269/6188/13-ц
№ 2/269/318/2014
іменем України
27 січня 2014 року Совєтський районний суд міста Макіївки Донецької області в складі:
головуючого судді: Мельника Ю.А.
при секретарі Кондратьєвій І.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м.Макіївки цивільну справу за позовом Комунального підприємства «Макіївський міськводоканал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за послуги водопостачання та водовідведення, -
Представник позивача звернулась до суду з даним позовом у грудні 2013 року. Просить стягнути з відповідача заборгованість за послуги водопостачання та водовідведення станом на 30.06.2012 року у сумі 2159.83 гривень та судові витрати.
В обґрунтування вимог зазначила, що відповідач мешкає за адресою: АДРЕСА_1. Згідно ст. 526 ЦК України, п. п. 33, 36 «Правил надання населенню послуг водотеплопостачання та водовідведення» між КП «Макіївський міськводоканал» та відповідачем виникли цивільні права та обов'язки. У зв'язку з чим водоканал зобов'язаний надавати послуги водопостачання, а абонент повинен своєчасно оплачувати надані послуги. Зобов'язання повинні виконуватися належним чином та у встановлений строк. Але відповідач порушує свої зобов'язання, через що за особистим рахунком НОМЕР_1 у період з 01.01.2002 року по 30.06.2012 рік існує борг у сумі 2159.83 грн., який добровільно відповідач не сплачує. Ухвалою суду від 06.11.2013 року відмовлено у прийнятті заяви КП «Макіївський міськводоканал» до ОСОБА_1 про видачу судового наказу про стягнення заборгованості за надані послуги водопостачання в розмірі 2159.83 гривень. Просить стягнути з відповідача на їх користь заборгованість у сумі 2159.83 гривень за надані послуги та судовий збір у розмірі 229.40 гривень.
В судове засідання представник позивача не з'явилась, надала заяву про розгляд справи у її відсутності, на заявлених вимогах наполягає.
Відповідач в судове засідання не з'явився, надала заяву про розгляд справи у її відсутності, проти заявлених позовних вимог заперечує, оскільки позивачем не надано доказів, що підтверджують заявлені позовні вимоги, крім цього, вимоги про стягнення заборгованості за послуги з водопостачання заявлено з 01.01.2002 року, що свідчить про сплив терміну позовної давності. При розгляді справи просить застосувати термін позовної давності та відмовити в задоволені позову.
Суд, дослідивши письмові докази, дійшов висновку, що даний позов підлягає частковому задоволенню за наступних підстав.
Комунальне підприємство «Макіївський міськводоканал» є юридичною особою, з 5 листопада 2003 року зареєстроване в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України (ЄДРПОУ)./а.с.5/
Згідно до Статуту КП «Макіївський міськводоканал» є самостійним суб'єктом господарювання, до 01.07.2012 року надавало послуги водопостачання і водовідведення населенню м.Макіївки.
Відповідно до розгорнутої зворотно - сальдової відомості щодо особового рахунку НОМЕР_1 /а.с.7-10/ ОСОБА_1 проживає за адресою: АДРЕСА_1.
Факт реєстрації зазначеного відповідача в квартирі за адресою: АДРЕСА_1, - підтверджений відомостями адресно-довідкового підрозділу ГУДМС УДМС України в Донецькій області /а.с.11/
З представленого позивачем розрахунку по квартирі за адресою: АДРЕСА_1, - є заборгованість з оплати водопостачання та водовідведення за період з 01.01.2002 року по 30.06.2012 рік у розмірі 2159.83 гривень. Нарахування за споживання води в зазначеній оселі відбувалось виходячи з реєстрації однієї особи в квартирі, за вказаний період було нараховано 3819.49 гривень, сплачено споживачем 1659.66 гривень. /а.с.7-10/
Враховуючи наведені обставини, суд визнає, що між сторонами: комунальним підприємством «Макіївський міськводоканал» як суб'єктом господарювання, предметом діяльності якого є надання послуг з водопостачання та водовідведення до 01.07.2012 року та споживачем ОСОБА_1 - фізичною особою, склалися спірні правовідносини у сфері надання і оплати комунальних послуг, які регулюються нормами Цивільного кодексу України та Закону України від 24 червня 2004 року № 1875-ІV (з відповідними змінами) «Про житлово-комунальні послуги»(далі -Закон).
Частиною першою статті 13 Цивільного кодексу України визначено, що цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства.
