Справа № 822/4791/13-а
Головуючий у 1-й інстанції: Шевчука О. П.
Суддя-доповідач: Граб Л.С.
20 березня 2014 року
м. Вінниця
Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого-судді: Граб Л.С.
суддів: Боровицького О. А. Сапальової Т.В.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 на постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 23 січня 2014 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправним, скасування рішення та зобов'язання вчинити дії , -
В грудні 2013 року ОСОБА_1 звернувся в Хмельницький окружний адміністративний суд з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 в якому, з урахуванням уточнення позовних вимог, просив визнати протиправним та скасувати рішення (протокол №10) комісії ІНФОРМАЦІЯ_1 з питань розгляду матеріалів про визначення учасників бойових дій у Збройних Силах України (далі - ЗСУ) від 22 жовтня 2013 року та зобов'язати комісію Хмельницького обласного військового комісаріату з питань розгляду матеріалів про визначення учасників бойових дій у ЗСУ надати йому статус учасника бойових дій та видати посвідчення встановленого зразка.
В обґрунтування позовних вимог зазначив, що відповідно до рішення (протокол №10) комісії з питань розгляду матеріалів про визначення учасників бойових дій у ЗСУ при Хмельницькому обласному військовому комісаріаті від 22 жовтня 2013 року йому відмовлено у наданні вищевказаного статусу, однак відмову позивач вважає незаконною, зважаючи на те, що його право на отримання статусу учасника бойових дій передбачено пунктом 2 частини 1 статті 6 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, оскільки він з 10.12.1968 року в складі військової частини п.п. НОМЕР_1 брав участь у бойових діях та забезпечував її бойову діяльність.
Постановою Хмельницького окружного адміністративного суду від 23 січня 2014 року позов задоволено частково.
Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції від 23 січня 2014 року та прийняти нову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення судом при ухваленні рішення норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
Сторони, будучи належним чином повідомленими про час, дату та місце апеляційного розгляду справи, в судове засідання не з'явились.
Відповідно до ч. 4 ст. 196 КАС України неприбуття у судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час і місце апеляційного розгляду, не перешкоджає судовому розгляду справи.
Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження, відповідно до пунктів 1, 2 частини 1 статті 197 КАС України.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, а також правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, давши правову оцінку обставинам у справі, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 23 січня 2014 року - без змін, виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 проходив службу на посаді водія у військовому званні рядовий у військовій частині НОМЕР_2 АДРЕСА_1 у період з 14.11.1968 року по 20.11.1970 року.
Дані обставини підтверджуються військовим квитком, виданим на його ім.»я Кам'янець-Подільським міським військовим комісаріатом Хмельницької області серія НОМЕР_3 від 14.11.1968 року.
З архівної довідки Центрального архіву Міністерства оборони РФ від 12.04.2013 №2/П-43799 слідує наступне: у виписці з історичного формуляру ... окремого ракетного дивізіону в/ч НОМЕР_4 (вона ж з 10.12.1968 року в/ч пп НОМЕР_5 ) за 1963-1969 роки зазначено: "...дислокується: ... з липня 1965 року по грудень 1968 року - в смт. Ємільчино, Житомирська область, з грудня 1968 року - в м. Трунов, ЧССР"; у виписці з історичного формуляру ... ракетної бригади в/ч НОМЕР_6 (вона ж з 10.12.1968 року в/ч пп 82873) за 1942-1968 роки зазначено: "...Місце дислокації: ... з липня 1965 року по грудень 1968 року - в смт. Ємільчино, Житомирська область, з грудня 1968 року - в м. Трунов, ЧССР".
Крім того, відповідно до зазначеної архівної довідки в/ч п.п. НОМЕР_5 (в/ч НОМЕР_4 ) входила до складу в/ч пп НОМЕР_1 (в/ч НОМЕР_2 ).
ОСОБА_1 , вважаючи, що брав особисту участь у бойових діях у період проходження ним строкової служби з 10.12.1968 року та забезпечення бойової діяльності в/ч пп 82873, подав заяву про визнання його учасником бойових дій до комісії з питань розгляду матеріалів про визначення учасників бойових дій у ЗСУ при Хмельницькому обласному військовому комісаріаті.
Однак, рішенням комісії з питань розгляду матеріалів про визначення учасників бойових дій у ЗСУ при Хмельницькому обласному військовому комісаріаті від 22.10.2013 року, позивачу відмовлено у визнанні його учасником бойових дій, із посиланням на відсутність у довідці Центрального архіву МО РФ №2/П-43799 від 12.04.2013 року будь-яких відомостей про особисту участь ОСОБА_2 у складі в/ч НОМЕР_4 (в/ч пп НОМЕР_5 ), в/ч НОМЕР_2 в бойових діях або забезпеченні бойової діяльності військ у ЧРСР.
Суд першої інстанції дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, з чим погоджується і суд апеляційної інстанції з огляду на наступне.
Статтею 5 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" визначено, що учасниками бойових дій є особи, які брали участь у виконанні бойових завдань по захисту Батьківщини у складі військових підрозділів, з'єднань, об'єднань всіх видів і родів військ Збройних Сил діючої армії (флоту), у партизанських загонах і підпіллі та інших формуваннях як у воєнний, так і у мирний час.
Відповідно до ст. 6 Закон України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" учасниками бойових дій визнаються учасники бойових дій на території інших країн - військовослужбовці Радянської Армії, Військово-Морського Флоту, Комітету державної безпеки, особи рядового, начальницького складу і військовослужбовці Міністерства внутрішніх справ колишнього Союзу РСР (включаючи військових та технічних спеціалістів і радників), працівники відповідних категорій, які за рішенням Уряду колишнього Союзу РСР проходили службу, працювали чи перебували у відрядженні в державах, де в цей період велися бойові дії, і брали участь у бойових діях чи забезпеченні бойової діяльності військ (флотів).
Відповідно до п. 9 Положення про комісії з питань розгляду матеріалів про визначення учасників бойових дій у Збройних Силах України, затвердженого Наказом Міністра оборони України від 08.04.2009 року за №158, комісії приймають рішення щодо визнання громадян учасниками бойових дій на підставі документів, з яких можливо зробити достовірний висновок про участь у бойових діях або розмінуванні (траленні бойових мін).
Постановою Кабінету Міністрів України №63 від 08.02.1994 року "Про організаційні заходи щодо застосування Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" затверджено Перелік держав і періодів бойових дій на їх території, в якому вказана ОСОБА_3 : з 20 серпня 1968 року по 1 січня 1969 року.
Пунктом 10 Положення визначено, що за відсутності через незалежні від заявника причини необхідних документів, які підтверджують його право на отримання статусу учасника бойових дій, дозволяється брати до уваги показання свідків (не менше двох), які в період, що потребує підтвердження, проходили військову службу чи працювали разом із заявником.
Як вбачається з матеріалів справи, факт перебування позивача у складі в/ч пп 61101 щодо забезпечення бойової діяльності військ у ЧССР, було підтверджено показами свідків ОСОБА_4 та ОСОБА_5 та їх нотаріально засвідченими заявами.
Зважаючи на те, що сторони не оспорюють факт проходження позивачем служби у військовій частині пп НОМЕР_5 у період з 10 грудня 1968 року по 20 грудня 1970 року на території Чехословаччини разом з громадянами ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , яким надано статус учасників бойових дій, що підтверджується посвідченнями та військовими квитками, які знаходяться в матеріалах справи, суд першої інстанції вірно дійшов висновку про те, що згідно частини 3 статті 72 КАС України такі факти не потребують доказування.
Таким чином, відповідач при прийнятті рішення про відмову позивачу у визнанні його учасником бойових дій не в повній мірі з'ясував всі обставини, які необхідно було встановити при прийнятті рішення (протокол №10) від 22.10.2013 року, не дав оцінки тому, що за однакових обставин двом вищезгаданим особам комісія встановила статус учасників бойових дій, тому в цій частині рішення відповідача є протиправним.
Відносно позовної вимоги ОСОБА_1 щодо зобов'язання комісії з питань розгляду матеріалів про визначення учасників бойових дій у Збройних Силах України при Хмельницькому обласному військовому комісаріаті присвоїти йому статус учасника бойових дій та видати посвідчення встановленого зразка, колегія суддів зазначає наступне.
За своєю правовою природою, відповідно до норм чинного законодавства, повноваження відповідача щодо надання статусу учасника бойових дій та видачі посвідчення встановленого зразка є дискреційним повноваженням та виключною компетенцією уповноваженого органу.
Відповідно до положень Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 року на 316-й нараді під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим частиною 3 статті 2 КАС України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання прав та вимог законодавства, інакше було б порушено принцип розподілу влади.
Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - ключовим завданням якого є здійснення правосуддя.
А тому суд першої інстанції вірно зазначив, що вищевказана позовна вимога є формою втручання в дискреційні повноваження відповідача та виходить за межі завдань адміністративного судочинства, а тому задоволенню не підлягає.
З огляду на те, що частиною 2 статті 11 КАС України передбачено, що суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять, з метою забезпечення прав та інтересів ОСОБА_1 , суд першої інстанції дійшов вірного висновку про зобов'язання Хмельницького обласного військового комісаріату повторно розглянути питання щодо встановлення позивачу статусу учасника бойових дій та видачі посвідчення встановленого зразка.
Отже, здійснивши системний аналіз діючого на момент вчинення спірних правовідносин законодавства та наданих у справі доказів, суд апеляційної інстанції вважає, що Вінницький окружний адміністративний суд дійшов вірного висновку, частково задовольнивши позовні вимоги ОСОБА_1 , а доводи апеляційної скарги не викликають сумнівів щодо правильності висновків суду першої інстанції та застосування норм матеріального і процесуального права.
Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно статей 11, 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд згідно ст. 86 цього Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Відповідно до ч.1 ст.200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Зважаючи на те, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, а рішення суду - без змін.
Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 197, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 , - залишити без задоволення, а постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 23 січня 2014 року, - без змін.
Ухвала суду набирає законної сили в порядку та в строки, передбачені ст. ст. 212, 254 КАС України.
Головуючий Граб Л.С.
Судді Боровицький О. А.
Сапальова Т.В.