ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98
Справа № 910/1960/14 31.03.14
За позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Львівські автобусні заводи»
до Комунального підприємства «Київпастранс»
простягнення 432 024,26 грн.
Суддя Смирнова Ю.М.
Представники:
від позивача Глоба М.М. - представник
від відповідача Хмелюк О.М. - представник
Товариство з обмеженою відповідальністю «Львівські автобусні заводи» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Комунального підприємства «Київпастранс» про стягнення 432 024,26 грн.
Позовні вимоги мотивовані тим, що 15.08.2012 Господарським судом міста Києва було винесено рішення, яким позовні вимоги ТОВ «Львівські автобусні заводи» задоволено повністю та стягнуто з КП «Київпастранс» заборгованість за договорами № 06/24-08 від 16.12.2008 та №31-В від 25.05.2009 у розмірі 3 158 832, 00 грн., 3 % річних у розмірі 393 993,03 грн., інфляційні втрати у розмірі 981 207, 01 грн. Оскільки вказане рішення виконано не було, позивачем за період з 01.04.2012 по 01.02.2014 було додатково нараховано інфляційні втрати у розмірі 34 876,86 грн. та 3% річних у розмірі 174 211,75 грн. Крім того, позивач просить стягнути з відповідача пеню у розмірі 222 935,65 грн., нараховану за період з 01.08.2013 по 01.02.2014.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.02.2014 за вказаним позовом порушено провадження у справі № 910/1960/14 та призначено розгляд справи на 26.02.2014.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.02.2014 розгляд справи відкладено на 20.03.2014.
В судове засідання, призначене на 20.03.2014, представник позивача з'явився, позовні вимоги підтримав в повному обсязі.
Відповідач проти позову заперечує.
В судовому засіданні судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, Господарський суд міста Києва, -
16.12.2008 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Львівські автобусні заводи» (продавець) та Комунальним підприємством «Київпастранс» (покупець) було укладено договір № 06/24-08 про закупівлю (надалі - Договір № 06/24-08), за умовами якого продавець (позивач) зобов'язався здійснити поставку і передати у власність покупцеві, а покупець зобов'язався прийняти і оплатити товар на умовах наведених у розділі 2 даного договору (п.1.1., 1.2. Договору № 06/24-08).
Згідно з п. 2.3. Договору відповідач зобов'язувався здійснити оплату вартості у повному обсязі кожного поставленого автобуса протягом п'яти банківських днів з дати підписання сторонами акту приймання-передачі.
25.05.2009 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Львівські автобусні заводи» (продавець) та Комунальним підприємством «Київпастранс» (покупець) було укладено договір № 31-В про закупівлю (надалі - Договір № 31-В), за умовами якого продавець (позивач) зобов'язався здійснити поставку і передати у власність покупцеві, а покупець зобов'язався прийняти і оплатити товар на умовах наведених у розділі 2 даного договору (п.1.1., 1.2. Договору).
Згідно п. 2.3. договору відповідач зобов'язувався здійснити оплату вартості у повному обсязі кожного поставленого автобуса протягом п'яти банківських днів з дати підписання сторонами акту приймання-передачі.)
На виконання умов вищевказаних договорів позивач здійснив відповідачу поставку товару на суму 13 015 000,00 грн. (за Договором № 06/24-08) та на суму 11 900 000,00 грн. (за Договором № 31-В).
Відповідач за отриманий товар не розрахувався та мав заборгованість перед позивачем у розмірі 24 915 000, 00 грн.
Ухвалою господарського суду Львівської області від 18.08.2009 у справі № 20/75 за позовом КП «Київпастранс» до ТОВ «Львівські автобусні заводи» про стягнення заборгованості затверджено мирову угоду від 29.05.2009, укладену в процесі виконання судового рішення № 20/75.
Згідно з умовами вищезазначеної мирової угоди КП «Київпастранс» (відповідач) визнав за собою заборгованість перед ТОВ «Львівські автобусні заводи» (позивач) у розмірі 24 915 000,00 грн., що виникла у зв'язку з порушенням умов договору № 06/24-08 від 16.12.2008 у розмірі 13 015 000,00 грн. та договору № 31-В від 25.05.2009 у розмірі 11 900 000,00 грн.
