Справа № 244/5625/13-ц
Провадження № 2/244/105/2014
"27" березня 2014 р. Сніжнянський міський суд Донецької області у складі:
головуючого судді Кучми В.В.
при секретарі Гладир Ю.С., Гайтерової Я.М.,
за участю:
позивачки ОСОБА_1,
представника позивача за договором про правову допомогу ОСОБА_2,
представника відповідача за договором про правову допомогу ОСОБА_3,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду міста Сніжне Донецької області справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про відшкодування матеріальної шкоди, завданої внаслідок злочину, та стягнення щомісячних платежів,
До суду 04.12.2013 р. звернулась ОСОБА_1 із позовом до ОСОБА_4 про відшкодування матеріальної шкоди, завданої внаслідок злочину, та стягнення щомісячних платежів. Свої вимоги обґрунтовує наступним. Постановою Сніжнянського міського суду 06.09.2012 року кримінальна справа за обвинуваченням ОСОБА_4 за ч.1 ст. 286 КК України закрита у зв'язку з примиренням потерпілого та підсудного. ОСОБА_4 здійснив 19.05.2012 р. наїзд на пішохода ОСОБА_1, внаслідок чого ОСОБА_1 були спричинені тілесні ушкодження середньої тяжкості. Висновком міжрайонної медико-соціальної експертизи м. Тереза позивачці 11.09.2012 року була встановлена друга група інвалідності від загального захворювання на період з 11.10.2012 року по 11.10.2013 року. Причиною інвалідності є ушкодження опорно-рухового апарату. На підставі ст. 1195, 1197, 1202 ЦК України позивачка просить стягнути з відповідача матеріальну шкоду в розмірі 8613, 93 грн. та щомісячні виплати, починаючи з 01.10.2012 р. по 1 січня 2013 р. в розмірі 664,20 грн., а з 1 січня 2013р. по 688 грн. та витрати, понесені нею на оплату правової допомоги в розмірі 400 грн.
27 січня 2014р., 27 березня 2014р. позивачка вточнила позовні вимоги, зокрема, просить стягнути з відповідача матеріальну щкоду в розмірі 8496, 33 грн., та щомісячні виплати, починаючи з 01.10.2012 р. по 1 січня 2013 р. в розмірі 664,20 грн., а з 1 січня 2013р. по 688 грн., а потім - не менш 60% при кожному збільшенні розміру мінімальної заробітної плати та витрати, понесені нею на оплату правової допомоги в розмірі 350 грн.
В судовому засіданні позивачка ОСОБА_1 та її представник за договором про правову допомогу ОСОБА_2 підтримали свої вточнені позовні вимоги, надали пояснення аналогічні викладеним у позові.
Відповідач в судове засідання не з'явився, його інтереси представляв адвокат ОСОБА_3, який позов не визнав, вважає його безпідставним та необґрунтованим, оскільки він не підтверджений належними доказами.
Заслухавши сторони, дослідивши матеріали справи, суд прийшов до висновку, що позов задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Висновком міжрайонної медико-соціальної експертизі м. Тореза позивачці 11 вересня 2013 року повторно була встановлена друга група інвалідності від загального захворювання з
ураженням опорно-рухового апарату на період з 11 вересня 2013 року по 1 жовтня 2014 року (а.с.29).
В своїх позовних вимогах позивачка стверджує, що другу групу інвалідності вона отримала внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, винним у скоєнні якої, за її думкою, є відповідач.
Відповідно до ч. 2 ст.1187 Цивільного кодексу України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Згідно з п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 року № 6 "Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди" роз'яснено, що шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи, або коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, незалежно від наявності вини.
Таким чином, у даних правовідносинах - відшкодування шкоди, завданої внаслідок джерела підвищеної небезпеки під час дорожньо-транспортної пригоди, цивільна відповідальність покладається на заподіювача шкоди незалежно від вини, тобто діє презумпція вини особи, яка завдала шкоду.
Відповідно до ст. 129 Конституції України, ст. 10 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Згідно з ст. 60 ч. 2 ЦПК України сторони зобов'язані подати свої докази чи повідомити про них суд до або під час попереднього судового засідання у справі. Суд лише сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи.
Однак, не зважаючи на роз'яснення суду, позивачкою не надано будь-яких доказів на підтвердження того, що саме відповідач ОСОБА_4 є винним у здійсненні дорожньо-транспортної пригоди та, як наслідок, й у завданні їй шкоди, тобто не доведено наявність безпосереднього причинного зв'язку між заподіяною її здоров'ю шкодою та виною відповідача. Зокрема, у матеріалах справи відсутня постанова, на яку вона посилається як на підставу своїх позовних вимог, а саме Сніжнянського міського суду від 06.09.2012 року, за якою кримінальна справа за обвинуваченням ОСОБА_4 за ч.1 ст. 286 КК України закрита у зв'язку з примиренням потерпілого та підсудного.
