Провадження № 2-936/14
Справа №760/28235/14-ц
25 березня 2014 року Солом'янський районний суд м. Києва
в складі: головуючого - судді - Букіної О.М.
при секретарі - Назарчук Н.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Український інститут із проектування і розвитку інформаційно-комунікаційної інфраструктури «Дніпрозв»язок» про визнання незаконним наказу про поновлення на роботі, зобов»язання вчинити дії по фактичному поновленню на роботі, визнання незаконним попередження про наступне вивільнення, визнання незаконним перерви у трудовому стажі та зобов'язання поновити безперервний стаж , зобов»язання видати дублікат трудової книжки, стягнення заборгованості по заробітній платі , стягнення моральної шкоди , -
26.12.2013 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Приватного акціонерного товариства «Український інститут із проектування і розвитку інформаційно-комунікаційної інфраструктури «Дніпрозв»язок» та уточнивши позовні вимоги просила:
- визнати незаконним наказ №54/к від 22.02.2013 року «Про поновлення» ОСОБА_1, в зв'язку з тим, що фактично поновлення не відбулося;
-зобов'язати відповідача фактично поновити позивача на посаду інженера-проектувальника 1 категорії енергоспоруд та у відділ енергоспоруд №55, надати відповідні доручення, згідно п.2 посадової інструкції (завдання та обов'язки) інженера-проектувальника 1к. і довідника кваліфікаційних характеристик професій працівників випуску №64, та обладнати її робоче місце основним технічним засобом для виконання проектної документації - ПЕОМ (персональна електронно-обчислювальна машина), яке було обладнане таким чином до звільнення;
-стягнути з відповідача 3% річних прострочених виплат заробітної плати за період з 01.07.2013 року по 31.12.2013 року та сплатити збитки завдані інфляцією за кожний місяць заборгованості виплат відповідно до ст. 625 ЦК України;
-визнати незаконним Попередження про наступне вивільнення від 30.10.2013р.;
-визнати незаконним перерву Відповідачем трудового стажу Позивача з 08.12.2011р. по 18.06.2012р. та зобов'язати Відповідача поновити безперервний стаж роботи Позивача згідно чинного законодавства;
-зобов'язати Відповідача на прохання Позивача видати дублікат трудової книжки без записів про звільнення;
-стягнути з Відповідача моральну шкоду в розмірі 50000 грн., а також покласти судові витрати на Відповідача.
Свої вимоги Позивач мотивує тим, що 18.06.2012 року її було звільнено з посади інженера-проектувальника 1 категорії.
Рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 21.02.2013 року, Позивача поновлено на роботі .
Відповідно до даного рішення, зазначає Позивач, вона підлягала поновленню на посаду інженера-проектувальника 1 категорії ВАТ «Дніпрозв»язок з 18.06.2012 року.
Посилається, що на виконання вказаного вище рішення Солом»янського районного суду м.Києва від 18.06.2013 року , 22.02.2013 року Відповідачем було видано наказ №54/к про поновлення позивача на роботі .
Згідно даного наказу Позивача поновлено на роботі на посаді інженера-проектувальника 1 категорії енергоспоруд з 18.06.2012 року.
Проте, Позивач зазначає, що фактичне поновлення її на посаді не відбулося, т.я. вона мала бути поновлена на попередній посаді, тобто саме у відділ енергоспоруд №55 , а фактично її поновили у відділ новітніх технологій.
Позивач зазначає, що згідно штатного розпису Відповідача, який діє на даний час, відділ новітніх технологій та відділ енергоспоруд, два різні існуючі відділи, які займаються різними видами діяльності.
Посилалася на те, що Відповідач свідомо ввів її в оману про дійсні обставин справи щодо її поновлення на роботі запевнивши, що відділ енергоспоруд змінив назву на відділ новітніх технологій.
Про вказані порушення своїх прав вона дізналася в жовтні 2013 року, отримавши попередження про майбутнє скорочення штату, в т.ч. і її посади у відділі новітніх технологій.
Також, Позивач зазначає, що в ході поновлення на роботі, Відповідач навмисно ізолював її від трудового колективу відділу новітніх технологій №05 та відділу енергоспоруд №55, помістивши її одну у порожній кімнаті за пустим столом, без комп'ютера - основного технічного засобу проектувальника, не надавши проектних робіт.
