Справа № 552/8456/13-ц
Номер провадження 22-ц/786/847/14
Головуючий у 1-й інстанції Яковенко Н. Л.
Доповідач Чічіль В. А.
13 березня 2014 року м. Полтава
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Полтавської області у складі:
Головуючого: судді Чічіля В.А.,
Суддів: Кузнєцової О.Ю., Хіль Л.М.,
за участю секретаря: Самойлової М.Д.,
розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Полтаві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Київського районного суду м. Полтави від 22 січня 2014 року по справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,-
У грудні 2013 року ПАТ «Укрсоцбанк» звернулось до суду з позовом, у якому зазначало, що за умовами кредитного договору №710/2624/25-Ф від 30 березня 2006 року ОСОБА_1 отримав кредит у сумі 22 900,00 євро на придбання автомобіля Fiat Ducato, рік випуску 2005, з кінцевим строком повернення грошових коштів до 20 березня 2011 року.
Позичальник належним чином не виконав взятих на себе зобов'язань, тому банк просив стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором, що виникла станом на 19 вересня 2013 року, та складається з: заборгованості за тілом кредиту у сумі 6 992,67 євро, заборгованості по відсоткам у сумі 2 569,16 євро, пені за несвоєчасне виконання зобов'язань за договором у сумі 12 764,78 грн., пені за несвоєчасне повернення відсотків - 4 940,44 грн.
Рішенням Київського районного суду м. Полтави від 22 січня 2014 року позов задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Укрсоцбанк» заборгованість станом на 27 травня 2013 року за договором кредиту №710/2624/25-Ф від 30 березня 2006 року в сумі 9 561,83 євро, пеню в розмірі 17 705,22 грн.
Вирішено питання стягнення судових витрат.
В апеляційному порядку рішення місцевого суду оскаржено ОСОБА_1, посилаючись на порушення і неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального права, просить зазначене рішення суду першої інстанції скасувати, та ухвалити нове рішення про часткове задоволення позову.
В апеляційній скарзі вказує, що місцевий суд не залучив до участі у справі в якості співвідповідача майнового поручителя та не перевірив розрахунок заборгованості, зокрема, щодо цільового використання платежів, що ним сплачувались для погашення кредиту та наявність у банку відповідних дозволів на валютні операції.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення місцевого суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що скаргу слід відхилити.
Відповідно до ст. 308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Згідно ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Як убачається з матеріалів справи та вірно встановлено місцевим судом, що 30 березня 2006 року між АКБСР «Укрсоцбанк» (правонаступник - ПАТ «Укрсоцбанк») та ОСОБА_1 укладено договір кредиту №710/2624/25-Ф, за умовами якого позивач надав відповідачу грошові кошти в сумі 22 900,00 євро зі сплатою 10,3 % річних за затвердженим графіком повернення заборгованості.
30 вересня 2008 року між сторонами укладено додаткову угоду №б/н до вищевказаного договору кредиту про зміну процентної ставки за користування кредитом до 13,3%.
10 лютого 2009 року АКБСР «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1 уклали договір № 710/2624/3 про внесення змін до договору кредиту та домовилися, що позивач надає відповідачу грошові кошти в сумі 9 912,00 євро зі сплатою 13,3 % річних з порядком погашення, згідно із затвердженого графіку.
У силу положень ст. ст. 526, 527, 530 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та у встановлений у зобов'язанні строк (термін) його виконання.
Порушенням зобов'язання, з огляду на зміст ст. 610 ЦК України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.
За приписами ст. 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів.
Статтею 549 ЦК України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. При цьому, пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Станом на 27 травня 2013 року внаслідок невиконання ОСОБА_1 взятих на себе зобов'язань, за договором кредиту №710/2624/25-Ф від 30 березня 2006 року рахується заборгованість у сумі 9 561,83 євро, що складається з: 6 992,67 євро заборгованості за кредитом, 2 569,16 євро заборгованості за відсотками.
Крім того, ПАТ «Укрсоцбанк» нарахував пеню за несвоєчасне повернення кредиту у сумі 12 764,78 грн. та пеню за несвоєчасне повернення відсотків у сумі 4 940,44 грн.