Комунальні послуги, як убачається зі змісту статті 1 Закону «Про житлово-комунальні послуги», це результат господарської діяльності, спрямованої на задоволення потреби фізичної чи юридичної особи у забезпеченні холодною та гарячою водою, водовідведенням, газо-та електропостачанням, опаленням, а також вивезення побутових відходів у порядку, встановленому законодавством.
Відповідно до пунктів 1-4 статті 13 наведеного Закону залежно від функціонального призначення визначено перелік житлово-комунальних послуги, які поділяються на: 1) комунальні послуги (централізоване постачання холодної та гарячої води, водовідведення, газо- та електропостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо); 2) послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій (прибирання внутрішньо- будинкових приміщень та прибудинкової території, санітарно-технічне обслуговування, обслуговування внутрішньо будинкових мереж, утримання ліфтів, освітлення міць загального користування, поточний ремонт, вивезення побутових відходів тощо); 3) послуги з управління будинком, спорудою або групою будинків (балансоутримання, укладання договорів на виконання послуг, контроль виконання умов договору тощо); 4) послуги з ремонту приміщень, будинків, споруд ( заміна та підсилення елементів конструкцій та мереж, їх реконструкція, відновлення несучої спроможності несучих елементів конструкцій тощо). Примірні переліки житлово-комунальних послуг та їх склад залежно від функціонального значення визначаються центральним органом виконавчої влади з питань житлово-комунального господарства.
За приписами статті 19 цього Закону відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах.
Статтями 20, 21 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» визначені права та обов'язки споживача й виконавця житлово-комунальних послуг. Зокрема, обов'язком споживача є укладення договору на надання житлово-комунальних послуг, підготовленого виконавцем на основі типового договору.
Таким чином, необхідність укладення договору на надання комунальних послуг передбачена законом і його укладення визначено як обов'язок, а не право сторін. Однак дана вимога Закону сторонами спірних правовідносин не виконана.
Між тим відсутність договору відповідно до вимог чинного цивільного законодавства України не є підставою для звільнення споживача від оплати послуг з водопостачання та водовідведення, оскільки згідно з частиною першою статті 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Такою дією є надання комунальних послуг позивачем та їх отримання відповідачем.
Статтею 218 ЦК України передбачено, що недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом.
Чинним Цивільним кодексом України, нормами Законів України «Про житлово-комунальні послуги», «Правилами надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення та типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення», затвердженими постановою Кабінету Міністрів України №630 від 21.07.2005 року не передбачена недійсність договору про надання комунальних послуг у випадку недодержання сторонами його письмової форми.
Матеріалами справи підтверджено, що квартира відповідача була підключена до централізованого водопостачання, особистий рахунок підприємством відкрито на споживача - ОСОБА_1, що свідчить про фактичне існування між сторонами договірних відносин з приводу постачання та споживання холодної води.
За таких обставин, при вирішенні спірних правовідносин суд виходить із обсягу прав і обов'язків сторін відповідно до чинного законодавства, яке регулює взаємовідносини суб'єкта господарювання, предметом діяльності якого є надання послуг з постачання холодної води, та фізичної особи, яка отримує зазначені комунальні послуги.
За приписами частини 1 статті 509 ЦК України зобов'язаннями є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Приписами пункту 5 частини третьої статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» визначено, що споживач зобов'язаний оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом. Аналогічне положення закріплене в чинному Житловому кодексі Української РСР. Положення вказаних нормативно-правових актів носять юридично обов'язковий характер і підлягають виконанню учасниками договірних правовідносин.
За правилами статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом ( ст. 525 ЦК).
Положеннями частин 1-3 статті 614 ЦК України визначено, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.
Враховуючи викладе, суд визнає, що відповідачем ОСОБА_1, - порушено виконання зобов'язання з оплати фактично наданих КП «Макіївський міськводоканал» послуг з водопостачання та водовідведення, чим заподіяно матеріальну шкоду позивачу.
Стороною позивача надана розгорнута зворотно - сальдова відомість на особовий рахунок НОМЕР_1 /а.с.7-10/, з якої вбачається, що протягом періоду з 01.01.2002 року по 30.06.2012 рік відбувались нарахування щодо споживання послуг з водопостачання однією особою в квартирі за адресою: АДРЕСА_1, оплата послуг споживачем проводилась не регулярно, всього було нараховано станом на 30.06.2012 рік за послуги з водопостачання 3819.49 гривень, сплачено споживачем 1659.83 гривень.
При дослідженні у відповідності вимог ст.60 ЦПК України будь-яких угод про погашення заборгованості за водопостачанням чи інших письмових документів, які б підтверджували визнанням споживачем суми боргу, - судові не надано.
