269/32/14-ц
№ 2/269/369/2014
іменем України
18 лютого 2014 року Совєтський районний суд м. Макіївки Донецької області у складі:
головуючого судді Мельника Ю.А.
при секретарі Кондратьєвій І.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Макіївка цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, яка діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітнього сина ОСОБА_3, про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням, -
Позивач звернулася до суду в січні 2014 року з позовною заявою і просить визнати відповідачів такими, що втратили право користування житловим приміщенням.
В судове засідання позивач не з'явилася, просила розглянути справу в її відсутності, вимоги підтримує в повному обсязі, про що надала письмову заяву. В позові свої вимоги обґрунтовує тим, що житловий будинок АДРЕСА_1, належить їй на підставі договору дарування від 06.08.2004 року. На початку вересня 2006 року її колишній чоловік попросив тимчасово зареєструвати в будинку його знайому з її неповнолітнім сином, на що вона погодилася. Вони домовились про те, що відповідач зі своїм неповнолітнім сином буде зареєстрована за її адресою з 05.09.2006 року тимчасово, на протязі шести місяців. Після реєстрації відповідачі в будинок не вселялися, в будинку не проживали, обов'язків, що витікають з найму жилого приміщення не виконують та їх особистих речей в будинку немає. Після спливу шести місяців їй стало відомо, що відповідачі виїхали на постійне проживання до міста Москви. На даний час у неї виникли проблеми з оплати комунальних послуг, вона звернулася до паспортного столу з проханням зняти відповідачів з реєстрації за її адресою, проте їй було відмовлено та роз'яснено, що це питання вона можливо вирішити в судовому порядку.
Відповідачі в судове засідання не з'явилися, про день та час розгляду справи повідомлялися відповідно до вимог ч. 9 ст. 74 ЦПК України, тобто через оголошення у пресі, про що в справі мається газета, в якій розміщене відповідне оголошення. Зі згоди позивача суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що відповідає положенням ст. 224 ЦПК України.
Дослідивши матеріали справи в межах заявлених позовних вимог, суд встановив наступне.
Відповідно до копії договору дарування від 06.08.2004 року, посвідченого приватним нотаріусом Макіївського міського нотаріального округу, зареєстрованому в реєстрі за № 2368 гр. ОСОБА_4 подарувала, а ОСОБА_1 прийняла в дар жилий будинок під літерою «А», жилою площею - 42 кв. м, загальною площею - 92, 8 кв. м, з надвірними будівлями, що знаходиться в АДРЕСА_1 /а.с.3/.
Зазначений правовстановлюючий документ зареєстрований в КП „БТІ м.Макіївки" за № 26237 в книзі 130 /а.с.4/
Положеннями ст. 319 Цивільного кодексу України передбачено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Згідно копії домової книги ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1, з 22.12.2004 року тимчасово /а.с.6-7/
За встановлених фактичних обставин в справі, враховуючи положення ст. 3 Сімейного кодексу України, відповідачі ОСОБА_2, ОСОБА_3 не є членом сім'ї власника будинку.
Домовленостей між сторонами про користування спірним житлом не досягалось, договір найму житлового приміщення не укладався.
В судовому засіданні встановлено, що після реєстрації відповідачі в будинок не всилялися, в будинку фактично не мешкали, обов'язків, що витікають з найму жилого приміщення не виконують та їх особистих речей в будинку не має.
Статтею 41 Конституції України та статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналася 17 липня 1997 року відповідно до Закону N 475/97-ВР від 17 липня 1997 «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів N 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд учиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Гарантуючи захист права власності, закон надає власнику право вимагати усунення будь-яких порушень його права, хоч би ці порушення і не були поєднані з позбавленням володіння.
Статтею 391 ЦК України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
В судовому засіданні встановлено, що наявність реєстрації відповідачів за адресою належного позивачу будинку порушує її законні права, як власника майна - відповідачі в будинку не мешкають, обов'язків, що витікають з найму житлового приміщення не виконують, їх особистих речей в будинку не має, тому на даний час обмежені права позивача з вільного володіння, користування та розпорядження нерухомим майном.
У відповідності до положень ст. 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» зняття з реєстрації місця проживання особи здійснюється, зокрема, на підставі судового рішення про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, що набрало законної сили.
Відповідно до положень ст. 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна. У разі спору місце проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років визначається органом опіки та піклування або судом. Статтею 160 СК України закріплено право батьків на визначення місця проживання дитини і зазначено, що місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини.
Оцінивши надані сторонами докази, проаналізувавши фактичні обставини по справі в їх сукупності, враховуючи, що ОСОБА_2 та неповнолітній ОСОБА_3 не є членом сім'ї власника житлового будинку - ОСОБА_1, між позивачем та відповідачами домовленостей щодо порядку користування житлом не було досягнуто, ОСОБА_2 до власності позивача не заселялась, взагалі виїхала з м.Макіївки разом з неповнолітньою дитиною, суд приходить до висновку про необхідність захисту законних прав та інтересів позивача як власника нерухомого майна шляхом визнання ОСОБА_2, ОСОБА_3 такими, що втратили право користування житловим приміщенням.
Позивач не вимагає компенсації за рахунок відповідачів понесених судових витрат, пов'язаних із зверненням до суду та розглядом цивільної справи.
На підставі вищевикладеного, керуючись статтями 1, 3, 11, 60, 81, 88, 212-215, 224 Цивільного процесуального кодексу України, статтями 16, 319, 391 Цивільного кодексу України, суд
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2, яка діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітнього сина ОСОБА_3, про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням, задовольнити.
Визнати ОСОБА_2, та неповнолітнього ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, такими, що втратили право користування житловим приміщенням за адресою: АДРЕСА_1.
Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом десяти днів з дня отримання його копії.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом 10 днів з дня його проголошення в Апеляційний суд Донецької області, через даний суд. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні в судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом 10 днів з дня отримання копії цього рішення.
Суддя Ю. А. Мельник