м. Вінниця
21 березня 2014 р. Справа № 802/4556/13-а
Вінницький окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді: Богоноса М.Б.,
за участю:
секретаря судового засідання: Попової Н.С.
позивача: ОСОБА_1, ОСОБА_2,
представника позивача: ОСОБА_3
відповідача: ОСОБА_4,
представника відповідача: ОСОБА_5
представників третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_6, ОСОБА_7
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи
за позовом: ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_8, третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, служби у справах дітей Жмеринської районної державної адміністрації Вінницької області
до: державного реєстратора реєстраційної служби Жмеринського міськрайонного управління юстиції Вінницької області ОСОБА_4, третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Товариство з обмеженою відповідальністю "Швейна фабрика "Браїлівчанка", Браїлівська селищна рада Жмеринського району Вінницької області
про: визнання протиправними дій, визнання протиправним та скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії
14.11.2013 року до Вінницького окружного адміністративного суду звернувся позивач - ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1) та ОСОБА_2 (ОСОБА_2) в інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_8, третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, служби у справах дітей Жмеринської районної державної адміністрації Вінницької області з адміністративним позовом до відповідача - державного реєстратора реєстраційної служби Жмеринського міськрайонного управління юстиції Вінницької області ОСОБА_4, третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Товариство з обмеженою відповідальністю "Швейна фабрика "Браїлівчанка", Браїлівська селищна рада Жмеринського району Вінницької області. У позовній заяві із урахуванням уточнених позовних вимог позивачі просили:
- визнати протиправними дії державного реєстратора реєстраційної служби Жмеринського міськрайонного управління юстиції Вінницької області ОСОБА_4 щодо проведення державної державної реєстрації права власності за товариством з обмеженою відповідальністю "Швейна фабрика "Браїлівчанка" на житловий комплекс за адресою АДРЕСА_1.
- визнати протиправним та скасувати винесене державним реєстратором реєстраційної служби Жмеринського міськрайонного управління юстиції Вінницької області ОСОБА_4 рішення про державну реєстрацію права власності за товариством з обмеженою відповідальністю "Швейна фабрика "Браїлівчанка" на житловий комплекс за адресою АДРЕСА_1.
- зобов'язати державного реєстратора реєстраційної служби Жмеринського міськрайонного управління юстиції Вінницької області ОСОБА_4 скасувати запис № 1138949, внесений 16.05.2013 року до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно державним реєстратором реєстраційної служби Жмеринського міськрайонного управління юстиції Вінницької області ОСОБА_4 щодо державної реєстрації права власності на житловий будинок за адресою АДРЕСА_1 за товариством з обмеженою відповідальністю "Швейна фабрика "Браїлівчанка".
В обгрунтування позовних вимог позивачі посилаються на те, що у квітні 2013 року у них виникли підстави визнання права власності за набувальною давністю на житловий будинок за адресою АДРЕСА_1. Однак із витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вони дізналися про реєстрацію державним реєстратором від 16.05.2013 року права власності на житловий будинок, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 за TOB «Швейна фабрика «Браїлівчанка». Підставою виникнення права власності за TOB «Швейна фабрика «Браїлівчанка», як зазначає позивач, став договір купівлі-продажу, серія та номер 335, укладений 20.10.1987 року, посвідчений Виконавчим комітетом сільської ради народних депутатів Жмеринського району Вінницької області. Позивачі вважають рішення державного реєстратора речових прав протиправним, необґрунтованим, безпідставним та таким, що підлягає скасуванню. На підставі вищенаведеного позивачі просили суд позов задовольнити.
Сторона позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав, посилаючись на обставини викладені у позовній заяві.
Відповідач та представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнали. В обґрунтування своїх заперечень посилалась на те, що відповідач при прийнятті рішення про державну реєстрації права власності від 31.05.2013 року та запису від 16.05.2013р. №1138949 діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. На підставі вищенаведеного, сторона відповідача просила суд у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.
Треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, служба у справах дітей Жмеринської районної державної адміністрації Вінницької області у судове засідання 21.03.2014 року не з'явилися, хоча про дату, час та місце розгляду справи повідомлялися належним чином, проте подали заяву за вх. № 29093 про розгляд справи за їх відсутності вказавши, що проти заявленого позову не заперечують (а.с.192 т. 1).
Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача товариства з обмеженою відповідальністю "Швейна фабрика "Браїлівчанка" проти задоволення адміністративного позову заперечувала та зазначив, що спірне будинковолодіння було придбане у власність Браїлівською швейною фабрикою (правонаступник - ТОВ "Швейна фабрика "Браїлівчанка") на підставі договору купівлі-продажу від 20.10.1987 року, яке перебуває у постійному користуванні фабрики та у 1988 році позивачам, як працівникам ТОВ "Швейна фабрика "Браїлівчанка" було надано спірний житловий будинок для проживання за усною домовленістю з керівництвом фабрики без укладання письмового договору найму-оренди житла. Таким чином, житловий будинок за адресою АДРЕСА_1 є власністю ТОВ "Швейна фабрика "Браїлівчанка", а тому державний реєстратор приймаючи оскаржуване рішення діяв на підставі наданих Законом повноважень..
Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Браїлівська селищна рада Жмеринського району Вінницької області при прийнятті рішення поклалась на розсуд суду.
Заслухавши пояснення позивачів та відповідача, представників сторін та третіх осіб, дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази в їх сукупності, суд встановив наступне.
У 1988 році позивачам, як працівникам ТОВ "Швейна фабрика "Браїлівчанка" було надано спірний житловий будинок за адресою АДРЕСА_1 для проживання.
У квітні 2013 року як зазначає представник позивача, у ОСОБА_1 та ОСОБА_2 виникли підстави визнання права власності за набувальною давністю на житловий будинок за адресою АДРЕСА_1. Однак із витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вони дізналися про реєстрацію державним реєстратором 16.05.2013 року права власності на житловий будинок, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 за TOB «Швейна фабрика «Браїлівчанка».
Вважаючи, що державний реєстратор реєстраційної служби Жмеринського міськрайонного управління юстиції Вінницької області ОСОБА_4 вчинила протиправні дії щодо державної реєстрації права власності на вищевказаний житловий будинок за TOB «Швейна фабрика «Браїлівчанка» та винесла протиправне оскаржуване рішення про державну реєстрацію права власності позивачі звернулися із даним позовом до суду.
Надаючи оцінку оскаржуваному рішенню суд зауважує, що відповідно до п.1 ч.1 ст.4 Закону України № 1952-VI «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (далі - Закон № 1952-VI), обов'язковій державній реєстрації підлягають речові права та обтяження на нерухоме майно, розміщене на території України, що належить фізичним та юридичним особам, державі в особі органів, уповноважених управляти державним майном, іноземцям та особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним організаціям, іноземним державам, а також територіальним громадам в особі органів місцевого самоврядування, зокрема, право власності на нерухоме майно. Зазначений Закон діє в новій редакції, з 1 січня 2013 року державна реєстрація прав проводиться державним реєстратором прав на нерухоме майно органу державної реєстрації прав, нотаріусом як спеціальним суб'єктом, на якого покладено функції державного реєстратора.
Частиною першою статті 182 ЦК України встановлено, що право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.
Згідно ч. 1, 5 ст. 3 Закону № 1952-VI, державна реєстрація прав є обов'язковою. Інформація про права на нерухоме майно та їх обтяження підлягає внесенню до Державного реєстру прав.
Державна реєстрація прав є публічною, проводиться органом державної реєстрації прав, який зобов'язаний надавати інформацію про зареєстровані права та їх обтяження в порядку, встановленому цим законом, державна реєстрація прав та їх обтяжень проводиться в порядку черговості надходження заяв.
Відповідно до статті 19 Закону № 1952-VI, підставою для державної реєстрації прав та їх обтяжень є договора, укладені в порядку встановленому законом.
Із матеріалів справи видно, що 16 травня 2013 року Шестаковський Геннадій Анатолійович, що діяв на підставі довіреності, виданої на представництво інтересів TOB «Швейна фабрика «Браїлівчанка», подав до Державної реєстраційної служби Жмеринського міськрайонного управління юстиції Вінницької області заяву про державну реєстрацію прав та їх обтяжень для проведення державної реєстрації права власності на житловий будинок, що розташований по АДРЕСА_1.
