Київської області
01032, м. Київ - 32, вул. С.Петлюри, 16тел. 239-72-81
"25" лютого 2014 р. Справа № 911/4602/13
за позовом Публічного акціонерного товариства «Асфальтобетонний завод
«АБ Столичний» , м. Київ
до Публічного акціонерного товариства «Шляхово-будівельне управління № 41»,
м. Вишневе
про стягнення 252 260,70 грн.
Суддя Щоткін О.В.
за участю представників сторін:
позивач - Архипова В.О.- предст., дов. № 07/3 від 02.01.2014р.;
відповідач - Кулинич В.П . предст., дов. б/н., б/д.
До господарського суду Київської області надійшла позовна заява Публічного акціонерного товариства «Асфальтобетонний завод «АБ Столичний» до Публічного акціонерного товариства «Шляхово-будівельне управління № 41» про стягнення 252 260,70 грн. заборгованості з яких 248 368,46 грн. - сума основного боргу, 1408,56 грн. - 3% річних, 2483,68 грн. - інфляційні втрати.
Ухвалою господарського суду Київської області від 27.01.2014р. розгляд справи №911/4602/13 було відкладено на 10.02.2014р., у зв'язку з неявкою представника відповідача.
Ухвалою господарського суду Київської області від 10.02.2014р. строк розгляд справи було продовжено в порядку, передбаченому ст. 69 Господарського процесуального кодексу України
10.02.2014р. через канцелярію суду відповідачем була подана заява про застосування строків позовної давності, яка прийнята судом до розгляду.
Ухвалою господарського суду Київської області від 10.02.2014р. розгляд справи було відкладено на 25.02.2014р. та зобов'язано сторони провести звірку взаєморозрахунків.
У судовому засіданні представник позивача надав розрахунок заборгованості, який був залучений до матеріалів справи.
Представник відповідача просив у задоволенні позовних вимог відмовити в частині заборгованості за поставлений товар, яка виникла в період з 2007р. по 02.12.2010р. та застосувати стосовно цієї частини вимог позовну давність.
Згідно з вимогами ч. 2 ст. 82 Господарського процесуального кодексу України, рішення прийнято господарським судом у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.
Відповідно до ч. 1 статті 85 ГПК України, прийняте рішення оголошується господарським судом у судовому засіданні після закінчення розгляду справи.
25.02.2014р. в судовому засіданні було оголошено вступну та резолютивну частину рішення.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення присутніх у судовому засіданні представників сторін, дослідивши наявні в ній докази, оцінивши їх в сукупності, суд,-
встановив:
Протягом 2007-2012р. Публічне акціонерне товариство «Асфальтобетонний завод «АБ Столичний» (позивач) здійснило поставку товару Публічному акціонерному товариству «Шляхово-будівельне управління № 41» (відповідач) на загальну суму 1 416 961,11 грн., що підтверджується видатковими накладними, копії яких наявні у матеріалах справи.
За твердженням позивача, відповідач здійснив часткову оплату за поставлений товар у розмірі 1 168 592,65 грн. Враховуючи здійснену часткову оплату, станом на 21.10.2013р. відповідач повинен був сплатити позивачу 248 368,46 грн. за отриманий товар.
З метою досудового врегулювання спору, позивач на адресу відповідача направляв претензії 07/281 від 07.11.2012р. та № 07/315 від 11.09.2013р.
Так, за словами позивача, відповідач, за поставлений товар в сумі 248 368,46 грн. не розрахувався, в зв'язку з чим позивач був змушений звернутися до суду з позовом.
Відповідач проти задоволення позовних вимог щодо стягнення з нього заборгованості за товар, який йому було поставлено з 2007 року по 02.12.2013р., заперечував та просив суд застосувати до цієї частини позовних вимог позовну давність.
Відповідно п.1 ч.2 статті 11 Цивільного кодексу України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Згідно ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають, зокрема, з договору або іншого правочину.
Відповідно до статті 525, 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається.
Згідно з вимогами частини першої статті 221 Господарського кодексу України, кредитор вважається таким, що прострочив виконання господарського зобов'язання, якщо він не виконав дій, що випливають із змісту зобов'язання.
Згідно ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають, зокрема, з договору або іншого правочину.
Відповідно до ст. 526 того ж Кодексу, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу.
З матеріалів справи вбачається, що між сторонами фактично склалися правовідносини поставки товару.