Посилаючись на викладене вище, Позивач вважає, що Відповідачем фактично не було поновлено її на роботі за рішенням суду, а тому вважає, що її трудові права порушені та підлягають поновленню шляхом визнання незаконним наказу про поновлення за № 54/к від 22.02.2013 р. та зобов»язання відповідача фактично поновити на роботі на посаді інженера проектувальника 1 категорії енергоспоруд саме у відділ енергоспоруд №55 з наданням відповідних доручень щодо облаштування її робочого місця, яке було до звільнення.
Крім того, Позивач зазначає, що Відповідачем було порушено її права в частині виплати заробітної плати.
В судовому засіданні позивач пояснила, що Відповідачем було виплачено заборгованість по заробітній платі лише 22.01.2014 року, а тому просить стягнути з відповідача 3% річних та індекс інфляції за прострочення виконання грошового зобов»язання в порядку ст.. 625 ЦК України за період з 01.07.2013-31.12.2013 р.р., що становить 280,66 грн. ( а.с. 106).
Також, Позивач просить визнати незаконним попередження про наступне вивільнення від 30.10.2013р., посилаючись на те, що при його винесенні не було враховане переважне право Позивача на залишення на роботі згідно ст. 42 КЗпП України. Крім того, посилаючись на те, що Позивач ніколи не працювала у відділ новітніх технологій, а тому вважає, що підстав для її майбутнього скорочення з даного відділу з направленням відповідного попередження, не має, а дане попередження має бути визнано незаконним.
Також, посилається, що нарахування відпустки Позивача відділ кадрів провадить з 18.06.2012р., а не з дати прийняття Позивача на роботу у ПрАТ "Діпрозв'язок" - 15.03.2003р. З листа Відповідача за №1592/02 від 14.11.2013 року вона дізналася, що Відповідач не зарахував їй безперервний стаж за пів року, що на думку Позивача є порушенням її прав. Тому просить визнати незаконним перерву Відповідачем трудового стажу Позивача з 08.12.2011р. по 18.06.2012р. та зобов'язати Відповідача поновити безперервний стаж роботи Позивача згідно чинного законодавства.
Позивач зазначає, що з вини відповідача її було неодноразово незаконно звільнено з займаної посади, а тому вона має право вимагати дублікат трудової книжки без внесення записів про її незаконні звільнення. Вважаючи, що Відповідач постійно порушує її права, та при її можливому зверненні відмовить у видачі дубліката трудової книжки, просила суд зобов'язати Відповідача на вимогу Позивача видати дублікат трудової книжки, без внесення до неї записів про звільнення, згідно п.2.10 "Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників" затвердженої наказом Міністерства праці України №58 від 09.07.1993р.
Також, Позивач просить стягнути з Відповідача на її користь моральну шкоду в розмірі 50000,00 грн.
Зазначає, що внаслідок незаконних дій Відповідача, які тривають понад 2,5 роки вона постійно перебуває у нервовому стані , що протипоказано внаслідок наявного у неї хронічного захворювання. Посилається, що незаконні дії Відповідача, які продовжують тривати призвели і продовжують призводити до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків та вимагають від Позивача додаткових зусиль для організації свого життя, а тому просила стягнути з Відповідача моральну шкоду в розмірі 50 000,00 грн.
Враховуючи вищевикладене, Позивач просила позов задовольнити.
Позивач та її представник в судовому засіданні позов підтримали та просили його задовольнити в повному обсязі.
Представник відповідача в судовому засіданні просив відмовити в задоволенні позову з тих підстав, що Позивачем пропущено строк на звернення до суду з даним позовом передбаченого ст.233 КЗпП України, без поважних причин.
Зазначає, що 22.02.2013 року Наказом №54/к Голови правління ПрАТ «Дніпрозв»язок» Позивачку поновили на посаді інженера-проектувальника 1 категорії відділу енергоспоруд з 18.06.2012 року Товариства та виплатили середній заробіток за час вимушеного прогулу в межах платежу за один місяць в розмірі одного посадового окладу - 2375,00 грн.