До заяви про державну реєстрацію представником TOB «Швейна фабрика «Браїлівчанка» Шестаковським Г.А. було подано правовстановлюючий документ на підставі якого державний реєстратор здійнив державну реєстрацію власності, а саме договір купівлі-продажу від 20 жовтня 1987 року та документи юридичної особи TOB «Швейна фабрика «Браїлівчанака».
Так, відповідно до ч.1 ст. 15 Закону № 1952-VI, державна реєстрація прав та їх обтяжень проводиться в такому порядку:
1) прийняття і перевірка документів, що подаються для державної реєстрації прав та їх обтяжень, реєстрація заяви;
2) встановлення факту відсутності підстав для відмови в державній реєстрації прав та їх обтяжень, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та/або їх обтяжень;
3) прийняття рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, відмову в ній або зупинення державної реєстрації;
4) внесення записів до Державного реєстру прав;
5) видача свідоцтва про право власності на нерухоме майно у випадках, встановлених статтею 18 цього Закону;
6) надання витягів з Державного реєстру прав про зареєстровані права та/або їх обтяження.
Частиною 2 ст. 9 Закону N 1952-VI встановлено, що державний реєстратор:
1) встановлює відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, зокрема:
відповідність обов'язкового дотримання письмової форми правочину та його нотаріального посвідчення (у випадках, встановлених законом);
відповідність повноважень особи, яка подає документи на державну реєстрацію прав та їх обтяжень;
відповідність відомостей про нерухоме майно, наявних у Державному реєстрі прав та поданих документах;
наявність обтяжень прав на нерухоме майно, зареєстрованих відповідно до вимог цього Закону;
наявність факту виконання умов правочину, з якими закон та/або договір (угода) пов'язує можливість проведення державної реєстрації виникнення, переходу, припинення прав на нерухоме майно або обтяження таких прав;
Відповідно до п.10 Постанови Кабінету Міністрів України від 22.06.2011 року №703 "Про затвердження Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (чинної на момент вчинення оскаржуваних дій та прийняття рішення) (далі - Порядок №703), заявник разом із заявою про державну реєстрацію подає органові державної реєстрації прав, нотаріусові необхідні для такої реєстрації документи, визначені цим Порядком, їх копії, документ, що підтверджує внесення плати за надання витягу з Державного реєстру прав, та документ про сплату державного мита.
Згідно п.12 Порядку №703, під час розгляду заяви про державну реєстрацію і документів, що додаються до неї, державний реєстратор встановлює відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно, їх обтяженнями, зокрема щодо: обов'язкового дотримання письмової форми правочину та його нотаріального посвідчення (у встановлених законом випадках); повноважень заявника; відомостей про нерухоме майно, речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, наявних у Державному реєстрі прав та поданих документах; наявності обтяжень прав на нерухоме майно, зареєстрованих відповідно до закону; наявності факту виконання умов правочину, з якими закон та/або договір (угода) пов'язує можливість проведення державної реєстрації виникнення, переходу, припинення прав на нерухоме майно або обтяження таких прав.
Відповідно до п.26 Порядку №703, для проведення державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно необхідними документами є документи, що підтверджують виникнення, перехід або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно та інші документи, визначені цим Порядком.
Зі змісту договору купівлі-продажу будинку судом встановлено, що він був підписаний між ОСОБА_11 та ОСОБА_16 - старшим економістом Браїлівської швейної фабрики.
Згідно довідки-характеристики № 66 від 21.09.1987 року ОСОБА_11 належало 1/2 частка будинку згідно рішення Жмеринського районного народного суду від 15.08.1983 року, а інша 1/2 частка - ОСОБА_9 та ОСОБА_10 згідно свідоцтва про право на спадщину по закону, виданого Вінницькою другою нотаріальною конторою 29.08.1987 р. № 1-1024.
