Справа № 2/10529/09
Провадження № 2/522/171/14
Іменем УКРАЇНИ
„17" лютого 2014 року
Приморський районний суд м. Одеси у складі:
головуючого - судді Погрібного С.О.,
за секретаря судового засідання - Малини-Муравенко В.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в м. Одесі цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна, визнання права особистої приватної власності, визнання особи такою, яка втратила право користування житловим будинком, усунення перешкод власнику, зняття з реєстрації за місцем проживання, за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ спільного майна, виділення частини житлового будинку, стягнення компенсації вартості частини спільного майна, виділення зі спільного майна частини предметів домашнього побуту, за позовом третьої особи з самостійними вимогами на предмет спору ОСОБА_3 до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про визнання права власності на частину земельної ділянки, -
Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 з вимогою про поділ спільного майна, визнання права особистої приватної власності, визнання особи такою, яка втратила право користування житловим будинком, усунення перешкод власнику, зняття з реєстрації за місцем проживання. Позивач просив визнати за ним право особистої приватної власності на таке майно: 2/3 частини житлового будинку, що знаходиться в АДРЕСА_1, та який складається з літ. «А», загальною площею 507,0 кв.м, та з огорожі №1-3 151,4 кв.м.; автотранспортний засіб марки «Лексус ЕS 350» кузов НОМЕР_2, державний номер НОМЕР_1.
Також просив визнати ОСОБА_2 такою, яка втратила право користування житловим будинком АДРЕСА_1, усунути перешкоди у користуванні вказаним будинком ОСОБА_1 та зняти з реєстрації ОСОБА_2 з адреси: АДРЕСА_1. В обґрунтування позову посилався на наступне. Починаючи з 18 серпня 1983 року до 16 жовтня 2009 року сторони перебували у шлюбі. За час шлюбу подружжям набуто майно, у тому числі, земельна ділянка, площею 0,0894 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1, житловий будинок, який знаходиться за цією ж адресою, та легковий автомобіль марки «Лексус ЕS 350», кузов НОМЕР_2, державний номер НОМЕР_1, право власності на зазначене майно підтверджується відповідними правовстановлюючими документами. Також у колишнього подружжя існують спільні борги за кредитним договором, зобов'язання за якими позивач взяв на себе та продовжує здійснювати виплати банку. Таким чином, оскільки майно придбане в період перебування сторін у зареєстрованому шлюбі, позивач звернувся із зазначеними позовними вимогами до суду.
Відповідачка ОСОБА_2 13 вересня 2013 року звернулася до суду з зустрічною позовною заявою до ОСОБА_1, за участі третьої особи - ОСОБА_3, з вимогою про поділ спільного майна, виділення частини житлового будинку в натурі, стягнення компенсації вартості частини спільного майна, поділ спільного майна та передачі їй частини предметів домашнього побуту. Відповідач, за уточненими позовними вимогами, наданими суду 07 лютого 2014 року, просила: виділити їй 1/3 частину житлового будинку, загальною площею 507,0 кв.м., розташованого по АДРЕСА_1, з урахуванням меж належної їй на праві власності земельної ділянки, площею 0,047 га, розташованої по АДРЕСА_1; стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 компенсацію вартості 1/2 частини автомобіля «Лексус ЕS 350», кузов НОМЕР_2, державний номер НОМЕР_1, у розмірі 140 175 (сто сорок тисяч сто сімдесят п'ять) 00 гривень; виділити їй предмети домашнього побуту на загальну суму 30 000,00 грн., а саме:
- спальний меблевий гарнітур «Мобила», виробництва Республіки Молдова, 1994 року випуску, з натуральної деревини, що складається з двоспального ліжка, двох приліжкових тумб, двостулкової шафи, трюмо із дзеркалом і пуфа, що разом складається з 6 предметів, вартість в 2000,0 грн.;