Статтею 265 Господарського кодексу України передбачено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки другій стороні - покупцеві товар, а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар і сплатити за нього певну грошову суму. Поставка товарів без укладення договору поставки може здійснюватися лише у випадках і порядку, передбачених законом. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу. Аналогічні положення містяться в ст. 712 Цивільного кодексу України.
Стаття 692 Цивільного кодексу України передбачає, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Судом встановлено, що між сторонами мають місце правовідносини, що склалися на підставі укладеного у спрощений спосіб договору купівлі - продажу, за яким сторони не визначали строк здійснення відповідачем оплати за отриманий товар, у зв'язку з чим, покупець (відповідач) був зобов'язаний оплатити товар після його прийняття, чого, як встановлено судом, здійснено не було. Тобто, накладні, за якими відповідач отримав товар, є самостійною підставою виникнення обов'язку у відповідача здійснити розрахунки за отриманий товар.
При цьому, підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом, в розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та яка відповідає вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.
Строк виконання відповідного грошового зобов'язання визначається за правилами, встановленими частиною першою статті 692 Цивільного кодексу України.
Зазначеної позиції дотримується Вищий господарський суд України, що викладено в постанові Вищого господарського суду України від 21.04.2011 № 9/252-10 та № 5002-8/481-2011 від 28.02.2011р.
Як зазначалось вище, відповідачем було подано клопотання про застосування строків позовної давності стосовно вимог по видатковим накладним, які датовані з 2007 року по 02.12.2010р.
Суд, розглянувши подану заяву, вважає за необхідне зазначити, що у відповідності до ст. 256 Цивільного кодексу України визначено поняття «позовної давності» як строку, в межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).
Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України).
У зобов'язальних правовідносинах, в яких визначено строк виконання зобов'язання, перебіг позовної давності починається з дня, наступного за останнім днем, у який відповідне зобов'язання мало бути виконане. (п. 4.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013р. № 10).
Відповідно до ч. 5 ст. 261 ЦК України, за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.
Публічним акціонерним товариством «Асфальтобетонний завод «АБ Столичний» заявлено позов про стягнення заборгованості зі сплати послуг за період з січня 2007р. по жовтень 2012р., а також 3% річних та інфляційні втрати.
Суд перевіривши розрахунок заборгованості, який був наданий позивачем, встановив, що заборгованість відповідача з січня 2007 року по листопад 2010 року складає 248 549,71 грн.
Проте, оскільки позов було подано до суду 06.12.2013р., а обов'язок оплатити товар виник у відповідача з моменту отримання товару, суд прийшов до висновку, що строк позовної давності щодо стягнення суми основної заборгованості, 3% річних та інфляційних втрат за період з січня 2007 року по грудень 2010 року, позивачем було пропущено.
Відповідно до ч. 4 ст. 267 ЦК України, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Враховуючи вищевикладене, суд вирішив відмовити позивачу в частині вимог, щодо стягнення заборгованості з січня 2007 року по грудень 2010 року.
Щодо заборгованості, яка виникла за період з 2011 року по 2013р. варто зазначити наступне.
Відповідно до ст. 599 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Як вбачається з наданого позивачем розрахунку, за вказаний період у відповідача взагалі відсутня заборгованість.
Враховуючи вищевикладене та те, що заборгованість за період з 2011 року по 2013р. була відсутня на момент звернення позивача з позовом, суд вирішив відмовити в задоволенні позовних вимог щодо стягнення з відповідача суми основного боргу в розмірі 248 368,46 грн. в повному обсязі.
Що стосується стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних, нарахованих за період з 2011 року по 2013р., суд зазначає.
Стаття 625 Цивільного кодексу України передбачає, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір не встановлений договором.
Оскільки, як було встановлено судом, за цей період відсутня заборгованість, нарахування 3% річних та інфляційних є неправомірним, у зв'язку з чим, суд прийшов до висновку про відмову в задоволенні цієї частини позовних вимог.
Враховуючи вищевикладене, суд в позові відмовляє в повному обсязі.
Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати покладаються на позивача у справі.
Враховуючи вищезазначене, керуючись статтею 129 Конституції України, статтями 44, 49, 82-85, Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,
вирішив:
Відмовити в задоволенні позовних вимог повністю.
Дата підписання повного тексту рішення: 26.03.2014р.
Суддя Щоткін О.В.