Представником позивача зазначено, що покупцем в даному договорі зазначена Браїлівська швейна фабрика, від імені якої згідно довіреності № 1020 від 19.10.1987 року діяла старший економіст ОСОБА_16. З кутового штампу даної довіреності вбачається, що Браїлівська швейна фабрика належала до Київського виробничо-швейного об'єднання «Каштан» Укршвейпром МЛП УРСР, а тому із наданих документів TOB «Швейна фабрика «Браїлівчанка» не можливо встановити правонаступництво від Браїлівської швейної фабрики.
Суд не погоджується із такими твердженнями представника позивача, оскільки державному реєстратору надані документи юридичної особи TOB «Швейна фабрика «Браїлівчанака», в яких прослідковується правонаступництво від Браїлівської швейної фабрики до TOB «Швейна фабрика «Браїлівчанка».
Відповідно до абзацу 2, 3 пункту 1.1 розділу 1 Загальних положень Статуту TOB «Швейна фабрика «Браїлівчанка» Товариство з обмеженою відповідальністю «Швейна фабрика «Браїлівчанка» створене внаслідок реорганізації шляхом перетворення Приватного акціонерного товариства «Швейна фабрика «Браїлівчанка» у товариство з обмеженою відповідальністю на осонові рішення, прийнятого позачерговими загальними зборами акціонерів 14.12.2012р. (протокол № 2від 14.12.2012р.). Товариство є правонаступником усіх прав та обов'язків акціонерного товариства «Швейна фабрика «Браїлівська» створене відповідно до рішення зборів засновників. протокол № 1 від 05.11.1993 року (а.с.65 т. 1).
Тобто ТОВ «Швейна фабрика «Браїлівчанка» є правонаступником акціонерного товариства «Швейна фабрика «Браїлівчанка», яке у відповідності до прикінцевих та перехідних положень ЗУ «Про акціонерні товариства» змінило своє найменування на Приватне акціонерне товариство «Швейна фабрика «Браїлівчанка».
Відповідно до пункту 2.2 Статуту Браїлівського закритого акціонерного товариства «Швейна фабрика «Браїлівчанка» Акціонерне товариство є правонаступником майнових та інших прав і обов'язків організації орендарів Браїлівської швейної фабрики та реорганізованого орендованого підприємства.
Тобто Браїлівське закрите акціонерне товариство «Швейна фабрика «Браїлівчанка» є правонаступником Браїлівської швейної фабрики.
Відповідно до «Государственного акта о выкупе имущества государственного предприятия от 28 февраля 1992 года» (а.с.113 т.1) та наказу Фонду державного майна України від 28.06.1993 року № 20-П (а.с.112 т.1) трудовий колектив Браїлівської швейної фабрики викупив державне майно та згодом створив Браїлівське закрите акціонерне товариство «Швейна фабрика «Браїлівчанка».
Відповідно до договору купівлі-продажу будинку від 20 жовтня 1987 року Браїлівська швейна фабрика викупила житловий будинок, що розташований по АДРЕСА_1, тобто житловий будинок перейшов у власність Браїлівської швейної фабрики, яка в подальшому, на підставі вищевикладеного, реорганізувалась у товариство з обмеженою відповідальністю «Швейна фабрика «Браїлівчанка». Таким чином, доводи позивача не знайшли свого документального підтвердження, що свідчить про правомірність дій державного реєстратора при здійсненні державної реєстрації.
Окрім цього, представником позивача стверджується, що державний реєстратор здійснила реєстраційну дію лише на підставі договору купівлі-продажу від 20.10.1987 року, оскільки в картці прийому заяви № 2299565 не зазначено інших документів.
Суд не може погодитись із вказаними доводами представника позивача, оскільки до матеріалів справи долучено належним чином завірена копія реєстраційної справи № 72449705210 ТОВ«Швейна фабрика «Браїлівчанка» (а.с.105-149 т. 1).
Пунктом 92 Порядку №703 передбачено, що під час розгляду заяви про державну реєстрацію, відповідно до якої державну реєстрацію прав у Державному реєстрі прав заявлено вперше, державний реєстратор використовує дані Реєстру прав власності на нерухоме майно, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна, Державного реєстру іпотек та Державного реєстру обтяжень рухомого майна для цілей справляння державного мита та/або перенесення записів про обтяження речових прав на нерухоме майно під час проведення державної реєстрації права власності або іншого речового права на таке майно.