За період з 01.01.2002 року по 01.01.2004 рік ст. 71 ЦК Української РСР передбачала трирічний строк позовної давності. Відповідно до ст. 80 цього Кодексу визначено, що закінчення строку позовної давності є підставою для відмови у позові, якщо суд визнає поважною причини пропуску строку позовної давності, порушене право підлягає захистові. Позивач, звертаючись із позовом до суду, не просив поновити пропущений строк та не посилався на поважність причин, з яких він пропустив строк позовної давності. Тому, в задоволені позовних вимог в частині стягнення заборгованості за послуги з водопостачання за період з 01.01.2002 року по 01.01.2004 рік з відповідача необхідно відмовити.
За період з 01.01.2004 року по 30.06.2012 рік строк позовної давності встановлений ст. 257 ЦК України в три роки. Стаття 264 ЦК України передбачає, що перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Як було встановлено судом, що будь-яких дій з боку споживача ОСОБА_1, які б свідчили про визнання нею свого боргу з оплати послуг з водопостачання та водовідведення з 01.01.2004 року по 30.06.2012 рік, не було.
Наслідки спливу позовної давності, передбачені ст. 267 ЦК України, зокрема згідно з частинами 3, 4, 5 цієї статті позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленої до винесення ним рішення, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові, якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту. Відповідач в своїй письмовій заяві наполягає на застосуванні строку позовної давності, позивач при зверненні до суду з позовом не зазначив поважність пропуску строку звернення до суду з заявою про захист своїх прав.
На підставі викладеного, суд вважає, що право позивача на отримання завданих збитків порушено, проте підлягає захистові в межах встановленого строку позовної давності, що передбачений ст. 257 ЦК України.
Відповідно до ухвали Совєтського районного суду м.Макіївки від 06.11.2013 року заявникові КП «Макіївський міськводоканал» було відмовлено у видачі судового наказу про стягнення за надані послуги з водопостачання та водовідведення з ОСОБА_1. /а.с.4/
Частина 3 ст. 118 ЦПК України передбачає, що позовна заява щодо вимог, визначених у частині першій статті 96 цього Кодексу (зокрема позовна заява про стягнення заборгованості з оплати житлово-комунальних послуг), може бути подана тільки в разі відмови у прийнятті заяви про видачу судового наказу або скасування його судом.
Виходячи з вимог чинного процесуального законодавства, КП «Макіївський міськводоканал» звернувся до Совєтського районного суду м.Макіївки в листопаді 2013 року, отже, захистові підлягає право з дня звернення до суду з заявою про видачу судового наказу про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості з оплати послуг з водопостачання та водовідведення із застосуванням строку позовної давності, тобто з 01.11.2010 року.
Суд визнає правильним наданий позивачем розрахунок суми заборгованості по оплаті наданих послуг з водопостачання та водовідведення, який відповідає встановленому законодавством порядку і затвердженим тарифам.
Стаття 11 ЦПК України передбачає, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Проаналізувавши надані сторонами докази у сукупності та у відповідності вимог ст. 10, 60 ЦПК України, суд дійшов висновку, що заборгованість з оплати послуг з водопостачання та водовідведення, що надавались КП «Макіївський міськводоканал», до 30.06.2012 року в квартиру за адресою: АДРЕСА_1, - в якій проживає ОСОБА_1, - підлягає стягненню за період з 01.11.2010 року по 30.06.2012 рік у розмірі 841.11 гривень.
В силу ст. 88 ЦПК України, з відповідача підлягає до стягнення сума судового збору, що була сплачена позивачем при зверненні до суду, пропорційно задоволених вимог.
Керуючись ст. ст. 10, 11, 60, 213-215, 218, 224 ЦПК України, суд, -
Позов КП «Макіївський міськводоканал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за послуги водопостачання та водовідведення - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1, яка зареєстрована та мешкає за адресою: АДРЕСА_1, - на користь Комунального підприємства «Макіївський міськводоканал» на р/рахунок 26003962489523 в ПАТ «ПУМБ» м. Донецьк, МФО 334851, код ЄДРПОУ 03361543 суму заборгованості з оплати послуг з водопостачання та водовідведення за період з 01.11.2010 року по 30.06.2012 рік у розмірі 841.11 гривень та судовий збір у розмірі 89.34 гривень.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом 10 днів з дня його проголошення в Апеляційний суд Донецької області, через даний суд. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні в судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом 10 днів з дня отримання копії цього рішення.
Суддя Ю. А. Мельник