Справа № 553/3740/13-ц
Номер провадження 22-ц/786/865/14
Головуючий у 1-й інстанції Кононенко С. Д.
Доповідач Дорош А. І.
20 березня 2014 року м. Полтава
Колегія суддів Судової палати у цивільних справах апеляційного суду Полтавської області в складі:
Головуючого: Дорош А.І.
Суддів: Бондаревської С.М., Буленка О.О.
при секретарі: Ачкасовій О.Н.
з участю
позивача ОСОБА_1
представника позивача ОСОБА_2
третьої особи ОСОБА_3
розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Полтаві апеляційну скаргу ОСОБА_1
на рішення Ленінського районного суду м. Полтави від 03 лютого 2014 року
по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4, ОСОБА_5, треті особи: виконком Ленінської районної в м. Полтаві ради, Управління житлово-комунального господарства м. Полтави, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_3, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, Полтавська міська рада, про визнання права на приватизацію земельної ділянки,-
У вересні 2013 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_4, ОСОБА_5, треті особи: виконком Ленінської районної в м. Полтаві ради, Управління житлово-комунального господарства м. Полтави, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_3, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, Полтавська міська рада, про визнання права на приватизацію земельної ділянки, в якому просила визнати за нею право на приватизацію на земельну ділянку площею 520 кв. м, розташовану за адресою: будинок АДРЕСА_1; зобов'язати ОСОБА_4 та ОСОБА_5 дати письмову згоду на встановлення меж землекористування для приватизації земельної ділянки.
09.12.2013 року ОСОБА_1 надала суду уточнену позовну заяву про усунення перешкод у здійсненні права на приватизацію земельної ділянки, в якій просить усунути перешкоди, які чинять ОСОБА_4 та ОСОБА_5 у здійсненні приватизації земельної ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд земельної ділянки, що розташована за адресою: АДРЕСА_1; визнати незаконною відмову ОСОБА_4 та ОСОБА_5 в узгодженні меж земельної ділянки, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 і перебуває у її користуванні; дозволити виготовлення ОСОБА_1, технічної документації та свідоцтва на право приватної власності на земельну ділянку, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 без письмової згоди ОСОБА_4 і ОСОБА_5 в акті від червня 2013 року про встановлення та погодження меж цієї земельної ділянки (а.с.102-104).
Рішенням Ленінського районного суду м. Полтави від 03 лютого 2014 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_4, ОСОБА_5, треті особи: виконком Ленінської районної в м. Полтаві ради, Управління житлово-комунального господарства м. Полтави , ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_3, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, Полтавська міська рада, про визнання права на приватизацію земельної ділянки - відмовлено.
В апеляційній скарзі позивач ОСОБА_1 просить вищевказане рішення місцевого суду скасувати та ухвалити нове рішення про їх задоволення. Свої доводи обгрунтовує тим, що судом першої інстанції неповно з'ясовано обставини, що мають істотне значення для справи, та невірно застосовано норми матеріального та процесуального права.
Апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Згідно ч.1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно п. 2 ч.1 ст. 307 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове рішення по суті позовних вимог.
Згідно п. 3,4 ч.1 ст. 309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення є невідповідність висновків суду обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, що ОСОБА_1 є власником жилого будинку АДРЕСА_1 на підставі договору забудови від 14.07.1979 р., укладеного між нею та міським житловим управлінням виконкому Полтавської міської Ради депутатів трудящих, витягу № 28412359 від 18.12.2010 р. про державну реєстрацію права власності на житловий будинок ( а.с. 5,6).
Згідно довідки № 5202 від 12.04.2013 р. Полтавського бюро технічної інвентаризації «Інвентаризатор» ціле домоволодіння будинок АДРЕСА_1, площа земельної ділянки 520 кв. м у відповідності з рішенням виконкому Ленінської районної Ради народних депутатів м. Полтави № 504 від 26.09.1978 р. (а.с. 8).
Виділення позивачу земельної ділянки під індивідуальне будівництво жилого будинку підтверджується рішенням Ленінської районної Ради народних депутатів м. Полтави № 504 від 26.09.1978 p. (а.с.13).
