанову № 58, що набрала чинності з 01.02.2011 року, якою встановлено тарифи на послуги з централізованого водопостачання та водовідведення відкритого акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал».
Пунктом 13 Положення про Національну комісію регулювання електроенергетики України, затвердженого Указом Президента України від 21.04.1998 року № 335/98, діючого на момент виникнення правовідносин, встановлено, що НКРЕ в межах своїх повноважень на основі та на виконання законодавства приймає рішення у вигляді постанов і розпоряджень, які є обов'язковими для виконання підприємствами, установами, організаціями всіх форм власності.
Отже, враховуючи, що із 22.07.2010 року КМДА не може встановлювати тарифи на послуги з централізованого водопостачання та водовідведення для суб'єктів природних монополій, а НКРЕ в межах повноважень, наданих Законом, 20.01.2010 року затвердила тарифи на послуги з централізованого водопостачання та водовідведення відкритого акціонерного товариства "Акціонерна компанія «Київводоканал», позивачем при визначенні вартості наданих ЖБК «Дарниця-2» послуг в період після 01.02.2011 року правомірно застосовано тарифи, що встановлені постановами НКРЕ від 20.01.2011 року № 58 та від 10.02.2012 року № 82.
Аналогічна правова позиція стосовно правомірності застосування тарифів, встановлених Національною комісією регулювання електроенергетики України для суб'єктів природних монополій наведена в постанові Верховного Суду України від 28.05.2013 року у справі № 5011- 64/2345-2012.
З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про правомірність застосування ПАТ «Акціонерна компанія «Київводоканал» при здійсненні розрахунку заборгованості тарифів, встановлених наведеними у розрахунку розпорядженнями КМДА, а з 01.02.2011 року - постановами Національної комісії регулювання електроенергетики України від 20.01.2011 року № 58 та від 10.02.2012 року № 82.
Відповідно до статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.
В силу частини 2 статті 34 Господарського процесуального кодексу України, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Згідно зі статтею 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.
Підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду, у відповідності до частини 1 статті 104 Господарського процесуального кодексу України, є, зокрема, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи.
Колегія суддів, зважаючи на встановлене вище, находить апеляційну скаргу ЖБК «Дарниця-2» такою, що підлягає частковому задоволенню, а рішення Господарського суду міста Києва від 18.10.2013 року у справі №910/10577/13 - зміні.
У зв'язку з частковим задоволенням апеляційної скарги та зміни апеляційним господарським судом рішення місцевого господарського суду, судові витрати підлягають перерозподілу у відповідності зі статтею 49 ГПК України.
Керуючись статтями 4-3, 32, 33, 43, 49, 99, 101 - 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу Житлово-будівельного кооперативу «Дарниця-2» на рішення Господарського суду міста Києва від 18.10.2013 року у справі № 910/10577/13 задовольнити частково.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 18.10.2013 року у справі № 910/10577/13 змінити.
3. Позов задовольнити частково.
Стягнути з Житлово-будівельного кооперативу «Дарниця-2» (02097, м. Київ, вул. Анни Ахматової, буд. 17, код 22885588) на користь Публічного акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал» (01015, м. Київ, вул. Лейпцизька, 1-А, код 03327664) 28 397,67 грн. (Двадцять вісім тисяч триста дев'яносто сім грн. 67 коп.) основного боргу, 811,91 грн. (Вісімсот одинадцять грн. 91 коп.) збитків від інфляції, 1 313,69 грн. (Одну тисячу триста тринадцять грн. 69 коп.) - 3% річних, 176,44 грн. (Сто сімдесят шість грн. 44 коп.) пені, а також 613,99 грн. (шістсот тринадцять грн. 99 коп.) за розгляд справи в суді першої інстанції.
В іншій частині позову відмовити.
4. Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал» (01015, м. Київ, вул. Лейпцизька, 1-А, код 03327664) на користь Житлово-будівельного кооперативу «Дарниця-2» (02097, м. Київ, вул. Анни Ахматової, буд. 17, код 22885588) 409,01 грн. (чотириста дев'ять грн. 01 коп.) судового збору за розгляд справи в суді апеляційної інстанції.
5. Доручити Господарському суду м. Києва видати накази на виконання даної постанови.
6. Матеріали справи № 910/10577/13 повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.
Головуючий суддя А.О. Мальченко
Судді О.В. Агрикова
І.М. Скрипка