- столовий гарнітур, виробництва Республіка Румунія, 1997 року випуску, з натуральної деревини дубу, що складається із шафи для посуду, бару, двох комодів для постільної білизни, разом з шести предметів, вартість в 8 450,0 грн.;
- диван-ліжко із замші, червоного кольору, 2008 року випуску, вартість в 4 000,0 грн.;
- холодильник «PHILIPS», білого кольору, 1995 року випуску, вартість 1 700,0 грн.;
- кольоровий плазмовий телевізор марки «PHILIPS», 2007 року випуску, вартість 6 800,0 грн.;
- пристрій домашній кінотеатр марки «PHILIPS», 2007 року випуску, вартістю 3 500,0 грн.;
- підставка під телевізор із ДСП зі скляними дверцятами, 2006 рік випуску, вартістю 500,0 грн.;
- кольоровий телевізор марки «LG», 2004 року випуску, вартістю 1 000,0 грн.;
- тостер «PHILIPS», 1994 року випуску, вартістю 100,0 грн.;
- праска «Ellenberg», 2007 року випуску, вартістю 100,0 грн.;
- фен «PHILIPS», 2007 року випуску, вартістю 100,0 грн.;
- кухонний посуд, разом в кількості 120 предметів на загальну суму 500,0 грн.;
- телефонний апарат «Sony», 2004 року випуску, вартістю 250 грн.;
- швацька машина марки «GANOME MUEXCEL», 2002 року випуску, вартістю 1 000,0 грн.; а також стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати сплачені нею.
В обґрунтування позову посилалася на наступне. Починаючи з 18 серпня 1983 року до 16 жовтня 2009 року сторони перебували у шлюбі. За час шлюбу подружжям набуто майно, яке підлягає розподілу між колишнім подружжям. Також зазначила, що земельна ділянка площею 0,047 га, яка розташована по АДРЕСА_1, належить їй на праві приватної власності (відповідно до договору дарування від 11 квітня 2002 року) і не може бути об'єктом права спільної сумісної власності сторін, а відтак не підлягає розподілу. Додатково відповідачка вказала, що кредитні зобов'язання, що залишились у колишнього подружжя, повинні виконуватись лише позивачем, оскільки кредитний договір № 30/115- від 25 травня 2007 року укладений в інтересах його підприємницької діяльності.
Третя особа ОСОБА_3 08 жовтня 2013 року звернувся до суду з самостійними вимогами на предмет спору до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з вимогою про визнання права власності на частину земельної ділянки. У поданому позові просив визнати, що земельна ділянка, площею 0,0894 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1, перебуває у спільній частковій власності ОСОБА_3, ОСОБА_1 та ОСОБА_2; визнати право власності на 1/3 частину земельної ділянки, загальна площа якої 0,0894 га, що розташована за адресою АДРЕСА_1, за ОСОБА_3; стягнути з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 судовий збір сплачений позивачем. В обґрунтування позову третя особа посилався на наступне. З 18 серпня 1983 року по 16 жовтня 2009 року відповідачі за вказаним позовом перебували у шлюбі. 20.06 2002 року ОСОБА_1 подарував ОСОБА_3 1/3 частину житлового будинку, що знаходиться у місті Одесі по вулиці Червоних Зір, 10/1. На думку третьої особи, разом з переходом права власності на частину житлового будинку, до нього відповідно до правила статті 120 ЗК України перейшло право власності на таку саму частину й земельної ділянки, на якій розташований це будинок. Втім, на порушення прав третьої особи як власника частини земельної ділянки 11.04.2002 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 був укладений договір дарування ? частини земельної ділянки, площею відповідно 0,047 га. На підставі цього третя особа зазначила, що житловий будинок належить на праві часткової власності ОСОБА_1 та позивачу - ОСОБА_3, а право власності на земельну ділянку неправомірно зареєстрована за ОСОБА_1 та ОСОБА_2, що порушує його права та законні інтереси як власника.
У судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 ОСОБА_4 позовні вимоги підтримала у повному обсязі, наполягала на їх задоволені, позов третьої особи ОСОБА_3 визнала у повному обсязі, проти задоволення зустрічного позову ОСОБА_2 - заперечувала в повному обсязі.
Представник відповідача ОСОБА_2 ОСОБА_5 заявлені позовні вимоги підтримав, наполягав на їх задоволені, проти задоволення інших позовів по справі заперечував.
Інші учасники судового слухання у судове засідання не з'явилися, про дату, час та місце судового засідання повідомлялися в установленому законом порядку, поважних причин неявки в судове засідання суду не представили.
Суд вислухав пояснення представників сторін, дослідив матеріали справи, за наслідками чого вважає, що позов ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню, позов ОСОБА_3 підлягає частковому задоволенню, позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про виділення зі спільного майна подружжя частини предметів домашнього побуту - підлягає задоволенню у повному обсязі, у задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ спільного майна, виділення частини житлового будинку, стягнення компенсації вартості частини спільного майна - не підлягаю задоволенню в повному обсязі.
Судом встановлені такі фактичні обставини на підставі представлених письмових доказів.
Сторони ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі з 18 серпня 1983 року до 16 жовтня 2009 року. Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 16 жовтня 2009 року вказаний шлюб між сторонами розірвано.
Щодо розміру спільного майна колишнього подружжя, що підлягає поділу.
За час перебування у шлюбі сторонами набуто право власності на таке майно.
1. Земельна ділянка, площею 0,0894 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1, була придбана 15 березня 2001 року під час перебування сторін у шлюбі. Підтвердженням цього є нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу, зареєстрований за №5-339 (бланк АВН № 820367), та зареєстрований в книзі записів договорів купівлі-продажу земельних ділянок. Земельна ділянка була оформлена на ім'я ОСОБА_1 згідно з державним актом, серія ІІ-ОД №026811 від 20.11.2001 року, що зареєстрований в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 1151/6252 від 20 листопада 2001 року.
20.06.2002 року ОСОБА_1, діючи за згодою іншого співвласника ОСОБА_2, подарував ОСОБА_3 1/3 частину житлового будинку з надвірними спорудами, що знаходиться в АДРЕСА_1 на земельній ділянці, площею 0,0894 га, яку придбав ОСОБА_1 в 2001 році. На підтвердження цього факту між сторонами оформлений нотаріально посвідчений договір дарування, зареєстрований в реєстрі за №5-1001 від 20.06.2002 року, бланк АЕК №529314, право власності зареєстроване в Комунальному підприємстві «ОМБТІ та РОН» 01.07.2002 року за № 261 стр.24 р40929. На підставі цього, ОСОБА_3 став власником 1/3 частини житлового будинку з надвірними спорудами за адресою: АДРЕСА_1.
Відповідно до частини 4 статті 120 ЗК України в редакції Закону України від 25 жовтня 2001 року № 2768-III, що була чинною на момент укладення зазначеного договору дарування від 20.06.2002 року, при переході права власності на будівлю та споруду до кількох осіб право на земельну ділянку визначається пропорційно часткам осіб у вартості будівлі та споруди, якщо інше не передбачено у договорі відчуження будівлі і споруди. Таким чином, ОСОБА_3, набувши право власності на 1/3 частину житлового будинку з надвірними спорудами, набув право власності й на 1/3 частину земельної ділянки пропорційно його частці.
З огляду на наведене суд дійшов висновку, що під час поділу спільного сумісного майна у вигляді земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1, який відбувається між колишнім подружжям ОСОБА_3, не має враховуватися майно, що в установленому законом порядку не відноситься спільного майна подружжя.
Також судом враховано, що подружжя мало право здійснювати поділ лише 2/3 частин зазначеної ділянки за договором від 11 квітня 2002 року. Так, між подружжям ОСОБА_1 та ОСОБА_2 11 квітня 2002 року укладений нотаріально посвідчений договір дарування 1/2 частини зазначеної земельної ділянки, що стосувався 0,0447 га (зареєстрований в реєстрі за №1505, бланк АЕІ №713867), в зв'язку з виконанням якого ОСОБА_2 отримано державний акт РІ№468367 від 17.06.2002 року на відповідну частину спірної земельної ділянки.