Враховуючи те, що у ТОВ «Львівські автобусні заводи» (позивача) на момент укладення мирової угоди існували зобов'язання перед КП «Київпастранс» (відповідачем) за іншим договором № 06/21 від 27.12.2007 на суму 21 756 168,00 грн., а у останнього існувала заборгованість перед позивачем за договорами № 06/24-08 та № 31-В у розмірі 24 915 000,00грн., сторони, в межах затвердженої судом мирової угоди від 18.08.2009 у справі № 20/75, провели зарахування зустрічних однорідних вимог, у зв'язку з чим, у позивача припинилось зобов'язання на суму 21 756 168, 00 грн., а у відповідача заборгованість за вищевказаними договорами зменшилась на 21 756 168, 00 грн. і склала 3 158 832, 00 грн.
Наведені обставини встановлені в рішенні Господарського суду міста Києва від 15.08.2012 у справі № 5011-52/1184-2012 за позовом ТОВ «Львівські автобусні заводи» до КП «Київпастранс» про стягнення 4 548 478,30 грн., а тому в силу положень ст. 35 Господарського процесуального кодексу України повторного доведення не потребують.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 15.08.2012 у справі № 5011-52/1184-2012 було задоволено позовні вимоги ТОВ «Львівські автобусні заводи» та стягнуто з відповідача на користь позивача заборгованість у розмірі 1 508 658, 16 грн. за договором №31-В від 25.05.2009 та 1 650 173,84 грн. за договором № 06/24-08 від 16.12.2008, загальною сумою 3 158 832, 00 грн.
Крім того, наведеним судовим рішенням присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача 3 % річних у розмірі 142 498, 17 грн. за договором № 31-В та 251 494, 86 грн. за договором № 06/24-08 (загальною сумою 393 993,03 грн.), суму інфляційних у розмірі 296 753, 06 грн. за договором № 31-В та 684 453, 95 грн. за договором № 06/24-08 (загальною сумою 981 207, 01 грн.).
При цьому, в межах розгляду справи № 5011-52/1184-2012 позивачем було заявлено вимоги про стягнення з відповідача інфляційних втрат та 3% річних, нарахованих за період до 31.03.2012.
Відповідно до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на корить другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно ч. 1 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Пунктом 1 частини 2 вказаної статті визначено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Наявність грошового зобов'язання відповідача (виникло за Договором фінансового лізингу №1287/04/2008 від 11.04.2008) по сплаті позивачу лізингових платежів у розмірі 433 371,09 грн. підтверджується рішенням Господарського суду м. Києва від 20.04.2011 за участі тих самих сторін, а тому відповідно до ч. 2 ст. 35 Господарського процесуального кодексу України не підлягає повторному доказуванню.
Статтею 598 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.
Ці підстави зазначені у статтях 599, 600, 601, 604-609 Цивільного кодексу України, які не передбачають підставою припинення зобов'язання ухвалення судом рішення про задоволення вимог кредитора.
За відсутності інших підстав припинення зобов'язання, передбачених договором або законом, зобов'язання припиняється його виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 Цивільного кодексу України).
Належним виконанням зобов'язання є виконання, прийняте кредитором, у результаті якого припиняються права та обов'язки сторін зобов'язання.
Прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов'язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум.
Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов'язання.
Наведене стосується й випадків здійснених господарським судом відстрочки і розстрочки виконання рішення, зміни способу та порядку виконання судового рішення шляхом звернення стягнення на кошти боржника (стаття 121 ГПК), оскільки під час таких відстрочки чи розстрочки або зміни інфляційні процеси тривають, грошове зобов'язання залишається повністю або частково невиконаним і негативний вплив такої ситуації на позивача потребує відповідної компенсації згідно з вимогами частини другої статті 625 ЦК України.
Правова позиція про правомірність стягнення 3% річних та інфляційних втрат після стягнення основного боргу за окремим судовим рішенням (в тому числі за наявності ухвали про відстрочку виконання рішення суду) наведена в п. 7 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань».