Статтею 1195 ЦК встановлений порядок відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я. Передбачено, що фізична або юридична особа, яка завдала шкоди каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я фізичній особі, зобов'язана відшкодувати потерпілому заробіток (дохід), втрачений ним внаслідок втрати чи зменшення професійної або загальної працездатності, а також відшкодувати додаткові витрати, викликані необхідністю посиленого харчування, санаторно-курортного лікування, придбання ліків, протезування, стороннього догляду тощо. У разі каліцтва або іншого ушкодження здоров'я фізичної особи, яка в момент завдання шкоди не працювала, розмір відшкодування визначається виходячи з розміру мінімальної заробітної плати.
Стаття 1197 передбачає визначення заробітку (доходу), втраченого внаслідок каліцтва або іншого ушкодження здоров'я фізичної особи, яка працювала за трудовим договором. За змістом цієї статті розмір втраченого фізичною особою внаслідок каліцтва або іншого ушкодження здоров'я заробітку (доходу), що підлягає відшкодуванню, визначається у відсотках від середнього місячного заробітку (доходу), який потерпілий мав до каліцтва або іншого ушкодження здоров'я, з урахуванням ступеня втрати потерпілим професійної працездатності, а за її відсутності - загальної працездатності.
Позивачкою заявлено позовні вимоги, виходячи з розміру мінімальної заробітної плати, а не з середнього заробітку. Проте, свої доходи позивачка не підтвердила, як і ту обставину, чи перевищують її доходи розмір мінімальної заробітної плати.
Крім того, позивачкою в обґрунтування своїх вимог надано копію висновку судово-медичної експертизи № 481 від 26 липня 2013р., яка проводилась в приміщенні Донецького обласного бюро судово-медичної експертизи. Відповідно до цього висновку, на час проведення
експертизи у ОСОБА_1 є наслідки травми у вигляді компресійного переламу тіла 1 поперекового хребця, що зрісся, з порушенням функції хребта; закритого переламу правої плечової кістки із зміщенням, що зрісся, відкритого переламу ліктьового відростка лівої ліктьової кістки із зміщенням, що зрісся з комбінованими контрактурами обох ліктьових суглобів, у зв'язку з чим ступінь втрати її професійної працездатності становить 60% .
Суд не приймає висновок зазначеної експертизи, як належний доказ, оскільки з моменту її проведення сплинув значний строк, зокрема вісім місяців. За цей період стан здоров'я та, як наслідок, й ступінь втрати професійної працездатності позивачки міг змінитися.
Не зважаючи на пропозицію суду, позивачкою не заявлено клопотань про призначення експертиз, які б допомогли суду встановити стан її здоров'я, ступінь втрати професійної працездатності.
Відповідно до положень ст.11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Згідно зі ст.59 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні данні, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інші обставини, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюється на підставі пояснень сторін, третіх осіб, інших представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко-і відеозаписів, висновків експертів.
Статтею 60 ЦПК України передбачено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Протягом судового розгляду справи та аж до його завершення суд акцентував для сторін вичерпність подання всіх доказів на підтвердження тих обставин, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень. Однак, не зважаючи на роз'яснення та пропозиції суду, будь-яких доказів, які б підтвердили вчинення 19 травня 2012 року дорожньо-транспортної пригоди саме відповідачем вони не надали. Перешкод для цього вони не мали.
Отже, в судовому засіданні не знайшов підтвердження факт погіршення здоров'я позивачки внаслідок дій відповідача при дорожньо-транспортній пригоді, яка сталася начебто 19.05.2012 року, крім того, не доведено, що позивачка втратила чи зменшила професійну або загальну працездатність, а також понесла додаткові витрати, викликані необхідністю стороннього догляду.
Отже, позовні вимоги суд вважає безпідставними та необґрунтованими, тому задоволенню вони не підлягають.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 4, 10, 11, 59, 60, 88, 208, 209, 212, 213-215 ЦПК України, суд, -
В позові ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про відшкодування матеріальної шкоди, завданої внаслідок злочину, та стягнення щомісячних платежів відмовити.
Рішення може бути оскаржено учасниками процесу на протязі десяти днів з дня його проголошення до Апеляційного суду Донецької області через Сніжнянський міський суд Донецької області.
Суддя: В. В. Кучма