Ці обставини щодо порушення прав та інтересів на той час неповнолітнього ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, встановлені іншим судовим рішенням, постановленим по цій справі, - ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області від 15 травня 2013 року. Зокрема, цим рішенням встановлено, що ОСОБА_3 в результаті дій сторін у цій справі, його батьків, був позбавлений права власності на земельну ділянку, на яку має право пропорційно розміру частки у праві на розташований на ній житловий будинок (том І, а.с. 189-190).
З огляду на наведене, згідно з правилом частини 3 статті 61 ЦПК України, встановлені вказаним судовим рішенням обставини не підлягають повторному доведенню в цьому процесі.
Для оцінки правомірності договору про дарування, укладеного між сторонами 11 квітня 2002 року, в частині ущемлення прав неповнолітнього, має бути застосовані положення частини 1 статті 48 ЦК УРСР 1963 року. За цим правилом недійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону, в тому числі ущемлює особисті або майнові права неповнолітніх дітей (із змінами, внесеними згідно з Указом Президії Верховної Ради Української РСР від 28.01.91 року № 660-XII).
Таким чином умови цієї угоди в частині неврахування прав та інтересів неповнолітнього стосовно спірної земельної ділянки є нікчемними, тобто недійсними, тому суд має роз'яснити це рішення, вказавши, що площі земельних ділянок, що належать на праві власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1, підлягають зменшенню на 1/3 частину відповідно, та складатимуть після набрання чинності цим рішення по 0,0298 га в кожного.
2. Житловий будинок, що знаходиться в АДРЕСА_1, необхідно вважати таким, що належить трьом співвласникам у рівних частках - по 1/3 частці кожному - ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3. Цей житловий будинок з надвірними спорудами має загальну площу 507 кв.м, житлову - 126,8 кв.м, огорожу, позначену в технічному паспорті під №1-3, первинно розташований на земельній ділянці площею 894 кв.м.
Право власності на зазначений будинок зареєстровано за ОСОБА_1, згідно з свідоцтвом про право власності на домоволодіння, виданим Управлінням житлово-комунального господарства Одеського міськвиконкому 19 квітня 2002 року.
Як встановлено судом, 20 червня 2002 року ОСОБА_1 подарував ОСОБА_3 1/3 частину вказаного будинку, що підтверджується нотаріально посвідченим договором дарування, зареєстрованим в реєстрі за №5-1001 від 20.06.2002 року (бланк АЕК №529314), право власності зареєстроване в Комунальному підприємстві «ОМБТІ та РОН» 01.07.2002 року за № 261 стр.24 р40929.
На підставі наведеного, на праві спільної сумісної власності подружжя належать 2/3 частини зазначеного будинку (за вирахування 1/3 частини, що належить ОСОБА_3 на підставі договору дарування №5-1001 від 20.06.2002 року). Грошова оцінка цієї частини майна становить в еквіваленті 270 400,00 доларів США, що на день ухвалення рішення складає 2 336 391 (два мільйони триста тридцять шість тисяч триста дев'яносто один) гривень 20 копійок.
Жодна зі сторін не заперечувала проти такої оцінки майна, погодившись з такою оцінкою вказаного спірного майна, відповідно до умов мирової угоди від 07 жовтня 2009 року.
3. Право власності на автотранспортний засіб - на легковий автомобіль марки «Лексус ЕS 350», кузов НОМЕР_2, державний номер НОМЕР_1, зареєстровано за ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу, серія ВНС № 073207, виданого РЕВ 1-го МРЕВ ДАІ ГУМВС України в Одеській області. Грошова оцінка автомобіля складає в еквіваленті 35 000,00 доларів США, що на день ухвалення рішення складає 302 417 гривень 50 копійок. Сторони погодилися з такою оцінкою вказаного спірного майна, відповідно до мирової угоди від 07 жовтня 2009 року, підтвердили свою позицію під час нового судового розгляду.