Відмовляючи у задоволенні позову, місцевий суд виходив з того, що частина земельної ділянки, яка планується до відведення, для передачі у власність позивача, проходить по її меж і та знаходиться між домоволодіннями НОМЕР_1 та АДРЕСА_1. На схемі до архітектурно-планового завдання від 27.01.1978 р. вказана частина земельної ділянки, яка планується до відведення, для передачі у власність позивачу запроектована як «проїзд», що також підтверджується схемою до проекту газифікації домоволодіння за адресою АДРЕСА_1. Згідно повідомлення Управління з питань містобудування та архітектури виконавчого комітету Полтавської міської ради та самого плану, затвердженого рішенням двадцятої сесії Полтавської міської ради вбачається, що вказана частина земельної ділянки зазначена як проїзд загального користування. Отже, спірна частина земельної ділянки є ділянкою загального користування «проїздом», тому у відповідності до вимог ст. 83 Земельного кодексу України не може бути передана у приватну власність. Передача земельної ділянки позивачу у розмірах та межах, вказаних у кадастровому плані, доданому до позову, є грубим порушенням норм земельного законодавства.
Проте, з таким висновком місцевого суду погодитися не можна, виходячи з наступного.
Згідно п. «в» ч.1 ст.81 Земельного кодексу України громадяни України набувають права власності на земельні ділянкм на підставі приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування.
Факт надання позивачу земельної ділянки підтверджується договором про наданння в безстрокове користування земельної ділянки для будівництва індвивідуального житлового будинку на праві особистої власності від 16.06.1979 р., зареєстрованого 18.12.2010 р. (а.с. 5-6).
Отже, за Законом позивач має право на приватизацію спірної земельної ділянки, правомірно наданої їй у користування.
Проте, згідно п. «а» ч.3 ст. 83 Земельного кодексу України до земель комунальної власності, які не можуть передаватись у приватному власність, належать землі загального користування населених пунктів(… проїзди…).
Як вбачається із матеріалів справи, позов пред»явлено до відповідачів ОСОБА_4. ОСОБА_5, які відмовилися погодити межі землекористування у акті від червня 2013 р. (а.с. 17).
Відповідач ОСОБА_4, заперечуючи право позивача на приватизацію земельної ділянки посилається на те, що частина земельної ділянки є «проїздом», що унеможливлює її приватизацію на підставі ст. 83 ЗК України (а.с. 56-57).
Ухвалюючи судове рішення, місцевий суд допустив невідповідність свої висновків обставинам справи, в основу судового рішення поклав докази, які не є належними та допустими при вирішенні спору, допустив неправильне застосування норм матеріального права.
Зокрема, місцевий суд залишив поза увагою первинний доказ та не дав йому належної правової оцінки, яким є рішення виконкому Ленінської районної Ради народних депутатів м. Полтави № 504 від 26.09.1978 p., згідно якого надана земельна ділянка площею 520 кв.м по АДРЕСА_1 ОСОБА_1 для будівництва одноквартирного жилого будинку за рахунок міських земель з підходом до нього зі сторони АДРЕСА_1 шириною від 3,0м х 2,6м (а.с.13,14). Із змісту цього рішення вбачається, що земельна ділянка надана з підходом, а не проїздом зі сторони АДРЕСА_1 саме ОСОБА_1, вказівка про користування цим проходом власниками інших домоволодінь відсутня (а.с. 13).
Згідно архітектурно-планувального завдання на проектування житлового будинку по ул. Радянської армії,3, замовник якого є ОСОБА_1, від 27.10.1978 р. значиться «прохід» з АДРЕСА_1 шириною 3,0 м. та шириною 2,6 м. безпосередньо при вході на земельну ділянку (а.с. 15 зворот).
Висновок місцевого суду про те, що на схемі до архітектурно-планового завдання від 27.01.1978 р. вказана частина земельної ділянки, яка планується до відведення, для передачі у власність позивачу запроектована як «проїзд», не грунтується на доказах та є спотворенням фактичних обставин справи.
Згідно техно-робочого проекту газопостачання будинку АДРЕСА_1 від 29.03.1982 р. газопровід проходить справа безпосередньо біля межі домоволодіння № 3а до домоволодіння ОСОБА_1 (а.с. 29).
Згідно техно-робочого проекту водопостачання будинку АДРЕСА_1 від 28.08.1980 р. водопровід проходить зліва від центру проходу до домоволодіння ОСОБА_1 (а.с. 31).
Згідно акту обстеження комісією селища Рогізна №38 від 14.11.2013 р. огорожа гр-ки ОСОБА_4 являє собою металеву сітку висотою 2,0 м. по залізобетонним стовпчикам, похилена в сторону проходу ОСОБА_1, заросла кущами дерев, що може заважати встановленню межових знаків та викривляє межу. Цей факт дійсно змінює схему земельної ділянки проходу, яка була виділена власнику ОСОБА_1 Ленінським райвиконкомом в 1978 р. за № 504. Цільове призначення земельної ділянки «проходу», виділеного ОСОБА_1 використовується нею без змін (а.с. 86).
Згідно плану земельної ділянки по АДРЕСА_1 за 1979 р. спірна земельна ділянка значиться як «прохід» (а.с. 88).
При ухваленні судового рішення місцевий суд послався на лист Управління з питань містобудування та архітектури виконавчого комітету Полтавської міської ради від 09.01.20143 р. № 01-02-17/03 та викопіювання з генерального плану, затвердженого рішенням двадцятої сесії Полтавської міської ради шостого скликання від 16.03.2012 р., з якого вбачається, що між домоволодіннями НОМЕР_1 та АДРЕСА_1 зазначено проїзд загального користування (а.с.142,143).
Як встановила колегія суддів, викопіювання з генерального плану, не містить напису «проїзд» на спірній земельній ділянці, а тому зазначення у вищевказаному листі Управління з питань містобудування та архітектури виконавчого комітету Полтавської міської ради про існування між домоволодіннями саме «проїзду» є безпідставним та довільним трактуванням, без посилання на первинну документацію про надання земельної ділянки тощо, в якій однозначно значиться про надання у користування ОСОБА_1 саме «проходу» до своєї земельної ділянки зі сторони вулиці АДРЕСА_1.
Крім цього, доводи відповідача ОСОБА_4 про порушення її земельних прав, не знайшли свого підтвердження, оскільки «прохід» надавався саме ОСОБА_1, відповідач «проходом» не користується, що підтверджується актом комісії селищного комітету, в якому вказано, що межа зі сторони відповідача заросла кущами, зі сторони «проходу» відповідач не має входу чи заїзду на свою земельну ділянку. Посилання відповідача на те, що їх не було повідомлено про дату та час встановлення межових знаків, виконавець робіт не показав чітко де саме запроектовано встановлення межових знаків та не показав де саме буде проходити межа суміжної земельної ділянки, не є діями позивача та не впливає на здійснення нею свого права на приватизацію земельної ділянки. Також не відповідає дійсності твердження відповідача про зазначення на схемі архітектурно-планового завдання від 27.10.1978 р. «проїзду», оскільки на ньому чітко вказано «прохід», що є належним та допустимим доказом у справі.
Крім цього, матеріали справи не містять доказів того, що саме по цій спірній частині земельної ділянки проходить газопровід відповідачів, останні не надали доказів на підтвердження своїх заперечень в цій частині.
Крім цього, колегія суддів звертає увагу, що до заперечення проти позову, який міститься на а.с. 56-57, у додатку значиться копія схеми до проекту газифікації домоволодіння за адресою АДРЕСА_1, однак така схема не додана та відсутня у справі. Колегія суддів надавала відповідачам можливість подати докази, проте вони цим не скористалися. Крім цього, відповідачі не заявляла самостійних вимог про захист порушеного права.
З урахуванням викладеного, колегія суддів приходить до висновку про обгрунтованість вимог позивача та необхідність їх задоволення.
У відповідності до вимог ст. 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони пнесені нею і документально підтверджені судові витрати.
З відповідачів ОСОБА_4, ОСОБА_5 на користь позивача підлягають стягненню понесені судові витрати у вигляді судового збору 114,70 грн., що підтверджується квитанцією про його сплату, а саме по 57,35 грн. з кожного (а.с. 1).
З урахуванням викладеного, колегія суддів приходить до висновку, що місцевий суд допустив невідповідність висновків суду обставинам справи, рішення місцевого суду підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення по суті позовних вимог.
Керуючись ст. ст. 303, 304, 307 ч.1 п. 2, 309 ч.1 п. 3,4, 313, 314, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Рішення Ленінського районного суду м. Полтави від 03 лютого 2014 року скасувати та ухвалити нове рішення по суті позовних вимог.
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_4, ОСОБА_5, треті особи: виконком Ленінської районної в м. Полтаві ради, Управління житлово-комунального господарства м. Полтави, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_3, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, Полтавська міська рада, про визнання права на приватизацію земельної ділянки - задовольнити.
Усунути перешкоди, які чинять ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_1 у здійсненні приватизації земельної ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд за адресою АДРЕСА_1.
Визнати незаконною відмову ОСОБА_4 та ОСОБА_5 в узгодженні меж земельної ділянки, яка розташована за адресою АДРЕСА_1, яка перебуває у користуванні ОСОБА_1.
Дозволити ОСОБА_1 виготовлення технічної документації та свідоцтва на право приватної власності на земельну ділянку, яка розташована за адресою АДРЕСА_1, без письмової згоди ОСОБА_4 та ОСОБА_5 в акту від червня 2013 року про встановлення та погодження меж вказаної земельної ділянки.
Стягнути з ОСОБА_4 та ОСОБА_5 на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати у вигляді сплаченого судового по 57,35 грн. з кожного.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.