З урахуванням того, що відповідачем не спростовано наданий банком розрахунок заборгованості за кредитним договором та не надано доказів в обґрунтування його неправильності, місцевий суд дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог та стягнення з боржника на користь банку заборгованості зі сплати основного боргу, відсотків за користування кредитом та сплату штрафних санкцій за неналежне виконання зобов'язань.
Перевіряючи доводи апеляційної скарги, що сплачені в рахунок погашення заборгованості за кредитом у сумі 5 582,00 євро зараховані банком не за цільовим призначенням платежу, колегія суддів виходить з наступного.
Згідно п. 2.5 договору кредиту, у разі наявності простроченої заборгованості за кредитом та несплачених процентів за його використання, кошти в першу чергу направляються на сплату прострочених процентів за його використання.
Як убачається з розрахунку заборгованості, що згідно квитанції №FJB1229271000202 від 18 жовтня 2012 року відповідачем перераховано в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором 5 582,00 євро, після чого банком на погашення несплачених процентів направлено 2 722,67 євро (а.с. 53), в рахунок погашення тіла кредиту - 2 859,33 євро (а.с. 51), що відповідає умовам п. 2.5 договору.
Безпідставним є також твердження апелянта щодо невідображення у розрахунку заборгованості 58 537,41 грн., отриманих банком від реалізації заставного автомобіля марки Fiat Ducato, оскільки саме ця сума (еквівалентно 5 582,00 євро), що була виручена ОСОБА_1 від добровільної реалізації заставного майна, була перерахована ним на погашення тіла кредиту та відсотків, відповідно до квитанції №FJB1229271000202 від 18 жовтня 2012 року (а.с. 75).
Посилання апелянта на відсутність у банку генеральної ліцензії та письмового дозволу на здійснення валютних операції не заслуговує на увагу, з огляду на наступне.
З матеріалів справи вбачається, що у суді першої інстанції відповідач не подавав заперечень на пред'явлений позов, не посилався на вищезазначені обставини та судом першої інстанції не досліджувались дані обставини.
У свою чергу, на стадії апеляційного розгляду справи, представником ПАТ «Укрсоцбанк» долучено до матеріалів справи генеральну ліцензію на здійснення валютних операцій та додаток до генеральної ліцензії, з відповідним переліком операцій, які має право здійснювати ПАТ «Укрсоцбанк».
Таким чином, надання банком за умовами договору про кредит грошових коштів у іноземній валюті (п. 1.1.), що отримані позичальником, згідно заяви на видачу готівки № 18/1 від 30 березня 2006 року (а.с.16), відповідає вимогам законодавства України.
Характерно, що правомірність укладеного договору в іноземній валюті відповідач не оспорював.
Апелянт також стверджує, що суд першої інстанції безпідставно не залучив до участі в справі та не стягнув частину заборгованості з майнового поручителя ОСОБА_2
Дане твердження ОСОБА_1 суперечить принципу диспозитивності цивільного судочинства (ст. 11 ЦПК України), зокрема, праву особи на власний розсуд розпоряджатися своїми правами щодо предмета спору, крім того, не узгоджується з положенням ст. 543 ЦК України, відповідно до змісту якої кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо, тобто пред'явлення позову до солідарних боржників є правом, а не обов'язком банку.
Решта доводів апеляційної скарги є несуттєвими та не спростовує вірних висновків місцевого суду.
За таких обставин, рішення суду першої інстанції постановлено з додержанням вимог матеріального та процесуального права, відповідає зібраним у справі доказам та обставинам справи, тому підстав для його скасування чи зміни з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, судовою колегією не вбачається.
На підставі вищевикладеного, керуючись ст. ст. 303, 304, 307 ч. 1 п. 1, 308, 314, 315, 317 ЦПК України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.
Рішення Київського районного суду м. Полтави від 22 січня 2014 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.
Головуючий у справі: Чічіль В.А.
Кузнєцова О.Ю.
Хіль Л.М.
З оригіналом згідно:
суддя Чічіль В.А.