Цей автомобіль є спільним майном, а тому відповідачка вправі вимагати отримання компенсації за вартість належної їй частки, оскільки це майно за визначенням є неподільним в натурі.
Щодо оцінки спільності боргових зобов'язань колишнього подружжя.
Під час встановлення розміру спільного майна та його поділу суд має також врахувати й боргові зобов'язання позивача, що виникли під час перебування у шлюбі.
В цьому висновку суд має виходити з того, що борги за кредитними зобов'язаннями визнані спільними за взаємною згодою сторін. Це знайшло свій прояв у договорі, укладеному сторонами 10 вересня 2010 року, зокрема, в цьому договорі сторони узгодили у п. 1, що борг по отриманим кредитам на загальну суму 154 385,50 (сто п'ятдесят чотири тисячі триста вісімдесят п'ять гривень 50 копійок) гривень та 286 870,10 (двісті вісімдесят шість тисяч вісімсот сімдесят доларів США 10 центів США) доларів США - відноситься до спільного майна подружжя. Цей договір недійсним судом не визнаний, сторонами не оспорювався, підстав вважати його нікчемним цим судом не виявлено.
Додатково домовленість про такий статус боргових зобов'язань за кредитами одного з подружжя міститься в мировій угоді, укладеній сторонами 7 жовтня 2009 року (том І, а.с. 67-70). Ця мирова угода є правочином, а тому її чинність втрачається в разі визнання її недійсною повністю або частково. Хоча ухвала суду про визнання цієї угоди судом й була скасована судом апеляційної інстанції, втім висновки останнього не стосувалися положень про спільний характер боргових зобов'язань подружжя.
Одночасно, суд має виходити з того, що банківські кредити були отримані подружжям під час перебування у шлюбі, мета їх надання носила споживчий характер, при цьому, обставини, на які посилалася сторона відповідача в якості заперечень проти позову в частині твердження, що отримані за кредитом кошти не були використані на потреби сім'ї, не знайшли свого належного обґрунтування та доведення належним чином. З огляду на це, такі обставини не можуть вважатися судом встановленими.
Отже, в оцінці розміру спільного майна подружжя підлягають врахуванню, як від'ємна величина, також й борги за отриманими подружжям банківськими кредитами, заборгованість за якими станом на 07 жовтня 2009 року становила 2 443 608,10 гривень. Враховуючи, що сторони визнали ці борги спільними (а.с. 67 том І), мирова угода судом не визнана недійсною, тому під час поділу майна та під час оцінки розміру компенсації мають бути враховані також й ці зобов'язання, що підлягають поділу порівну між колишнім подружжям.
Щодо оцінки договору дарування від 11 квітня 2002 року.
Предметом цього договору є земельна ділянка,площею 894 кв.м., розташована за адресою: АДРЕСА_1.
Попередньо в цьому рішення суд дійшов висновку про те, що ця угода є частково недійсною в частині позбавлення прав неповнолітнього ОСОБА_3 прав на 1/3 частину цієї ділянки в силу порушення правила частини 1 статті 48 ЦК УРСР 1963 року.
Оцінюючи цей договір в іншій частини своїх вимог, суд має констатувати, що його правова природа не відповідає обраній назві.
За договором дарування одна сторона передає безоплатно другій стороні майно у власність (ч. 1 ст. 243 ЦК УРСР), таким чином дарувальник за цим договором має бути власником дарунку, який в результаті його виконання переходить у власність обдарованого - нового власника. Втім, у відповідності до розглядуваного договору ОСОБА_2 є одночасно і дарувальником, і обдаровуваною особою. Це пояснюється тим, що відповідачка підписала цей договір і в якості відчужувача, і в якості набувача цієї ділянки, що протирічить природі відносин із дарування. Наведене дозволяє судові дійти висновку про те, що договір дарування є удаваним правочином, що має на меті приховати іншу угоду, яку сторони мали на меті укласти в дійсності. Такою угодою є договір про поділ спільного майна між подружжям.
За правилом частини 2 статті 58 ЦК УРСР, якщо угода укладена з метою приховати іншу угоду (удавана угода), то застосовуються правила, що регулюють ту угоду, яку сторони дійсно мали на увазі.
Згідно з правилом частини 2 статті 58 ЦК УРСР, застосовуючи до спірних правовідносин правила про угоду, яку сторони дійсно мали на увазі, суд має розглядати зазначений договір дарування від 11 квітня 2002 року в якості договору про поділ 2/3 частин зазначеної ділянки між двома співвласниками порівну. За цим правилом кожний із співвласників має отримати у власність по 298 кв.м. цієї ділянки. В решті умов цей договір є недійсним та не породжує наслідків, такими умовами передбачених.
Згідно із ч. 1 ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини самостійного заробітку (доходу).
Згідно із ст. 70 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини ти чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Беручи до уваги те, що зобов'язання за кредитним договором ОСОБА_1 взяв на свій рахунок та продовжує здійснювати виплати банку, суд дійшов висновку про можливість здійснення поділу спільного майна колишнього подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 шляхом визнання за ОСОБА_1 права особистої приватної власності на 2/3 (дві третіх) частини домоволодіння, розташованого за адресою: АДРЕСА_1, що в цілому складається з одного житлового будинку під літ. «А», загальною площею 507,0 кв.м., житловою площею 126,8 кв.м., визнання за ОСОБА_1 права особистої приватної власності на автомобіль марки «LEXUS ES 350», кузов НОМЕР_2, державний номер НОМЕР_1, та шляхом визнання за ОСОБА_2 права власності на предмети домашнього побуту.
Такий варіант поділу враховуватиме інтереси сторін, не порушуватиме їх права та законні інтереси, розмір компенсації вартість частини спільного майна, на яку вправі претендувати відповідачка - ? частини автомобіля та 1/3 частини житлового будинку - має бути зменшений на ? частину боргових зобов'язань подружжя, що є спільними. Враховуючи, що розмір компенсації вартості частини у спільному майні подружжя не перевищує розміру ? частини їх визнаних боргових зобов'язань, суд має відмовити у задоволенні позову відповідача про виділ в натурі частини зі спільного майна.
Разом з тим, сторона позивача не спростувала під час судового розгляду обґрунтованість вимог відповідачки про виділення їй частини спільного майна зі складу предметів домашнього побуту, ці вимоги суд визнає обґрунтованими, що є підставою для їх задоволення в повному обсязі.
Враховуючи визнання ОСОБА_1 позовних вимог ОСОБА_3, що оцінюється в якості визнання стороною факту порушення прав неповнолітнього та є доказом досягнення між сторонами консенсусу у врегулюванні вказаного спору, беручи до уваги, що судом не виявлено свідчень того, що такі дії суперечать закону або зачіпають прав та законних інтересів інших осіб, відповідають правовій позиції суду апеляційної інстанції, сформульованій в ухвалі суду від 15 травня 2013 року, суд не вбачає перешкод для врахування таких дій сторін та вважає за можливе визнати за ОСОБА_3 право приватної власності на 1/3 (одну третю) частину земельної ділянки, площею 0,0298 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_1, обраховуючи її розмір від загальної площі цієї ділянки розміром в 0,0894 га.
У задоволенні решти позовних вимог сторін суд відмовляє з причини їх безпідставності та неналежного обґрунтування.
Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦК України у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.
Згідно ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися в суд за захистом свого цивільного права у випадку його порушення з вимогою про визнання права.
Згідно ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільну справу в межах заявлених вимог і на підставі представлених сторонами доказів.