Крім того, посилається, що Позивачка прийшла на роботу тільки 04.03.2013 року та відповідно до розпорядження №11 від 04.03.2013 року Голови правління ПрАТ «Дніпрозв»язок» ОСОБА_1 було надано робоче місце в кабінеті 406. Позивачка почала виконувати свої службові обов'язки тільки 10.04.2013 року хоча була поновлена на попередній посаді 22.02.2013 року, але не з»являлась у Товаристві з невідомих причин.
Зазначає, що Позивачка була поновлена на роботі відповідно до рішення суду, виконувала покладені на неї посадові обов»язки та отримувала заробітну плату, а тому вважає, що підстави для визнання наказу №54/к від 22.02.2013 року та вчинення дій щодо її поновленню не роботі, відсутні.
Також зазначає, що Позивачка була звільнена за скороченням штату та остаточно отримала розрахунок 22.01.2014 року, тобто в день її звільнення. Вважає, що підстави для стягнення з відповідача 3% річних та індексу інфляції в порядку ст. 625 ЦК України, відсутні.
Відповідач також заперечував проти стягнення з нього на користь Позивача моральну шкоду, посилаючись на те, що вимоги в цій частині Позивачем недоведені та безпідставні.
Враховуючи вищевикладене, представник відповідача просив відмовити в задоволені позову.
Заслухавши пояснення сторін, дослідивши та оцінивши матеріали справи, суд вважає, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Позивач просить визнати незаконним наказ №54/к від 22.02.2013 року про поновлення на роботі посилаючись на те, що в п. 2 даного наказу зазначені відомості про відділи, які не відповідають штатному розпису ПрАТ «Дніпрозв»язок», що Позивачку було поновлено на роботі у відділі новітніх технологій № 05, в той час, як останню мало бути поновлено у відділі енергоспоруд № 55.
Суд не знаходить підстав для задоволення вимог позивача в цій частині, виходячи з наступного.
Згідно рішення Солом»янського районного суду м.Києва , яке залишено без зміни ухвалою Апеляційного суду м.Києва від 16.05.2013 року, позов ОСОБА_1 задоволено частково: визнано незаконним наказ Відкритого акціонерного товариства " Український інститут по проектуванню засобів та споруд зв'язку" Діпрозв'язок" від 18 червня 2012 року № 100к про звільнення з посади інженера-проектувальника 1 категорії відділу енергоспоруд ОСОБА_1 за прогул без поважних причин згідно з пунктом 4 частини 1 статті 40 КЗпП України, поновлено ОСОБА_1 на посаді інженера-проектувальника 1 категорії відділу енергоспоруд Відкритого акціонерного товариства " Український інститут по проектуванню засобів та споруд зв'язку" Діпрозв'язок" з 18 червня 2012 року, стягнуто з Відкритого акціонерного товариства " Український інститут по проектуванню засобів та споруд зв'язку" Діпрозв'язок" на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 18 601 грн. та моральної шкоди у розмірі 2 тис. грн.
22.02.2013 року Відповідачем видано наказ № №54/к від 22.02.2013 року, яким Позивача було поновлено на посаді інженера-проектувальника 1 категорії відділу енергоспоруд з 18.06.2012 (теперішня назва-новітніх технологій) (а.с.7).
Згідно даного наказу вбачається, що підставою для поновлення Позивача на роботі було рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 21.02.2013 року справа № 2-900/13.
З даним наказом Позивач ознайомлена 10.04.2013 року, з ним погодилася.
Як вбачається з матеріалів справи та виходячи з вимог чинного законодавства Позивач мала бути поновлена по роботі у Відповідача на посаді інженера проектувальника 1 категорії енергоспоруд.
Встановлено, що виходячи з Штатного розпису наявного на час поновлення позивача на роботі, у Відповідача була в наявності лише одна вакансія інженера проектувальника першої категорії, а тому Наказом за №38 від 21.02.2013 року у відділ новітніх технологій №05 було введено посаду інженера-проектувальника 1 категорії у кількості 1 штатна одиниця з посадовим окладом 2581 грн. на місяць з 22.02.2013 року, на яку було поновлено позивача (а.с. 98).
Вбачається, що Позивач була поновлена на роботі Відповідачем на тій же посаді, проте у іншому відділі .
Відповідно до ст. 32 КЗпП України переведення на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, а також переведення на роботу на інше підприємство, в установу, організацію або в іншу місцевість, хоча б разом з підприємством, установою, організацією, допускається тільки за згодою працівника, за винятком випадків, передбачених у статті 33 цього Кодексу та в інших випадках, передбачених законодавством.
