Справа №591/10380/13-ц Головуючий у суді у 1 інстанції - Міліціанов Р. В.
Номер провадження 22-ц/788/546/14 Суддя-доповідач - Криворотенко В. І.
Категорія - 27
26 березня 2014 року м. Суми
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Сумської області в складі:
головуючого - Криворотенка В. І.,
суддів - Сибільової Л. О., Маслова В. О.,
з участю секретаря судового засідання - Назарової О.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою Приватного підприємства «Грандфінресурс»
на заочне рішення Зарічного районного суду м. Суми від 16 грудня 2013 року
у справі за позовом ОСОБА_3 до Приватного підприємства «Грандфінресурс» про визнання недійсним договору та відшкодування збитків, стягнення моральної шкоди,-
У листопаді 2013 року позивач звертаючись з позовом та посилаючись на умисні дії відповідача просила: визнати укладений між ними договір недійсним, стягнути з відповідача матеріальну шкоду у розмірі 4 000 грн. та 400 грн. на відшкодування моральної шкоди.
Рішенням Зарічного районного суду м. Суми від 16 грудня 2013 року позов задоволено частково. Визнано недійсним договір №222669 від 10 жовтня 2013 року з додатками до нього №1 та №2.
Стягнуто з ПП «Грандфінресурс» на користь ОСОБА_3 2000 грн. сплачених останньою за зазначеним договором, вирішено питання щодо судового збору.
В апеляційній скарзі відповідач посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права просить рішення суду першої інстанції скасувати і ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову. При цьому посилається на невірну оцінку судом характеру угоди, в тому числі прав та обов'язків сторін.
Заслухавши суддю доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає виходячи з наступного.
Як встановлено судом і вбачається з матеріалів справи, 10 жовтня 2013 року між сторонами було укладено договір №222669 разом з додатками до нього (а.с.6-11). Відповідно до умов договору відповідач зобов'язався вчинити від імені та за рахунок учасника - позивача певні юридичні дії, спрямовані на отримання грошових коштів, в тому числі: сформувати Реєстр учасників, забезпечити його адміністрування, організовувати та проводити захід по розподілу грошового фонду, надати учаснику відповідну суму у позику; надавати інші послуги. Також зазначеним договором та додатком № І до нього передбачені обов'язки учасника, зокрема, сплатити одноразовий комісійний внесок.
Відповідно до термінів, викладених в Додатку № 2 Договору, програма «Альянс Україна» базується на створенні реєстрів учасників, метою яких є отримання грошових сум, у порядку та на умовах, передбачених Договором та Додатками до нього.
Згідно ст. 4 умов програми «Альянс Україна» Додатку № 2 до договору № 222669, передбачений порядок проведення заходу по розподілу грошового фонду та порядок проведення заходу згідно заяви. За їх змістом вбачається, що рішення про надання грошової суми позивачу залежить лише від волі відповідача, який сам на власний розсуд приймає таке рішення. Процедура прийняття рішення про надання грошової суми є непрозорою, а інформація щодо результатів проведених конкурсів та осіб, які отримали дозвіл на грошову суму є конфіденційною і не може бути перевірена позивачем.
Позивачем на рахунок відповідача було сплачено одноразовий комісійний внесок в розмірі 2000 грн., що підтверджується доказами наявними в матеріалах справи (а.с.12).
Вказані факти з достатньою повнотою встановлені судом першої інстанції на підставі належним чином зібраних, досліджених та оцінених доказів.
Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без зміни, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Суд першої інстанції вірно з'ясував спірні правовідносини, всебічно встановив обставини, що мають значення для справи у відповідності з ч. 1 ст. 212 ЦПК України.
Частково задовольняючи позов місцевий суд дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для визнання недійсним спірного договору укладеного між сторонами, з врахуванням ч. 1 ст. 203, ч. 1,3 ст. 215 ЦК України, оскільки відповідач не мав відповідної ліцензії для надання послуг фінансового характеру.
Пунктом 3 частини 1 ст. 9 Закону «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» передбачено, що відповідно до спеціальних законів ліцензуванню підлягає господарська діяльність, зокрема, із надання фінансових послуг.
Згідно з пунктами 1, 5 ч. 1 ст. 1 Закону «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» під фінансовою установою слід розуміти юридичну особу, яка відповідно до закону надає одну чи декілька фінансових послуг, а також інші послуги (операції), пов'язані з наданням фінансових послуг, у випадках, прямо визначених законом, та внесена до відповідного реєстру в установленому законом порядку.
Фінансова послуга - це операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів.
Законом України від 2 червня 2011 року № 3462-VI «Про внесення змін до деяких законів України щодо регулювання ринків фінансових послуг» (далі Закон - № 3462), що набув чинності з 8 січня 2012 року, ст. 4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» доповнено пунктом 11-1, відповідно до якого діяльність із адміністрування фінансових активів для придбання товарів у групах віднесено до переліку фінансових послуг, яка підлягає ліцензуванню.
Відповідно до п. 4 розділу II Прикінцевих положень Закону №-3462-VI спеціально уповноваженому органу виконавчої влади у сфері регулювання ринків фінансових послуг приписано в шестимісячний строк з дня опублікування цього Закону розробити та затвердити ліцензійні умови для здійснення діяльності адміністрування фінансових активів для придбання товарів у групах.
Відповідно до пункту 3 Прикінцевих положень Закону № 3462-VI фінансові установи зобов'язані протягом одного року з дня набрання чинності цим Законом привести свою діяльність у відповідність із вимогами цього Закону.
Зі місту договору укладеного між сторонами вбачається, що діяльність ПП «Грандфінресурс» є фактично діяльністю з надання фінансових послуг, відповідної ліцензії на провадження діяльності з адміністрування фінансових активів для придбання товарів у групах, на момент укладення договору з позивачем підприємство не мало, до Державного реєстру фінансових установ не внесено.
Посилання апелянта на те, що він не надає фінансової послуги і відповідно його діяльність не потребує ліцензії, спростовуються фактичними обставинами справи та наявними у справі доказами.
Інші доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків суду першої інстанції та не дають підстав для скасування судового рішення.
За таких обставин, коли суд ухвалив рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права підстав для його зміни чи скасування колегія суддів не вбачає.
Керуючись ст. 303, п.1 ч.1 ст. 307, ст.ст. 308, 313, 314, 315, 317,319 ЦПК України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу представника Приватного підприємства «Грандфінресурс» відхилити.
Рішення Зарічного районного суду м. Суми від 16 грудня 2013 року в даній справі залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і з цього часу протягом двадцяти днів може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.
Головуючий -
Судді -