Керуючись ст. ст. 60, 70 Сімейного кодексу України, ст. ст. 16, 364, 372 Цивільного кодексу України, ст. ст. 10, 11, 174, 212-215 Цивільного процесуального кодексу України, СУД -
Позов ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Здійснити поділ спільного майна колишнього подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2:
- визнати за ОСОБА_1 право особистої приватної власності на 2/3 (дві третіх) частини домоволодіння, розташованого за адресою: АДРЕСА_1, що в цілому складається з одного житлового будинку під літ. «А», загальною площею 507,0 кв.м., житловою площею 126,8 кв.м.;
- визнати за ОСОБА_1 право особистої приватної власності на автомобіль марки «LEXUS ES 350», кузов НОМЕР_2, державний номер НОМЕР_1.
Визнати ОСОБА_2 такою, яка втратила право користування житловими приміщеннями в домоволодінні, розташованому за адресою: АДРЕСА_1.
Встановити порядок виконання цього рішення, визначивши, що це рішення є підставою для відповідного уповноваженого органу державної влади негайно з набранням цим рішенням законної сили для зняття ОСОБА_2 з реєстраційного обліку місця проживання за адресою: АДРЕСА_1.
Позов ОСОБА_3 - задовольнити частково.
Визнати за ОСОБА_3 право приватної власності на 1/3 (одну третю) частину земельної ділянки, площею 0,0298 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_1, обраховуючи її розмір від загальної площі цієї ділянки розміром в 0,0894 га.
Роз'яснити це рішення суду, вказавши, що площі земельних ділянок, що належать на праві власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1, підлягають зменшенню на 1/3 частину відповідно, та складатимуть після набрання чинності цим рішення по 0,0298 га в кожного.
Позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про виділення зі спільного майна подружжя частини предметів домашнього побуту - задовольнити.
Визнати за ОСОБА_2 право власності на такі предмети домашнього побуту:
- спальний меблевий гарнітур «Мобила», виробництва Республіки Молдова, 1994 року випуску, з натуральної деревини, що складається з двоспального ліжка, двох приліжкових тумб, двостулкової шафи, трюмо із дзеркалом і пуфа, що разом складається з 6 предметів, вартість в 2000,0 грн.;
- столовий гарнітур, виробництва Республіка Румунія, 1997 року випуску, з натуральної деревини дубу, що складається із шафи для посуду, бару, двох комодів для постільної білизни, разом з шести предметів, вартість в 8 450,0 грн.;
- диван-ліжко із замші, червоного кольору, 2008 року випуску, вартість в 4 000,0 грн.;
- холодильник «PHILIPS», білого кольору, 1995 року випуску, вартість 1 700,0 грн.;
- кольоровий плазмовий телевізор марки «PHILIPS», 2007 року випуску, вартість 6 800,0 грн.;
- пристрій домашній кінотеатр марки «PHILIPS», 2007 року випуску, вартістю 3 500,0 грн.;
- підставка під телевізор із ДСП зі скляними дверцятами, 2006 рік випуску, вартістю 500,0 грн.;
- кольоровий телевізор марки «LG», 2004 року випуску, вартістю 1 000,0 грн.;
- тостер «PHILIPS», 1994 року випуску, вартістю 100,0 грн.;
- праска «Ellenberg», 2007 року випуску, вартістю 100,0 грн.;
- фен «PHILIPS», 2007 року випуску, вартістю 100,0 грн.;
- кухонний посуд, разом в кількості 120 предметів на загальну суму 500,0 грн.;
- телефонний апарат «Sony», 2004 року випуску, вартістю 250 грн.;
- швацька машина марки «GANOME MUEXCEL», 2002 року випуску, вартістю 1 000,0 грн., зобов'язавши ОСОБА_1 передати ці предмети ОСОБА_2.
У задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ спільного майна, виділення частини житлового будинку, стягнення компенсації вартості частини спільного майна - відмовити в повному обсязі.
У задоволенні інших позовних вимог - відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
СУДДЯ: С.О. Погрібний
17.02.2014