Не вважається переведенням на іншу роботу і не потребує згоди працівника переміщення його на тому ж підприємстві, в установі, організації на інше робоче місце, в інший структурний підрозділ у тій же місцевості, доручення роботи на іншому механізмі або агрегаті у межах спеціальності, кваліфікації чи посади, обумовленої трудовим договором. Власник або уповноважений ним орган не має права переміщати працівника на роботу, протипоказану йому за станом здоров'я.
Встановлено, що Позивачка виконувала покладені на неї обов»язки згідно займаної посади в іншому структурному підрозділ на тому ж підприємстві, у межах спеціальності, кваліфікації та посади, обумовленої трудовим договором.
Доказів того, що Позивачці протипоказана за станом здоров'я обіймана посада в даному відділі, не надано.
З огляду на вищевикладене, суд не знаходить підстав для задоволення вимог Позивача про визнання незаконним наказу №54/к від 22.02.2013 року про поновлення та в частині зобов»язання фактично поновити Позивача на роботі.
Крім того, вимога Позивача про зобов'язання Відповідача фактично поновити її на посаду інженера-проектувальника 1 категорії енергоспоруд та у відділ енергоспоруд №55, , згідно рішення суду, що набрало чинності не підлягає задоволенню також з тих підстав, що обраний спосіб поновлення порушених прав не відповідає вимогам чинного законодавства.
Відповідно до положень ст. 14 ЦПК України, судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.
Згідно ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
У відповідності до ст. 4 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.
Звертаючись до суду за захистом свого порушеного права Позивач фактично просить зобов'язати відповідача вчинити дії на виконання рішення суду від 21.02.2013 року в порядку позовного провадження.
Разом з тим, вимогами чинного законодавства передбачено інший спосіб поновлення порушених прав у зв»язку з невиконання рішення суду, зокрема, на умовах та в порядку визначений Законом України «Про виконавче провадження».
Що стосується вимоги Позивача про стягнення з Відповідача 3% річних та індексу інфляції внаслідок прострочення виплати заробітної плати за період з 01.07.2013 року по 31.12.2013 року в порядку ст. 625 ЦК України, то суд також не знаходить підстав для її задоволення, виходячи з наступного.
Встановлено та не заперечувалося сторонами по справі, що дійсно з боку Відповідача було порушено строки виплати Позивачу заробітної плати та остаточний розрахунок з Позивачем проведено 22.01.2014 року в повному обсязі (а.с. 63-66).
Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Проте, до даних правовідносин не може застосовуватися дана норма, оскільки спірні правовідносини не є грошовими зобов'язаннями в розумінні ст. 625 ЦК України.
В даному випадку мають місце трудові правовідносини, до яких підлягає застосуванню спеціальне законодавство, зокрема ЗУ «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв»язку з порушенням строків їх виплати».
З огляду на викладене та враховуючи межі заявлених вимог, суд вважає, що заявлені вимоги в цій частині позову, необґрунтовані.
Що стосується вимог Позивача про визнання незаконним Попередження про наступне вивільнення від 30.10.2013р., то суд приходить до наступного висновку.
Встановлено та не заперечувалося сторонами, Позивачу було вручено повідомлення про скорочення штату працівників із наступним їх звільненням, в тому числі і займаної посади Позивача. Дане попередження було вручено Позивачу, в порядку та на умовах передбаченого чинним законодавством.
Як встановлено в суді та сторонами не заперечувалося, що на час розгляду справи по суті Позивача згідно наказу № 13/к від 22.01.2014 року звільнено з посади інженера -проектувальника 1 категорії відділу новітніх технологій №05 , у зв»язку з скороченням штату , п.1 ст.40 КЗпП України, з 22.01.2014 року ( а.с. 108).
Також встановлено в суді, що позивач звернулася до суду про визнання незаконним її звільнення в порядку п.1 ст. 40 КЗпП України провадження по якому відкрито слуханням справи по суті.
Відповідно до ч. 1 ст. ст. 3, 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернути до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, який здійснюється судом у спосіб, визначений законами України.