Із наданих відповідачем до справи матеріалів реєстраційної справи № 72449705210, встановлено, що в останній міститься заява про державну реєстрацію, договір купівлі-продажу від 20 жовтня 1987 року, свідоцтво про державну реєстрацію, статути, довідка про знаходження житлового будинку на балансі товариства, витяг з Державного реєстру обтяжень рухомого майна про податкові застави, Інформація з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно тощо.
Враховучи викладене, суд доходить висновку, що відсутність у переліку документів у картці прийому заяви може свідчити лише про недоліки у картці, а не про незаконність вчинення державним реєстратором реєстраційних дій та прийнятого рішення про державну реєстрацію.
Пунктом 16 Порядку №703 передбачено, що за результатами розгляду заяви про державну реєстрацію та документів, необхідних для її проведення, державний реєстратор приймає рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень або рішення про відмову в такій реєстрації.
Із урахуванням вказаного, керуючись Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та Постановою КМУ від 22 червня 2011 р. № 703 «Про затвердження Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державний реєстратор Реєстраційної служби Жмеринського МУЮ ОСОБА_4 здійснила перевірку поданих для державної реєстрації документів, не встановила підстав для відмови у проведенні державної реєстрації та 31.05.2013 р. прийняла рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень на об'єкт нерухомості, на підставі якого внесено відповідний запис до Державного реєстру прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності.
Крім того, суд не погоджується із твердженням позивача, що подані документи не відповідають вимогам Закону, зокрема те, що текст договору купівлі-продажу написаний нерозбірливо, містять виправлення з огляду на наступне.
Стаття 17 Закону N 1952-VІ визначає вимоги до документів, що подаються для державної реєстрації прав та їх обтяжень.
Згідно ч. 1-3 цієї статті текст документів, що подаються для державної реєстрації прав та їх обтяжень, повинен бути написаний розбірливо. Прізвище, ім'я, по батькові фізичних осіб та їх місце проживання, а також найменування юридичних осіб та їх місцезнаходження повинні бути написані повністю.
Не приймаються для державної реєстрації прав та їх обтяжень документи з підчищеннями або дописками, закресленими словами та іншими не обумовленими в них виправленнями, заповнені олівцем, а також з пошкодженнями, які не дають змоги однозначно тлумачити їх зміст.
Документи, що встановлюють виникнення, перехід, припинення прав на нерухоме майно та їх обтяжень і подаються для державної реєстрації прав, повинні відповідати вимогам, встановленим цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.
Аналізуючи вказані норми Закону N 1952-VІ суд зауважує, що вказані виправлення та неточності носять технічний характер, а тому такі не дають підстав для неоднозначного тлумачення змісту договору.
Крім того, відсутність у тексті договору купівлі-продажу адреси покупця не впливає на правомірність вчинення державним реєстратором реєстраційної дії. Окрім вказаного, договір купівлі - продажу житлового будинку від 20.10.1987 року є чинним, в судовому порядку не визнаний недійсним. При цьому, суд в межах розгляду даної адміністративної справи не вправі надавати оцінку законності договору купівлі-продажу від 20.10.1987 року оскільки останній не є предметом оскарження у даній справі, а обставини щодо його правомірності виходять за межі предмету доказування у адміністративній справі.
Разом з тим, суд не приймає доводи представника позивача з приводу того, що договір купівлі-продажу не був зареєстрований в порядку, установленому діючим на той час законодавством, а відтак не є укладеним.
Згідно ч.1 ст. 42 ЦК УРСР від 18.07.1963 № 1540-VI (чинному на момент укладення договору від 20.10.1987 року), угоди можуть укладатись усно або в письмовій формі (простій чи нотаріальній).
Відповідно до ч. 1 ст. 45 ЦК УРСР, недодержання форми угоди, якої вимагає закон, тягне за собою недійсність угоди лише в разі, якщо такий наслідок прямо зазначено в законі.
Так, в силу статті 227 ЦК УРСР, договір купівлі-продажу жилого будинку повинен бути нотаріально посвідчений, якщо хоча б однією з сторін є громадянин. Недодержання цієї вимоги тягне недійсність договору (стаття 47 цього Кодексу).
Договір купівлі-продажу жилого будинку підлягає реєстрації у виконавчому комітеті місцевої Ради народних депутатів.
Пунктом 19 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій виконкомами міських, сільських, селищних Рад народних депутатів, затвердженої Наказом Міністра юстиції УРСР № 1/5 від 19.01.1976 року (чинній на момент укладення договору від 20.10.1987 року) встановлено, що всі нотаріальні дії, які вчиняються службовими особами виконавчих комітетів, реєструються в реєстрах для реєстрації нотаріальних дій по формі, затвердженій Міністерством юстиції СРСР (додаток N 1). Кожній нотаріальній дії присвоюється окремий порядковий номер. Номер, під яким нотаріальна дія зареєстрована в реєстрі, позначається в документах, що видаються службовою особою виконавчого комітету, і в посвідчувальних написах.
У реєстрі для реєстрації нотаріальних дій записується: порядковий номер нотаріальної дії; дата Її вчинення, причому дата запису до реєстру повинна відповідати даті вчинення нотаріальної дії; найменування (прізвище, ім'я, по батькові) і місце проживання осіб, для яких вчинено нотаріальну дію, або їх представників/при реєстрації посвідчених угод на підтвердження дієздатності учасників угод вказується також рік їх народження/ (Наказ N 4/5); документ, який посвідчує особу, що звернулася за вчиненням нотаріальної дії; зміст нотаріальної дії; сума стягненої державної пошлини - окремо за вчинення нотаріальної дії і за надання технічних послуг.
У підтвердження здійснення реєстрації договору купівлі-продажу від 20.10.1987 року у виконавчому комітеті, Браїлівською селищною радою наданий для огляду у судовому засіданні журнал для реєстрації нотаріальних дій виконкому Браїлівської селищної ради Жмеринського району за період з 15.09.1987 року по 12.04.1988 року (том 2, форма № 7), який знаходиться в архіві Браїлівської селищної ради.
В даному журналі міститься запис № 335 та № 336 від 20.10.1987 року про реєстрацію нотаріальної дії: договору купівлі-продажу житлового будинку по АДРЕСА_1 ОСОБА_11, ОСОБА_16 та посвідчено вірність копій цього договору.
Таким чином, твердження представника позивача про відсутність зареєстрованого договору в порядку, установленому діючим на той час законодавством спростовується наведеними вище доказами.
Аналіз вищенаведених норм чинного законодавства та матеріалів справи дає можливість зробити висновок про те, що державний реєстратор прав на нерухоме майно реєстраційної служби Жмеринського міськрайонного управління юстиції Вінницької області ОСОБА_4 правомірно відповідно до вимог Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» здійснила запис № 1138949 від 16.05.2013 року та прийняла рішення від 31.05.2013 року про державну реєстрацію прав та їх обтяжень на на житловий комплекс за адресою АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 20.10.1987 року та інших документів, що подавалися заявником.
З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку, що позов ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_8, третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, служби у справах дітей Жмеринської районної державної адміністрації Вінницької області з адміністративним позовом до відповідача - державного реєстратора реєстраційної служби Жмеринського міськрайонного управління юстиції Вінницької області ОСОБА_4, третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Товариство з обмеженою відповідальністю "Швейна фабрика "Браїлівчанка", Браїлівська селищна рада Жмеринського району Вінницької області про визнання протиправними дій, визнання протиправним та скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії є необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню.
В силу вимог ст. 94 КАС України підстав для присудження позивачу понесених ним судових витрат у справі немає.
Керуючись ст.ст. 70, 71, 79, 86, 94, 128, 158, 162, 163, 167, 255, 257 КАС України, суд -
У задоволенні вимог адміністративного позову відмовити.
Постанова суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 254 КАС України.
Відповідно до ст. 186 КАС України, апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Суддя Богоніс Михайло Богданович