Згідно ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Матеріалами справи (в тому числі судовим рішенням) підтверджується, що відповідач належним чином не виконав зобов'язання з оплати поставленого на підставі Договорів № 06/24-08 та №31-В товару у зв'язку з чим в останнього перед позивачем існує заборгованість у розмірі 3 158 832, 00 грн.
Відповідно до ч. 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
В даному випадку має місце прострочення виконання спірного зобов'язання у заявлений позивачем період, а тому позивач має право на отримання сум, передбачених ч. 2 статті 625 Цивільного кодексу України.
Позивачем заявлено вимогу про стягнення 3% річних у розмірі 174 211,75 грн. та інфляційних втрат у розмірі 34 876,86 грн., нарахованих за період з 01.04.2012 по 01.02.2014.
Здійснивши перерахунок заявлених до стягнення 3% річних суд погоджується з наданим позивачем розрахунком, а тому вимога позивача про стягнення 3% річних у розмірі 174 211,75 грн. підлягає задоволенню.
Стосовно заявленої до стягнення суми інфляційних втрат суд відзначає наступне.
Позивачем заявлено до стягнення суму інфляційних втрат, нарахованих за період з 01.04.2012 по 01.02.2014.
Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
Така правова позиція наведена в п. 3.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань».
Водночас, із поданого позивачем розрахунку вбачається, що позивачем при здійсненні розрахунку неправомірно не враховані індекси інфляції за травень, червень, липень, серпень, листопад 2012 року, лютий, липень, серпень 2013 року, які мають від'ємне значення.
Здійснивши перерахунок заявленої до стягнення суми інфляційних втрат, судом встановлено, що сукупний індекс інфляції за заявлений до стягнення період становить менше одиниці, а тому вимоги позивача про стягнення з відповідача інфляційних втрат у розмірі 34 876,86 грн. задоволенню не підлягають.
Також позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача пені у розмірі 222 935,65 грн., нарахованої за період з 01.08.2013 по 01.02.2014.
Стаття 611 Цивільного кодексу України передбачає, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки.
Відповідно до ч. 1 ст. 548 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.
Згідно зі ст.ст. 546, 549 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, різновидом якої є штраф та пеня.
Відповідно до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Положеннями укладених між сторонами Договорів № 06/24-08 та №31-В передбачено, що за порушення термінів оплати товару покупець сплачує продавцю пеню в розмірі облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми не оплаченого в термін товару за кожний день прострочення оплати.
Як зазначено в п. 2.5 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» щодо пені за порушення грошових зобов'язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.
Рішенням суду у справі № 5011-52/1184-2012 встановлено, що поставку товару за відповідними договорами та підписання актів приймання-передачі здійснено у 2009 році, а оплата товару, з огляду на положення п.п. 2.3 Договорів № 06/24-08 та №31-В мала бути здійснена протягом п'яти банківських днів з дати підписання сторонами відповідних актів приймання-передачі.
Відтак, з огляду на те, що в рамках даної справи позивачем заявлено до стягнення суму пені, нараховану за період з 01.08.2013 по 01.02.2014, тобто після спливу шестимісячного строку з дня, наступного за останнім днем, у який відповідні зобов'язання мали бути виконані, вимоги позивача про стягнення відповідача пені задоволенню не підлягають.
Враховуючи викладене позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
У відповідності до положень ст. 49 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Комунального підприємства «Київпастранс» (04070, м. Київ, вул. Набережне шосе, буд. 2, ідентифікаційний код 31725604) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Львівські автобусні заводи» (03124, м. Київ, бульвар Івана Лепсе, буд. 6, ідентифікаційний код 33894928) суму 3 % річних у розмірі 174 211 (сто сімдесят чотири тисячі двісті одинадцять) грн. 75 коп. та судовий збір у розмірі 3 483 (три тисячі чотириста вісімдесят три) грн. 85 коп.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
3. В іншій частині позову відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повне рішення складено: 25.03.2014.
Суддя Ю.М. Смирнова