Наявність порушення, невизнання або оспорювання таких прав, свобод та інтересів є необхідною передумовою для звернення особи до суду в порядку цивільного судочинства, однак даної обставини не вбачається. Порядок розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу урегульований статтею 40 Кодексу законів про працю України. Вивільнення працівників - це категорія, яка може застосовуватись лише щодо припинення трудового договору за підставою, зазначеною в п. 1 ст. 40 КЗпП.
Таким чином, виходячи із вимог чинного законодавства, само по собі попередження про майбутнє звільнення Позивача не породжує для останньої правових наслідків, а є процедурним питання, що стосується порядку звільнення працівника з боку роботодавця за скороченням штату.
За таким обставин, суд не знаходить підстав для визнання даного попередження незаконним.
Суд звертає увагу позивача, що у випадку звільнення позивача без врахування обставин, передбачених ст. 42 КЗпП України, остання не позбавлена права доводити наявність порушених прав у справі про оскарження наказу про її звільнення за п.1 ст.40 КЗпП України.
Що стосується вимоги Позивача про визнання незаконної перерви Відповідачем трудового стажу Позивача з 08.12.2011р. по 18.06.2012р. та зобов'язати відповідача поновити безперервний стаж роботи Позивача згідно чинного законодавства, слід зазначити.
Наявність або відсутність безперервного трудового стажу є юридичним фактом, який згідно вимог ч. 3 ст. 10 ЦПК України підлягає доказуванню. Водночас згідно ч. 1 ст. 3 ЦПК України судовому захисту підлягають порушені, невизнані або оспорювані права, свободи чи інтереси.
Як зазначає Позивач, в листі Відповідача за №1592/02 від 14.11.2013р. йде наголос на перерваний стаж роботи Позивача.
Проте, як вбачається з матеріалів справи, лист №1592/02 від 14.11.2013 року є листом-відповіддю на службову записку Позивача від 08.11.2013 року, який не впливає на наявність чи відсутність у Позивача безперервного трудового стажу, а тому дана вимога не підлягає задоволенню.
Що стосується вимоги Позивача про зобов»язання Відповідача видати на її вимогу дублікат трудової книжки, то суд приходить до наступного.
Згідно п.2.10 "Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників" № 58 від 29.07.1993р. при наявності в трудовій книжці запису про звільнення або переведення на іншу роботу, надалі визнаної недійсною, на прохання працівника видається "Дублікат" трудової книжки без внесення до неї запису, визнаного недійсним.
В судовому засіданні представник відповідача пояснив, що дійсно Позивач має право на отримання дублікату трудової книжки без внесення відповідних записів про її незаконне звільнення та дані вимоги Відповідачем не оспорюються.
Разом з тим, встановлено, що Позивач з вимогою до Відповідача про видачу дубліката трудової книжки не зверталася. Дані обставини визнані сторонами в суді.
Відповідно до ст. 1 ЦПК України завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
З огляду на викладене, суд приходить до висновку про відмову в задоволенні даної вимоги, оскільки відсутні порушені, невизнані чи оспорювані права позивача в цій частині позову.
Згідно положень п. 5. Постанови Пленуму Верховного суду України "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній або юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.
Згідно ст. 237-1 КЗпП України, відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.
Відповідно до ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.
Тобто, згідно з чинним законодавством України, загальною підставою відповідальності є протиправне, шкідливе, винне діяння завдавача шкоди (цивільне правопорушення). Отже, відповідальність настає лише за наявності вини заподіювача.
Оскільки Позивачем суду не надано доказів неправомірності чи протиправності дій Відповідача, суд вважає, що вимоги в частині стягнення моральної шкоди, задоволенню не підлягають.
Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
З огляду на викладене, враховуючи межі заявлених вимог, суд вважає позов таким, що задоволенню не підлягає.
З огляду на те, що судом вирішено спір по суті про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1, підстав для застосування строку позовної давності згідно ст.233 КЗпП України, суд не вбачає.
Керуючись ст.ст. 32, 40, 42, 233, 234, 235, 237-1КЗпП України, п.2.10 "Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників" № 58 від 29.07.1993р., п. 5 Постанови Пленуму Верховного суду України "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди", ст.ст. 3, 4, 10, 11, 16, 57-60, 88, 209, 212-215, 218 ЦПК України, суд, -
В задоволені позову ОСОБА_1, відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Суддя: